Рішення № 117736342, 19.03.2024, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Номер провадження 2/243/526/2024

Номер справи 243/523/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«19» березня 2024 року Слов`янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

Головуючого - судді Хаустової Т.А.,

за участю секретаря судового засідання - Кравченко Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів на підставі Наказу № 29-к «Про впровадження дистанційної роботи Слов`янського міськрайонного суду Донецької області» від 10 травня 2022 року, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи: Служби у справах дітей Виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтава ради, про розірвання шлюбу та позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_4 , за участю третьої особи: Служби у справах дітей Виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтава ради, про розірвання шлюбу та позбавлення батьківських прав, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що з 10 вересня 2011 року він перебуває у шлюбі з ОСОБА_4 . Від шлюбу сторони мають неповнолітню дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після початку війни відповідачка виїхала з України до Польщі, залишивши дитину з позивачем. Фактично з початку війни позивач разом з сином стали мешкати окремо від відповідачки, сімейні відносини між сторонами припинились, вони не мають спільних інтересів та спільного бюджету. Влітку 2023 року дружина повідомила позивача, що зустріла іншого чоловіка, з яким вона планує жити. Позивач також планує створити іншу сім`ю, тому подальше перебування в цьому шлюбі неможливе. Відповідачка не бере участі у вихованні дитини, не спілкується з нею, не цікавиться її здоров`ям та розвитком, тобто, ухиляється від виконання батьківських обов`язків. Позивач самостійно займається вихованням сина та забезпечує його всім необхідним.

В зв`язку з викладеним, позивач просить суд розірвати шлюб між ним та відповідачкою, зареєстрований 10 вересня 2011 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову Харківського міського управління юстиції, актовий запис №1360, та позбавити відповідачку батьківських прав відносно її сина, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В судове засідання позивач, ОСОБА_3 , не з`явився, до суду надав заяву з проханням розглянути справу без його участі.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилася, хоча належним чином була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, надала суду заяву, в якій зазначила, що обставини, викладені у позовній заяві, повністю відповідають дійсності, заперечень проти задоволення позовних вимог вона не має та просить розглянути справу без її участі.

Представник третьої особи, Служби у справах дітей Виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтава ради, ОСОБА_6 , в судове засідання не з`явився, про час, дату та місце судового засідання повідомлений належним чином, надав суду висновок щодо недоцільності позбавлення батьківських прав відповідачки стосовно малолітньої дитини.

Суд, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до наступного висновку.

У відповідності до ст. 165 Сімейного Кодексу України «Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один із батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина…» та п. 18 Постанови № 3 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Згідно зі Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 14 вересні 2011 року, ОСОБА_3 10 вересня 2011 року уклав шлюб з ОСОБА_7 , про що книзі реєстрації шлюбів Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову Харківського міського управління юстиції зроблено відповідний актовий запис за №1360.

Відповідно до Свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 21 березня 2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до довідки ОСББ «Боровиковського 5» від 06 січня 2024 року за №1, ОСОБА_3 дійсно не зареєстрований в АДРЕСА_1 , але проживає за даною адресою разом з сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З наданої Полтавським районним управлінням поліції ГУНП в Полтавській області характеристики на ОСОБА_3 , встановлено, що останній за місцем проживання зарекомендував себе посередньо, підтримує добрі стосунки в спілкуванні з сусідами, скарги на його адресу не надходили. За час проживання за вказаною адресою не було жодного випадку, пов`язаного з порушенням правил публічного порядку та вживанням алкоголю. До адміністративної відповідальності в період 2022-2023 років притягувався за порушення правил дорожнього руху - 05 листопада 2022 року за ст.122 КУпАП. На обліку у відділах поліції не перебував.

Відповідно до наданої ТОВ «Джонсон і Джонсон Україна» характеристики від 05 грудня 2023 року, ОСОБА_3 працює у ТОВ «Джонсон і Джонсон Україна» з 16 серпня 2016 року на посаді провідного фахівця зі збуту у торговельних мережах. Має вищу освіту, у 2009 році закінчив з відзнакою Харківську Національну Академію Міського Господарства за спеціальністю «Світлотехніка та джерела світла» та отримав кваліфікацію «Інженер». Неодноразово отримував грамоти, подяки та грошові премії за якісне виконання посадових обов`язків. Вміє працювати в команді, демонструє організаторські здібності, має авторитет серед колег. До виконання завдань підходить відовідально, працює продуктивно, відрізняється загальною культурою та високими моральними якостями.

Відповідно до довідки про доходи ОСОБА_3 , наданої ТОВ «Джонсон і Джонсон Україна», за період з 01 червня 2023 року по 30 листопада 2023 року ОСОБА_3 було нараховано заробітну плату в розмірі 292 466,03 грн.

Згідно з довідкою про проходження попереднього, періодичного та позачергового психіатричних оглядів, у тому числі на предмет вживання психоактивних речовин №5548 від 30 листопада 2023 року, на момент огляду ОСОБА_3 ознак психіатричного, наркологічного розладу не виявляє.

Судовим наказом Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 02 січня 2024 року №243/62/24 з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 стягнуто аліменти на утримання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини усіх видів доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 26 грудня 2023 року до досягнення дитиною повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Виконавчим комітетом Шевченківської районної у м. Полтаві ради, як органом опіки та піклування, надано висновок, затверджений рішенням виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради від 12 березня 2024 року №65, про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 відносно малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому зазначено, що з 21 серпня 2023 року ОСОБА_4 переїхала з м. Харкова та була зареєстрована в УСЗН Шевченківського району як внутрішньо переміщена особа, за адресою: АДРЕСА_2 , разом з двома дітьми. Мати не контактна, категорично відмовляється від спілкування та надання пояснень щодо позовних вимог. В судовій справі відсутні матеріали, які б свідчили, що ОСОБА_4 веде асоціальний спосіб життя. В зв`язку з чим виконавчий комітет Шевченківської районної у м. Полтаві ради, як орган опіки та піклування, керуючись ст.155 СК України, ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», прийшов до висновку, що ОСОБА_4 недоцільно позбавляти батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Щодо позовної вимоги про розірвання шлюбу суд зазначає наступне.

В Постанові Пленуму Верховного суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» зазначається, що при розгляді справ, які виникають у зв`язку з укладенням, припиненням шлюбу, а також з інших сімейних відносин, необхідно виходити з положень Конституції України, норм Сімейного кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 року, а також інших нормативно - правових актів, що регулюють сімейні відносини.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Сімейного кодексу України, сім`я є первинним та основним осередком суспільства.

Згідно зі ст. 24 Сімейного кодексу України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

Згідно з ст. 56 Сімейного кодексу України, кожна особа має право припинити свої шлюбні відносини.

Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (ст. 110 Сімейного кодексу України). Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.

Проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Відповідно до ч. 2 ст. 112 Сімейного кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Таким чином у суду є усі підстави для задоволення позовних вимог та розірвання шлюбу між сторонами, так як подальше спільне життя подружжя та збереження сім`ї неможливе.

Щодо позовної вимоги про позбавлення відповідачки батьківських прав, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте потрібно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку треба враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

У § 54, 57, 58 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

Суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Суд враховує, що позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

ОСОБА_3 , звертаючись до суду з цим позовом, посилався на те, що ОСОБА_4 не бере участі у вихованні дитини, не цікавиться нею, тобто взагалі не виконує батьківські обов`язки, що є достатньою підставою для позбавлення матері батьківських прав та відповідатиме інтересам дитини.

Подані позивачем докази не є достатніми доказами для позбавлення відповідачки батьківських прав, оскільки беззаперечно не підтверджують факт свідомого ухилення відповідачки від виконання обов`язків з виховання дитини.

Суд оцінив висновок, наданий третьою особою, про недоцільність позбавлення відповідачки батьківських прав та врахував його при вирішенні питання щодо позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав відносно її сина ОСОБА_5

29 січня 2024 року ОСОБА_4 подала до суду заяву, у якій зазначила, що обставини, викладені у позовній заяві, повністю відповідають дійсності, заперечень проти задоволення позовних вимог вона не має та просить розглянути справу без її участі.

У частинах першій, четвертій статті 206 ЦПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Отже, в розумінні приписів статті 206 ЦПК України суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Відповідно до частин другої, третьої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

З огляду на викладені норми права, суд приходить до висновку про те, що заява відповідачки, в якій вона по суті відмовляється від батьківських прав на дитину та визнає позов про позбавлення її батьківських прав, не може слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.

Суд наголошує, що саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених частиною першою статті 164 СК України для позбавлення батьківських прав.

Враховуючи, що у матеріалах справи немає беззаперечних та достатніх доказів, які б підтверджували винну та свідому поведінку відповідачки щодо ухилення від участі у вихованні дитини, умисне і свідоме нехтування обов`язками матері, суд приходить до висновку про невстановлення правових підстав для позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав стосовно її малолітньої дитини та вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовної вимоги щодо позбавлення відповідачки батьківських прав відносно її малолітньої дитини ОСОБА_5 .

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22.

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Відповідно до ч.3 ст.6 Закону України «Про судовий збір» у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1 211,20 грн. за позовну вимогу про розірвання шлюбу та судовий збір в розмірі 1 211,20 грн. за позовну вимогу про позбавлення батьківських прав.

Враховуючи, що в задоволенні позовної вимоги про позбавлення батьківських прав відмовлено, судовий збір в розмірі 1 211,20 грн. відшкодуванню не підлягає.

Суд дійшов висновку про задоволення позовної вимоги про розірвання шлюбу, тому з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в сумі 1 211,20 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 141, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, ст. ст. 3, 19, 24, 56, 110, 112, 113, 141, 150, 157, 164, 165-166, 167, 180, 182-184, 191, 192, 273 Сімейного Кодексу України, Постановою Пленуму Верховного суду України № 3 від 30 березня 2007року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи: Служби у справах дітей Виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтава ради, про розірвання шлюбу та позбавлення батьківських прав - задовольнити частково.

Шлюб, зареєстрований 10 вересня 2011 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову Харківського міського управління юстиції, актовий запис № 1360, між ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - розірвати.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , судовий збір у розмірі 1 211 грн. 20 коп. (одна тисяча двісті одинадцять грн. 20 коп.).

В задоволенні іншої частини заявлених позовних вимог відмовити.

Роз`яснити сторонам, що шлюб припиняється з моменту набрання чинності даним рішенням, а документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Копію даного рішення після набрання ним чинності надіслати до відповідного органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Рішення може бути оскаржене в судову палату по цивільних справах Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Повне судове рішення складено 19 березня 2024 року.

Головуючий:

Суддя Слов`янського

міськрайонного суду Т.А. Хаустова