Рішення № 117725743, 18.03.2024, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

18 березня 2024 р. справа № 520/2731/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Григорова Д.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у порядку письмового провадження) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 5, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ: 40108599) про визнання дій протиправними та скасування висновку, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просила :

- визнати протиправним та скасувати висновок, затверджений 22.09.2023р. начальником ГУ НП в Харківській області, генералом поліції третього рангу Володимиром Тимошко, яким ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку з відсутністю правових підстав, передбачених у пунктах 3, 4 частини 1 статті 97 Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію» (проміжок часу з моменту звільнення до дати встановлення групи інвалідності перевищує шість місяців);

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Харківській області призначити та виплатити одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з подією: інвалідність (2 група інвалідності від захворювання, пов`язаного з проходження служби в поліції).

В обґрунтування позовних вимог позивачкою зазначено, що вона не згодна з висновком про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку з відсутністю правових підстав, передбачених у пунктах 3, 4 частини 1 статті 97 Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію».

Ухвалою суду від 07.02.2024р. відкрито спрощене провадження у вказаній адміністративній справі. Ухвалою суду від 28.02.2024р. позовну заяву залишено без руху. Ухвалою суд від 01.03.2024р. прийнято до розгляду адміністративний позов в зв`язку з усуненням недоліків позовної заяви.

Представником відповідача надано до суду відзив на позов, у якому останній зазначив, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства, просив в задоволенні позовних вимог відмовити.

З урахуванням викладеного суд вважає можливим розгляд та вирішення справи на підставі наявних у ній доказів, які є достатніми та належними.

Дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 проходила службу в органах поліції.

Згідно копії Наказу Головного управління Національної поліції в Харківській області від 30.11.2021р. № 775о/с "По особовому складу" підполковника поліції ОСОБА_1 /0088365/ заступника начальника слідчого відділу Куп`янського районного відділу поліції ГУНП в Харківській області, звільнено згідно із п. 2 ч. 1 ст. 77 законом України "Про Національну поліцію" (через хворобу).

Згідно свідоцтва про хворобу госпітально військово - лікарською комісією ДУ "Територіальне медичне об`єднання МВС України по Харківській області" № 278, затвердженого протоколом № 32 від 12.11.2021р. за результатами здійсненого медичного огляду ОСОБА_1 встановлено, що захворювання, ТАК, пов`язане з проходженням служби в поліції. Визнано непридатною ОСОБА_1 до служби в поліції.

Довідкою МСЕК про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 12 ААА №052646 від 21.02.2023р. установлено позивачці 70% втрати працездатності; причина втрати професійної працездатності -захворювання, ТАК, пов`язане з проходженням служби в поліції.

Довідкою МСЕК до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААВ №692614 також підтверджено, що позивачці встановлено ІІ групу інвалідності з 21.02.2023р.

В подальшому, у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності, пов`язаної з проходженням служби в поліції, позивачка 29.08.2023р. звернулася із заявою про виплату одноразової грошової допомоги в зв`язку із встановленням другої групи інвалідності, пов`язаної із захворюванням, отриманим під час проходження служби в поліції.

Висновком про призначення одноразової грошової допомоги від 07.09.2023р., затвердженого начальником Головного управління Національної поліції в Харківській області 22.09.2023р., відмовлено у призначенні та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням їй ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в поліції відповідно до частини 1 статті 97 Закону України "Про Національну поліцію", оскільки проміжок часу з моменту звільнення до дати встановлення інвалідності перевищує 6 місяців.

Про вказану відмову позивачку повідомлено листом від 29.09.2023р. № 2163/119/05/29-2023.

Вважаючи відмову відповідача у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням їй ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в поліції протиправною та незаконною, позивачка звернулася до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України від 02 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію".

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію", поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції.

Частиною 1 статті 97 Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі: 1) загибелі поліцейського, що настала внаслідок протиправних дій третіх осіб, або під час учинення дій, спрямованих на рятування життя людей або усунення загрози їхньому життю, чи в ході участі в антитерористичній операції, під час захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України або смерті поліцейського внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого за зазначених обставин; 2) смерті поліцейського, що настала під час проходження ним служби в поліції; 3) визначення поліцейському інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті; 4) визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті; 5) отримання поліцейським поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних із здійсненням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, наслідком якого є часткова втрата працездатності без визначення йому інвалідності; 6) отримання поліцейським поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаного із проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції, наслідком якого є часткова втрата працездатності без визначення йому інвалідності.

Відповідно до пп. "В" п.4 ч.1 ст. 99 Закону України "Про Національну поліцію", розміри одноразової грошової допомоги поліцейським, а в разі їх загибелі (смерті) - особам, які за цим Законом мають право на її отримання, визначаються виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату: визначення поліцейському внаслідок причин, зазначених у пункті 4, інвалідності:б) II групи - 90 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату.

Стаття 101 Закону України "Про Національну поліцію" передбачає вичерпні підстави, за яких призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, а саме: якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність, часткова втрата працездатності без визначення інвалідності поліцейського є наслідком: а) учинення ним діяння, яке є кримінальним або адміністративним правопорушенням; б) учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння; в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, який доведений судом); г) подання особою свідомо неправдивої інформації про призначення і виплату одноразової грошової допомоги.

Згідно частин 1, 6 статті 100 Закону України "Про Національну поліцію", визначення інвалідності та ступеня втрати працездатності без визначення інвалідності поліцейським здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров`я відповідно до закону та інших нормативно-правових актів.

Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, визначеної цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення в них такого права.

Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського встановлюється Міністерством внутрішніх справ України (ч. 2 ст. 97 Закону України "Про Національну поліцію").

Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 4 від 11.01.2016 затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29 січня 2016 року № 163/28293 (далі - Порядок № 4), яким визначається механізм оформлення і виплати одноразової грошової допомоги (далі - ОГД) пунктом 1 розділу ІІ Порядку № 4 передбачено, що днем виникнення права на отримання ОГД є: 1) у разі загибелі (смерті) поліцейського - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть; 2) у разі встановлення поліцейському інвалідності - дата з якої встановлено інвалідність, що зазначена в довідці до акта огляду медико-соціальної експертної комісії, у разі відсутності дати з якої встановлено інвалідність - дата видачі довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії; 3) у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата видачі довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках.

Підпунктом 4 пункту 4 Розділу І Порядку № 4 передбачено призначення ОГД у разі загибелі (смерті), інвалідності чи втрати працездатності поліцейського: пов`язаного з проходженням служби в поліції, органах внутрішніх справ (пункт 4 частини першої статті 97 Закону) - обставина, яка виникла внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції крім випадків, зазначених у підпунктах 1, 2 цього пункту.

Як передбачено пунктом 2 розділу ІІ Порядку № 4, ОГД у разі загибелі (смерті) поліцейського чи втрати працездатності поліцейського призначається та виплачується у випадках та в розмірах, визначених Законом України Про Національну поліцію, особам, які мають право на її отримання, відповідно до цього Закону. Передумовою виплати одноразової грошової допомоги є дотримання певної процедури та послідовності.

Положеннями Розділу ІІІ цього Порядку передбачено, що посадові особи органів поліції, закладів освіти у межах своїх повноважень повинні сприяти особам, які мають право на призначення і отримання ОГД відповідно до законодавства України, в отриманні та оформленні ними документів, необхідних для своєчасного ухвалення рішення про призначення і виплату зазначеної допомоги (пункт 2).

Заява (рапорт) про виплату ОГД у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського (додаток 1) подається керівнику органу поліції, закладів освіти за останнім місцем проходження служби поліцейським або за останнім місцем проходження поліцейським служби перед відрядженням до органів державної влади (далі - останнім місцем проходження служби). У разі коли такий орган (заклад, установу) ліквідовано, заява подається до органу (закладу, установи) за місцем зберігання особової справи (пункт 3).

З наведеного вище вбачається, що одноразова грошова допомога є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка за встановленою процедурою призначається і виплачується особам, які на підставі закону мають право на її отримання.

Спірні правовідносини у вказаній справі виникли з приводу відмови відповідача у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги з підстав того, що ІІ групу інвалідності від захворювання, пов`язаного з проходженням служби в поліції, позивачу встановлено поза межами шестимісячного терміну після звільнення з поліції за станом здоров`я, визначеного пунктом 4 частини 1 статті 97 Закону України "Про Національну поліцію".

З огляду на матеріали справи, у висновку від 07.09.2023р. як підставу для відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності через хворобу, пов`язану з проходженням нею служби в поліції, зазначено, що позивачку було звільнено зі служби в поліції 30.11.2021р., а ІІ групу інвалідності від захворювання, пов`язаного з проходженням служби, їй встановлено 21.02.2023р., тобто через 1 рік 2 місяці та 21 день після звільнення зі служби в поліції, та відповідно з перевищенням шестимісячного строку, встановленого пунктом 4 частини 1 статті 97 Закону України "Про Національну поліцію".

У відзиві на позовну заяву відповідач стверджує, що позивачка мала можливість своєчасно завершити проходження медичної комісії та у неї була можливість з початку введення воєнного стану відновити медичні документи задля подальшого оформлення інвалідності в строк, зазначений в Законі України № 580-VIII.

Надаючи правову оцінку таким доводам відповідача, суд зважає, що відповідно до пункту 4 частини 1 статті 97 Закону України "Про Національну поліцію", одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.

В контексті спірних правовідносин зазначене положення Закону застосовується виключно за наявності трьох умов (причина інвалідності, час настання інвалідності та причина звільнення): 1) інвалідність повинна наступити внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції; 2) інвалідність повинна наступити не пізніше, ніж протягом шести місяців після звільнення особи з поліції; 3) причина звільнення такої особи з поліції повинна бути зумовлена захворюванням або пораненням, пов`язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції.

Верховний Суд в постанові від 13 грудня 2019 року по справі №2040/6159/18 (провадження №К/9901/1557/19) дійшов висновку, що така обставина як встановлення інвалідності понад шестимісячний строк з моменту звільнення, не може слугувати підставою для відмови позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги, оскільки інвалідність була встановлена поза межами строку, визначеного положеннями статті 97 Закону України "Про Національну поліцію" не з вини позивача.

Отже, для з`ясування обставин того, чи має право позивачка на призначення одноразової грошової допомоги, необхідно дослідити поважність причин, через які позивачка не змогла вчасно в межах шестимісячного строку завершити процедуру встановлення групи інвалідності.

Так, з огляду на матеріали справи, після звільнення зі служби в поліції позивачка отримала, зокрема, направлення №924 від 30.11.2021р. на медико - соціальну експертну комісію (МСЕК).

В подальшому 07.02.2022р. позивачку було направлено до міської клінічної лікарні швидкої та невідкладної допомоги, де вона перебувала до 23.02.2022р., що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками № 4001 та № 2498 із медичної картки стаціонарного хворого.

Відтак, посилання відповідача на те, що позивачка не вчиняла жодних дій для проходження медико-соціальної експертної комісії до початку військової агресії РФ проти України судом відхиляються.

В той же час позивачка розрахувала на те, що має строк до 30.05.2022р. для проходження всіх етапів медичної комісії та не могла заздалегідь передбачити початок військової агресії проти України, а тому дорікання відповідача у відзиві на те, що позивачка після звільнення зі служби в поліції мала можливість до лютого 2022 року пройти медичну комісію є недоречними.

Особливістю розглядуваної правової ситуації є те, що позивачка, як на підставу поважної причини пропуску строку, посилається на введення в країні воєнного стану та повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України, а також тривалої окупації місця її проживання.

Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан з 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Надалі, Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, Указом Президента України від 18 квітня 2022 року №259/2022 продовжено строк воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 17 травня 2022 року № 341/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 12 серпня 2022 року № 573/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 07 листопада 2022 року № 757/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 06 лютого 2023 року № 58/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 01 травня 2023 року № 254/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 26 липня 2023 року № 451/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 26 липня 2023 року № 451/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 06 листопада 2023 року № 734/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 05 лютого 2024 року № 49/2024 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2023 року строком на 90 діб. Воєнний стан діє і на час розгляду справи судом.

За змістом статті 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно копії довідки Куп`янської міської військової адміністрації від 30.03.2023р. №714 Куп`янська міська територіальна громада Харківської області, знаходилась під окупацією з 27 лютого по жовтень 2022 року. Місто Куп`янськ було деокуповано 10 вересня 2022 року.

Крім того, Куп`янська міська територіальна громада входить до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року № 309 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2022 р. за № 1668/39004 (зі змінами) в якому з 09.09.2022р. по 17.09.2022 була віднесена до території активних бойових дій, а з 17.09.2022р. віднесена до території можливих бойових дій і на час розгляду справи є територією, на якій ведуться (велися) бойові дії.

Відповідно до наданої відповідачем копії листа КЗОЗ "Обласний центр медико - соціальної експертизи" від 18.10.2022р. №01-13/416 зазначено, що КЗОЗ "ОЦМСЕ" з 01.03.2022р. по 23.03.2022р. знаходився в режимі простою у зв`язку з оголошеним на території України воєнного стану з 24.02.2022р. на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022р. Огляди комісіями МСЕК не проводились. З 24.03.2022р. розпочато роботу МСЕК по огляду хворих.

Суд зазначає, що такі обставини могли унеможливити своєчасне виконання позивачем всіх етапів проходження медичної комісії і можуть бути підставою для висновку про відсутність вини в пропуску строків проходження медико-соціальної експертизи.

Факти постійних ворожих ракетних обстрілів міста Куп`янськ Харківської області та прилеглих територій є загальновідомими, вони неодноразово висвітлювались в засобах масової інформації, а відтак вказана обставина не підлягає доказуванню, оскільки вважається судом встановленою.

Суд акцентує увагу, що місто Куп`янськ Харківської області постійно знаходиться під ракетними та артилерійськими обстрілами, а також вся Куп`янська територіальна громада, як встановлено судом, знаходилась під окупацією з 27 лютого та було деокуповано 10 вересня 2022 року. Відтак, зазначені обставини реально загрожували життю та здоров`ю цивільного населення, з огляду на що несвоєчасне завершення позивачкою медичних оглядів не може ставитися їй в провину, оскільки в першу чергу обумовлено необхідністю збереження власного життя.

У зв`язку з викладеним, доводи відповідача у відзиві про те, що у позивача була можливість стосовно відновлення до закінчення строку встановлення інвалідності медичної документації, а не звертатись до інших медичних установ, втрачаючи при цьому час на встановлення в межах шестимісячного строку групу інвалідності, відхиляються судом, оскільки відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Отже, в даному випадку в пріоритеті має бути безпека позивача, яка не може ставитися в залежність від необхідності своєчасного проходження медичної комісії за відсутності безпечних умов її проходження на території Харківської області, яка є однією з найбільш постраждалих в країні від російської агресії.

З врахуванням викладеного, суд доходить висновку, що позивачка вчиняла достатні та можливі за умов ситуації, яка склалася з незалежних від неї причин активні дії, спрямовані на встановлення їй групи інвалідності у зв`язку з захворюванням, пов`язаним з проходженням служби в поліції в законодавчо визначені строки (шість місяців з моменту звільнення). При цьому дооформлення відповідних документів, направлення лікарем на МСЕК документів щодо встановлення позивачу інвалідності після спливу шестимісячного строку з моменту звільнення зі служби було пов`язано з введенням з 24 лютого 2022 року воєнного стану на всій території України згідно Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022р., що об`єктивно вплинуло на своєчасне завершення процедури встановлення позивачу ІІ групи інвалідності 21.02.2023р., оскільки позивачка була позбавлена права звернутись до МСЕК для встановлення інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в поліції через необхідність забезпечення власної безпеки.

Отже, зазначена ГУ НП в Харківській області обставина (встановлення інвалідності (21.02.2023р.) понад шестимісячний строк з моменту звільнення) (30.11.2021р.) не може слугувати підставою для відмови їй у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги, оскільки інвалідність була встановлена поза межами строку, визначеного пунктом 4 частини 1 статті 97 Закону України "Про Національну поліцію" не з вини позивачки, а у зв`язку з виникненням обставин (ведення Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022р. з 24 лютого 2022 року воєнного стану на території України, який діє на теперішній час), які не залежали від волі позивачки.

Вирішуючи спірне питання на користь позивачки, суд, досліджуючи поняття «якість закону» як складову принципу верховенства права та гарантію застосування судом найбільш сприятливого для особи тлумачення закону, передусім зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 3 Конституції України головним обов`язком держави є утвердження та забезпечення прав і свобод людини; забезпечення прав і свобод, крім усього іншого, потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (Рішення Конституційного Суду України від 24.12.2004р. № 22-рп/2004).

Статтею 17 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06, п. 50.56) зазначив, зокрема, що верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції; відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.

Крім того, у справі «Новік проти України» (заява № 48068/06, п.19) ЄСПЛ зробив висновок, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога «якості закону» у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для убезпечення від будь-якого ризику свавілля.

У постанові від 29.08.2018р. у справі № 492/446/15-а (провадження № 11-611апп18) Велика Палата Верховного Суду, обґрунтовуючи необхідність відступу від позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 17.09.2013р. у справі № 21-241а13, також врахувала правовий висновок ЄСПЛ, сформований у рішенні у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06, п.50-56), де Суд визначив концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні; відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу «якості закону»; у разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018р. у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

У постанові від 13.02.2019р., що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 (провадження № 11-555заі18), із посиланням на положення ст.ст.1, 8, 92 Конституції України, а також на ст.9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. Руїз Торіха проти Іспанії (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 30.04.2013 у справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11) вказав на необхідності дотримання принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, беручи до уваги наявні законні очікування позивачки на виплату спірної допомоги, ураховуючи принцип юридичної визначеності, позовні вимоги є в цілому обґрунтованими.

Що стосується позовних вимог про зобов`язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до наукового висновку Верховного Суду щодо меж дискреційного повноваження суб`єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією від 13 квітня 2018 року, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким:

- дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни може, має право, за власної ініціативи, дбає, забезпечує, веде діяльність, встановлює, визначає, на свій розсуд. Однак наявність такого терміну в законі не свідчить автоматично про наявність у суб`єкта владних повноважень дискреційного повноваження: подібний термін є приводом для докладною аналізу закону на предмет того, що відповідне повноваження є дійсно дискреційним:

- при реалізації дискреційного повноваження суб`єкт владних повноважень зобов`язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів: принципів реалізації відповідної владної управлінської функції: принципів здійснення дискреційних повноважень: змісту публічного інтересу: положень власної компетенції: вказівок, викладених у інтерпретаційних актах: фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики: судової практики; процедурних вимог.

- критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об`єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність: публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується: зміст конституційних прав та свобод особи: якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття.

У рішеннях по справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії" Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.

Згідно Рекомендації Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

За обставин цієї справи суд зазначає, що призначення спірної допомоги являє певну процедуру, у якій на остаточне вирішення питання впливає не лише досліджувані у цій справі обставини, які стали предметом спору, а також сукупність інших чинників, встановлених згідно норм закону. Відтак, вбачається наявність певних дискреційних повноважень відповідача при обранні способу його поведінки.

З огляду на вказане позовні вимоги про зобов`язання з призначення спірної допомоги є необгрунтованими.

Разом з тим, згідно частини 2 ст. 9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З урахуванням встановлених обставин справи, суд знаходить за необхідне, для ефективного захисту прав позивачки, вийти за межі заявлених позовних вимог, зобов`язавши відповідача повторно розглянути питання призначення спірної допомоги з урахуванням висновків суду.

При цьому суд бере до уваги положення абз. 2 частини 4 ст. 245 КАС України, за якими у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову частково.

Розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до ст. 139 КАС України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

На підставі викладеного та керуючись статтями 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання дій протиправними та скасування висновку, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати висновок, затверджений 22.09.2023р. начальником ГУНП в Харківській області генералом поліції третього рангу Володимиром Тимошко, яким ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку з відсутністю правових підстав, передбачених у пунктах 3, 4 частини 1 статті 97 Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію» (проміжок часу з моменту звільнення до дати встановлення групи інвалідності перевищує шість місяців).

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Харківській області повторно розглянути питання призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із подією: встановлення інвалідності ІІ групи інвалідності від захворювання, пов`язаного з проходження служби в поліції, та ухвалити відповідне рішення з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Суддя Д.В. Григоров