Рішення № 117719419, 01.03.2024, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/5122/23

Провадження № 2/369/1052/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

01.03.2024 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді- Пінкевич Н.С.,

за участі секретаря судових засідань Соловюк В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «АНДЕРЕ РІХТІНГЕН» про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в :

У квітні 2023 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що 31.05.201 року між ним та ТОВ «Компанія з управління активами «АНДЕРЕ РІХТІНГЕН» був укладений договір № 58142-А/4 купівлі-продажу деривативу. На виконання договору він сплатив 260000,00 грн. В подальшому, за отриманим згідно Акту прийому-передачі деривативу від 31.05.2018р. деривативом, яким є форвардний контракт №58140-А/4, зазначений форвардний контракт було пред`явлено до виконання продавцю за Форвардним контрактом.

На виконання вказаних дій 31.05.2018р. попередньо між ОСОБА_1 та ТОВ «Житловий комплекс «Нові Теремки» було укладено Договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру №34/02-14 щодо набуття у власність майнових прав на квартиру АДРЕСА_2.

Оскільки будівництво житлового будинку не закінчено у строк до 31 грудня 2019 року, позивач та ТОВ «Житловий комплекс «Нові Теремки» уклали додаткову угоду до Договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру №34/02-14 від 31.05.201р.- про його розірвання.

Зважаючи на розірвання правочину про невиконання деривативу (Форвардного контракту №58142-А/4 та внаслідок невиконання зобов`язань за деривативом, 01.06.2021 р. між позивачем та ТОВ «Компанія з управління активами «АНДЕРЕ РІХТІНГЕН» було укладено додаткову угоду до договору № 58142-А/4 купівлі-продажу деривативу - про його розірвання та акт прийому-передачі (повернення) деривативу №58142-А/4. На виконання даного договору, відповідач зобов`язувався повернути кошти в розмірі 260 000,00 грн. протягом 180 днів, тобто у строк до 29 листопада 2021 року. Відповідач порушив взяті на себе зобов`язання, сплатив лише 30 000,00 грн.

Оскільки відповідач добровільно не виконав свої зобов`язання, своє право вважає порушеним та має право на повернення грошових коштів у сплаченому ним розмірі. На підставі ст..625 ЦК України вважав, що товариство зобов`язано сплатити грошові кошти з урахуванням трьох відсотків річних в розмірі 9 230, 96 грн. та інфляційні втрати в сумі 67 345,01 грн.

Зазначив, що укладення договору мало на меті отримання житла у власність для нього, але натомість отримав лише одні обіцянки спочатку добудувати житло, потім - повернення коштів. Внаслідок безвідповідальності відповідача, він вже понад трьох років зазнає душевних страждань, не може забезпечити власні потреби щодо придбання приватного житла. Тому завдану моральну шкоду він оцінює в розмірі 10 000 грн.

Просив суд: стягнути з ТОВ «Компанія з управління активами «АНДЕРЕ РІХТІНГЕН» на користь ОСОБА_1 заборгованість в загальній сумі 306 575,97 грн., з яких основна заборгованість в сумі 230 000 грн., 3% річних в сумі 9 230, 96 грн. та інфляційні втрати в сумі 67 345,01 грн., моральну шкоду в розмірі 10 000 грн. та судові витрати.

У судове засідання представник позивача не з`явився. Подав до суду заяву про розгляд справи за відсутності позивача, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

У судове засідання представник ТОВ «Компанія з управління активами «АНДЕРЕ РІХТІНГЕН`не з`явився. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Причини неявки суду не повідомив, відзив на позов суду не подав. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Письмовий відзив до суду не надходив, причини неможливості його подати або заявити інші клопотання суду не повідомив.

Відповідно до вимог ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, та не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За таких обставин суд, враховуючи вимоги ст. 280 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача та ухвалити по справі заочне рішення.

Відповідно до ч.5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Дослідивши матеріали даної цивільної справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.202 ЦК України).

Відповідно до вимог ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ста. 628 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ст.ст. 655, 657 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Встановлено, що 31 травня 2018 року між ТОВ «Компанія з управління активами «Андере Ріхтінген» та ОСОБА_1 укладений договір № 58142-А/4 купівлі-продажу деривативу.

31 травня 2018р. попередньо між ОСОБА_1 та ТОВ «Житловий комплекс «Нові Теремки» було укладено Договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру №34/02-14 щодо набуття у власність майнових прав на квартиру АДРЕСА_2.

31 травня 2018 року між ТОВ «Компанія з управління активами «Андере Ріхтінген» та ОСОБА_1 акт прийому-передачі деривативу від 31.05.2018р.

Між ТОВ «Житловий комплекс «Нові Теремки» та ОСОБА_1 підписано акт прийому-передачі (пред`явлення до виконання) форвардного контракту 58140-А/4.

На виконання умов укладених договорів позивач сплатив грошові кошти ТОВ «Компанія з управління активами «АНДЕРЕ РІХТІНГЕН» - 260000 грн., що на час оплати еквівалентно 10000 дол.США.

Відповідно до положень ст. ст. 626,628,629,638-640 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає і суті договору. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Статтею 651 ЦК України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Так, п.8 договору купівлі-продажу деривативу передбачено, що відмова покупця від виконання цього договору, вчинена покупцем письмово та надіслана продавцеві у будь-який момент строку дії договору, реалізується через підписання сторонами додаткової угоди про розірвання договору та зазначення суми, що підлягає поверненню.

Оскільки будівництво житлового будинку не закінчено у строк до 31 грудня 2019 року, позивач та ТОВ «Житловий комплекс «Нові Теремки» уклали додаткову угоду до Договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру №34/02-14 від 31.05.201р.- про його розірвання.

01.06.2021 р. між позивачем та ТОВ «Компанія з управління активами «АНДЕРЕ РІХТІНГЕН» було укладено додаткову угоду до договору № 58142-А/4 купівлі-продажу деривативу - про його розірвання та акт прийому-передачі (повернення) деривативу №58142-А/4. На виконання даного договору, відповідач зобов`язувався повернути кошти в розмірі 260 000,00 грн. протягом 180 днів, тобто у строк до 29 листопада 2021 року. Відповідач порушив взяті на себе зобов`язання, сплатив лише 30 000,00 грн.

Відповідно до ст.4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

За ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У ст. 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства (ст.526 ЦК України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).

Встановлено, що ТОВ «Компанія з управління активами «АНДЕРЕ РІХТІНГЕН» у погоджений термін - 180 календарних днів тобто у строк до 29 листопада 2021 року (ні у строк на час прийняття судом рішення) грошові кошти в розмірі 230000,00 грн. не сплатило.

Відповідач , жодних заперечень, пояснень не надав, причин неможливості виконання умов договору щодо сплати коштів не повідомили. За таких обставин порушене право позивача на повернення коштів за будь-яких умов підлягає захисту шляхом стягнення з відповідача на його користь 23000,00 грн.

Щодо стягнення з відповідачів індексу інфляції та трьох відсотків річних.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем надано розрахунок за період з 30.11.2021-09.12.2021року суму трьох процентів річних - 213,70 грн. (на суму боргу 260000 грн.)за період з 10.12.2021 по 31.03.2023 року суму трьох процентів річних 9 017,26 грн. (на суму 230 000 грн.).; інфляційні втрати за період з 10.12.2021 по 28.02.2023 - 67 345 грн. на суму 230 000 грн.).

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідачем на спростування проведеного представником позивача розрахунку щодо розміру трьох процентів річних не долучено будь-яких доказів, не подано інший контрозрахунок, зважаючи на погоджений строк сплати грошових коштів.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами невиконання відповідачами умов угоди щодо розірвання договору, та відповідно, сплата грошових коштів у строк до 29 листопада 2021 року. Також суд вважає законним та обґрунтованим висновок наданий до суду розрахунок трьох процентів річних, та їх слід прийняти до уваги, оскільки він відповідає вимогам закону, що регулюють відповідні правовідносини та не був спростований відповідачем. Тому в цій частині позовні вимоги також підлягають до задоволення.

Щодо моральної шкоди.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, в установлених частиною другою цієї статті.

Згідно з п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

При вирішенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди суд враховує, що укладаючи договір позивач сплатив своєчасно кошти та розраховував отримати майно у власність, використовувати його за призначенням. Тривалий термін порушення - з 2021 року. Жодних підтверджень подальшого здійснення будівництва, встановлення інших дат завершення матеріали справи не містять. Оскільки відповідач грубо порушив свої зобов`язання, тому позовні вимоги в частині завдання моральної шкоди є обґрунтованими. При вирішенні розміру шкоди, що підлягає відшкодуванню, суд враховує подані сторонами докази та вважає, що до стягнення підлягає шкода в розмірі по 10 000 грн.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову.

Розподіл судових витрат суд здійснює на підставі ст.141 ЦПК України та стягує їх з відповідачів відповідно до задоволеної частини вимог.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «АНДЕРЕ РІХТІНГЕН» про стягнення заборгованості задоволити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «АНДЕРЕ РІХТІНГЕН» на користь ОСОБА_1 заборгованість в загальній сумі 306 575,97 грн. (триста шість тисяч п`ятсот сімдесят п`ять грн. 97 коп.), з яких основна заборгованість в сумі 230 000 грн., 3% річних в сумі 9 230, 96 грн. та інфляційні втрати в сумі 67 345,01 грн..

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «АНДЕРЕ РІХТІНГЕН» на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 10 000,00 грн. (десять тисяч грн.) та сплачений судовий збір в розмірі 5749,76 грн. (п`ять тисяч сімсот сорок дев`ять грн. 76 коп.).

Інформація про позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .

Інформація про відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «АНДЕРЕ РІХТІНГЕН», адреса: Київська область, Бучанський район, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Соборна, 2в, оф.31, код ЄДРПОУ 36003268.

Копію заочного рішення негайно направити відповідачу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Київського апеляційного суду через Києво-Святошинський районний суд Київської області або безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено удень його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 01 березня 2024 року

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ