Ухвала суду № 117704490, 11.01.2024, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/5085/16-ц

Провадження №2-р/369/5/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.01.2024 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Янченка А.В.,

за участі секретаря судового засідання Кубарської Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві заяву представника позивача ОСОБА_1 про роз`яснення рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області по справі № 369/5085/16-ц від 01.12.2020, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Києво-Святошинського суду Київської області від 01.12.2020 року по справі № 369/5085/16-ц було задоволено позов повністю: визнано незаконним та скасовано рішення Виконавчого комітету Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 5/4 від 30.10.2013 року про видачу ордеру ОСОБА_2 на вселення в Квартиру; визнано незаконним та скасовано розпорядження Органу приватизації Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 178 від 19.03.2014 року; визнано недійсним свідоцтво про право власності на Квартиру від 19.03.2014 року, видане на підставі розпорядження Органу приватизації Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 178 від 19.03.2014 року.

21.09.2023 від представника позивача надійшла заява про роз`яснення рішення Києво-Святошинського суду Київської області від 01.12.2020 року.

Заява обґрунтована тим, що 11.08.2023 на виконання рішення Києво-Святошинського суду Київської області від 01.12.2020 року, суд разом з супровідним листом направив копію рішення до Бучанської районної військової адміністрації Київської області відділу з питань державної реєстрації для виконання.

04.09.2023 представником позивача було отримано лист від Відділу з питань державної реєстрації Бучанської районної військової адміністрації Київської області про відмову виконання рішення Києво-Святошинського суду Київської області від 01.12.2020 року по справі № 369/5085/16-ц. Як підставу для відмови в виконанні рішення Києво-Святошинського суду Київської області від 01.12.2020 року по справі № 369/5085/16-ц було зазначено, що в рішенні суду не вказано рішення про внесення запису про скасування державної реєстрації з номером запису в (ДРП) або скасування рішення державного реєстратора з зазначенням (номеру ДРП). Відтак заявник просив роз`яснити рішення суду.

У судове засідання 11.01.2024 року, належним чином повідомлені сторони не з`явилися, причини неявки суду не повідомили.

Представник позивача ОСОБА_1 подав через канцелярію суду письмову заяву, відповідно до якої просила суд розглядати справу без його участі та просив заяву задовольнити, оскільки без роз`яснення рішення фактично його виконання не можливе.

Згідно положень ст. 271ЦПК України за заявою учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця суд роз`яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення. Подання заяви про роз`яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред`явлене до примусового виконання. Суд розглядає заяву про роз`яснення судового рішення у порядку, в якому було ухвалено відповідне судове рішення, протягом десяти днів з дня її надходження. У разі необхідності суд може викликати учасників справи, державного чи приватного виконавця в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розглядові заяви про роз`яснення рішення. Про роз`яснення або відмову у роз`ясненні судового рішення суд постановляє ухвалу, яку може бути оскаржено.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що вказана заява підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 129Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.

Частиною першою статті 129-1Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Відповідно до частини 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» регламентовано, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. При цьому, у статті 18 ЦПК України додатково закріплено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами; невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Конституційний Суд України наголосив, що забезпечення державою виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв`язку із внесенням Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року № 1401-VIII змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, ст. 129-1, ч. 2 якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Також, Конституційний Суд України, взявши до уваги ст. ст. 3, 8, ч. ч. 1, 2 ст. 55, ч. ч. 1, 2 ст. 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, дійшов висновку, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом.

Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 р. № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава і її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00; пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України», заява № 6318/03; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia», заява № 30779/04; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява № 40450/04).

На підставі аналізу ст. ст. 3, 8, ч. ч. 1, 2 ст. 55, ст. 129, ч. ч. 1, 2 ст. 129-1 Конституції України у їх системному зв`язку, Конституційний Суд України у Рішенні від 15 травня 2019 р. № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Відповідно до частин 1, 2 статті 271ЦПК України за заявою учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця суд роз`яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення. Подання заяви про роз`яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред`явлене до примусового виконання.

Із змісту статті 271ЦПК України вбачається, що роз`яснення рішення суду це уточнення, більш чітке і зрозуміле викладення справжнього його змісту. Зрозумілість рішення полягає в тому, що його резолютивна частина не припускає кілька варіантів тлумачення.

Як правило, роз`ясненню підлягає резолютивна частина рішення суду, яка повинна містити чіткі формулювання щодо вирішення спірного правовідношення або інших заявлених вимог.

При цьому особи, які ініціювали роз`яснення, у відповідній заяві мають вказати: що саме у резолютивній частині рішення є незрозумілим; які варіанти тлумачення рішення; як саме невизначеність та нечіткість резолютивної частини рішення суду може вплинути на ефективність його виконання.

Як вбачається з роз`яснень, наданих в пункті 21 Постанові Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», роз`яснення рішення суду можливе тоді, коли воно не містить недоліків, що можуть бути усунені лише ухваленням додаткового рішення, а є незрозумілим, що ускладнює його реалізацію. Зазначене питання розглядається судом, що ухвалив рішення, і в ухвалі суд викладає більш повно та ясно ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін у суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду. Роз`яснення рішення не допускається, якщо воно виконане або закінчився установлений законом строк, протягом якого рішення може бути пред`явлене до виконання.

Так під час виконання судового рішення в частині внесення запису про скасування державної реєстрації у зв`язку з визнанням незаконним та скасовано рішення Виконавчого комітету Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 5/4 від 30.10.2013 року про видачу ордеру ОСОБА_2 на вселення в Квартиру; визнання незаконним та скасування розпорядження Органу приватизації Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 178 від 19.03.2014 року; визнання недійсним свідоцтво про право власності на Квартиру від 19.03.2014 року, виданого на підставі розпорядження Органу приватизації Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 178 від 19.03.2014 року державний реєстратор зазначив про відсутність підстав для виконання Рішення Києво-Святошинського суду Київської області від 01.12.2020 року по справі № 369/5085/16-ц, у зв`язку з тим, що в рішенні суду не вказано рішення про внесення запису про скасування державної реєстрації з номером запису в (ДРП) або скасування рішення державного реєстратора з зазначенням (номеру ДРП).

Відповідно до положень цивільного законодавства речові права особи на нерухоме майно визначаються згідно з документами, на підставі яких це майно належить такій особі.

За своєю правовою природою державна реєстрація прав є засвідченням державою факту вже набутого особою речового права. Загальними засадами державної реєстрації прав відповідно до положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон) є, зокрема, гарантування державою об?єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; обов?язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав); внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.

Відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.

Особливості проведення реєстраційних дій на підставі судових рішень визначені статтею 311 Закону. Так, реєстраційні дії на підставі судових рішень проводяться виключно на підставі рішень, отриманих у результаті інформаційної взаємодії Державного реєстру прав та Єдиного державного реєстру судових рішень, без подання відповідної заяви заявником.

Запровадження інформаційної взаємодії між Державним реєстром прав та Єдиним державним реєстром судових рішень вирішило б багато питань. Однак на сьогодні така інформаційна взаємодія технічно не запрацювала. Підпунктом першим пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності» від 06 жовтня 2016 року N° 1666-VIII встановлено, що до запровадження інформаційної взаємодії між Державним реєстром прав та Єдиним державним реєстром судових рішень, передбаченої, а також у разі проведення реєстраційних дій на підставі рішень судів, що набрали законної сили, до запровадження відповідної інформаційної взаємодії реєстраційні дії на підставі рішень судів проводяться за зверненням заявника.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід?ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв?язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень.

При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв?язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід?ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв?язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід?ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

3 наведеного вище вбачається, що рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав може бути скасовано на підставі судового рішення; документи, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, може бути визнано судовим рішенням недійсними чи скасованими; державна реєстрація прав та відповідно права та обтяження, що виникли, як її наслідок, може бути скасованою на підставі судового рішення;

Закон зобов?язує державного реєстратора, який виконує рішення суду щодо визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав або скасування державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав чи їх обтяжень, провести державну реєстрацію шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав чи їх обтяжень, тобто повернути відповідні права (обтяження) у стан, що існував попередньо.

Отже в даному випадку, державний реєстратор в реєстрі речових прав на нерухоме майно має повернути відповідні права (обтяження) у стан, що існував попередньо, шляхом внесення даних про визнання недійсним свідоцтво про право власності на Квартиру від 19.03.2014 року на підставі Рішенням Києво-Святошинського суду Київської області від 01.12.2020 року по справі № 369/5085/16-ц.

В свою чергу в реєстрі речових прав на нерухоме майно зазначено одне рішення про державну реєстрацію на підставі свідоцтва про право власності на Квартиру від 19.03.2014 року, видане на підставі розпорядження Органу приватизації Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 178 від 19.03.2014 року.

Отже, для виконання рішенням Києво-Святошинського суду Київської області від 01.12.2020 року по справі № 369/5085/16-ц в частині внесення даних про визнання недійсним документів а саме свідоцтва про право власності на Квартиру від 19.03.2014 року, видане на підставі розпорядження Органу приватизації Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 178 від 19.03.2014 року до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно зазначення номера рішення про внесення запису про скасування державної реєстрації прав не є обов`язковим для зазначення в рішенні суду про визнання такого документа не дійсним. Так як саме на державного реєстратора покладено обов`язок виконання рішення в частині внесення інформації щодо визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав або скасування державної реєстрації прав до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відтак рішення суду в цій частині може бути виконаним без зазначення номеру запису в ДРРП або номеру рішення ДРРП.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 128, 247, 271, п.21 ч.1 ст.353, ст.354 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Заяву представника позивача ОСОБА_1 про роз`яснення рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області по справі № 369/5085/16-ц від 01.12.2020 - задовольнити.

Роз`яснити, що державний реєстратор в Єдиному Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно має повернути відповідні права (обтяження) у стан, що існував попередньо, шляхом внесення даних про визнання недійсним свідоцтво про право власності на Квартиру від 19.03.2014 року видане на підставі розпорядження Органу приватизації Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 178 від 19.03.2014 року на підставі рішенням Києво-Святошинського суду Київської області від 01.12.2020 року по справі № 369/5085/16-ц навіть якщо в рішенні суду не вказано рішення про внесення запису про скасування державної реєстрації з номером запису в (ДРП) або скасування рішення державного реєстратора з зазначенням (номеру ДРП) так як підставу набуття права власності визнано недійсним рішенням суду.

Ухвала про роз`яснення судового рішення може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

Повний текст ухвали складено 18.03.2024 року.

Суддя А.В. Янченко