Рішення № 117672228, 14.03.2024, Ружинський районний суд Житомирської області

Справа № 291/1498/23

2/291/137/24

У К Р А Ї Н А

Ружинський районний суд Житомирської області

Р ІШ ЕН НЯ

( З А О Ч Н Е )

І м е н е м У к р а ї н и

14 березня 2024 року

Ружинський районний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді Митюк О.В.,

за участю секретаря Колесник Р.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою

Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал», представник позивача Мартиненко Володимир Володимирович до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, зазначивши, що 18.07.2017 року між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № Р07.226.73424, відповідно до якого остання отримала кредит в розмірі 20000,00 грн. строком до 18.07.2019 року.

Однак, відповідач не виконала належним чином свої зобов`язання за кредитним договором в результаті чого станом на 03.12.2020 року виникла заборгованість по кредиту на загальну суму 45017,73 грн., що складається з наступного: 19529,67 грн. - заборгованість за основним боргом; 12160,06 грн. - заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками; 13328,00 грн. - заборгованість за нарахованими та несплаченими комісіями.

03.12.2020 року між АТ «Ідея Банк» та ТзОВ «ФК «Профіт Капітал» був укладений договір факторингу № 12/90 відповідно до умов якого АТ «Ідея Банк» відступає, а ТзОВ «ФК «Профіт Капітал» приймає права вимоги та в їх оплату зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження АТ «Ідея Банк» за плату та на умовах визначених вищезазначеним договором. Таким чином, до ТзОВ «ФК «Профіт Капітал» перейшло право грошової вимоги до відповідача.

Просить стягнути вказану заборгованість. Крім того, у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем грошового зобов`язання за кредитом, позивач відповідно до ст. 625 ЦК України просить стягнути з відповідача суму заборгованості з урахуванням 3% річних в сумі 1657,35 грн. та інфляційні втрати в сумі 6406,83 грн. (за кредитним договором № № Р07.226.73424 від 18.07.2017). Також просить стягнути понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 2684,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн.

Справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

В судове засідання представник позивача не з`явився, у позовній заяві зазначив про розгляд справи у його відсутність,позовні вимоги підтримує та не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач належним чином повідомлявся про судовий розгляд справи (направлення судових повісток за останнім місцем реєстрації, розміщення оголошення на сайті суду), відзив на позов та інших заяв не подала.

Дослідивши письмові матеріали справи в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 18.07.2017 року між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № Р07.226.73424, відповідно до якого остання отримала кредит в розмірі 20000,00 грн. строком до 18.07.2019 року (а.с.6-7).

Однак, відповідач не виконала належним чином свої зобов`язання за кредитним договором в результаті чого станом на 03.12.2020 року виникла заборгованість по кредиту на загальну суму 45017,73 грн., що складається з наступного: 19529,67 грн. - заборгованість за основним боргом; 12160,06 грн. - заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками; 13328,00 грн. - заборгованість за нарахованими та несплаченими комісіями.

03.12.2020 року між АТ «Ідея Банк» та ТзОВ «ФК «Профіт Капітал» був укладений договір факторингу № 12/90 відповідно до умов якого АТ «Ідея Банк» відступає, а ТзОВ «ФК «Профіт Капітал» приймає права вимоги та в їх оплату зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження АТ «Ідея Банк» за плату та на умовах визначених вищезазначеним договором. Таким чином, до ТзОВ «ФК «Профіт Капітал» перейшло право грошової вимоги до відповідача (а.с.22-26).

Відповідно до реєстру боржників (Додаток № 1 до договору факторингу № 12/90 від 03.12.2020 року) ТзОВ «ФК «Профіт Капітал» набуло права грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № Р07.226.73424 від 18.07.2017 (а.с.27-29).

Також судом встановлено, що 13.07.2023 року ТзОВ «ФК «Профіт Капітал» було направлено відповідачу досудову вимогу щодо дострокового стягнення заборгованості за кредитним договором № Р07.226.73424 від 18.07.2017 (а.с.17).

У зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем грошового зобов`язання за кредитом, ТзОВ «ФК «Профіт Капітал» на підставі ст. 625 ЦК України здійснило за період з грудня 2020 року до лютого 2022 року нарахування 3% річних в сумі 1657,35 грн. та інфляційні втрати в сумі 6406,83 грн. (за кредитним договором № Р07.226.73424 від 18.07.2017), які просить стягнути з відповідача.

За приписами ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Тлумачення ч. 1 ст. 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (ч. 3 ст. 656 ЦК України); (б) дарування (ч. 2 ст. 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Згідно з ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Тлумачення ст. 516, ч. 2 ст. 517 ЦК свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.

Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом України в постанові від 23.09.2015 року у справі № 6-979цс15.

Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Частиною 1 ст. 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно з ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

З наведеного вище слід прийти до однозначного висновку про те, що до ТзОВ «ФК «Профіт Капітал» перейшли всі права кредитора за кредитним договором №Р07.226.73424 від 18.07.2017.

Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог Закону. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). Визначення поняття зобов`язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов`язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов`язання як правового зв`язку між двома суб`єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов`язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов`язання надано право, що кореспондує обов`язку першої. Обов`язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов`язання (ст. 510 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. В силу ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Згідно з ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася.

Так, одним із видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Згідно з ст.ст. 610, 611, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Оскільки відповідач доказів щодо часткового чи повного погашення заборгованості за кредитним договором суду не представив, не спростувала документально нарахований позивачем розмір заборгованості, з урахуванням наведеного, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, та, враховуючи факт невиконання відповідачем умов кредитного договору, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором № Р07.226.73424 від 18.07.2017 року в частині заборгованості за основною сумою боргу (тіло кредиту) в розмірі 19529,67 грн., а також стягнення заборгованості за відсотками в розмірі 12160,06 грн.

Разом з тим, щодо заявленої до стягнення комісії суд зазначає про таке.

Згідно з п. 6 ст. 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства.

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. ЦПК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (ч. 2 ст. 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Нікчемний правочин (ч. 2 ст. 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.02.2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21)).

Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватноправових нормах.

Нарахування протягом дії кредитних договорів комісії за користування кредитом є неправомірним, оскільки здійснення такого нарахування суперечить положенням ст. 56 Закону України «Про банки і банківські послуги» та п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені постановою правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року у редакції, чинній на час укладення кредитного договору, згідно з яких банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 18.03.2020 року у справі №183/2122/15.

У постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 року № 6-1746цс16 зазначено, що встановлення банком в кредитному договорі обов`язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок клієнта, є незаконним. Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 02.10.2019 року по справі № 740/4328/14.

Згідно із Законом України «Про захист прав споживачів» послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 06.09.2017 року у справі № 6-2071цс16.

Враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, суд прийшов до висновку, що положення договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі № 496/3134/19.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України).

Згідно кредитного договору № Р07.226.73424 від 18.07.2017 року та паспорту споживчого кредиту встановлено щомісячну комісію за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 2,0000 % від початкової суми кредиту, тобто, фактично встановлено плату позичальника за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої гарантована законодавством.

Необхідність внесення плати за обслуговування кредиту (1379,26 грн.) передбачена й у графіку щомісячних платежів, який є частиною кредитного договору.

За вищенаведених обставин, оскільки ОСОБА_1 було встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, суд робить висновок про те, що згідно кредитного договору № Р07.226.73424 від 18.07.2017 року, щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно є нікчемними. За таких обставин позов в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за комісією задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох відсотків річних, суд зазначає наступне.

Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України). Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 року по справі № 444/9519/12, провадження №14-10цс18, вказала, що поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у ст. 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Також Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 року в справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) міститься висновок про те, що право кредитодавця нараховувати обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.02.2020 року у справі № 912/1120/16, провадження № 12-142гс19, зазначила, що правові висновки, подібні до викладених у постанові від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12, викладено також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).

Тобто у постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає відносини, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і врегульовує відносини, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Проценти, встановлені ст. 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за ч. 2 ст. 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Велика Палата Верховного Суду також вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 року у справі № 464/3790/16-ц, провадження № 14-465цс18, вказала, що передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06.06.2012 року №6-49цс12.

В кредитному договорі № Р07.226.73424 від 18.07.2017 року сторони визначили строк його дії 24 місяці від дати отримання кредиту, тобто до 18.07.2019 року.

Повернення кредиту та сплату відсотків позичальник мав здійснювати щомісячними платежами, надаючи АТ «Ідея Банк» кожного місяця кошти упродовж строку кредитування. Тобто, сторони погодили порядок і строки виконання зобов`язання.

При цьому судом встановлено, що позивач не вчиняв дій щодо зміни терміну повернення кредиту у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань.

Таким чином, права та інтереси кредитодавця, які забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, можуть бути реалізовані, зокрема, у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В той же час, згідно з представленим суду розрахунку інфляційних втрат та трьох процентів річних, які нараховані з грудня 2020 року до лютого 2022 року, тобто в період неправомірного користування коштами, а відтак позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох процентів річних в порядку застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України, підлягають задоволенню.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позов ТзОВ «ФК «Профіт Капітал» про стягнення заборгованості за кредитним договором слід задовольнити частково та стягнути з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «ФК «Профіт Капітал» заборгованість за кредитним договором № Р07.226.73424 від 18.07.2017 року в розмірі 39753,91 грн., що складається з наступного: 19529,67 грн. - заборгованість за основним боргом; 12160,06 грн. - заборгованість за відсотками, 1657,35 грн. - 3% річних, 6406,83 грн.- інфляційних втрат.

Що стосується вимоги щодо стягнення з відповідача судових витрат та витрат на правничу допомогу, то суд приходить до наступного висновку.

Положеннями ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання правової допомоги № 28092021-1 від 28.09.2021 року, додаткову угоду № 6 від 12.06.2023 до договору про надання правової допомоги № 28092021-1 від 28.09.2021 року, акт № 16 прийому-передачі реєстру боржників за договором про надання правової допомоги № 28092021-1 від 28.09.2021 року, акт № 1 прийому-передачі наданої правової допомоги від 11.09.2023, наказ про прийняття на роботу ОСОБА_2 від 13.08.2021 № ПД000000002, платіжну інструкцію № 265 від 14.09.2023 з призначенням платежу «оплата правової допомоги за договором № 28092021-1 від 28.09.2021 року відповідно до акту № 1 прийому-передачі наданої правової допомоги від 11.09.2023 року, довіреність від 13.01.2023 року, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ЧЦ № 000398 від 27.06.2019 року. Так, відповідно до умов додаткової угоди № 6 від 12.06.2023 до договору про надання правової допомоги № 28092021-1 від 28.09.2021 року, додаткова фіксована винагорода Адвокатського об`єднання «ПРАВОВИЙ ДІАЛОГ» (працівником якого є адвокат Мартиненко В.В.) за проведення консультації з клієнтом, вивчення документів та підготовку проекту позовної заяви до суду (однієї) згідно з реєстром боржників становить 7000,00 грн. Адвокатське об`єднання надало зазначені послуги ТзОВ «Фінансова Компанія «Профіт Капітал», що підтверджується актом № 1 прийому-передачі наданої правової допомоги від 11.09.2023 року та платіжною інструкцією № 265 від 14.09.2023, якою було здійснено відповідну оплату.

Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку про те, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка в силу приписів частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України».

Також у постанові від 12.02.2020 року у справі № 648/1102/19 Верховний Суд зазначив, що вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. Суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Суд має застосувати положення закону про завдання та принципи цивільного судочинства, пропорційність у цивільному судочинстві, а також конкретні обставини справи, вимоги, з якими заявник звернулася до суду, їх значення для заявника.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Так, з урахуванням складності справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи у даній справі (надання консультації, складення тотожних за змістом документів, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження), враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необхідність зменшити розмір заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу до розміру 4000 грн. Витрати на професійну правничу допомогу на вказану суму є співмірними з наданим адвокатом обсягом послуг, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

Враховуючи вищевикладене заява представника скаржника про стягнення судових витрат на правову допомогу підлягає частковому задоволенню.

Разом з тим, суд враховує те, що відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги ТзОВ «ФК «Профіт Капітал» підлягають задоволенню частково, то розмір сплаченого ним судового збору при зверненні до суду з цим позовом підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючисьст.ст.2,3,10,12,13,18,76-81,141,263-265,279,280,289,354,355ЦПК України, ст.ст. 526,527,530,610,629,1048-1050,1054ЦК України,

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал», представник позивача Мартиненко Володимир Володимирович до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» (ЄДРПОУ 39992082, адреса: 04071, м.Київ, вул.Набережно-Лугова,8, рахунок: IBAN № НОМЕР_2 в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», код 322001) заборгованість за кредитним договором № Р07.226.73424 від 18.07.2017 року в розмірі 39753,91 грн., що складається з наступного: 19529,67 грн. - заборгованість за основним боргом; 12160,06 грн. - заборгованість за відсотками, 1657,35 грн. - 3% річних, 6406,83 грн.- інфляційних втрат.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» (ЄДРПОУ 39992082, адреса: 04071, м.Київ, вул.Набережно-Лугова,8, рахунок: IBAN № НОМЕР_2 в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», код 322001) витрати на професійну правничу допомогу в розмір 4 000 (чотири тсячі) гривень та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2010,10 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в 30-денний строк, який обчислюється з дня проголошення (складення) рішення. Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його проголошення (складення), має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а в разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не було скасовано.

Сторони:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал», місце знаходження: 04071, м. Київ, вул. Набережно-Лугова, 8, ЄДРПОУ 39992082; відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Суддя О. В. Митюк.