Рішення № 117602318, 13.03.2024, Холодногірський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Харкова)

"13" березня 2024 р.

Справа № 642/5385/23

Провадження № 2/642/355/24

РІШЕННЯ

І м е н е м У к р а ї н и

29 лютого 2024 року Ленінський районний суд м. Харкова

у складі: головуючого судді- Бородіної О.В.,

за участю секретаря судового засідання -Брус М.М.,

розглянувшив порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні Ленінського районного суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Акціонерне товариство Комерційний Банк «Приватбанк» про поділ спільного майна подружжя,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Ленінського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Акціонерне товариство Комерційний Банк «Приватбанк», про поділ спільного майна подружжя, в якому просить здійснити поділ спільного сумісного майна ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а саме:

-в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ;

-в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову зазначила, що вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 з 01.04.2000 року.

Шлюб між сторонами розірвано рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 22.12.2011 року у цивільній справі № 2024/2-2351/11.

Від шлюбу сторони мають спільних дітей: сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У період шлюбу сторони придбали по державній програмі «Молодіжний кредит» двокімнатну квартиру, що розташована за адресою АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 26.11.2003 року, загальна площа квартири 51,8 кв.м., яка була оформлена на ім`я відповідача, посвідчена ПНХМНО ОСОБА_5 № НОМЕР_1 .

Зазначена квартира була придбана в кредит, який оформлювали в АТ КБ «ПриватБанк», Зазначене підтверджується витягом №337028687 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно тощо. Однак, відповідно до вищезазначеного витягу в Державному реєстрі іпотек мається обтяження № 3811558, іпотека, відповідно до договору застави нерухомого майна № 12951 від 04.12.2003 року, посвідченого ПН ХМНО Костенко С.А., іпотеко держатель АТ КБ «ПриватБанк», розмір зобов`язання 10350,00 доларів США, строк виконання 25.11.2010 року.

Квартира була оформлена на ім`я чоловіка. Кредит подружжям було сплачено повністю, ще до розірвання шлюбу.

З моменту придбання квартири вона, відповідач та діти спільно проживали та були зареєстровані в спірній квартирі.

Після розірвання шлюбу продовжували проживати в спільній квартирі. У 2017 році відповідач виїхав з квартири до своїх батьків, де проживає і на теперішній час.

Будь-яких спорів щодо її прав на квартиру між сторонами не існувало до початку 2022 року, коли у колишнього чоловіка погіршилися відносини із старшим повнолітнім сином. Відповідач став погрожувати виселенням сина, та вказуючи, що квартира його та вони там не мають жодних прав. Через погрози відповідача вона вимушена була звернутися до поліції. Саме з цього часу вона вважає, що її права, як співвласниці квартири є порушеними та вона вимушена звертатися до суду з даною позовною заявою.

Позивач також вказує, що вона пропонувала відповідачу вирішити це питання мирним шляхом, а саме поділити це майно у нотаріуса. Однак, відповідач не з`явився за запрошенням ПН ХМНО Поліщук О.В. для вирішення питання щодо видачі позивачу свідоцтва про право власності на 1/2 частину спільної квартири АДРЕСА_1 , колишнього подружжя.

Враховуючи, що спірна квартира, придбана 26.11.2003 року, тобто є набутою подружжям під час шлюбу, а тому вказане нерухоме майно є об`єктом права спільної сумісної власності подружи.

Посилаючись на рівність часток співвласників у праві спільної сумісної власності, позивач вважає, що наявні підстави для визнання за нею права власності на 1/2 частину нерухомого майна, придбаного за підставі договору купівлі-продажу від 26.11.2003 року.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 02.10.2023 року за позовною заявою відкрито провадження в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін.

Копія ухвали про відкриття провадження по справі, копія позову та долучених до нього документів, направлялася відповідачу за місцем його проживання.

Поштова кореспонденція, що направлялася судом відповідачу була повернута на адресу суду із позначкою «адресат відсутній за вказаною адресою».

З боку суду було вжито заходів для повідомлення відповідача про судовий розгляд.

Так, суд намагався повідомити відповідача про розгляд справи в тому числі шляхом направлення смс-повідомлення, та через оголошення на офіційному веб-сайті суду.

Відповідачем в установлений ч. 7 ст.178 ЦПК України строк не подано до суду відзив на позовну заяву, а тому суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено ч.8 ст.178 ЦПК України.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі „ Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, у зв`язку з неподанням відповідачем відзиву та відсутністю заперечень позивача щодо заочного розгляду справи, що відповідає положеннямстатті 280 ЦПК України.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав зазначених у позові.

Суд, вислухавши пояснення позивача, дослідивши письмові докази по справі, прийшов до наступного.

Статтею 4ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до ч. 3 та ч. 4 ст.12, ч. 1 та ч. 2 ст.13 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідност.81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 01.04.2000 року укладено шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 (після укладення шлюбу ОСОБА_7 ), що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 0104.2000 року.

26.11.2003 року ОСОБА_2 шляхом укладення з ОСОБА_8 договору купівлі-продажу придбав у власність квартиру АДРЕСА_1 .

Шлюб між сторонами розірвано рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 22.12.2011 року (справа № 2024/2-2351/11).

Конструкція норми ст.60СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя, він може оспорити поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі й в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Так, Велика палата Верховного Суду розглянувши справу № 372/504/17 у своїй постанові від 21.11.2018 року відступила від усталених позицій Верховного Суду та зазначила, що діє абсолютна презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке ними набуте в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й подружжя може оспорити поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі й в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції покладається на того з подружжя, який її спростовує.

За статтею 65СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згідно зіст.68СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

Згідно частини першоїстатті 57 СК Україниособистою приватною власністюдружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно,набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до частини четвертоїстатті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 3 частини першоїстатті 57 СК Українита вказано, що «у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю».

Майно,набутеподружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ,набутаза час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя,частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина першастатті 70 СК України).

При вирішенніспору про поділ майнасуд може відступити від засади рівності часток подружжяза обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї (частина другастатті 70 СК України).

Зарішенням судучастка майна дружини, чоловікаможе бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування (частина третястатті 70 СК України).

У постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-3037цс15 вказано, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті60,69 СК України, частина третястатті 368 ЦК України), відповідно до частин другої, третьоїстатті 325 ЦК Україниможуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу, включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, а також те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четвертастатті 65 СК України).

Судом встановлено, що в період шлюбу сторони придбали квартиру.

При укладенні вказаного договору купівлі-продажу 26.11.2003 року ОСОБА_2 не зазначено, що квартира придбавається ним у період шлюбу на його особисті кошти.

Заяви від подружжя, що правовий режим спільного майна на це нерухоме майно не розповсюджується, не подавались.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина другастатті 77 ЦПК України).

За положеннями статей12,81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як підставу своїх вимог і заперечень, проте жодних доказів на підтвердження обставин на які посилається відповідач суду не надано.

Відтак на підставі оцінки наданих доказів та вищенаведених законодавчих норм, суд дійшов висновку, що заявлена до поділу квартира, яка була набута в період зареєстрованого шлюбу, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, тому позов підлягає задоволенню, а спірне нерухоме майно поділу між сторонами, виходячи з рівності часток подружжя в спільному майні.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 77-83, 89, 95, 259, 263, 265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги задовольнити.

Поділити між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру загальною площею 51,8 кв.м. житловою площею 28,7 кв.м., за адресою АДРЕСА_2 , що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_3 ), право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .

В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІПН НОМЕР_4 ), право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 13.03.2024 року.

Суддя О.В. Бородіна