Ухвала суду № 117599936, 27.02.2024, Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/5296/19

Провадження № 2/346/25/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2024 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області

у складі: головуючого судді П`ятковського В.І.

з участю: секретаря Насадик В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Коломия цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Отинійської селищної ради Коломийського району, третя особа на стороні відповідача: ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення органу місцевого самоврядування,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду із вказаним позовом в якому посилається на те, що їй на праві власності належить житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований в АДРЕСА_1 .

Вказаний житловий будинок розташований на неприватизованій земельній ділянці площею 0,25 га.

Відповідно до положень ст. 55 ЗУ «Про землеустрій» вона як власник житлового будинку без отримання дозволу в органах місцевого самоврядування замовила технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку за вказаною адресою, кадастровий номер земельної ділянки: 2610196601:12:001 площа 0,25 га та номер: 2623280901:01:008 площею 0,3164 га для ведення особистого селянського господарства.

В жовтні 2019 року вона звернулася з письмовою заявою до Воронської сільської ради Коломийського району про погодження виготовленої технічної документації.

Зазначає, що суміжний землевласник ОСОБА_2 , яка проживає в АДРЕСА_2 , перед цим відмовилася підписати акт визначення та погодження меж земельної ділянки та акт прийому-передачі межових знаків, мотивуючи відмову тим, що межі її земельної ділянки вказані у технічній документації невірно.

В травні 2019 року вона отримала витяг з рішення органу місцевого самоврядування, а саме витяг з рішення Воронської сільської ради Коломийського району від 07 травня 2019 року про затвердження акту відновлення і погодження меж земельної ділянки з власником ОСОБА_2 , складений 23 березня 2019 року постійною комісією з питань земельних відносин. У рішенні сільської ради зазначено, що оскільки межові знаки на земельній ділянці ОСОБА_2 та ОСОБА_1 втрачені і неможливо відновити межі по згоді двох сторін, то їм запропоновано оптимальний шлях для вирішення проблеми: залишити канаву шириною 2,5 м від огорожі ОСОБА_3 до земельної ділянки ОСОБА_4 в землях запасу Воронської сільської ради без права на приватизацію».

Позивачка вважає, що таке рішення та безпідставна відмова ОСОБА_3 підписати та погодити межі земельної ділянки порушують її права.

Зазначає, що технічна документація із землеустрою ОСОБА_3 не була предметом розгляду під час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення. Натомість, межі земельної ділянки по АДРЕСА_2 співпадають з поставленою огорожею, а земельна ділянка, якою вона користується десятиліттями, площею 0,25 га, призначена для обслуговування житлового будинку і саме на ній членами її сім`ї була прокопана вказана канава для стоку грунтових вод.

Просить визнати протиправним та скасувати рішення Воронської сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області від 07 травня 2019 року № 261-29/2019 «Про затвердження акту відновлення і погодження меж земельної ділянки ОСОБА_2 і ОСОБА_1 », та стягнути з відповідача понесені судові витрати.

Позивачка в останні судові засіданні не з`явилася, її представник адвокат Бойчук подала письмове клопотання про розгляд справи у їх відсутності, позовні вимоги підтримала, а також просить залишити без розгляду клопотання позивачки про призначення експертизи.

Представник позивачки у письмовому клопотанні від 11 грудня 2023 року також вказала, що в долученій до матеріалів справи технічній документації приватизованої ОСОБА_3 земельної ділянки, наявний акт погодження меж суміжних землекористувачів, одним із яких є ОСОБА_4 , яка погодила своїм підписом встановлені межі, що на її думку додатково підтверджує, що земельна ділянка позивачки межує із земельною ділянкою ОСОБА_3 .

Також представник позивачки не погодилася із твердженнями третьої особи про недоведеність факту користування ОСОБА_4 земельною ділянкою площею 0,25 га, по АДРЕСА_1 , що спростовується долученими до матеріалів справи довідками сільської ради, а також перебування позивачки на обліку як платника земельного податку.

Представник позивачки вказує, що у вказаній справі об`єктом оцінки є не підстави набуття ОСОБА_4 права власності на ту земельну ділянку на яку вона виготовила технічну документацію із землеустрою, не її розміри чи конфігурація, або розташування. Оскільки орган місцевого самоврядування самостійно приймає рішення щодо земель, які належать територіальним громадам, і передає їх у приватну власність, враховуючи розташування, конфігурацію чи розміри.

Зазначає, що на підставі рішення Воронської сільської ради від 10 липня 2020 року № 317-34/2020 ОСОБА_4 зареєструвала право власності на земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Зазначає, що перевірка права власності на цю земельну ділянку виходить за межі судового розгляду, оскільки позивачка оскаржує рішення органу місцевого самоврядування через порушення при встановленні підстав для набуття права власності на землю та через порушення її права на державну реєстрацію речових правна земельну ділянку, а не права власності чи права користування.

Представник відповідача в останні судові засідання також не з`явився, подав письмову заяву про розгляд справи в його відсутності щодо позову заперечив. Так у відзиві на позовну заяву представник Отинійської селищної ради вказав, що до повноважень сільських селищних та міських рад законом віднесено вирішення земельних спорів та розпорядження землями територіальних громад, котрі не є у приватній чи державний власності, а тому оскаржуване рішення є законним, винесене з дотриманням норм матеріального права та скасуванню не підлягає.

Третя особа ОСОБА_3 також, подала письмову заяву про закінчення розгляду справи в її відсутності, щодо позову заперечила з підстав викладених у письмових поясненнях. Так ОСОБА_3 вказала, що вона є власницею земельної ділянки площею 0,2491 га , розташованої в с. Ворона, урочище «Коло дуба» Коломийського району Івано-Франківської області, тепер вулиця Нова, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами. Державний акт на право приватної власності виданий 04 липня 2002 року на підставі рішення Воронської сільської ради Коломийського району від 27 червня 202 № 14. Зазначає, що державний акт не скасовувався, земельною ділянкою вона користується, на ній зведений житловий будинок.

Вказує, що оскільки в публічній кадастровій карті України відсутні відомості про приватизовану нею земельну ділянку, вона звернулася до землевпорядної організації з метою проведення повторних обмірів земельної ділянки та виготовлення кадастрової документації. Після виготовлення технічної документації звернулася до суміжних землекористувачів з метою погодження меж земельної ділянки, в тому числі і до ОСОБА_4 , котра відмовилася від підписання.

25 березня 2019 року постійною комісією із земельних питань встановлено, що між земельними ділянками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є канава шириною 2,5 м від огорожі ОСОБА_3 , яка має слугувати для стічних та дощових вод і її залишено в землях запасу Воронської сільської ради без права на приватизацію.

Вказує, що позивачка не набула право власності у встановленому законом порядку на земельну ділянку, якою як зазначено в позовній заяві вона користується та на якій розміщений належний їй житловий будинок, позивачкою не долучено жодних доказів про те, що зазначена земельна ділянка передана їй у власність, оренду чи користування, чи що вона зверталася до органу місцевого самоврядування із заявою про таку передачу. Тому земельна ділянка якою користується позивачка належить до фонду запасу земель Воронської сільської ради, яка як орган місцевого самоврядування наділена повноваженнями на розпорядження ними.

Також ОСОБА_3 зазначила, що жителі с. Ворона у січні 2019 року зверталися із колективним листом до Воронської сільської ради з вимогою про залишення в землях запасу сільської ради канави, що проходить між їх земельними ділянками. У вказаному листі йдеться про те, що вказана канава несе функцію відводу дощових стічних воді від домогосподарств та земельних ділянок, натомість сім`я позивачки постійно засипала її, що призводило до затоплення урожаю.

Василишин також зазначила, що відповідно до витребуваних на запит суду документів, а саме: акту виносу в натурі меж земельної ділянки і розбивки будівель від 17 вересня 1984 року складеного на підставі рішення Виноградської сільської ради від 23 серпня 1984 року, вбачається, що земельна ділянка виділена індивідуальному забудовнику ОСОБА_4 у 1984 році площею 0,10 га, розміром 30,0 м на 35,0 м, а не 0,25 га, як зазначено у позовній заяві. Проектною документацією на будівництво передбачено зведення на вказаній земельній ділянці житлового будинку, літньої кухні, господарських споруд, огорожі, тощо, які були зведені протягом 1984-1990 року.

З технічного паспорта вбачається що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами зведений на земельній ділянці площею 0,10 га., яка є сформованою з 1990 року та огороджена штахетною огорожею. Тому розроблена позивачкою технічна документація із землеустрою не відповідає історично сформованій земельній ділянці, якою користується позивачка та є вдвічі більшою від фактичного землеволодіння і знаходиться на значній відстані від домоволодіння ОСОБА_3 та стічної канави.

Крім того зазначила, що з публічної кадастрової карти України вбачається, що земельна ділянка площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку в по АДРЕСА_1 розміщена по довжині вздовж вулиці, а не перпендикулярно, як про це стверджує позивачка і взагалі не межує зі спірною канавою.

Проаналізувавши пояснення учасників провадження, дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.

За нормами п. «б» ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, серед іншого, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Пунктом 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно із ч. 1 ст. 59 цього Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Частиною 3 ст. 116 ЗК України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

За правилами ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Згідно із ч. 7 цієї статті ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Частиною 10 ст. 118 ЗК України передбачено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що ними встановлено підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та визначені органи, уповноважені розглядати ці питання. Ці норми передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів з клопотанням на отримання дозволу для розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, за результатами розгляду якого встановлені ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень.

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі статтею 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Адміністративною справою в розумінні частини 1 ст. 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1ст. 4 КАС України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що суть спірних правовідносин полягає у оспорюванні правомірності прийнятого відповідачем рішення про затвердження, відповідно до якого Воронська сільська рада вирішила залишити в землях запасу сільської ради частину земельної ділянки з канавою шириною 2,5 м від огорожі ОСОБА_4 .

Наявність існуючого речового права позивача на земельну ділянку площею 0,25 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 на території Івано-Франківської області, судом не встановлено, а рішення відповідача, яке оскаржується не спричиняє виникнення, зміни або припинення речового права на цю земельну ділянку.

Представник позивачки в своєму письмовому поясненні від 11 грудня 2023 року зазначає, що позивачка оскаржує рішення сільської ради через порушення при встановленні підстав для набуття права власності на землю та через порушення її права на державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку, а не права власності чи користування земельною ділянкою. Представник позивачки вказує, що оскаржуваним рішенням Воронська сільська рада, як уповноважена особа порушила визначену законом процедуру відновлення меж земельної ділянки в натурі.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що Воронська сільська радапід час прийняття спірного рішення, яким вирішила залишити частину земельної ділянки в землях запасу сільської ради, здійснювала владні управлінські функції, оскільки в цих правовідносинах орган місцевого самоврядування реалізовував свої контрольні функції у сфері управлінської діяльності, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

Такі правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 371/957/16-а, від 06 лютого 2019 року у справі 346/2888/16-а, від 16 січня 2019 року у справі 361/2562/16-а.

Таким чином, у цій справі спір, який виникає з цивільних правовідносин відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення Воронської сільської ради, яка у межах спірних відносин діє як суб`єкт владних повноважень, що свідчить про поширення на цю справу юрисдикції адміністративного суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно з ч.2 ст. 255 ЦПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.

Зважаючи на те, що в силу вимог ст. 7 Закону України Про судовий збір", повернення судового збору при закритті провадження у справі здійснюється за заявою особи, яка його сплатила, за ухвалою суду, то суд вважає за необхідне роз`яснити позивачу право звернутися до суду з заявою про повернення судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст. 129-1 Конституції України, ст. ст. 12, 116, 118, 122 ЗК України, ст. 26 ЗУ «Про місцеве самоврядування», ст. 247 ч. 2, 255 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 доОтинійської селищноїради Коломийськогорайону Івано-Франківськоїобласті,третя особана сторонівідповідача : ОСОБА_2 ,про визнанняпротиправним таскасування рішенняоргану місцевогосамоврядування- закрити.

Роз`яснити позивачці, що розгляд таких справ відноситься до юрисдикції Івано-Франківського окружного адміністративного суду.

Ухвала може бути оскаржена до Івано-Франківського апеляційного суду через Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області (з дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи - безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду) шляхом подання апеляційної скарги на ухвалу протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя: П`ятковський В. І.