Рішення № 117591148, 12.03.2024, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2024 року Справа№200/494/24

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення) виклику сторін адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до ІНФОРМАЦІЯ_3 (АДРЕСА_2)

про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , через свого представника Дьяченка Олексія Володимировича звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_3, в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.03.2019 року по 25.12.2023 року включно;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.03.2019 року по 25.12.2023 року у сумі 572 628 гривень 41 копійка включно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року №100.

29 січня 2024 року ухвалою суду позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк не більше 5 днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху на усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання документу на підтвердження сплати судового збору у розмірі встановленому законом або доказів на підтвердження неможливості його сплати.

05 лютого 2024 року від представника позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви та квитанція № MKX7-E77C-A5AT-9T31 від 04.02.2024 року про сплату судового збору у розмірі 3854,98 року, а також уточнена позовна заява, у якій суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.03.2019 року по 25.12.2023 року було зменшено до 481871,74 грн.

06 лютого 2024 року ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

19 лютого 2024 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та довідка-розрахунок від 16 лютого 2024 року № 09/02/112 про середньоденне грошове забезпечення позивача.

Дослідивши матеріали адміністративного позову, відзиву на адміністративний позов та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.

Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування адміністративного позову представник позивача зазначає, що позивач з 19.06.2015 року по 18.03.2019 року проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 та у ІНФОРМАЦІЯ_4 та весь час був зарахований на грошове забезпечення до ІНФОРМАЦІЯ_3.

Відповідно до наказу від 18.03.2019 року №78 позивача з 18.03.2019 року було звільнено з військової служби у зв`язку із досягненням граничного віку.

Згодом позивачу стало відомо, що при звільненні з військової служби відповідач не у повному обсязі виплатив йому грошове забезпечення.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27.06.2023 року у справі № 200/1610/23 адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо застосування грудня 2015 року як місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно та зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року у сумі 85927 гривень 84 копійки з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів; визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 18.03.2019 включно відповідно до норм абз.4, 6 п.5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 №1078 та зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 3943 гривні 83 копійки в місяць у загальній сумі 49 615 гривень 93 копійки за період з 01.03.2018 по 18.03.2019 включно відповідно до норм абз.4, 6 п.5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 №1078, з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів.

26.12.2023 року відповідачем на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27.06.2023 року у справі №200/1610/23 виплачено позивачу частину індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно у сумі 82438,62 грн (з урахуванням утриманого військового збору 1,5%), що підтверджується банківською випискою.

За обчисленням сторони позивача період затримки розрахунку тривав з 19.03.2019 року по 25.12.2023 року та становить 1743 дні.

Виходячи з даних довідки про виплачене грошове забезпечення стороною позивача відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», обчислено середньоденне грошове забезпечення позивача, яке склало: (11599,60 грн. + 14604,90 грн.) / 59 (січень 2019 року та лютий 2019 року) = 444,14 грн.

З урахуванням викладеного за обчисленням сторони позивача середній заробіток склав: 444,14 грн х 1743 дні = 774 136,02 грн, а з урахуванням правого висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 30.11.2020 року у справі №480/3105/19 з урахуванням частки істотності 73,97% (82438,62 грн / 111 440,59 грн х 100%) сума середнього заробітку за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення належна позивачу має складати 572 628,41 грн (774 136,02 грн х 73,97%).

На виконання ухвали суду про залишення адміністративного позову без руху представник позивача надав до суду уточнену позовну заяву, у якій просив суд урахувати правову позицію висловлену Верховним Судом у постанові від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, згідно якої у разі звільнення позивача до 19.07.2022 року при умові виплати коштів на виконання рішення суду після 19.07.2022 року спірний період стягнення середнього заробітку варто ділити на 2 частини: до періоду для виплати середнього заробітку, який передує 19.07.2022 року застосовується період розрахунку середнього заробітку не обмежений 6 місяцями з урахуванням частки заборгованості розрахованої за формулою наведеною у постанові Верховного суду від 30.11.2020 року у справі №480/3105/19; до періоду який починається з 19.07.2022 року застосовується період розрахунку середнього заробітку обмежений 6 місяцями без зменшення суми компенсації на частку заборгованості.

З урахуванням наведеної позиції Верховного Суду представник позивача надав новий розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який обчислено наступним чином:

- період затримки розрахунку з 19.03.2019 року по 18.07.2022 року становить 1218 днів;

- середній заробіток за період з 19.03.2019 року по 18.07.2022 року складає 540 962,52 грн (444,14 грн х 1218 днів), з урахуванням принципу пропорційності сума середнього заробітку за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення належна позивачу має складати 400 149,98 грн (540 962,52 грн х 73,97%);

- середній заробіток за період з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року складає 81 721,76 грн (444,14 грн х 184 дні);

- загальна сума середнього заробітку, відповідно до правової позиції Верховного Суду наведеної у постановах від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 26 січня 2024 року у справі №160/14384/22, складає 481 871,74 грн (400 149,98 грн + 81 721,76 грн).

Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_3 (АДРЕСА_3, код ЄДРПОУ НОМЕР_3).

Відповідач проти задоволення позову заперечує та зазначає, що спірні правовідносини пов`язані зі звільненням з публічної служби, тому підчас обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС України, як норм спеціального процесуального закону, зокрема ч. 5 ст. 122 КАС України, якою встановлено місячний строк для звернення до суду у справах цієї категорії, проте з позовом щодо визнання дій ІНФОРМАЦІЯ_3 протиправними позивач звертається лише 25.01.2024 року, що значно перевищує місячний строк звернення до суду, в той час коли позивач знав, які кошти йому були виплачені на момент його звільнення, а саме 19.03.2019 року, отже, позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду.

По суті спору відповідач зазначив, що в спірних правовідносинах необхідно враховувати принцип співмірності, з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність, дії відповідача щодо її виплати.

Також відповідач зазначив, що стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Така позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною другою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України. Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08.04.2010 передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 804/1782/16, від 27.06.2018 у справі № 810/1543/17, яка, в силу положень частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, має враховуватись судом під час прийняття рішення.

На виконання ухвали суду відповідачем надано довідку від 16 лютого 2024 року № 09/02/112, згідно якої середньоденне грошове забезпечення позивача з урахуванням останніх двох місяців, що передували звільненню (січень-лютий 2019 року), складає 549,21 грн.

Згідно Витягу з наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_4 (по стройовій частині) від 18.03.2019 року № 78, позивача звільнено з військової служби у відставку (за віком) та з 18.03.2019 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_4.

Згідно довідки АТ КБ «Приватбанк» від 26.12.2023 року № B191CNDT4U20L5VN, 26.12.2023 року о 11:57 на картковий рахунок позивача зараховано 82 438,62 грн, деталі операції: «Цільове зарахування. Коментар до платежу: ІНФОРМАЦІЯ_3 2101020; 2800; Hrosh.zabezp.v/sl.za 12.2023r.; ОСОБА_2 zh.rish.Don.okr.adm.sudu vid 28.06.2023r.№ 200/1759/23».

За даними Комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», суд встановив, що 28 червня 2023 року рішенням Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/1759/23 року задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3: визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 - 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби; зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 - 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

Ураховуючи викладене, 26.12.2023 року відповідач виплатив позивачу грошові кошти на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/1759/23, а не рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/1610/23 як зазначає сторона позивача.

Згідно архівної відомості за період з червня 2015 року по березень 2019 року позивачу у березні 2019 року виплачено 29 001,97 грн.

Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже, факт затримки розрахунку при звільненні позивача, а також тривалість цього періоду підтверджуються відповідачем та відповідними доказами, тому встановлені обставини справи не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.

Щодо строку звернення до суду з адміністративним позовом суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, аналіз норм чинного законодавства свідчить, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Водночас, у постанові від 11 лютого 2021 року у справі №240/532/20 Верховний Суд виснував, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 КАС України.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 18.03.2021 року по справі № 820/3313/17 виснував, що строк звернення до адміністративного суду з позовом щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні розпочинає свій перебіг з дати фактичного розрахунку при звільненні, тобто виплати на користь позивача всіх грошових коштів, які підлягали виплати на день звільнення, у тому числі тих, що не були виплачені та щодо яких встановлена затримка розрахунку при звільненні.

Аналогічна правова позиція підтримана постановою Верховного Суду від 07 лютого 2023 року у справі № 480/2878/22.

З матеріалів адміністративної справи № 200/494/24 та рішення суду у справі № 200/1759/23 суд установив, що відповідачем на момент звільнення з військової служби 18.03.2019 року не було виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки учасника бойових дій за 2015 - 2019 роки.

Означена грошова компенсація була виплачена позивачу 26.12.2023 року, що підтверджується довідкою АТ КБ «Приватбанк» від 26.12.2023 року № B191CNDT4U20L5VN.

Ураховуючи викладене, встановлений ч. 5 ст. 122 КАС України строк звернення до суду з адміністративним позовом у спірних правовідносинах розпочав свій перебіг з 27.12.2023 року.

Поряд з цим, позивач звернувся до суду за допомогою засобів програмного забезпечення підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» 25.01.2024 року.

З огляду на означене, суд дійшов висновку, що адміністративний позов подано до суду у межах строків, визначених ч. 5 ст. 122 КАС України.

Вирішуючи спірні правовідносини по суті суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно ст. 43 Конституції України, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Питання відповідальності роботодавця за затримку розрахунку при звільненні не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовців.

У такому разі при вирішенні спірних правовідносин застосуванню підлягають норми Кодексу законів про працю України, що узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 6 березня 2018 року у справі №804/3772/17 (ЄДРСР №72693583), від 25 листопада 2020 року у справі №160/2867/19 (ЄДРСР №93119248).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КЗпП України, право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою.

Приписами ч.1 ст. 47 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України в редакції чинній на момент звільнення позивача з військової служби, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

19.07.2022 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022 р. (далі - Закон № 2352-ІХ), яким викладено в новій редакції норму ст. 117 КЗпП України, а саме: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Саме ця редакція наведеної норми є чинною на день здійснення остаточного розрахунку відповідача з позивачем.

У постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 викладено правовий висновок, згідно якого «Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні статті 117 КЗпП України в редакції до 19 липня 2022 року, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні».

Поряд з цим, Верховний Суд звернув увагу, що указаний підхід Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду до застосування статті 117 КЗпП України в окресленому контексті не відповідає правовому регулюванню, чинному на теперішній час та зазначив, що «відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні».

Ураховуючи викладене, Верховний Суд виснував, що стягнення середнього заробітку у такому випадку умовно слід поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього:

- період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату;

- період з 19 липня 2022 до дати остаточного розрахунку регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

З урахуванням наведеної позиції Верховного Суду до періоду затримки розрахунку при звільненні з 19.03.2019 року по 18.07.2022 року слід застосувати приписи ст. 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року.

Для обчислення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.03.2019 року по 18.07.2022 року підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Аналогічна правова позиція виснувана у постанові Верховного Суду від 29.02.2024 року у справі № 460/42448/22.

Відповідно до ч. 4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Ураховуючи викладене, закінченням проходження військової служби є день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо), про що приймається наказ. Тобто, до моменту прийняття наказу про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, останній вважається таким, що проходить військову службу.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду, від 22 червня 2023 року у справі № 240/9951/19, від 13 квітня 2023 року у справі №380/404/20 та від 10 грудня 2020 року у справі №810/2184/16 та є застосовною до спірних правовідносин.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.

Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, міститься у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, у якій Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум, зменшується відповідно і розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Таким чином, Верховний Суд у вказаній постанові дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Аналогічний метод обчислення належного до виплати розміру середнього заробітку висловлено Верховним Судом також у постановах від 23 грудня 2020 року у справі № 825/1732/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 340/1405/20, від 18 листопада 2021 року у справі № 200/5415/20-а, від 05 жовтня 2022 року у справі № 640/17872/19, від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, від 23 грудня 2020 року у справі № 807/1525/16, від 11 лютого 2021 року у справі № 160/13220/19 та від 22 липня 2021 року у справі № 200/5764/20, та інших.

У постанові Верховного Суду від 29.02.2024 року у справі № 460/42448/22 суд висловив позицію, що висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц, які, в свою чергу, визначали необхідність встановлення співмірності безпосередньо між сумою невиплачених при звільненні коштів та сумою середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні, розміру можливих майнових втрат працівника, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, а також передбачали можливість суду визначити суму середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні на власний розсуд, виходячи зі засад справедливості та пропорційності, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин у повній мірі, тому слід враховувати висновки Верховного Суду, висловлені у справах №480/3105/19, №520/899/21, №420/20192/21, №560/13719, у яких визначено чітку формулу застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України.

Щодо доводів відповідача відносно того, що стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати із посиланням на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08.04.2010, то суд звертає увагу відповідача на позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, у якій Суд зазначив, що висновок, викладений у рішенні ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України», а саме у пункті 57 рішення, не узгоджується та суперечить практиці Верховного Суду України, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15).

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що ЄСПЛ надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15.

Крім того, у пункті 58 рішення ЄСПЛ вкотре наголосив, що він не є апеляційним судом для оскарження рішень національних судів та, як правило, саме національні суди повинні тлумачити національне законодавство та оцінювати надані їм докази (рішення у справі «WaiteandKennedy v. Germany», заява № 26083/94, пункт 54). Отже, немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини у вказаному вище рішенні надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження №21-1765а15).

Відтак, судом визначено, що період затримки розрахунку з 19.03.2019 року (день наступний за днем звільнення) по 18.07.2022 року (останній день дії попередньої редакції ст. 117 КЗпП України) становить 1218 календарних днів.

Середньоденний розмір грошового забезпечення - 549,21 грн, згідно довідки відповідача від 16 лютого 2024 року № 09/02/112.

Розрахункова сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 668 937,78 грн (1218 днів х 549,21 грн).

Водночас, згідно архівної відомості за період з червня 2015 року по березень 2019 року позивачу у березні 2019 року (місяць звільнення) виплачено 29 001,97 грн.

З матеріалів адміністративної справи суд встановив, що не виплачена відповідачем при звільненні позивача сума грошового забезпечення склала 82 438,62 грн.

Отже, відповідач при звільненні повинен був виплатити позивачу 111 440,59 грн (29 001,97 грн + 82 438,62 грн).

Частка суми грошової компенсації за невикористані дні відпусток пропорційно становить 73,98% (82 438,62 грн / 111 440,59 грн х 100%) від загальної суми грошового забезпечення, що підлягала виплаті.

Розмір середнього заробітку позивача за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.03.2019 року по 18.07.2022 року становить: 668 937,78 грн, отже 73,98 % від цієї суми - 494 880,17 грн (668 937,78 грн х 0,7398).

Аналогічний алгоритм розрахунку наведено у постанові Верховного Суду від 08.02.2024 року у справі № 560/3971/19.

Враховуючи приписи ст. 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022, позивач має право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 19.07.2022 але не більш як за шість місяців, що становить 184 календарних дені, тобто з 19.07.2022 по 18.01.2023.

Враховуючи викладене, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача за цей період становить 101 054,64 грн (184 календарних дені (6 місяців) х 549,21 грн середньоденного заробітку).

Таким чином загальний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 595 934,81 грн (494 880,17 грн + 101 054,64 грн).

Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 та від 8 лютого 2022 року у справі № 160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

В постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 380/12913/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду сформулював концепцію «ефективного правосуддя» в контексті вибору ефективного способу захисту порушеного права, та зазначив, що «КАС України орієнтує відповідачів (суб`єктів владних повноважень) забезпечувати ефективний захист прав і свобод до моменту ініціювання особою судового провадження, так відповідно до частини другої статті 17 КАС України особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення позову […].

Ефективно працююча система суб`єктів владних повноважень (головним чином, органів виконавчої гілки влади та органів місцевого самоврядування) є тим механізмом, який ефективно захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, що мінімізує можливість виникнення спорів у публічно-правовій сфері та, відповідно, робить непотрібним звернення до адміністративного суду; частина друга статті 2 КАС України орієнтує відповідачів (суб`єктів владних повноважень) забезпечувати ефективний захист та зобов`язує, у разі порушення таких прав, свобод чи інтересів, поновити їх до моменту ініціювання особою судового провадження.

При цьому адміністративний суд, зберігаючи самостійність і незалежність, діє не відособлено, а разом із законодавчою та виконавчою гілкою влади, які приймають власні рішення (обов`язкові до виконання), а також володіють гарантованою Конституцією України власною незалежністю та компетентністю[…].

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам».

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд дійшов висновку про ефективність обраного позивачем способу захисту.

Поряд з цим, Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Позивачем заявлено вимоги щодо присудження середнього заробітку у розмірі 481 871,74 грн і ця сума у повній мірі охоплюється розрахунком здійсненим судом, ураховуючи викладене, суд дійшов висновку у цій справі підлягає застосуванню позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 20 липня 2023 року у справі № 200/18480/21, у якій Верховний Суд з урахуванням принципів співмірності і пропорційності, а також необхідністю зменшення розміру середнього заробітку, за аналогічних обставин погодив висновок суду першої інстанції про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у межах заявлених позовних вимог.

Таким чином, суд дійшов висновку про визначення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 481 871,74 грн, за рахунок зменшення суми середнього заробітку за період з 19.03.2019 року по 18.07.2022 року до 381817,10 грн.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову в межах заявлених позовних вимог.

Відповідно до підп. 164.1.1 п. 164.1 ст. 164 Податкового кодексу України, загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Відповідно до підп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.

Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, потрібного наголосити, що суд не вирішує питання про утримання з цих коштів податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата податків у даному випадку є обов`язком роботодавця, а не суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 805/1008/16-а.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення адміністративного позову шляхом стягнення з відповідача вказаного розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на користь позивача.

У відповідності до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При поданні адміністративного позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3 854,98 грн, згідно квитанції № МКХ7-Е77С-А5АТ-9Т31 від 04.02.2024 року.

Водночас, відповідно до положень п. 3 ч. 2, ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», позивач мав сплатити відповідно до заявлених позовних вимог 3 854,97 грн (481 871,74 грн х 0,01 х 0,8).

Відповідно до ч. 8 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI, розподіл судового збору між сторонами та перевірка повноти сплати судового збору здійснюються відповідно до процесуального законодавства.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Ураховуючи викладене, 3 854,97 грн судового збору підлягають стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI позивач має право звернутись до суду з клопотанням про повернення надмірно сплаченого судового збору у розмірі 0,01 грн.

Керуючись Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_3 (АДРЕСА_2, ЄДРПОУ НОМЕР_3) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.03.2019 року по 25.12.2023 року включно.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.03.2019 року по 25.12.2023 року у сумі 481 871 грн (Чотириста вісімдесят одна тисяча вісімсот сімдесят одна) грн 74 коп, із відрахуванням з цих коштів податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 854 (Три тисячі вісімсот п`ятдесят чотири) грн 97 коп.

Повний текст рішення складено та підписано 12 березня 2024 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя О.М. Кониченко