Рішення № 117584322, 11.03.2024, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.03.2024Справа № 910/17979/23

Суддя Господарського суду міста Києва Головіна К. І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні господарську справу

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"

до Підприємства по утриманню житлового фонду Національної спілки художників України

про стягнення 98 539, 85 грн.

без повідомлення учасників справи

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва з позовом звернулося Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - КП "Київтеплоенерго", позивач) до Підприємства по утриманню житлового фонду Національної спілки художників України (далі - Підприємство, відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 98 539, 85 грн. за договором № 530058 від 08.08.2018 на постачання теплової енергії у гарячій воді.

У обґрунтування своїх вимог позивач вказує на те, що відповідач порушив умови договору № 530058 від 08.08.2018 в частині повної та своєчасної сплати вартості поставленої теплової енергії у гарячій воді, а також укладеної сторонами угоди № Р-530058/2023/07 від 17.07.2023 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію за договором № 530058 від 08.08.2018, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість.

У позові КП "Київтеплоенерго" просить стягнути з Підприємства основний борг у сумі 86 449,89 грн., пеню в сумі 6 859,15 грн., штраф (5%) у сумі 4 322,49 грн., інфляційні втрати в сумі 432,25 грн. та 3 % річних у сумі 476,07 грн., що разом становить 98 539,85 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.11.2023 вказану позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження, справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, сторонам надана можливість та строки реалізувати свої процесуальні права та обов`язки.

Відповідач надав суду відзив на позов, в якому зазначив, що заперечує проти заявлених до нього вимог та просить суд відмовити у їх задоволенні у зв`язку з тим, що прострочення зобов`язання за договором сталося через настання форс-мажорних обставин, а саме військової агресії Російської Федерації на території України, що підтверджується листом ТТП України від 28.02.2024. Також вказав, що постановою КМУ № 203 від 05.03.2022 Кабінет Міністрів України заборонив нараховувати та стягувати неустойку (штрафи, пеню), інфляційні нарахування, проценти річні на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги. Крім того просив відстрочити сплату заявленої до стягнення заборгованості в сумі 98 539, 85 грн. до закінчення воєнного стану в Україні.

Указаний відзив був поданий з порушенням визначеного законом строку, у зв`язку з чим відповідач подав клопотання про поновлення йому цього процесуального строку. Обґрунтовуючи причини пропуску, відповідач зазначив, що на підприємстві відбулася зміна керівництва, а тому підприємству знадобилося більше часу для його подачі, також через дію на території України воєнного стану відповідач не зміг добросовісно реалізувати свої процесуальні права та обов`язки щодо своєчасної подачі відзиву.

Відповідно до ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Розглянувши наведені обґрунтування, суд вважав поважними причини пропуску відповідачем процесуального строку, а тому прийшов до висновку про поновлення строку для подання вказаного відзиву та прийняття його до розгляду.

Отже, розглянувши заяви учасників справи по суті заявленого позову та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

08.08.2018 між КП "Київенерго" (постачальник) та Підприємством по утриманню житлового фонду Національної спілки художників України (абонент) був укладений договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 530058 (далі - договір), за яким предметом цього договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на у мовах, передбачених цим договором (п. 1.1).

Відповідно до п. 2.1 договору при виконанні умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов`язуються керуватися тарифами, затвердженими у встановленому порядку, положенням про держенергонагляд, правилами користування тепловою енергією, правилами користування тепловою енергією, правилами технічної експлуатації теплових установок і мережі, нормативними актами з питань користування та розрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

Згідно з п. 2.2.1 договору енергопостачальна організація зобов`язується постачати теплову енергію у гарячій воді на потреби: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з додатком № 1 до цього договору.

Відповідно до п. 2.3.1 договору абонент зобов`язується додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 30.09.2020. При цьому, керуючись ст. 631 ЦК України сторони домовились, що дія договору поширюється на взаємовідносини, які фактично виникли між сторонами з 01.05.2018 (п. 8.1, 8.2 договору).

У подальшому, за заявою відповідача, договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 530058 від 08.08.2018 був продовжений з 30.09.2020 до 31.10.2023, що підтверджується листом КП "Київтеплоенерго" № 30/5/3/10770 від 12.10.2020.

Додатком № 1 до договору сторони погодили обсяги постачання теплової енергії абоненту, за яким орієнтовна вартість теплової енергії, відпущеної абоненту за поточний рік, відповідно до тарифів, діючих на момент укладення договору, становить 103 510,04 грн, ПДВ - 20 702,01 грн, всього - 124 212,05 грн.

Згідно з п. 1 додатку № 3 до договору розрахунки з абонентом за відпущену теплову енергію енергопостачальною організацією проводяться згідно з тарифами на теплову енергію, затвердженими розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської МДА) від 23.07.2018 № 1294, за кожну відпущену гігакалорію без урахування ПДВ, для опалення - 1553,86 грн/Гкал.

Пунктом 2 додатку № 4 договору встановлено, що абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує енергопостачальній організації вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії за розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює договір про заставу майна, згідно Закону України "Про заставу", як засіб гарантії сплати спожитої теплової енергії.

Згідно з п. 5 додатку № 4 до договору абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у ЦОК за адресою вул.. Волоська, 42 : облікову картку фактичного споживання теплової енергії за звітний період; акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в ЦОК); акт виконаних робіт.

Також судом встановлено, що 17.07.2023 між сторонами була укладена угода № Р-530058/2023/07 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 530058 від 08.08.2018 про наступне: споживач визнає та підтверджує заборгованість перед КП "Київтеплоенерго" за договором від 08.08.2018 № 530058 на постачання теплової енергії у гарячій воді станом на 01.07.2023 загальною сумою 86 449,89 грн з урахуванням ПДВ.

Відповідно до п. 1 вказаної угоди споживач зобов`язується сплатити зазначену у цій угоді суму заборгованості протягом липня-жовтня 2023 року щомісячними сплатами згідно з додатком 1 до цієї угоди, до 25 числа кожного місяця згідно з вищевказаним договором за вказаними реквізитами.

Пунктом 3 угоди передбачено, що споживач разом із сплатою суми, зазначеної у п. 1 цієї угоди, зобов`язується у повному обсязі оплачувати поточне споживання згідно з договором на постачання теплової енергії у гарячій воді від 08.08.2018 №530058.

Позивач зазначає, що абонент (відповідач), у порушення умов угоди № Р-530058/2023/07 про реструктуризацію, не здійснив сплату заборгованості, у зв`язку з чим у нього обліковується борг в сумі 98 539,85 грн, з якого: сума основної заборгованості - 86 449,89 грн., пеня - у сумі 6 859,15 грн., штраф (5%) у розмірі 4 322,49 грн, інфляційні втрати - у сумі 432,25 грн. та 3 % річних - у сумі 476,07 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Статтею 714 Цивільного кодексу України визначено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно зі ст. 25 Закону України "Про теплопостачання" теплопостачальні, теплотранспортні і теплогенеруючі організації зобов`язані: забезпечувати надійне постачання обсягів теплової енергії відповідно до умов договору, а також норм і правил.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Із матеріалів справи вбачається, що станом на 01.07.2023 у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 86 449,89 грн за спожиту теплову енергію. Вказану заборгованість відповідач визнав, що підтверджується укладеною сторонами угодою № Р-530058/2023/07 від 17.07.2023 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 08.08.2018 № 530058, та зобов`язався сплатити цю заборгованість протягом липня-жовтня 2023 року щомісячними сплатами згідно з додатком 1 до цієї угоди до 25 числа кожного місяця згідно з вищевказаним договором за вказаними реквізитами.

Проте відповідач умови зазначеної угоди не виконав, погодженої суми заборгованості не сплатив, про що також свідчить наявна у справі довідка про стан розрахунків за спожиту теплоенергію станом на вересень 2023 року.

У силу вимог ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Ураховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати наданих позивачем послуг підтверджений наявними в матеріалах справи доказами і не спростований відповідачем, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог КП "Київтеплоенерго" в частині стягнення основного боргу в сумі 86 449,89 грн.

Доводи відповідача про те, що прострочення виконання зобов`язання сталося через форс-мажорні обставини, суд до уваги не приймає з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

За змістом частини 2 статті 218 ГК України суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, зокрема, ворожі атаки, блокади, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна тощо.

Верховний Суд у постанові від 25 січня 2022 року № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести: 1) факт їх виникнення; 2) те, що обставини є форс-мажорними; 3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 липня 2019 року у справі № 917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Тобто саме відповідний сертифікат торгово-промислової палати є документом, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин та строк їх дії.

Відповідач на підтвердження настання форс-мажорних обставин послався на лист ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, яким засвідчено, що військова агресія Російської Федерації проти України є форс-мажорною обставиною.

Однак суд зазначає, що такий лист ТПП України фактично не свідчить про наявність причинно-наслідкового зв`язку між введенням військового стану у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та неможливістю виконання відповідачем свого зобов`язання за договором № 530058 від 08.08.2018, зокрема, щодо здійснення оплати за надані послуги постачання теплової енергії.

Таким чином відповідачем не доведено суду належними та допустимими доказами, у розумінні ст. 76, 77 ГПК України, наявності форс-мажорних обставин під час виконання укладеного сторонами договору, які можуть бути підставою для звільнення Підприємства від відповідальності за порушення обов`язку щодо сплати вартості поставленої теплової енергії, а тому його доводи в цій частині є необґрунтованими.

Окрім основного боргу позивачем заявлено до стягнення також пеню в сумі 6 859,15 грн. та штраф у сумі 4 322,49 грн, нараховані за порушення зобов`язання.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статей 216, 218 ГК України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій в порядку, передбаченому законодавством та договором.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання, а штрафом - є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вбачається з п. 7 додатку № 4 до договору на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) енергопостачальною організацією нараховується абоненту пеня в розмірі 0,5% за кожний день, до моменту його повного погашення, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

Відповідно до п. 8 угоди споживач також зобов`язаний оплатити підприємству штраф за невиконання ним угоди ГПЗ у розмірі 5% від суми непогашеної заборгованості за угодою.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафних санкцій відповідно до наведених приписів закону та умов договору, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню пеня в сумі 6 859,15 грн. за період з 26.07.2023 по 30.09.2023 та штраф у сумі 4 322,49 грн, тобто у заявлених позивачем сумах.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у сумі 476,07 грн та інфляційні втрати у сумі 432,25 грн, нараховані за період з 26.07.2023 по 30.09.2023.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Також згідно з п. 8 укладеної сторонами угоди у разі порушення споживачем умов (невиконання та/або неналежне її виконання) угоди ГПЗ остання втрачає чинність з наступного дня, що встановлений щомісячним строком оплати: умови щодо реструктуризації сплати боргу втрачають чинність, а підприємство набуває право вимоги всієї несплаченої частини боргу з урахуванням пені, 3% річних та інфляційної складової боргу за час прострочення, які споживач зобов`язується оплатити.

На підставі наведених положень закону та договору суд перевірив розрахунок позивача щодо нарахування матеріальних втрат та встановив, що стягненню підлягають лише 3% річних в сумі, заявленій позивачем - 476,07 грн., а у стягненні інфляційної складової боргу - слід відмовити, оскільки в розрахунку позивачем було пропущено 1 місяць (серпень) у періоді нарахування, в яких індекс інфляції мав від`ємне значення - дефляцію.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ № 1078 від 17.07.2003.

Отже, здійснивши власний розрахунок, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат, оскільки таке значення має від`ємні показники, що свідчить про відсутність у позивача збитків від інфляції. Відтак, вимоги про стягнення інфляційних втрат задоволенню не підлягають.

Щодо посилань відповідача на існування заборони щодо нарахування пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат під час воєнного стану, слід зазначити наступне.

Згідно з абз. 20 ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" споживач теплової енергії - це фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 206 "Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану" (в редакції, що діяла на час спірних відносин) до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.

Тобто вказана норма стосується фізичних осіб-споживачів, тоді як відповідач у даній справі є самостійною юридичною особою, яка здійснює господарську діяльність, а отже, норми вказаної постанови КМУ до відповідача не застосовуються, відтак, доводи Підприємства в цій частині є безпідставними.

Щодо клопотання відповідача про відстрочення сплати заборгованості до закінчення воєнного стану в України, проти якого заперечив позивач у своїй відповіді на відзив, суд врахував таке.

Статтею 326 ГПК України передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно з ч. 1, 3 статті 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

При вирішенні питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, враховуються, зокрема, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Відповідно до положень статті 331 ГПК України задоволення заяв про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (тяжке захворювання фізичної особи або членів її сім`ї, її матеріальний стан, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Вищенаведеними нормами встановлено, що відстрочення виконання рішення є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав.

Підставами для задоволення заяви про відстрочку, розстрочку виконання рішення можуть бути обставини, якими його виконання ускладнюється чи видається неможливим. Відстрочка або розстрочка виконання рішення, ухвали, постанови, зміна способу та порядку їх виконання допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи.

Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання відстрочки виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування. Тобто особа, яка подала заяву про розстрочку або відстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі.

При цьому питання про відстрочення/розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися із дотриманням балансу інтересів сторін, а тому повинні досліджуватися та оцінюватися доводи та заперечення як позивача, так і відповідача. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.07.2020 у справі № 908/1884/19.

У той же час відповідач підтвердженого доказами обґрунтування щодо наявності виключних обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, не надав, зокрема обставин непереборної сили, що можуть бути підставою для відстрочення виконання рішення, а тому суд дійшов висновку, що підстав для відстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва у даній справі немає.

Отже суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду.

Як встановлено ст. 73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 78 ГПК України).

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням встановлених у справі обставин та наявних у справі доказів суд дійшов висновку, що позовні вимоги КП "Київтеплоенерго" є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню (з урахуванням відмови у стягненні інфляційних витрат).

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 73 - 79, 129, 236 - 238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" до Підприємства по утриманню житлового фонду Національної спілки художників України про стягнення 98 539, 85 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Підприємства по утриманню житлового фонду Національної спілки художників України (04053, м. Київ, узвіз Вознесенський (вул. Смирнова-Ласточкіна), буд. 21, ідентифікаційний код 32455477) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (01001, м. Київ, пл. Івана Франка, буд. 5, ідентифікаційний код 40538421) основний борг у сумі 86 449 (вісімдесят шість тисяч чотириста сорок дев`ять) грн. 89 коп., пеню в сумі 6 859 (шість тисяч вісімсот п`ятдесят дев`ять) грн. 15 коп., штраф (5%) у сумі 4 322 (чотири тисячі триста двадцять два) грн. 49 грн., 3% річних у сумі 476 (чотириста сімдесят шість) грн. 07 коп. та судовий збір у сумі 2 672 (дві тисячі шістсот сімдесят два) грн. 23 коп.

У іншій частині позовних вимог - відмовити.

Повне судове рішення складене 11 березня 2024 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Головіна К. І.