Рішення № 117571693, 12.03.2024, Заводський районний суд м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 332/5571/23

Провадження №: 2/332/341/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е МУ К Р А Ї Н И

12 березня 2024 р. м. Запоріжжя

Заводський районний суду м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Погрібної О.М., секретаря судового засідання Пономаренко Л.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Запоріжжя в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» про визнання незаконним та скасування наказу про припинення виплати середньомісячного заробітку, стягнення заробітної плати,

встановив:

До суду звернувся ОСОБА_1 із позовною заявою (уточненою) до Запорізького металургійного комбінату «Запоріжсталь» про визнання незаконним та скасування наказу про припинення виплати середньомісячного заробітку, стягнення заробітної плати, в якій просить визнати протиправними бездіяльність ПAT Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь», щодо відмови поновити ОСОБА_1 виплату середнього заробітку та виплату заборгованості з 19.07.2022 року та зобов`язати ПAT Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» негайно поновити виплату ОСОБА_1 середнього заробітку та виплатити заборгованість середнього заробітку із 19.07.2022 року. В обґрунтування позовних вимог послався на те, що він перебуває у трудових відносинах з ПАТ "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь". З 19.03.2021 він, перебуваючи у відпустці, підписав контракт з Міністерством оборони України про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, та на даний час він проходить службу в протитанковому артилерійському взводі протитанкової артилерійської батареї протитанкового артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 . Починаючи з липня місяця 2022 року ПАТ «Запоріжсталь» перестало виплачувати йому щомісячний середній заробіток. По теперішній час він є працівником ПАТ «Запоріжсталь», жодних наказів про звільнення стосовно нього не приймалось. Зазначає, що з наказом про припинення оплати середньомісячного заробітку на період проходження ним військової служби він ознайомлений не був та наказ ПАТ «Запоріжсталь» про припинення оплати середньомісячного заробітку на період проходження ним військової служби йому не був наданий. Вважає, що припинення ПАТ «Запоріжсталь» виплати йому як особі, яка рахується працівником, середньомісячного заробітку за час проходження військової служби є протиправним, тому просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою судді від 27.10.2023 було відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду в судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Позивач, який про день, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представниця відповідача, яка про день, час та місце проведення судового засідання повідомлена належним чином, в призначене на 12.03.2024 судове засідання не з`явилася, надала заяву про розгляд справи за її відсутності, в задоволені позовних вимог просить відмовити.

Також 07.11.2023 представниця відповідача подала відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити у задоволені позовних вимог, обґрунтовуючи тим, що з урахуванням внесених змін відповідно до ч.3 ст.119 КЗпП за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації,на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, у яких вони працювали на час призову, укладання контракту. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" Тобто, з 19.07.2022 року у ПАТ "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" відсутній обов`язок виплачувати середній заробіток ОСОБА_1 , оскільки за такими працівниками зберігається лише місце роботи і посада. Посилання позивача на наказ ПАТ "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь", як підставу припинення йому виплати середнього заробітку з 19.07.2022 є помилковим, оскільки припинення збереження середньої заробітної плати пов`язано саме із скасуванням обов`язку, який виконувався на виконання приписів законодавства з метою дотримання встановлених вимог норм ч.3 ст.119 КЗпП України, а не на підставі наказу підприємства.

Фіксування судового процесу технічними засобами не проводилось у відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з ПАТ "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь", що сторонами не оспорюється.

Відповідно до контракту, укладеному між командиром військової частини НОМЕР_1 полковником ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб сержантського і старшинського складу, громадянин України ОСОБА_1 добровільно вступив на військову службу за контрактом і взяв на себе зобов`язання протягом дії цього контракту, а в разі настання особливого періоду понад установлений строк контракту, проходити військову службу. Контракт за погодженням сторін укладено на 3 роки, з 19 березня 2021 (а.с.20-23).

Наказом генерального директора ПАТ "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" № 454/1 від 19.07.2022 року «Про врегулювання трудових відносин з працівниками призваними на військову службу» припинено збереження середнього заробітку працівникам, призваним на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятим на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду та забезпечено збереження місця роботи і посади за працівниками, призваними на військову службу під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення, виключення зі стажу, що дає право на щорічну відпустку, періодів, коли працівники, призвані на військову службу, фактично не працювали, однак за ними зберігались місце роботи і посада щодо всіх працівників підприємства, зокрема, і відносно ОСОБА_1 (а.с.149).

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року який триває по теперішній час.

На підставі ч.3 ст.119 КзПП з 19.07.2022р. відповідачем припинено збереження та виплати середнього заробітку із збереженням за ними місця роботи і посаду без збереження середнього заробітку, що не оспорюється сторонами та підтверджено довідкою відповідача (а.с.148-149).

Суд вважає, що такі дії відповідача засновані на законі та є обґрунтованими.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби. Статтею 2 Закону №2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

У листі Міністерства оборони України № 322/2/8417 від 01 жовтня 2015 року «Щодо особливого періоду» зазначено, що особливий період в Україні настав із 17 березня 2014 року на підставі Указу № 303/2014 та триває, а його скасування буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації на Сході України.

Саме з періоду оголошення Президентом України часткової мобілізації (17 березня 2014 року) відповідно достатті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»пов`язано настання особливого періоду, який закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування у умовах мирного часу.

Такий правовий висновок Велика Палата Верховного Суду висловила у постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17.

24 лютого 2022року Указом Президента України № 64/2022на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин строком на 30 діб. У подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Кодексом законів про працю України надано визначення трудового договору.

Так, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

ГлаваVII Закону № 2232-ХІІ врегульовує особливості призову під час мобілізації.

Згідно з частиною другою статті 39 Закону громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими, зокрема частиною третьоюстатті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті53і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті44, частиною першою статті54і частиною третьою статті63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другоюстатті 46 Закону України «Про вищу освіту».

Частиною третьоюстатті 119 Кодексу законів про працю України(КЗпП) (у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову служб; військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, внесено зміни та у частині третійстатті 119 КЗпПслова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Таким чином, із набранням чинності Закону № 2352-IX відбулись зміни у регулюванні трудових відносин за участі працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом(тобто з 19 липня 2022 року)роботодавець звільнений від обов`язку збереження середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу, зі збереженням за цими працівниками лише місця роботи і посади.

Відтак, обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку передбачався включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом (18 липня 2022 року). З 19 липня 2022 року правові підстави для збереження середнього заробітку за таким працівником відсутні.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічне положення закріплені в статті 21 КЗпП, відповідно до якої роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату на виконану ним роботу, визначену трудовою угодою.

Позивач у цій справі не виконує роботу, визначену трудовим договором між ним та відповідачем, унаслідокприйняття на військову службу, а отримуєгрошове забезпечення військовослужбовця в установленому законом розмірі.

Звільнивши з 19 липня 2022 року роботодавців від обов`язку з виплати щомісячного забезпечення мобілізованим працівникам, 28 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», згідно з якою компенсував скасування збереження середньомісячної заробітної плати одночасним збільшенням грошового забезпечення військовослужбовцям за місцем проходження служби.

З часу набрання чинностіЗаконом № 2352-ІХраніше існуючі трудові правовідносини осіб, які призвані на військову службу, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням. У зв`язку з цим із 19 липня 2022 року за такими особами не зберігається середній заробіток за місцем роботи на час проходження ними військової служби. Натомість їм виплачується грошове забезпечення військовослужбовця в установленому законом розмірі.

Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Враховуючи вищенаведений принцип, до спірних відносин підлягає застосуванню частина третястатті 119 КЗпП України в редакції з 19 липня 2022 року, адже останні мають місце в період часу після набрання чинності вказаною нормою права.

Відповідно до частини другої статті Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (зі змінами, внесенимиЗаконом від 01 липня 2022 року № 2352-IX) на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями43,44 Конституції України.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції Україниє найважливішою функцією держави.

Конституційний Суд України у пункті 2.3. Рішення від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 сформулював висновок, відповідно до якого держава, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей, має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.

У пункті 3 вказаного рішення зазначено, що Верховна Рада України, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей держави та з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, має змогу запроваджувати, змінювати, скасовувати або поновлювати такі пільги, оскільки вони не мають фундаментального характеру, а, отже, не можуть розглядатися як конституційні права, свободи та гарантії їх реалізації.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенніцього суду у справі «Кйартан Асмупдсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року.

Оскільки положення частини третьоїстатті 119 КЗпП Україниу частині збереження за позивачем середнього заробітку на час перебування на військовій службі поширювалися на нього до 19 липня 2022 року, тобто до дня набрання чинностіЗаконом № 2352-ІХ, відповідач не порушив норми статті 58 Конституції України та ЦК Українищодо незворотності дії закону в часі та правомірно припинив нарахування і виплати середнього заробітку позивачу з 19 липня 2022 року.

Зокрема, починаючи з 19 липня 2022 року відповідач позбавлений обов`язку зберігати за позивачем середній заробіток, оскільки відповідні положення частини третьої статті 119 КЗпП України виключені. При цьому, припинення відповідачем нарахування та виплати середнього заробітку позивачу було спрямовано на приведення трудових правовідносин з позивачем у відповідність до вимог Закону № 2352-ІХ.

Зважаючи на викладені норми закону, правові позиції Конституційного Суду України, Європейського суду з прав людини, Верховного Суду, посилання позивача на те, що дії відповідача звужують його права і свободи та призводять до погіршення становища внаслідок застосування положень Закону № 2352-ІХ,є необґрунтованими.

Аналогічну позицію висловив ВС у своїй постанові від 08.02.2024 по справі № 242/1792/22 (провадження № 61-9889св23).

При цьому, суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263-265ЦПК України, суд,

ухвалив:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» про визнання незаконним та скасування наказу про припинення виплати середньомісячного заробітку, стягнення заробітної плати, - відмовити в повному обсязі.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. В разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи, що розглядається, за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://court.gov.ua/fair.

Повне судове рішення складено 12 березня 2024 року.

Сторони по справі:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , рнкопп НОМЕР_2 .

Відповідач: Публічне акціонерне товариство Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь», адреса: 69008, м.Запоріжжя, шосе Південне, 72, код ЄДРПОУ 00191230.

Суддя: О.М.Погрібна