Рішення № 117566843, 19.02.2024, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа № 523/16532/21

Провадження №2/523/807/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" лютого 2024 р. м.Одеса

Суворовський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Далеко К.О.,

за участю секретаря судового засідання - Дмітрієвої В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду №17 м. Одеси, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу № 523/16531/21 за позовом ОСОБА_1 до Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання права користування житловим приміщенням та зобов`язання укласти договір найму житлового приміщення з відкриттям особового рахунку, та за зустрічним позовом Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради до ОСОБА_1 про усунення перешкод користування та розпорядження житловим приміщенням шляхом виселення та зняття з реєстрації,

В С Т А Н О В И В :

І . Зміст вимог та заперечень учасників справи.

07.09.2021 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Білий В.В. звернувся до суду із позовом до Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради, про визнання права користування житловим приміщенням та зобов`язання укласти договір найму житлового приміщення з відкриттям особового рахунку, яким просить:

- визнати за ОСОБА_1 право користування квартирою АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати Пересипську районну адміністрацію Одеської міської ради укласти з ОСОБА_1 договір найму житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 , складом - 1 (одна) особа, з переоформленням на ім`я ОСОБА_1 окремого особового рахунку;

- стягнути з Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог, представник позивача адвокат Білий В.В. зазначає, що сім`ї у складі трьох осіб, у тому числі ОСОБА_1 , будо надано житлове приміщення, площею 19,35 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , про що підприємством «Чорноморкурортстрой» було видано ордер на житлову площу в гуртожитку від 14.10.1986 року за № 81. 27 березня 2021 року між позивачем та її чоловіком ОСОБА_2 , який був користувачем та головним квартиронаймачем вищенаведеної квартири, було розірвано шлюб, про що видано свідоцтво про розірвання шлюбу серія НОМЕР_1 . З метою покращення житлових умов як багатодітної сім`ї, керуючись розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 січня 2010 року за №171 «Питання надання громадянам квартир, що придбані Державною іпотечною установою, у м. Одесі», сім`ї ОСОБА_3 у складі 5 осіб, було видано ордер на квартиру, площею 55,70 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_3 . Але, позивач фактично залишилась проживати за попередньою адресою: АДРЕСА_4 , враховуючи що сімейні стосунки з чоловіком було припинено у 2021 році, вони припинили проживати спільно однією сім`єю, вести спільний побут та враховуючи те, що площа за адресою: АДРЕСА_5 не відповідала необхідним нормам житлової площі для проживання, які встановлені ст. 47 ЖК УРСР (13,65 кв.м. на одну особу). В свою чергу, підтвердження втрати зв`язку колишнього чоловіка позивача з житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 , є письмові відомості про відсутність реєстрації місця проживання за вищевказаною адресою, видані Департаментом надання адміністративних послуг Одеської міської ради, та сплати комунальних послуг виключно позивачем. Позивачем до Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради було подано дві заяви від 19.07.2021 року, з проханням укласти з нею договір найму житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 та переоформлення особистого рахунку на вказану житлову площу, посилаючись на те, що вона проживає у приміщенні одна тривалий час і там зареєстрована, а колишній чоловік ОСОБА_2 за адресою не проживає і не зареєстрований. 04.08.2021 року Пересипською районною адміністрацією Одеської міської ради було надано лист-відмову позивачу (вих.№ С-702/12) в укладенні договору найму та переоформлення особистого рахунку, посилаючись на те, що у позивача вже є ордер на інше житлове приміщення на вселення. В свою чергу, відповідачем не було наведено жодного правового обґрунтування такої відмови, порушено принцип юридичної визначеності, та не враховано ст. 47 ЖК УРСР (норма житлової площі встановлюється в розмірі 13,65 кв.м. на одну особу). Відповідно до відомостей про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні/будинку АДРЕСА_6 , наданих Департаментом надання адміністративних послуг Одеської міської ради 11.12.2020 року, позивач ОСОБА_1 з 23.12.1986 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , в свою чергу відомості щодо реєстрації у житловому приміщенні інших осіб - відсутні. Враховуючи вищенаведене, оскільки позивач є фактичним користувачем квартири за адресою: АДРЕСА_2 , проживає в квартирі з 1986 року на законних підставах, про що було видано ордер за №81, який не було визнано недійсним у судовому порядку, додатково, враховуючи вибуття колишнього головного квартиронаймача до іншого місця проживання, позивач має всі законні житлові права на набуття права користування житловим приміщенням шляхом укладення правочину, із набуттям прав єдиного користувача. Ст. 48 ЖК УРСР встановлює, що житлове приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі, але не менше розміру, який визначений Кабінетом Міністрів України і Федерацією професійних спілок України. Норма жилої площі в Українській РСР встановлюється в розмірі 13,65 кв.м. на одну особу (ст. 47 ЖК УРСР). Таким чином, окремою додатковою підставою для укладення договору найму житлового приміщення є те, що загальна площа квартири за адресою: АДРЕСА_3 не є достатньою для проживання, відповідно до чинного законодавства, та унеможливлює проживання у ній 5 осіб, тому підстави викладені Пересипською РА ОМР, у письмовій відповіді, такі як видача ордеру на інше житло, площею 55,70 кв.м. є необґрунтовані. Вимоги переоформлення особистого рахунку на позивача є похідною від зобов`язання укласти договір найму житлового приміщення. Нормативно представник позивача обґрунтував позовні вимоги наступним: ст. 47, 55 Конституції України, ст.ст. 9, 31, 34, 47, 48, 58, 59, 61, 65, 68, 106, 129 Житлового кодексу Української РСР, ст. 15, ч.1, 2 ст. 16, Цивільного кодексу України, Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27.01.2010 року №171 «Питання надання громадянам квартир, що придбані Державною іпотечною установою у м. Одесі», Положенням про Суворовську районну адміністрацію Одеської міської ради, затвердженим рішенням Одеської міської ради від 13.02.2014 року № 4584-VI, Законом України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», Постановою Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1985 року №2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

23.11.2021 року відповідач Пересипська районна адміністрація Одеської міської ради подав до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про усунення перешкод користуванням та розпорядженням житловим приміщенням шляхом виселення та знаття з реєстрації, якою просить:

- усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом зняття з реєстрації та виселення ОСОБА_1 без надання іншого житлового приміщення.

В обґрунтування зустрічного позову, відповідач зазначив наступне. Згідно розпорядження Суворовської районної адміністрації від 11.02.2010 року №59р «Про затвердження протоколу №2 від 10 лютого 2010 року засідання громадської комісії з житлових питань» було затверджено протокол засідання громадської комісії з житлових питань про розгляд заяв громадян, яким надаються квартири, що придбані Державною іпотечною установою, в житловому будинку АДРЕСА_7 , що затверджено Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 січня 2010 року №171, та було надано квартиру АДРЕСА_8 (загальна площа 88,20 кв.м.) гр. ОСОБА_2 на склад сім`ї 5 чоловік (він, дружина, три сина). ОСОБА_1 забезпечена житлом та жодного законного права користуватися квартирою АДРЕСА_1 не має. Спірна квартира, яка відноситься до житлового фонду комунальної власності після її звільнення, має бути надана для заселення особам, які перебувають в Суворовській районній адміністрації на обліку як такі, що потребують поліпшення житлових умов. 25 травня 1987 року Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради отримала від ОСОБА_2 заяву про постановку на квартирний облік складом сім`ї 5 осіб. Рішенням виконавчого комітету Суворовської районної ради м. Одеси від 19.06.1987 року сім`ю ОСОБА_3 було поставлено на квартирний облік у Суворовській районній адміністрації Одеської міської ради. За час перебування на квартирному обліку, з боку ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до Суворовської районної адміністрації не надходило заяв про бажання розділу квартирної черги, у зв`язку із розірванням шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та бажання у цьому випадку залишити житлове приміщення АДРЕСА_1 у користування ОСОБА_1 . 31 грудня 2009 року Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради отримала наряд від Управління капітального будівництва Одеської міської ради на пільгову чергу для категорій громадян, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 18.11.2009 року №1300. Виділяється житлова площа у житловому будинку АДРЕСА_9 , згідно з рішенням міськвиконкому №150 від 11.02.2009 р. та протоколу №1 від 31.12.2009р. засідання робочої групи з надання пропозицій щодо громадян, між якими пропонується розподілити квартири, придбані Державною іпотечною установою. 03 серпня 2010 року на ім`я голови Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було надано заяву про свою згоду у отриманні в порядку квартирної черги трикімнатної квартири по АДРЕСА_5 , загальною площею 88,20 кв.м., житловою площею 55,70 кв.м., складом сім`ї 5 осіб. 08 лютого 2010 року №74 /1 Управлінням капітального будівництва Одеської міської ради було направлено до Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради для використання у роботі розпорядження Кабінету Міністрів України від 27.01.2010 року №171-р. та поіменний список громадян, яким надаються квартири. Відповідно до цього розпорядження «Питання надання громадянам квартир, що придбані Державною іпотечною установою (протокол засідання Координаційної ради від 2010р.) погоджено поіменний список громадян, яким надаються квартири, що придбані Державної іпотечною установою, у м. Одесі, у якому значиться сім`я ОСОБА_3 , складом 5 осіб. 11 лютого 2010 року Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради дала розпорядження №59р «Про затвердження протоколу №2 від 10 лютого 2010 року засідання громадської комісії з житлових питань». На засіданні громадської комісії з житлових питань, керуючись Поіменним списком громадян, яким надаються квартири, що придбані Державною іпотечною установою, в житловому будинку АДРЕСА_7 , надано квартиру АДРЕСА_8 ОСОБА_2 на склад сім`ї - 5 чоловік (він, дружина, три сина). Розпорядженням Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради № 59р від 11.02.2010 р. було видано ордер № 008900 від 03 серпня 2010 року на ім`я ОСОБА_2 складом сім`ї 5 чоловік на 3-кімнатну квартиру по АДРЕСА_3 , житловою площею 55,70 кв.м., загальною 88,20 кв.м. Із урахуванням вищезазначеного, сім`я ОСОБА_3 була забезпечена житлом, відповідно до ст. 60 Житлового кодексу УРСР, якою передбачені Правила обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, та надання їм житлових приміщень, затверджених постановою Ради Міністрів Української СРСР № 470 від 11.12.1984 року. Відповідно до ч.1 ст. 109 Житлового кодексу УРСР, ОСОБА_1 займає житлове приміщення без правових підстав, та підлягає виселенню.

28.12.2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Білий В.В. подав до суду відзив на зустрічну позовну заяву, згідно якого не визнав зустрічний позов, просив відмовити у його задоволенні. В обґрунтування відзиву на зустрічну позовну заяву зазначив наступне: 27.03.2021 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано. Позивач фактично залишилась проживати за попередньою адресою: АДРЕСА_4 , оскільки сім`я припинила спільно проживати, а також площа квартири за адресою: АДРЕСА_5 не відповідала необхідним нормам житлової площі для проживання, які встановлені ст. 47 ЖК УРСР. ОСОБА_1 є фактичним користувачем квартири за адресою: АДРЕСА_2 з 1986 року на законних (правомірних) підставах, про що було видано ордер за №81, який не було визнано недійсним у судовому порядку. Фактичне проживання ОСОБА_1 також підтверджується: Актом обстеження житлових умов від 13.12.2021 року б/н, що складений уповноваженою особою ОСББ «Марсельське», розрахунковими документами про сплату ОСОБА_1 житлово-комунальних послуг, Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 292663306 від 25.12.2021 року, що підтверджує відсутність зареєстрованого майна на праві власності за ОСОБА_1 . Виселення позивача призведе до відсутності місця проживання, спричинить для неї вкрай складне соціальне становище, оскільки у неї немає іншого житла для проживання. Наслідки не будуть мати ознак пропорційності, з переслідуваною законною метою, оскільки ОСОБА_1 понесе надмірний тягар. ОСОБА_1 на законних підставах користується квартирою АДРЕСА_1 , оскільки вселилась на підставі ордера. Крім того, керуючись п. 66 Правил №470, у надане жиле приміщення переселяються члени сім`ї, які включені в ордер і дали письмове зобов`язання про переселення в це приміщення. Пересипською районною адміністрацією Одеської міської ради не було надано доказу, а саме заяви ОСОБА_1 з проханням переселення її з житлового приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 до житлової площі, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 .

29.11.2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Білий В.В. подав до суду додаткові пояснення по справі, згідно яких зазначив наступне: в редакції законодавства на час видачі ордеру № 008900 на житлову площу - квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 , надання згоди тимчасово відсутніх членів сім`ї на приватизацію житла була обов`язковою. ОСОБА_1 під-час судового засідання неодноразово наголошувала на тому, що її підпис у заяві від 03.08.2010 року є саме згодою на приватизацію квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 , лише її колишнім чоловіком та дітьми, а не нею. Адвокат повторно звернув увагу суду на зміст п. 66 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСО, затверджених Постановою Ради Міністрів Української РСР і Української Республіканської ради професійних спілок від 11 грудня 1984 року №470,відповідно до змісту якого, у надане житлове приміщення переселяються члени сім`ї, які включені в ордер і дали письмове зобов`язання про переселення в це приміщення. ОСОБА_1 письмового зобов`язання про виселення з квартири по АДРЕСА_4 , не надавала. ОСОБА_1 не має наміру реалізації права на приватизацію та проживання за адресою: АДРЕСА_5 , оскільки має виключно юридичний зв`язок з житловим приміщенням, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

ІІ. Клопотання та інші процесуальні рішення у справі.

Ухвалою судді від 17.09.2021 року було відкрито загальне позовне провадження, за позовом ОСОБА_1 до Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради, призначено по справі підготовче судове засідання.

Ухвалою судді від 08.12.2021 року прийнято до розгляду зустрічну позовну заяву Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради до ОСОБА_1 .

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 03.02.2022 року: витребувано у Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради інформацію про зареєстрованих осіб у кв. АДРЕСА_10 .

Протягом розгляду справи, судові засідання відкладались: за клопотаннями сторін про відкладення розгляду справи; у зв`язку із наданням сторонами доказів; у зв`язку із введенням в країні військового стану; у зв`язку із відсутністю в суді світла; у зв`язку із повітряною тривогою; у зв`язку із зайнятістю судді в іншому судовому процесі.

ІІІ. Позиції сторін.

Позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 , з`явившись до судового засідання, підтримала поданий нею первісний позов, просила його задовольнити, не визнала зустрічний позов, просила відмовити у задоволенні зустрічного позову. Надала пояснення аналогічні викладеним у позові. Додатково зазначила, що її підпис у заяві від 03.08.2010 року є саме згодою на отримання квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 , лише її колишнім чоловіком та дітьми, а не нею. Вона залишилась проживати та проживає до теперішнього часу одна в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , іншого житла у неї не має. Якщо суд виселить її з квартири, то їй немає куди йти. Те, що вона вписана в ордері від 03.08.2010 року, не свідчить про те, що вона зможе проживати в квартирі за адресою: АДРЕСА_5 , а тим баче приватизувати частку в квартирі, оскільки вона не зареєстрована за вказаною адресою.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Білий В.В., з`явившись до судового засідання, просив задовольнити первісний позов та відмовити у задоволенні зустрічного позову. Надав пояснення аналогічні викладеним у позові, відзиві на зустрічний позов, та у додаткових поясненнях. Зауважив на тому, що ОСОБА_1 не надавала письмового зобов`язання на звільнення квартири, проживає там, зареєстрована, сплачує за комунальні послуги, іншого майна на праві власності вона не має.

Представник відповідача Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради, з`явившись до судового засідання, просила відмовити у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 , та задовольнити зустрічний позов. Надала пояснення аналогічні викладеним у зустрічному позові. На запитання суду, чи надавала ОСОБА_1 письмове зобов`язання про виселення з квартири за адресою: АДРЕСА_1 , відповісти не змогла, зазначила що надати таке зобов`язання не має можливості, в наявних в адміністрації матеріалах воно відсутнє. Однак, у будь-якому випадку, ОСОБА_1 має право на проживання в квартирі за адресою: АДРЕСА_5 , а тому наявні правові підстави для її виселення з квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

У судове засідання призначене на 19.02.2024 року сторони не з`явились, були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи належним чином. Оскільки матеріали справи містять заяви сторін про розгляд справи за їх відсутності, то суд розглядає справу за наявними матеріалами, із урахуванням пояснень сторін, наданих на попередніх судових засіданнях.

Згідно з вимогами ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІV. Фактичні обставини встановлені судом. Норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду, щодо аргументів наведених учасниками справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно, повно, об`єктивно та безсторонньо оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку про задоволення первісного позову, та відмову у задоволенні зустрічного позову.

Судом встановлено, що сім`ї у складі трьох осіб, у тому числі позивачу за первісним позовом ОСОБА_1 , будо надано житлове приміщення, площею 19,35 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , про що підприємством «Чорноморкурортстрой» було видано ордер на житлову площу в гуртожитку від 14.10.1986 року за № 81.

25 травня 1987 року Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради отримала від ОСОБА_2 заяву про постановку на квартирний облік складом сім`ї 5 осіб, з правом на пільгу, у зв`язку із народженням близнюків.

Рішенням виконавчого комітету Суворовської районної ради м. Одеси від 19.06.1987 року сім`ю ОСОБА_3 було поставлено на квартирний облік у Суворовській районній адміністрації Одеської міської ради.

31 грудня 2009 року Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради отримала наряд від Управління капітального будівництва Одеської міської ради на пільгову чергу для категорій громадян, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 18.11.2009 року №1300. Виділяється житлова площа у житловому будинку АДРЕСА_9 , згідно з рішенням міськвиконкому №150 від 11.02.2009 р. та протоколу №1 від 31.12.2009р. засідання робочої групи з надання пропозицій щодо громадян, між якими пропонується розподілити квартири, придбані Державною іпотечною установою.

08 лютого 2010 року №74 /1 Управлінням капітального будівництва Одеської міської ради було направлено до Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради для використання у роботі розпорядження Кабінету Міністрів України від 27.01.2010 року №171-р. та поіменний список громадян, яким надаються квартири. Відповідно до цього розпорядження «Питання надання громадянам квартир, що придбані Державною іпотечною установою (протокол засідання Координаційної ради від 2010р.) погоджено поіменний список громадян, яким надаються квартири, що придбані Державної іпотечною установою, у м. Одесі, у якому значиться сім`я ОСОБА_3 , складом 5 осіб.

11 лютого 2010 року Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради дала розпорядження №59р «Про затвердження протоколу №2 від 10 лютого 2010 року засідання громадської комісії з житлових питань». На засіданні громадської комісії з житлових питань, керуючись Поіменним списком громадян, яким надаються квартири, що придбані Державною іпотечною установою, в житловому будинку АДРЕСА_7 , надано квартиру АДРЕСА_8 ОСОБА_2 на склад сім`ї - 5 чоловік (він, дружина, три сина).

На підставі Розпорядження Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради № 59р від 11.02.2010 р., було видано ордер № 008900 від 03 серпня 2010 року на ім`я ОСОБА_2 складом сім`ї 5 чоловік на 3-кімнатну квартиру по АДРЕСА_3 , житловою площею 55,70 кв.м., загальною 88,20 кв.м.

03 серпня 2010 року на ім`я голови Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради Скаленко В.Г. та ОСОБА_1 було надано заяву про свою згоду у отриманні в порядку квартирної черги трикімнатної квартири по АДРЕСА_5 , загальною площею 88,20 кв.м., житловою площею 55,70 кв.м., складом сім`ї 5 осіб.

За адресою: АДРЕСА_2 зареєстрована лише одна особа - позивач ОСОБА_1 , з 23.12.1986 року. Це підтверджується Відомостями № С3-268522-ф/л про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні, наданими Департаментом надання адміністративних послуг Одеської міської ради, а також копією паспорта ОСОБА_1 .

Також, ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується Актом обстеження житлових умов від 13.12.2021 року, затвердженим головою правління ОСББ «МАРСЕЛЬСЬКЕ», Актом обстеження житлових умов від 15.02.2022 року, затвердженим головою правління ОСББ «МАРСЕЛЬСЬКЕ» за участю свідків - мешканців будинку. Згідно наведених актів, в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 знаходяться речі лише ОСОБА_1 .

Доказів іншого, відповідачем Пересипською районною адміністрацією Одеської міської ради суду не надано.

Матеріали справи містять квитанції про сплату комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_2 , за період з 01.11.2012 - 01.12.2012 (платник ОСОБА_2 ), за період 01.12.2012 - 01.01.2013 (платник ОСОБА_2 ), за липень 2016 (платник ОСОБА_1 ), за грудень 2019, січень-лютий 2020 року (платник ОСОБА_1 ), за квітень 2021 року (споживач ОСОБА_2 ), за лютий 2021 року.

Доказів того, що за адресою: АДРЕСА_2 рахується заборгованість за комунальні послуги, суду не надано.

ОСОБА_1 не має на праві власності належного їй нерухомого майна. Це підтверджується Інформацією з державного реєстру прав власності на нерухоме майно від 25.12.2021 року, № інформаційної довідки 292663306.

За адресою: АДРЕСА_3 , станом на 28.04.2022 року зареєстровані: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу від 27.03.2001 року Серія НОМЕР_1 , шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано.

Заявою від 19.07.2021 року ОСОБА_1 звернулась до Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, просила переоформити на неї особовий рахунок на займану нею кв. АДРЕСА_1 .

Заявою від 19.07.2021 року ОСОБА_1 звернулась до Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, просила укласти із нею договір найму на однокімнатну кв. АДРЕСА_1 .

Листом від 04.08.2021 року Голова Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради повідомив ОСОБА_1 , що Державною іпотечною установою була придбана кв. АДРЕСА_11 та наданий ордер. Тому, підстав для переоформлення особистого рахунку та укладення договору найму у адміністрації не має.

Правова позиція позивача за первісним позовом ОСОБА_1 по даній справі зводиться до того, що вона проживала та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрована за адресою, не надавала свою згоду на звільнення цього приміщення, тому має право користування ним. В свою чергу, правова позиція позивача за зустрічним позовом Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради зводиться до того, що ОСОБА_1 отримала право користування іншим приміщенням за адресою: АДРЕСА_3 , вписана в ордер на право користування наведеним житлом, а тому не має законних правових підстав користуватись кв. АДРЕСА_1 .

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Порядок забезпечення громадян жилими приміщеннями і надання їм жилих приміщень у користування регулюється Розділом ІІІ ЖК Української РСР та Правилами обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затвердженими постановою Ради Міністрів Української РСР і Української Республіканської Ради професійних спілок від 11 грудня 1984 року № 470 (далі - Правила).

Відповідно до частини першої статті 58 ЖК Української РСР на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Згідно з пунктом 69 Правил на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Ордер дійсний протягом 30 днів. Після закінчення цього строку ордер автоматично втрачає свою силу. Однак при наявності поважних причин пропуску 30-денного строку він може бути продовжений виконкомом органу місцевого самоврядування, що його видав.

Відповідно до пунктів 64, 66 Правил обліку громадян, потребуючих поліпшення житлових умов та надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів Української РСР і Української Республіканської ради професійних спілок від 11 грудня 1984 року № 470, громадяни (в тому числі тимчасово відсутні), стосовно яких прийнято рішення про надання жилого приміщення, дають письмове зобов`язання про звільнення займаного жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду чи в будинку житлово-будівельного кооперативу (за винятком тих, кому жиле приміщення належить на праві приватної власності). У надане жиле приміщення переселяються члени сім`ї, які включені в ордер і дали письмове зобов`язання про переселення в це приміщення.

Відповідно до пункту 72 Правил при вселенні в надане жиле приміщення громадянин здає ордер у житлово-експлуатаційну організацію, а за її відсутності - відповідному підприємству, установі, організації. Одночасно подаються паспорти усіх членів сім`ї, включених до ордера, з відміткою про виписку з попереднього місця проживання.

Статтею 71 ЖК Української РСР в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, передбачено, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Згідно зі статтею 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз статей 71, 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку про те, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

У члена сім`ї наймача, включеного до ордера на заселення жилого приміщення, право користування останнім виникає у зв`язку із включенням до ордера, а не у зв`язку із вселенням у це приміщення. Тому в разі не вселення у приміщення без поважних причин у строки, передбачені статтею 71 ЖК Української РСР, ця особа визнається судом такою, що втратила, а не такою, що не набула правом на користування наданим на сім`ю жилим приміщенням.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 вселилась в квартиру АДРЕСА_1 , на законних підставах, як член сім`ї основного наймача ОСОБА_2 , про що підприємством «Чорноморкурортстрой» було видано ордер на житлову площу в гуртожитку від 14.10.1986 року за № 81.

03 серпня 2010 року на ім`я голови Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради ОСОБА_2 та ОСОБА_1 дійсно було надано заяву про свою згоду у отриманні в порядку квартирної черги трикімнатної квартири по АДРЕСА_5 , загальною площею 88,20 кв.м., житловою площею 55,70 кв.м., складом сім`ї 5 осіб.

При цьому, суд зауважує на тому, що Розпорядження Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради № 59р від 11.02.2010 р., яким було прийнято рішення про видачу ордера, прийнято раніше написання заяви від 03.08.2010 року, яка містить підпис ОСОБА_1 .

Суд зазначає, що матеріали справи не містять письмового зобов`язання ОСОБА_1 про звільнення займаного жилого приміщення: квартири АДРЕСА_1 , як того вимагає п. 64 Правил обліку громадян, потребуючих поліпшення житлових умов та надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів Української РСР і Української Республіканської ради професійних спілок від 11 грудня 1984 року № 470.

Також, матеріали справи не містять доказів, які свідчать що відповідач ОСОБА_1 використала своє право на вселення в трикімнатну квартиру по АДРЕСА_5 , в порядку пункту 72 Правил, оскільки у паспорті ОСОБА_7 наявна відмітка про реєстрацію за адресою: АДРЕСА_2 .

Актом обстеження житлових умов від 13.12.2021 року, затвердженим головою правління ОСББ «МАРСЕЛЬСЬКЕ», Актом обстеження житлових умов від 15.02.2022 року, затвердженим головою правління ОСББ «МАРСЕЛЬСЬКЕ» за участю свідків - мешканців будинку, підтверджується проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 .

Доказів іншого відповідачем Пересипською районною адміністрацією Одеської міської ради суду не надано.

При цьому, заява від 03.08.2010 року, у якій ОСОБА_8 не заперечує щодо отримання трикімнатної квартири по АДРЕСА_5 , на думку суду не може оцінюватися, як її письмова згода на звільнення кв. АДРЕСА_1 , оскільки така не містить жодних зобов`язань щодо звільнення цієї квартири.

За змістом пункту 73 Правил, ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень. Вимогу про визнання ордера недійсним може бути заявлено протягом трьох років з дня його видачі.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне зазначити, що Пересипська районна адміністрація Одеської міської ради мала право протягом трьох років, з моменту видачі ордера 03 серпня 2010 року, на трикімнатну квартиру по АДРЕСА_5 , загальною площею 88,20 кв.м., житловою площею 55,70 кв.м., складом сім`ї 5 осіб, подати позов про визнання ордеру недійсним, із урахуванням того що ОСОБА_1 не знялась з реєстрації за місцем реєстрації за адресою: кв. АДРЕСА_1 , проживала за адресою, за наведеною адресою сплачувались комунальні послуги, разом із тим протягом майже 14 років не вчинила жодних дій, фактично допускаючи проживання ОСОБА_1 за адресою: кв. АДРЕСА_1 .

Згідно зі статтею 109 ЖК УРСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частини перша, друга цієї статті).

У статті 114 ЖК УРСР передбачено підстави виселення з наданням громадянам іншого жилого приміщення.

Частиною третьою статті 116 ЖК УРСР передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р.). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 р.), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 р.). Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

ЄСПЛ звернуто увагу на те, що будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Тобто, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Законність виселення, яке по факту є втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції, має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання.

З огляду на викладене, Пересипською районною адміністрацією Одеської міської ради не доведено правових підстав, передбачених статтею 109 ЖК УРСР, з якими закон пов`язує можливість виселення ОСОБА_1 з кв. АДРЕСА_1 , без надання їй іншого житла.

Суд зазначає, що виселення відповідача ОСОБА_1 з кв. АДРЕСА_1 буде суперечити положенням статті 8 Конвенції, яка є частиною національного законодавства, оскільки відповідач постійно проживає і зареєстрована там тривалий час. Іншого Пересипською районною адміністрацією Одеської міської ради не доведено.

Таке правозастосування узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними зокрема у постанові від 03 червня 2021 року по справі № 761/7028/19, та у постанові 22 квітня 2020 року по справі № 466/3526/16-ц, які суд в силу вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Відповідно ст. ст. 76, 77, 78 ЦПК України - доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (постанова Верховного Суду від 01.07.2021 у справі N 917/549/20).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує (в тому числі і як свідок). Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19).

З огляду на викладене, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права користування квартирою АДРЕСА_1 - підлягають задоволенню, оскільки є законними та обгрунтиованими, знайшли своє підтвердження у судовому засіданні матеріалами справи.

За статтею 61 ЖК УРСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму житлового приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім`я якого видано ордер.

За ч. 1 ст. 106 ЖК Української PCP, повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача.

Типовий договір найму жилого приміщення, правила користування жилим приміщенням ,утримання жилого будинку, прибудинкової території затверджуються Кабінетом Міністрів Української РСР.

Згідно п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року №2 «Про деякі питання , що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи приписані вони в даному житловому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Постановою Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі № 6-60 цс 12 додатково звернуто увагу на те, що у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму житлового приміщення , якщо особи постійно проживали разом з наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача ( ч.1.2 ст. 64 ЖК УРСР ). Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в приміщенням як члени сім`ї наймача, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

За даних обставин, у судовому засіданні також знайшла своє підтвердження обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради укласти із ОСОБА_1 договір найму житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 , складом - 1 (одна) особа, з переоформленням на ім`я ОСОБА_1 окремого особового рахунку. До цього висновку суд дійшов враховуючи: законність вселення ОСОБА_1 до квартири, на підставі ордеру; реєстрацію місця проживання за адресою з 1986 року; фактичне проживання за адресою; відсутність письмового зобов`язання про звільнення приміщення, як того вимагає п. 64 Правил обліку громадян, потребуючих поліпшення житлових умов та надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів Української РСР і Української Республіканської ради професійних спілок від 11 грудня 1984 року № 470.

Таке правозастосування узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними зокрема у постанові від 30 січня 2018 року по справі № 686/15695/15-ц, які суд в силу вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

З огляду на викладене, первісна позовна заява ОСОБА_1 - підлягає задоволенню, а у задоволенні зустрічної позовної заяви Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради - слід відмовити.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2010 року )» (Постанови КЦС ВС від 07.10.2020 року у справі № 465/3586/17, від 08.10.2020 у справі № 712/22134/12, від 05.10.2020 у справі № 347/637/18, від 27.10.2020 у справі №243/11349/18).

Керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 263 - 265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання права користування житловим приміщенням та зобов`язання укласти договір найму житлового приміщення з відкриттям особового рахунку - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Зобов`язати Пересипську районну адміністрацію Одеської міської ради укласти із ОСОБА_1 договір найму житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 , складом - 1 (одна) особа, з переоформленням на ім`я ОСОБА_1 окремого особового рахунку.

У задоволенні зустрічної позовної заяви Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради до ОСОБА_1 про усунення перешкод користування та розпорядження житловим приміщенням шляхом виселення та зняття з реєстрації - відмовити.

Стягнути з Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складено 29 лютого 2024 року.

Суддя К.О. Далеко