Ухвала суду № 117548284, 05.03.2024, Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/23151/15-к

Провадження № 1-кс/686/1815/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2024 року м. Хмельницький

Слідчий суддя Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , третьої особи ОСОБА_4 , представника третьої особи ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, в залі суду клопотання ОСОБА_4 про часткове скасування арешту майна у кримінальному провадженні №12014240010005254,

встановив:

ОСОБА_4 звернувся до слідчого судді з клопотанням про часткове скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13.06.2023 року, зокрема, про скасування арешту, який помилково був накладений саме на належний ОСОБА_4 транспортний засіб, марки DAF, моделі XF105.460, VIN код НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 . В обґрунтування клопотання ОСОБА_4 зазначає, що ним було отримано вказану ухвалу слідчого судді від 13.06.2023 р., в якій зазначено, що його транспортний засіб, про який зазначено вище, належить ТОВ «Ділівері Трейд» та має д/н НОМЕР_3 , таку ухвалу ОСОБА_4 вважає винесеною, всупереч норм КПК України, без достатніх підстав та такою, що порушує його право власності, внаслідок чого, ОСОБА_4 , який немає жодного відношення до кримінального провадження, а також його родина, були позбавлені права розпорядження належним їм майном.

Третя особа ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_5 в судовому засідання вимоги, викладенні в клопотанні, підтримали та просили скасувати арешт, накладений на транспортний засіб ОСОБА_4 .

Прокурор в судовому засіданні заперечив щодо скасування арешту майна, який є необхідним для забезпечення збереження вказаного транспортного засобу, як речового доказу.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали клопотання, матеріали судового провадження №1кс/686/4581/23 та надані матеріали кримінального провадження №12014240010005254, слідчий суддя дійшов наступних висновків.

Відповідно до вимог ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово зазначав, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном, має бути законним: друге речення п.1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п.2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року вказувалося на порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Також, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що має існувати розумна пропорційність між заходами і метою, заради якої їх застосовано (рішення у справі «Літґоу та інші проти Сполученого Королівства»).

Справедливий баланс має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини.

Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе індивідуальний і надмірний тягар (рішення у справі «Брумареску, Трегубенко проти України»). Судам належить з`ясувати, чи дотримано справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу і вимогами захисту основних прав громадян (рішення у справах «Спорронг і Льонрот проти Швеції», «Іатрідіс проти Греції»).

В пункті 86 Рішення ЄСПЛ у справі «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року зазначено, що судом враховується також якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Арешт майна, відповідно до ч.2 ст.131 КПК України, є одним із заходів кримінального провадження.

Ч.1 ст. 131 КПК України передбачено, що заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Відповідно до ч.3 ст.132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра що до вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Відповідно до ч.1 ст.170 КПК України, арештом майна єтимчасове,до скасуванняу встановленомуцим Кодексомпорядку,позбавлення заухвалою слідчогосудді абосуду правана відчуження,розпорядження та/абокористування майном,щодо якогоіснує сукупністьпідстав чирозумних підозрвважати,що воноє доказомкримінального правопорушення,підлягає спеціальнійконфіскації упідозрюваного,обвинуваченого,засудженого,третіх осіб,конфіскації уюридичної особи,для забезпеченняцивільного позову,стягнення зюридичної особиотриманої неправомірноївигоди,можливої конфіскаціїмайна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Згідно з ч.2 ст.170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно з ч.3 ст.170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Частиною 4 ст.170 КПК України визначено, що у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбаченихКримінальним кодексом України. Арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за ціною, вищою чи нижчою за ринкову вартість, і знала або повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій з ознак, передбаченихпунктами 1-4частини першої статті 96-2Кримінального кодексу України.

Статтею 96-2 КК України, передбачено, що спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно: одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна; призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; були предметом кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави; були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання. А також, у разі якщо гроші, цінності та інше майно, зазначені участині першійцієї статті, були повністю або частково перетворені в інше майно, спеціальній конфіскації підлягає повністю або частково перетворене майно. Якщо конфіскація грошей, цінностей та іншого майна, зазначених участині першійцієї статті, на момент прийняття судом рішення про спеціальну конфіскацію неможлива внаслідок їх використання або неможливості виділення з набутого законним шляхом майна, або відчуження, або з інших причин, суд виносить рішення про конфіскацію грошової суми, що відповідає вартості такого майна. Спеціальна конфіскація застосовується також у разі, коли особа не підлягає кримінальній відповідальності у зв`язку з недосягненням віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, або неосудністю, або звільняється від кримінальної відповідальності чи покарання з підстав, передбачених цим Кодексом, крім звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності. Гроші, цінності, в тому числі кошти, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, інше майно, зазначені в цій статті, підлягають спеціальній конфіскації у третьої особи, якщо вона набула таке майно від підозрюваного, обвинуваченого, особи, яка переслідується за вчинення суспільно небезпечного діяння у віці, з якого не настає кримінальна відповідальність, або в стані неосудності, чи іншої особи безоплатно, за ринкову ціну або за ціну вищу чи нижчу ринкової вартості, і знала або повинна була і могла знати, що таке майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у пунктах 1-4 частини першої цієї статті. Вищезазначені відомості щодо третьої особи повинні бути встановлені в судовому порядку на підставі достатності доказів. Спеціальна конфіскація не може бути застосована до майна, яке перебуває у власності добросовісного набувача. Спеціальна конфіскація не застосовується до грошей, цінностей та іншого майна, зазначених у цій статті, які згідно із законом підлягають поверненню власнику (законному володільцю) або призначені для відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Згідно зч.5ст.170КПК України,у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Положеннями ч.6 ст. 170 КПК України передбачено, що у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

Відповідно до ч.2 ст.173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Ч.1 ст.173 КПК України визначено, що слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Отже, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно зі ст.ст.94, 132, 173 КПК України, враховує правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження арешту майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження можливого вчинення особою кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак, вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно застосувати вид обмеження, з метою уникнення негативних наслідків.

Відповідно до ч.1 ст.174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , з 16.03.2021 р. по теперішній час власником транспортного засобу марки «DAF», моделі «XF105.460», VIN код НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , являється ОСОБА_4 , який є тією особою, що має право звертатись із клопотанням, в порядку ст.174 КПК України, про скасування арешту, накладеного на його майно.

Встановлено, що Головним управління Національної поліції в Хмельницькій області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12014240010005254 від 22.10.2014 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.125, ч.5 ст.191, ст.356, ч.1 ст.366 КК України.

13.06.2023 р., ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, в рамках вказаного кримінального провадження, було накладено арешт, окрім інших, й на належний на той час ОСОБА_4 транспортний засіб марки та моделі «DAF XF 105.460», VIN код НОМЕР_1 , однак, у вказаній ухвалі, очевидно помилково, було зазначено, що зазначений автомобіль належить ТОВ «Делівері Трейд» і має інші номерні знаки НОМЕР_5 та НОМЕР_3 .

Проте, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 та довідка НАІС вказують на те, що автомобіль марки та моделі «DAF», моделі «XF105.460», VIN код НОМЕР_1 , 2006 р.в., білого кольору, р.н. НОМЕР_2 , в зв`язку з укладенням договору №5296/21/005007 від 16.03.2021 р., з означеної дати належить ОСОБА_4 .

Окрім того, у матеріалах кримінального провадження №12014240010005254 наявні відомості про те, що транспортний засіб марки та моделі «DAF XF 105.460», VIN код НОМЕР_1 , який з 03.09.2014 р. до 11.03.2015 р. мав р.н. НОМЕР_3 та дійсно належав ТОВ «Делівері Трейд». В подальшому, у вказаного транспортного засобу змінювались власники та реєстраційні номери: 11.03.2015 р. автомобіль був зареєстрований за ТОВ «Колексі»; 11.12.2015 р. за ТОВ «Роял Бізнес Груп» (АА 6539 ЕА); 21.06.2016 р. за ПП «Роял Автотрейд» (АО 6672 ВІ); 09.08.2017 р. за ОСОБА_6 ( НОМЕР_6 ), в останнього й був придбаний 16.03.2021 р. означений транспортний засіб ОСОБА_4 .

Тобто, слідчим суддею встановлено, що на момент постановлення означеної ухвали про арешт майна від 13.06.2023 р., транспортний засіб марки та моделі «DAF XF 105.460», VIN код НОМЕР_1 , мав реєстраційний номер НОМЕР_2 та належав ОСОБА_4 .

Правовою підставою для накладення арешту на вказаний транспортний засіб арешту, як свідчить означена ухвала слідчого судді, стала необхідність збереження, як речового доказу, вказаного автомобіля.

Разом з тим, слідчим суддею досліджені всі аркуші, з наданих на повторний запит в повному обсязі, в прошитому вигляді, матеріалів кримінального провадження № 12014240010005254, в якому відсутня постанова про визнання вищеозначеного транспортного засобу речовим доказом. Відсутня копія такої постанови й у матеріалах судового провадження №1кс/686/4581/23, в рамках якого було накладено арешт на транспортний засіб марки та моделі «DAF XF 105.460», VIN код НОМЕР_1 . Не посилався на факт існування вказаної постанови ні прокурор, обґрунтовуючи подане в рамках означеного судового провадження клопотання про арешт майна, ні слідчий суддя, при постановленні означеної ухвали від 13.06.2023 р. про арешт майна. Тобто, вказані обставини свідчать, що автомобіль марки та моделі «DAF XF 105.460», VIN код НОМЕР_1 , в рамках кримінального провадження №12014240010005254, речовим доказом не визнавався. До того ж, належний саме ОСОБА_4 транспортний засіб в під час досудового розслідування представником сторони обвинувачення не оглядався та не вилучався, тому, відсутні підстави вважати, що вказаний автомобіль на даний час містить ознаки речового доказу саме у кримінальному провадженні №12014240010005254, яке розслідуєтьсяпо фактувчинення кримінальнихправопорушень,передбачених ч.1 ст.125, ч.5 ст.191, ст.356, ч.1 ст.366 КК України. Зокрема, стороною обвинувачення жодним чином не доведено, що належний ОСОБА_4 транспортний засіб був знаряддям вчинення кримінального правопорушення або зберіг на собі його сліди, або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, цей автомобіль не є предметом, що був об`єктом кримінально протиправних дій, та не набутий кримінально протиправним шляхом, тобто, в даному випадку належний ОСОБА_4 автомобіль, в розумінні ст.98 КПК України, немає жодного відношення до кримінального провадження № 12014240010005254.

За наведених обставин, слідчим суддею відхиляються, як неспроможні, аргументи прокурора щодо необхідності перебування належного ОСОБА_4 транспортного засобу під арештом з підстав необхідності збереження цього автомобіля, як речового доказу, так, як цей транспортний засіб міг бути знаряддям вчинення кримінального правопорушення і, в подальшому, цей автомобіль може підлягати спеціальній конфіскації, до того ж, вказані аргументи не підтверджуються дослідженими матеріалами кримінального провадження. Зокрема, саме по собі зазначення реєстраційного номеру транспортного засобу «ВО 6961 АТ» в товарно-транспорних накладних, обставини підробки яких, з поміж іншого, встановлюються під час досудового розслідування, не підтверджують факт використання належного ОСОБА_4 транспортного засобу саме при виконанні певними особами, яким не було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.125, ч.5 ст.191, ст.356, ч.1 ст.366 КК України, об`єктивної сторони цих кримінальних правопорушень. Тобто, стороною обвинувачення не доведено, що вказаний автомобіль має значення та будь-яке відношення до факту можливого вчинення вказаних кримінальних правопорушень, відповідно, що цей транспортний засіб дійсно являється тим доказом, необхідність у збереженні якого наявна у кримінальному провадженні №12014240010005254. Щодо посилання прокурора на факт необхідності арешту майна ще й з підстав можливої спеціальної конфіскації вказаного транспортного засобу, то слідчий суддя вважає за необхідне зазначити, що будь-яких документів, на підтвердження тієї обставини, що у даному випадку може бути застосована спеціальна конфіскація щодо належного добросовісному набувачу ОСОБА_4 автомобіля, прокурором не представлено, не вказують на цю обставину й матеріали кримінального провадження, в якому жодній особі не було повідомлено про підозру, відповідно, не можуть підтверджувати ці матеріали й той факт, що ОСОБА_4 набув транспортний засіб марки та моделі «DAF XF 105.460», VIN код НОМЕР_1 , від підозрюваного, обвинуваченого, особи, яка переслідується за вчинення суспільно небезпечного діяння у віці, з якого не настає кримінальна відповідальність, або в стані неосудності, чи від іншої особи безоплатно, за ринкову ціну або за ціну вищу чи нижчу ринкової вартості, і знав або повинний був і міг знати, що таке майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у п.п.1-4 ч.1 ст.96-2 КК України. Відповідно, також відсутні правові підстави для подальшого застосування арешту майна з підстав, передбачених п.п.2-4 ч.2 ст.170 КПК України, які не слугували підставою для накладення арешту на належний ОСОБА_4 транспортний засіб у рамках кримінального провадження №12014240010005254, в якому, на сьогоднішній день, жодній особі не було повідомлено про підозру. Окрім того, стороною обвинувачення не представлено будь-яких доказів того, що для забезпечення виконання завдань кримінального провадження є необхідність в подальшому застосуванні арешту, накладеного саме на належний ОСОБА_4 транспортний засіб та що такий арешт було накладено обґрунтовано. В даному випадку, обставини вчинення кримінальних правопорушень можливо встановити без застосування арешту вказаного майна. Отже, відсутні правові підстави для подальшого застосування арешту, накладеного на належний ОСОБА_4 автомобіль марки та моделі «DAF XF 105.460», VIN код НОМЕР_1 , який не має доказового значення.

За вказаних обставин, на даному етапі досудового розслідування, відсутні підстави вважати, що в даному випадку може бути досягнута мета арешту, як заходу забезпечення кримінального провадження, а також може бути виконане завдання арешту.

Подальше застосування арешту, накладеного на належний ОСОБА_4 автомобіль марки та моделі «DAF XF 105.460», VIN код НОМЕР_1 , порушуватиме справедливий баланс між інтересами власника майна та завданнями кримінального провадження, які, як встановлено у ході розгляду поданого останнім клопотання, не можуть бути досягнуті шляхом перебування під арештом належного ОСОБА_4 майна. Також, наявність вказаного арешту, потягне за собою порушення прав і законних інтересів ОСОБА_4 , що суперечить положенням ст.41 Конституції України. Крім того, стаття 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод декларує право кожної фізичної або юридичної особи вільно володіти своїм майном.

Відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі АГОСІ проти Об`єднаного Королівства). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

Позбавлення ОСОБА_4 можливості вільно володіти майном, яке немає доказового значення у кримінальному провадженні, в даному випадку, суттєво порушує інтереси особи, яка не є підозрюваним чи обвинуваченим у кримінальному провадженні, та тривалий час позбавлена можливості розпоряджатися своїм майном.

Досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12014240010005254, на даний час, не закінчено, однак, на думку слідчого судді, скасування арешту, необґрунтовано накладеного саме на належний ОСОБА_4 автомобіль марки та моделі «DAF XF 105.460», VIN код НОМЕР_1 , який не був визнаний речовим доказом у рамках означеного кримінального розслідування, не створить будь-яких перешкод для здійснення подальшого досудового розслідування. За таких обставин, вважаю за необхідне скасувати арешт, накладений на вказаний транспортний засіб, в зв`язку з чим подане ОСОБА_4 клопотання, яке є обґрунтованим, підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 174 КПК України, слідчий суддя, -

постановив:

Клопотання ОСОБА_4 задовольнити.

Скасувати арешт, який був накладений ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13.06.2023 року, у кримінальному провадженні №12014240010005254, на належний ОСОБА_4 транспортний засіб марки «DAF», моделі «XF105.460», VIN код НОМЕР_1 .

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя