Постанова № 1175428, 29.10.2007, Харківський окружний адміністративний суд

Справа № 2а-1274/07

                                                              П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е  М           У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2007 року  Харківський окружний адміністративний суд  в складі:

                                      головуючого-судді-Самойлової В.В.

                                      при секретарі- Демченко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові  справу за адміністративним позовом Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові до ЗАТ „Харківський ювелірний завод”, ТОВ „Реал”, третя особа: Дергачівська міжрайонна державна податкова інспекція у Харківській області про визнання недійсним зобов”язання,

ВСТАНОВИВ:

                Позивач просить визнати недійсним правочин, який міститься в договорі купівлі-продажу № R1024-1п від 24.10.2005р., укладеному між ЗАТ „Харківський ювелірний завод” та ТОВ „Реал” тавизнати недійсним господарське зобов’язання, що виникло за результатами вказаного правочину, а також застосувати наслідки визнання господарського зобов’язання недійсним, посилаючись на те, що вищевказане господарське зобов’язання суперечить вимогам пункту 1.8. статті 1 Закону України „Про податок на додану вартість” в частині бюджетного відшкодування ПДВ, тобто відсутність ТОВ „Реал” за місцем реєстрації свідчить про спрямованість оспорюваної угоди на приховування прибутків від оподаткування. Крім цього, існують підстави для визнання договору купівлі-продажу № R1024-1п від 24.10.2005р. недійсним, передбачені статтями 203, 215 Цивільного кодексу України та 207 Господарського кодексу України, що підтримали в повному обсязі в судовому засіданні представники позивача.

              Представник відповідача ЗАТ „Харківський ювелірний завод” проти позову заперечує, посилаючись на те, що відсутність ТОВ „Реал” за новою юридичною адресою у 2007р. не може свідчити про приховування від оподаткування доходів шляхом укладання договору купівлі-продажу № R1024-1п від 24.10.2005р. та відповідно не доводить, що укладене господарське зобов”язання суперечить інтересам держави. При цьому, надані позивачем акти Дергачівської МДПІ № б/н від 06.02.2007р. та  № 6/23/33066854 від 30.05.2007р. щодо планової виїзної перевірки ТОВ „Реал” не можуть свідчити, що господарське зобов”язання  між ЗАТ „Харківський ювелірний завод” та ТОВ „Реал” вчинено з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства.

  ВідповідачТОВ „Реал”в судове засідання не з’явився, причину неявки суду не повідомив, заяв про розгляд справи за його відсутності не надходило, заперечень проти позову не надавав,відповідно до ч. 8 ст. 35 КАС України про дату, час і місце судового розгляду справи повідомлявся належним чином шляхом направлення повісток з поштовими повідомленнями за адресою, внесеною до відповідного державного реєстру, які повернулися до суду, що є підставою для розгляду справи у його відсутність на підставі наявних у справі доказів.

  Представник третьої особи позов підтримав в повному обсязі, надавши аналогічні пояснення як і представники позивача.

             Заслухавши представників сторін, третьої особи, дослідивши докази, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає зі слідуючих підстав.

             Встановлено, що 24.10.2005р. між Закритим акціонерним товариством „Харківський ювелірний завод” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Реал” було укладено договір купівлі-продажу шроту соняшника № R1024-1п на загальну суму 154980,00 грн. (з урахуванням ПДВ). Товар Закритим акціонерним товариством „Харківський ювелірний завод” було отримано згідно видаткової накладної № РН-132.1 від 25.10.2005р. на повну суму договору. 25.10.2005р. ТОВ „Реал” надало                        ЗАТ „Харківський ювелірний завод” податкову накладну У2510.3 на суму 154980,00 грн. (з урахуванням ПДВ).

            Згідно актів Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції від 06.02.2007р. та 30.05.2007р. ТОВ „Реал” не знаходиться за вказаною в установчих документах адресою та не подає передбачену законодавством податкову звітність. Але, на момент укладення договору купівлі-продажу № R1024-1п від 24.10.2005р. ТОВ „Реал” знаходилося за адресою: м. Харків, вул. Корчагінців, 1, к. 544, а не за адресою: Харківська обл., Дергачівський р-н, м. Дергачі, вул. Свердлова, 106. Як вбачається із наданих позивачем  документів ТОВ „Реал” було взято на облік Дергачівською міжрайонною ДПІ 18.01.2007 р.та про що свідчать надані третьою особою декларації ТОВ „Реал” з податку на додану вартість за жовтень 2005 року – грудень 2006 року та акт планової виїзної перевірки ТОВ „Реал” з питань дотримання вимог податкового законодавства за 2005 рік.

            Як вбачається із наданих Дергачівською міжрайонною державною податковою інспекцією документів протягом жовтня 2005 року – грудня 2006 року ТОВ „Реал” подавало до Фрунзенської районної податкової інспекції у місті Харкові передбачену законодавством звітність з податку на додану вартість та знаходилося за місцем реєстрації, а також проведеною перевіркою дотримання податкового законодавства порушень вимог Закону України „Про податок на додану вартість” в частині відшкодування ПДВ не встановлено.

            Надані позивачем акти від 06.02.2007р. та 30.05.2007р. щодо відсутності ТОВ „Реал” за вказаною в установчих документах адресою не можуть підтверджувати відсутність вказаного підприємства за юридичною адресою у період укладення між відповідачами договору купівлі-продажу № R1024-1п, тобто у 2005 році, та відповідно не можуть свідчити про приховування від оподаткування доходів шляхом укладення договору купівлі–продажу № R1024-1п у 2005 році, а також, що укладене господарське зобов’язання протирічить інтересам держави.

            Відповідно до частини 1 статті 71 КАСУ кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

           Проте, позивачем не зазначено, яким саме вимогам цивільного та господарського законодавства не відповідають положення договору купівлі –продажу №R1024-1п від 24.10.2005р., а також не наданні докази, що б свідчили про укладення вказаного господарського зобов’язання з метою, яка завідомо суперечила інтересам держави і суспільства.

            Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.  Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.  Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

           Відповідно до вимог ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.  Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.  Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

          На підставі ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.  Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків;

допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця. Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

         Враховуючи наведене та приймаючи , передбачені статтями 203, 215 Цивільного кодексу України та статтею 207 Господарського кодексу України підстави для визнання недійсним договору купівлі –продажу № R1024-1п від 24.10.2005р. та укладеного між відповідачами господарського зобов’язання, відсутні. Окрім цього, відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

          Згідно вимог ст.8 КАСУ, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави та ст.9 КАСУ, суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана  Верховною Радою України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана  Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, таким є Конституція України, згідно вимог ст. 8 Конституції України , в якій закріплено слідуючий принцип, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

        На підставі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

        А тому при таких обставинах, вказані дії позивача  не можуть вважатися законними та обгрунтованими, оскільки вони направлені на звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод відповідачів, що суперечить вимогам ст. 22 Конституції України.

           Керуючись ст.ст. 9,11, 128, 159 КАСУ, ст. ст. 8, 19,22 Конституції України, ст. 207 Господарського кодексу України, ст. ст. 205, 213 Цивільного кодексу України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

            В адміністративному позовіСпеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові до ЗАТ „Харківський ювелірний завод”, ТОВ „Реал”, третя особа: Дергачівська міжрайонна державна податкова інспекція у Харківській області про визнання недійсним зобов”язання відмовити.

            Постанова може бути оскаржена  до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня її проголошення, шляхом подання  заяви про апеляційне оскарження, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАСУ – з дня складання постанови  в повному обсязі. Апеляційна скарга може бути подана  протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя-