Рішення № 117533964, 08.03.2024, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 березня 2024 року м. Житомир

справа № 240/27823/23

категорія 112010200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Горовенко А.В.,

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул. Мала Бердичівська, 23, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,-

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить:

- визнати неправомірним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про відмову у призначення пенсії №262840017123 від 14.08.2023;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві зарахувати до спеціального страхового стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, ОСОБА_1 період навчання у Київському медичному інституті від 01.09.1987 по 24.06.1992;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.09.1985 по 10.11.1985;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з 07 серпня 2023 року та провести відповідні виплати.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 07.08.2023 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п."е" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Однак, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області відмовлено у призначенні пенсії з підстав відсутності станом на 11.10.2017 страхового стажу роботи, оскільки спеціальний стаж за вислугу років становить лише 24 роки 6 місяців та 0 днів.

Позивач вважає, що територіальні органи Пенсійного фонду України діяли всупереч вимогам чинного законодавства, та стверджує про своє право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Відповідно до ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 30.10.2023 провадження у справі відкрито. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у строк, встановлений ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зазначений в ухвалі про відкриття провадження у справі надіслало до суду відзив на позовну заяву (за вх.№79742/23).

У відзиві на позовну заяву відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість. Зазначає, що за принципом екстериторіальності розглянуло заяву позивача про призначення пенсії за вислугу років та за наслідками її розгляду винесло рішення про відмову у призначенні пенсії у зв"язку з відсутністю необхідного стажу станом на 11.10.2017 - 26 років 6 місяців. За результатами розгляду документів до страхового стажу позивача не зарахований період роботи з 01.09.1985 по 10.11.1985, відповідно до записів у трудовій книжці НОМЕР_1 , оскільки наявне виправлення в році наказу та прийняття. Посилається на те, що для зарахування до страхового стажу вищевказаного періоду трудової діяльності позивачем не надано уточнюючу довідку, визначену Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637.

Таким чином, на думку відповідача, підтверджений належними документами страховий стаж позивача становить 26 років 01 місяць 10 днів, спеціальний стаж станом на 11.10.2017 становить 24 роки 06 місяців 00 днів.

Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві у строк, встановлений ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зазначений в ухвалі про відкриття провадження у справі надіслало до суду відзив на позовну заяву (за вх.№80798/23).

У відзиві на позовну заяву відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість. Зазначає, що Головне управління Пенсійного фонду в Житомирській області, яке розглядало заяву позивача про призначення пенсії, правомірно повідомило позивача про відмову у призначенні пенсії за вислугу років на підставі п. е ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", оскільки у відповідності до п. 2-1 Прикінцевих положень Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування станом на 11.10.2017 для призначення пенсії за вислугу років потрібно набути 26 років 6 місяців спеціального стажу, у той час як згідно з наданими позивачем документами станом на 11.10.2017 він набув лише 24 роки 06 місяців 00 днів.

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 07 серпня 2023 року звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", що сторонами не оспорюється.

З урахуванням принципу екстериторіальності, заяву позивача про призначення пенсії розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області та 14 серпня 2023 року прийнято рішення №26280017723 про відмову у призначенні пенсії.

В зазначеному рішенні вказано, що страховий стаж позивача становить 36 років 01 місяць 10 днів, в тому числі спеціальний стаж особи станом на 11.10.2017 становить - 24 роки 06 місяців 0 днів.

Також вказано, що за доданими документами до страхового стажу роботи не враховано період роботи з 01.09.1985 по 10.11.1985 відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки наявне виправлення в році наказу на прийняття. До спеціального стажу роботи враховані всі періоди трудової діяльності (а.с. 27).

Листом від 22.09.2023 Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві повідомило позивачу про прийняте рішення щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (а.с. 29-30).

Окрім того вказано, що період навчання не враховано до спеціального стажу, оскільки не передбачено нормами законодавства.

Позивач, вважаючи протиправною відмову відповідачів у призначенні пенсії за вислугу років, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058(далі - Закон України №1058) визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Законом, який відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій є Закон України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII(далі Закон України №1788-XII).

Щодо позовних вимог в частині зобов"язання відповідачів зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.09.1985 по 10.11.1985, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.48 Кодексу законів про працю України та статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Тобто, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами тільки у випадках відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 №637 (далі - Порядок №637) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставах інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

Абзацами 1-2 п. 20 Порядку №637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами виникає виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи.

Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі №663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі №242/2536/16-а.

Судом встановлено, що на момент внесення у трудову книжку позивача записів була чинна Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20 червня 1974 року № 162 (далі -Інструкція № 162).

Відповідно до пункту 1 Постанови Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС «Про трудові книжки робітників і службовців» від 06 вересня 1973 року № 656, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників» №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.

Відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду його роботи з 01.09.1985 по 10.11.1985, відповідачі вказують, що відповідно до записів у трудовій книжці, містяться виправлення в році наказу на прийняття.

Матеріали справи свідчать, що згідно з записами у трудовій книжці сері НОМЕР_3 від 25.09.1985 ОСОБА_1 у період з 01.09.1985 по 10.11.1985 працював машиністом на Ярошевському цукрокомбінаті, про що міститься відповідний запис, підпис уповноваженої особи, печатка, номер і дата наказу на підставі якого здійснено запис про переведення та наказ про звільнення з роботи (наказ від 11.11.1985 №184-к та наказ від 17.12.1985 №201-к, відповідно) (а.с.14-20).

Достовірність вищенаведеного запису сумніву не викликає. Враховуючи зазначене, суд вважає, що наявність помарки при заповненні року наказу на підставі якого здійснено запис у трудовій книжці про призначення позивача на роботу - 31.08.1985, при одночасній наявності дотримання послідовності записів та їх логічній відповідності, не може бути підставою для відмови в зарахуванні до його трудового стажу спірного періоду роботи, оскільки трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірний період, ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження трудового стажу позивача.

Суд наголошує, що досліджені судом записи у трудовій книжці позивача свідчать про послідовність хронології подій періодів роботи позивача.

Вказані записи засвідчені чітким відтиском печатки вказаного підприємства та не містять зауважень, які б давали підстави для сумніву у їх правдивості.

Підсумовуючи наведене, наявними в матеріалах справи доказами підтверджено право позивача на зарахування до страхового стажу періоду його роботи з 01.09.1985 по 10.11.1985.

З метою обрання належного способу захисту порушених прав позивача, суд вважає необхідне зобов"язати саме Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві, як територіальний орган Пенсійного фонду України на території якого зареєстроване місце проживання позивача, зарахувати до страхового стажу позивача період його роботи з 01.09.1985 по 10.11.1985.

Щодо позовних вимог про зарахування до спеціального страхового стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, період навчання у Київському медичному інституті з 01.09.1987 по 24.06.1992 та призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII (в редакції, що діяла до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі Закон №213-VIII) та Законом України від 24.12.2015 №911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі Закон №911-VIII), право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Проте, Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", який набув чинності з 01.04.2015 пункт "е" статті 55 Закону № 1788-ХІІ було викладено в іншій редакції, згідно якої право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати:

з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;

з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;

з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;

з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;

з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;

з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців;

з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років;

з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців;

з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

У подальшому, згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII до статті 55 Закону № 1788-ХІІ з 01.01.2016 також було внесено зміни, відповідно до якого пункт "е" вказаної статті має наступний зміст: право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.

Отже, Закон №911-VIII встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - при наявному спеціальному стажі діяльності не менше 25 років.

Проте, рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року №911-VIII.

Конституційний Суд України приймаючи вказане рішення, виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пунктах "е", "ж" статті 55 Закону № 1788-ХІІ - 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04 червня 2019 року.

Отже, з 04 червня 2019 року при вирішенні питання про призначенні позивачу пенсії за вислугою років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та Законом № 911-VIII.

Таким чином, з 04 червня 2019 року при визначенні права на отримання пенсії за вислугу років необхідно виходити з наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон №1058-ІV.

03 жовтня 2017 року прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" №2148-VIII, яким з 11 жовтня 2017 року розділ XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV доповнено пунктом 2-1.

Згідно з пунктом 2-1 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV, особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Також, Законом №2148-VІІІ були внесені зміни до пункту 16 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону №1058-XII, після внесених яких вказаний пункт викладений у наступній редакції:

"До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону №1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії".

Таким чином, враховуючи положення п.2-1 та п.16 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV, визначальним для встановлення права особи на призначення пенсії за вислугу років є наявність в особи спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії станом на 11.10.2017. У спірному випадку, враховуючи вищенаведені положення статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", такий стаж повинен становити від 25 до 30 років.

Подібна позиція висловлена Верховним Судом у справі №440/1286/20 (постанова від 27.07.2022).

Отже, пенсійні органи, в оскаржуваних рішеннях, правильно розраховували спеціальний стаж станом на 11.10.2017.

В той же час, у разі наявності необхідного спеціального стажу станом на 11.10.2017, а відповідно і наявності в особи права на пенсію за вислугу років, стаж роботи в закладах охорони здоров`я, набутий після 11.10.2017, повинен враховуватися до стажу медичного працівника, але такий стаж не враховується при визначенні права на пенсію, а впливає на розрахунок вже самого розміру пенсії.

Відмовляючи позивачу в призначені пенсії за вислугою років, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у рішенні №262840017723 від 14.08.2023 посилається на відсутність станом на 11.10.2017 у ОСОБА_1 необхідного спеціального стажу, передбаченого п."е" ст.55 Закону №1788-XII.

За доводами відповідачів, страховий стаж позивача складає 36 років 01 місяць 10 днів, спеціальний стаж станом на 11.10.2017 становить 24 роки 06 місяців 0 днів.

Як свідчать матеріали справи, при розрахунку стажу ОСОБА_1 , до його спеціального стажу не враховано періоди навчання в Київському медичному інституті з 01.09.1987 по 24.06.1992.

Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 909 від 04.11.1993, визначені заклади і установи охорони здоров`я та посади, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.

Приміткою 3 до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років передбачено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 року, яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.

До 01.01.1992 питання пенсійного забезпечення було врегульовано Законом СРСР "Про державні пенсії", ст.58 якого було визначено, що пенсії за вислугу років, встановлені постановами Уряду СРСР для окремих категорій спеціалістів (учителів, медичних працівників, та інших), призначених до введення в дію цього Закону, зберігаються. Раді Міністрів СРСР доручено визначити порядок подальшого призначення та виплати пенсій за вислугу років.

На виконання ст.58 вказаного Закону постановою Ради Міністрів СРСР від 17.12.1959 №1397 затверджено Положення про порядок обрахунку стажу для призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти та охорони здоров`я.

Разом з цим, відповідно до п.2 Положення про порядок обрахунку стажу для призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти та охорони здоров`я, затверджене постановою Ради Міністрів СРСР від 17.12.1959 №1397, у стаж роботи вчителів та інших працівників освіти, крім роботи, зазначеної у пункті 1 цього Положення, зараховуються час навчання у педагогічних навчальних закладах та університетах, якщо йому безпосередньо передувала та безпосередньо за ним слідувала педагогічна діяльність.

Однак зарахування часу навчання у медичних навчальних закладах та університетах до стажу роботи працівників охорони здоров`я вказаним Положенням не передбачено.

Матеріали справи свідчать, що відповідачі, при визначенні спеціального стажу, врахували до спеціального стажу навчання позивача в інтернатурі (період з 01.09.1992 по 01.09.1994), однак період навчання у Києвському медичному інституті з 01.09.1987 по 24.06.1992 не зараховано до спеціального стажу позивача, який дає право на пенсію за вислугу років, проте зараховано до загального страхового стажу (а.с. 18)

Суд зауважує, що зарахування періоду навчання позивача в Київському медичному інституті до спеціального стажу не підлягає задоволенню, оскільки позивач помилково ототожнює "стаж роботи, який дає право на трудову пенсію", про що передбачено в ст.56 Закону №1788 до якого зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах (п. "д" ч. 3 ст. 56 цього Закону), та "спеціальний стаж роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України", який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону № 1788.

Саме тому, ні п. "е" ст. 55 Закону №1788-XII, ні постанова Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років", ні Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги та її виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1191, не містять правових норм, які б передбачали зарахування періоду навчання у вищому чи середньому спеціальному навчальному закладі до спеціального стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону № 1788.

З огляду на викладене, як встановлено судом під час розгляду справи, станом на 11 жовтня 2017 року спеціальний стаж роботи ОСОБА_1 , як працівника охорони здоров`я становить 24 роки 06 місяців 0 днів. (а.с. 27, 31).

Підсумовуючи наведене, суд погоджується з доводами відповідачів, що на момент звернення із заявою про призначення пенсії, ОСОБА_1 не мав права на пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України №1788-ХІІ, оскільки станом на 11 жовтня 2017 року його спеціальний стаж був меншим ніж 25 років.

Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи вищевказане, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог лише в частині зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 01.09.1985 по 10.11.1985, та їх задоволення частково, в решті позовних вимог відсутні підстави для їх задоволення.

В силу приписів ст. 139 КАС України сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 4, 6-9, 32, 77, 90, 139, 205, 242-246, 258, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідн. номер НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, м. Житомир, Житомирська обл., Житомирський р-н,10003, код ЄДРПОУ 13559341) та Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (вул.Бульварно-Кудрявська, буд.16, м.Київ, 04053, код ЄДРПОУ 42098368) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо відмови ОСОБА_1 зарахувати до страхового стажу період його роботи з 01.09.1985 по 10.11.1985.

Зобов"язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві зарахувати ОСОБА_1 до його страхового стажу період роботи з 01.09.1985 по 10.11.1985.

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 268 (двісті шістдесят вісім) грн 40 (сорок) коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 268 (двісті шістдесят вісім) грн 40 (сорок) коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено в повному обсязі 08 березня 2024 року.

Суддя А.В. Горовенко