Рішення № 117508630, 07.03.2024, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

07 березня 2024 р. Справа № 120/550/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до: Головного Управління Пенсійного фонду України у Волинській області (вул. Кравчука, 22В, м. Луцьк, 43000)

Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005)

про: визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Головного Управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - відповідач 1) та Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач 2) про визнання протиправним та скасування рішення відповідача 1 від 01.12.2023 року №024950008346 про відмову в призначенні пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"; зобов`язання відповідача 2 призначити та виплачувати позивачеві пенсію за віком згідно ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" шляхом зарахування до загального трудового стажу у повному обсязі періоду роботи, вказаного в трудовій книжці НОМЕР_1 , вкладиші в трудову НОМЕР_2 , дипломі № НОМЕР_3 , довідці №61 від 01.09.2023 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що 29.11.2023 року звернулась до відповідача 2 із заявою про призначення пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". За принципом екстериторіальності розгляд вказаної заяви здійснював відповідач 1. Так, за результатами розгляду заяви позивача, відповідачем 1 01.12.2023 року прийнято рішення №024950008346 про відмову в призначенні пенсії. Вважаючи таке рішення відповідача 1 протиправним позивач, з метою його скасування, звернулась до суду з даним позовом.

13.02.2024 року за вх.№9112/24 до суду від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому наведено заперечення проти заявлених позовних вимог. Аргументуючи свою позицію відповідач 1 вказує, що на момент звернення до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії позивачеві виповнилось 60 років. Однак, згідно даних системи персоніфікованого обліку та поданих позивачем документів, її страховий стаж становить 14 років 11 місяці 02 дні. Відповідач 1 зауважує, що ним не зараховано до страхового стажу позивача період роботи (навчання) згідно трудової книжки НОМЕР_4 , вкладиша в трудову НОМЕР_5 , диплома № НОМЕР_6 , довідки від 01.09.2023 року №61, оскільки виявлено розбіжності у прізвищах: в свідоцтві про шлюб НОМЕР_7 прізвише " ОСОБА_2 ", не відповідає паспорту " ОСОБА_3 ". Тому, на переконання відповідача 1, позивач не має права на призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

28.02.2024 року за вх.№12259/24 до суду від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому наведені аналогічні заперечення.

Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.

29.11.2023 року позивач звернулась до відповідача 2 із заявою про призначення їй пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За принципом екстериторіальності розгляд заяви здійснював відповідач 1.

Так, за результатами опрацювання заяви позивача і доданих до неї документів, відповідачем 1 01.12.2023 року прийнято рішення № 024950008346 про відмову в призначенні пенсії.

Підставою для відмови слугувала відсутність у позивача необхідного страхового стажу (30 років).

Відповідачем 1 до страхового стажу позивача не зараховано період роботи (навчання) згідно трудової книжки НОМЕР_4 , вкладиша в трудову НОМЕР_5 , диплома № НОМЕР_6 , довідки від 01.09.2023 року №61, оскільки виявлено розбіжності у прізвищах: в свідоцтві про шлюб НОМЕР_7 прізвище " ОСОБА_2 ", не відповідає паспорту " ОСОБА_3 ".

Таким чином, відповідач 1 дійшов висновку, що страховий стаж позивача складає 14 роки 11 місяців 02 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача 1 позивач звернулась до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи суд керується такими мотивами.

У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ст. 46 Конституції України закріплює право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно вимог ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який набрав чинності 01.01.2004.

Згідно положень ч. 1 ст. 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 вказаного Закону, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Ст. 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено наступні види пенсійних виплат, що призначаються в солідарній системі:

1) пенсія за віком;

2) пенсія по інвалідності;

3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.

Отже, передумовою призначення пенсії за віком на підставі ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є наявність двох складових: віку особи та відповідного страхового стажу.

Ст. 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Приписами ч. 2 ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV).

У законодавстві, що діяло до 01.01.2004 року , зокрема, у ст. 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п. 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які, містять відомості про періоди роботи.

В ході розгляду справи судом встановлено, що 29.11.2023 року позивач звернулась до відповідача 2 із заявою про призначення їй пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За принципом екстериторіальності така заява була розглянута відповідачем 1.

За результатами опрацювання заяви позивача і доданих до неї документів, відповідачем 1 01.12.2023 року прийнято рішення № 024950008346 про відмову в призначенні пенсії.

Підставою для відмови слугувала відсутність у позивача необхідного страхового стажу (30 років).

Відповідачем 1 до страхового стажу позивача не зараховано період роботи (навчання) згідно трудової книжки НОМЕР_4 , вкладиша в трудову НОМЕР_5 , диплома № НОМЕР_6 , довідки від 01.09.2023 року №61, оскільки виявлено розбіжності у прізвищах: в свідоцтві про шлюб НОМЕР_7 прізвище " ОСОБА_2 ", не відповідає паспорту " ОСОБА_3 ".

Надаючи оцінку наведеним вище підставам прийняття відповідачем 1 оскаржуваного рішення суд заважає на наступне.

До матеріалів справи позивачем долучено копію паспорта серії НОМЕР_8 , в якому зазначено прізвище " ОСОБА_3 ". Відповідачем не заперечується належність вказаного документа, що посвідчує особу, саме позивачеві.

В трудовій книжці позивача серії НОМЕР_9 також зазначено прізвище " ОСОБА_4 " (російською мовою), що, в свою чергу, відповідає написанню прізвища у паспорті серії НОМЕР_8 . Вкладиш в трудову книжку колгоспника НОМЕР_5 оформлено на прізвище " ОСОБА_3 ".

Диплом № НОМЕР_6 видано позивачеві на прізвище " ОСОБА_5 ", яке після укладання шлюбу змінено нею на " ОСОБА_3 ".

Водночас, у свідоцтві про одруження серії НОМЕР_7 від 08.04.2003 року вказано прізвище позивача " ОСОБА_2 ", однак, в повторно виданому свідоцтві про шлюб серії НОМЕР_10 зазначено прізвище позивача " ОСОБА_3 ".

Аналізуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що наданий позивачем пакет документів для призначення пенсії за віком вказує на повний збіг всіх інших відомостей, зокрема, про дошлюбне прізвище, ім`я, по батькові, дату та місце народження позивача, окрім однієї букв «и», «і» у прізвищі " ОСОБА_2 " " ОСОБА_3 " у свідоцтві про одруження серії НОМЕР_7 від 08.04.2003 року.

За таких обставин, суд доходить висновку про наявність помилки у написанні прізвища. Аргументів про протилежне відповідачами не надано.

Таким чином, виявлені відповідачем 1 розбіжності щодо написання прізвища позивача, на переконання суду, ґрунтуються на неповному з`ясуванні усіх обставин, які мають значення у спірному випадку, оскільки не спростовують дійсність наданих позивачем документів.

Суд також наголошує, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Подібна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019 року у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 року у справі № 638/18467/15-а.

Отже, наявність помилки у свідоцтві про одруження серії НОМЕР_11 , за обставин відповідності записів в трудовій книжці НОМЕР_9 , вкладиші в трудову книжку колгоспника НОМЕР_5 паспортним даним позивача, не може нівелювати право останньої на зарахування періодів її трудової діяльності, навчання до страхового стажу та позбавляти права на належне пенсійне забезпечення.

Відтак, рішення відповідача 1 від 01.12.2023 року №024950008346 про відмову в призначенні позивачеві пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача 2 призначити та виплачувати позивачеві пенсію за віком згідно ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" шляхом зарахування до загального трудового стажу у повному обсязі періоду роботи, вказаного в трудовій книжці НОМЕР_1 , вкладиші в трудову НОМЕР_2 , дипломі № НОМЕР_3 , довідці №61 від 01.09.2023 року, то суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішеня про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Водночас, згідно п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

Зважаючи на те, що пенсійним органом не надано оцінки записам трудової книжки позивача, вкладиша в трудову НОМЕР_2 , які є основними документами, що підтверджують стаж її роботи, та оскільки у зв`язку із скасуванням оскаржуваного рішення відповідача 1 процедура розгляду питання про призначення позивачеві пенсії за віком вважається незакінченою, суд дійшов висновку, що вимога про зобов`язання відповідача 2 призначити позивачеві пенсію є передчасною.

Відтак, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача 2 повторно розглянути заяву позивача з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.

Суд звертає увагу, що на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії", п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява № 32457/05, п. 40, від 13.12.2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява № 35298/04, п. 67, від 11.06.2009 року).

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1 211, 20 грн.

Оскільки даний спір виник у зв`язку із прийняттям відповідачем 1 спірного рішення, таким чином, суд вважає за необхідне стягнути судовий збір саме з відповідача 1.

Таким чином, поверненню позивачеві за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області підлягає сума у розмірі 605 грн. 60 коп.

Керуючись ст. 2, 6, 9, 73- 78, 90, 245, 246, 255, 293, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 01.12.2023 року №024950008346 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.11.2023 року про призначення пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 605 грн. 60 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_12 )

Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (вул. Кравчука, 22В, м. Луцьк, 43000, код ЄДРПОУ 13358826)

Відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ 13322403)

Повний текст рішення складено та підписано суддею 07.03.2024 року.

СуддяМаслоід Олена Степанівна