Рішення № 117507569, 05.03.2024, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.03.2024м. ХарківСправа № 922/4858/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

за участю секретаря судового засідання Хруслової А.К.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СУМИГАЗ ЗБУТ" доСхідного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України провизнання недійсним рішення

за участю представників:

позивача Юркова Т.С.

відповідача Дикань О.М.

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "СУМИГАЗ ЗБУТ" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, в якій просить суд визнати недійсним рішення адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 20.09.2023 №70/82-р/к у справі №1/02-46-21.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 20.11.2023 відкрито загальне позовне провадження у справі №922/4858/23.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 12.12.2023 у справі №922/4858/23 продовжений строк підготовчого провадження на 30 днів.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.01.2024 закрито підготовче провадження у справі №922/4858/23 та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні по суті 20.02.2024 у справі №922/4858/23 була оголошена перерва до 05.03.2024 о 14:00 год.

Присутній у судовому засіданні по суті 05.03.2024 представник позивача позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити позов повністю з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача в судовому засіданні по суті 05.03.2024 проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні з підстав, наведених у відзиві.

Заслухавши вступне слово представників сторін, перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, суд встановив наступне.

Рішенням адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» від 20.09.2023 №70/82-р/к у справі №1/02-46-21 (далі Рішення) постановлено:

1) визнати, що ТОВ «СУМИГАЗ ЗБУТ» відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у період з 01.07.2015 по 26.06.2017 у межах території міста Суми та Сумської області та у період з 27.06.2017 по 20.08.2020 - міста Суми, Сумської області та села Мойка Краснокутського району Харківської області, де знаходиться газорозподільна система, що перебуває у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації АТ «ОПЕРАТОР ГАЗОРОЗПОДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ «СУМИГАЗ», є суб`єктом господарювання, що займало монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з постачання природного газу побутовим споживачам, оскільки на цьому ринку у нього немає жодного конкурента.

2) визнати дії ТОВ «СУМИГАЗ ЗБУТ», які полягали у донарахуванні та стягненні із побутових споживачів, які не мають/мали приладів обліку газу, вартості додаткових обсягів газу за період з 01.07.2015 по 08.08.2018, що призводить до утворення штучної заборгованості за надані послуги та створення перешкод для подальшого переходу до інших постачальників природного газу, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з постачання природного газу побутовим споживачам, що призвели до ущемлення інтересів споживачів та інших суб`єктів господарювання, які надають послуги постачання природного газу, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

3) відповідно до статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, наведене у пункті 2 резолютивної частини цього рішення, накласти на ТОВ «СУМИГАЗ ЗБУТ» штраф у розмірі 68000,00 грн.

4) зобов`язано ТОВ «СУМИГАЗ ЗБУТ» у двомісячний термін усунути наслідки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, наведене в пункті 2 резолютивної частини цього рішення, про що повідомити Східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України з наданням копій підтверджуючих документів.

В мотивувальній частині Рішення адміністративною колегією Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі Колегія) зазначені такі фактичні обставини та висновки, зокрема, Рішенням встановлено наступне:

- відповідачем в антимонопольній справі №1/02-46-21 є суб`єкт господарювання ТОВ «СУМИГАЗ ЗБУТ»;

- ТОВ «СУМИГАЗ ЗБУТ» відповідно до постанови НКРЕКП від 04.06.2015 № 1681 отримало ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом на території міста Суми та Сумської області з терміном дії з 01.07.2015 по 30.06.2020;

- Постановою НКРЕКП від 01.09.2015 №2247 ліцензію ТОВ «СУМИГАЗ ЗБУТ» на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом переоформлено на безстрокову;

- Постановою НКРЕКП від 11.05.2017 № 631 вищезазначену ліцензію було анульовано, а постановою від 11.05.2017 № 633 ТОВ «СУМИГАЗ ЗБУТ» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу на території України.

При прийнятті оскаржуваного Рішення адміністративна колегія Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України дійшла наступних висновків:

- послуги з постачання природного газу побутовим споживачам (далі Послуги) є товаром, щодо якого визначається монопольне (домінуюче) становище ТОВ «СУМИГАЗ ЗБУТ»;

- споживачами Послуг визначено побутових споживачів, а саме фізичних осіб, які придбавали природний газ з метою використання для власних побутових потреб, у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх жилих приміщень;

- внаслідок технологічних особливостей здійснення діяльності з надання Послуг не має товарів-замінників. За показниками взаємозамінності, подібності призначення, споживчих властивостей товарними межами досліджуваного ринку є послуги з постачання природного газу побутовим споживачам;

- територіальними (географічними) межами ринку визначено територію: у період з 01.07.2015 по 26.06.2017 міста Суми та Сумської області та з 27.06.2017 - міста Суми, Сумської області та села Мойка Краснокутського району Харківської області, де знаходиться газорозподільна система, що перебуває у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації AT «СУМИГАЗ»;

- часовими межами ринку Послуг визначено період з 01.07.2015 по 20.08.2020;

- зазначений ринок характеризується наявністю організаційних та адміністративних бар`єрів, зокрема, вхід на ринок нових суб`єктів господарювання можливий лише за умови визначення Кабінетом Міністрів України на відповідній території іншого суб`єкта господарювання, на якого було б покладено спеціальні обов`язки щодо постачання природного газу побутовим споживачам.

З огляду на наведене Колегія дійшла висновку, що відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції», ТОВ «СУМИГАЗ ЗБУТ» у період з 01.07.2015 по 26.06.2017 у межах території міста Суми та Сумської області та у період з 27.06.2017 по 20.08.2020- міста Суми, Сумської області та села Мойка Краснокутського району Харківської області, де знаходиться газорозподільна система, що перебуває у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації AT «СУМИГАЗ», займало монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг постачання природного газу побутовим споживачам, оскільки на цьому ринку у нього немає жодного конкурента.

Визнаючи зловживання ТОВ «СУМИГАЗ ЗБУТ» монопольним (домінуючим) становищем на ринку Колегія в Рішенні зазначила, що: згідно із інформацією, викладеною у поданні Управління Служби безпеки України в Сумській області від 05.04.2019 №208, у листопаді 2018 року споживачі послуг АТ «СУМИГАЗ» та ТОВ ««СУМИГАЗ ЗБУТ», приміщення яких не обладнані лічильниками газу, отримали рахунки за нібито спожитий природний газ у період з 01.07.2015 по жовтень 2018 року у об`ємах, розрахованих за завищеними нормами.

У своїй заяві від 01.03.2019 №50 ТОВ «ГП «ПРОМСЕРВІС» викладає аналогічні обставини стосовно здійснення ТОВ «СУМИГАЗ ЗБУТ» нарахування додаткових коштів за надані послуги споживачам, які не мають/мали приладів обліку газу, пов`язаного із здійсненням перерахунку обсягів спожитого природного газу у період дії скасованих норм споживання - за період з липня 2015 по жовтень 2018 року. При цьому ТОВ «ГП «ПРОМСЕРВІС» звертає увагу на те, що для отримання довідки про відсутність заборгованості ТОВ «СУМИГАЗ ЗБУТ» змушує споживачів, у яких відсутня прострочена поточна заборгованість за спожиті послуги, здійснити оплату донарахованих унаслідок здійснення перерахунку обсягів спожитого природного газу у період дії скасованих норм споживання - за період з 01.07.2015 по жовтень 2018 року. Наявність такої необґрунтованої заборгованості унеможливлює перехід побутового споживача до нового постачальника.

За таких обставин ТОВ «СУМИГАЗ ЗБУТ» були створені такі умови на ринку, за яких споживачі послуг, які виявили бажання вибрати іншого постачальника природного газу, позбавлені права вільно його обирати, а ТОВ «ГП «ПРОМСЕРВІС» не може постачати природний газ побутовим споживачам, які вирішили змінити постачальника природного газу в межах території Сумської області, на якій розташовані розподільчі мережі АТ «СУМИГАЗ».

В ході розгляду Справи Відділенням встановлено, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.05.2018 у справі № 826/2507/18 визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 23.03.2016 № 203 «Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників», а також визнано протиправним та нечинним пункт 1 переліку постанов Кабінету Міністрів України, що втратили чинність, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.2016 № 204 «Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2014 р. № 409 та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України». При цьому було зобов`язано Кабінет Міністрів України невідкладно опублікувати резолютивну частину рішення суду у виданні, в якому було офіційно оприлюднені постанови Кабінету Міністрів України від 23.03.2016 № 203 «Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» та від 23.03.2016 № 204 «Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2014 № 409 та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України», після набрання рішенням законної сили.

Рішенням Київського апеляційного адміністративного суду від 09.08.2018 у справі № 826/2507/18 рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.05.2018 залишено без змін.

Отже, норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.2016 № 203 «Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників», та пункт 1 переліку постанов Кабінету Міністрів України, що втратили чинність, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.2016 № 204, втрачають чинність з моменту набрання законної сили рішенням суду у цій справі (09.08.2018), а не з моменту їх прийняття.

За таких умов, за відсутності іншого нормативно-правового акту, яким врегульовувалися б норми споживання природного газу для споживачів, які не мають лічильників, саме з 09.08.2018 повинні застосовуватися норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.1996 № 619 у останній діючій редакції із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 № 409.

Отже, проведення ТОВ «СУМИГАЗ ЗБУТ» у листопаді 2018 року донарахувань обсягів наданих Послуг у період починаючи з 01.07.2015 по 08.08.2018 споживачам, які не мають/мали лічильників, не було передбачено жодним нормативним документом.

Не дивлячись на дату втрати чинності вищезазначеної постанови Кабінету Міністрів України від 23.03.2016 № 203 «Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників», ТОВ «СУМИГАЗ ЗБУТ» у рахунках на оплату за надані у жовтні 2018 року Послуги повідомило споживачам, помешкання яких не були обладнані приладами обліку, про наявність заборгованості, що виникла унаслідок здійснення ТОВ «СУМИГАЗ ЗБУТ» перерахунку наданих Послуг за період з липня 2015 по жовтень 2018 (з моменту вступу ТОВ «СУМИГАЗ ЗБУТ» на ринок постачання природного газу побутовим споживачам) за завищеними нормами, що спричинило додаткові нарахування.

За таких умов нарахування та стягнення ТОВ «СУМИГАЗ ЗБУТ» додаткової плати унаслідок здійснення перерахунку обсягів спожитого природного газу за період з 01.07.2015 по 08.08.2018 (у період дії скасованих норм споживання) споживачам, які не мають/мали лічильників, є неправомірними, призводить до встановлення необґрунтованої суми заборгованості у споживача.

Таким чином, внаслідок таких дій ТОВ «СУМИГАЗ ЗБУТ» склалася ситуація, за якої для побутових споживачів створено штучні перешкоди для переходу до інших постачальників природного газу, що, в свою чергу, у значній мірі може обмежувати конкуренцію на ринку послуг постачання природного газу.

За висновками Колегії ТОВ «СУМИГАЗ ЗБУТ», яке у період з 01.07.2015 по 26.06.2017 у межах території міста Суми та Сумської області та у період з 27.06.2017 по 20.08.2020 - міста Суми, Сумської області та села Мойка Краснокутського району Харківської області, де знаходиться газорозподільна система, що перебуває у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації AT «СУМИГАЗ», займало монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з постачання природного газу побутовим споживачам, які полягали у донарахуванні та стягненні із побутових споживачів, які не мають/мали приладів обліку газу, вартості додаткових обсягів газу за період з 01.07.2015 по 08.08.2018, що призводить до утворення штучної заборгованості за надані Послуги та створення перешкод для подальшого переходу до інших постачальників природного газу, кваліфікуються як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Натомість, на думку позивача, відповідачем при прийнятті Рішення неправильно застосовані положення Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 №49-р, що призвело до невірного визначення монопольного (домінуючого) становища ТОВ «СУМИГАЗ ЗБУТ» на ринку, а також територіальних та часових меж останнього. Так, відповідач не досліджував питання наявності взаємозамінних товарів, зокрема, функціонування програми «Теплі кредити», що є неповним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи. Також, відповідачем невірно визначено монопольне становище ТОВ "Сумигаз Збут" на ринку постачання природного газу та не враховано наявність конкуренції, зокрема, таких конкурентів як ТОВ «ГП «ПРОМСЕРВІС» (який був заявником у справі №1/02-46-21) та ТОВ "ГК "Нафтогаз України". Також, відповідачем не досліджувалося питання щодо права НАК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» відмовити постачальнику в оптовому забезпеченні ресурсом природного газу для потреб побутових споживачів як умови бар`єру вступу на ринок.

Відповідач у відзиві проти позову заперечує та зазначає, що оскаржуване Рішення є законним, обґрунтованим та прийнятим з дотриманням норм як матеріального, так і процесуального права. При визначенні монопольного становища ТОВ «СУМИГАЗ ЗБУТ» відповідачем було дотримано всі норми та привила, які передбачені Методикою, що знайшло відображення у розділі 4 оскаржуваного Рішення. Крім цього, в позовній заяві відсутні доводи, що позивач у період з 01.07.2015 по 26.06.2017 у межах території міста Суми та Сумської області та у період з 27.06.2017 по 20.08.2020 - міста Суми, Сумської області та села Мойка Краснокутського району Харківської області зазнавав значної конкуренції на ринку послуг з постачання природного газу побутовим споживачам. Вхід на ринок Послуг можливий лише за умови визначення суб`єкта господарювання надавачем таких Послуг у встановленому законодавством порядку, а оскільки надавачем Послуг згідно постанови Кабінету Міністрів України визначено було лише ТОВ «СУМИГАЗ ЗБУТ», то конкуренція на вказаному ринку відсутня, оскільки на інші суб`єкти господарювання не було покладено такі спеціальні обов`язки щодо постачання природного газу побутовим споживачам. Окрім цього, проведення ТОВ «СУМИГАЗ ЗБУТ» у листопаді 2018 року донарахувань обсягів наданих Послуг у період починаючи з 01.07.2015 по 08.08.2018 споживачам, які не мають/мали лічильників, не було передбачено жодним нормативним документом. Нарахування та стягнення ТОВ «СУМИГАЗ ЗБУТ» додаткової плати внаслідок здійснення перерахунку обсягів спожитого природного газу за період з 01.07.2015 по 08.08.2018 (у період дії скасованих норм споживання) споживачам, які не мають/мали лічильників, є неправомірними, призводить до встановлення необґрунтованої суми заборгованості у споживача. Внаслідок таких дій ТОВ «СУМИГАЗ ЗБУТ» склалася ситуація, за якої для побутових споживачів створено штучні перешкоди для переходу до інших постачальників природного газу, що, в свою чергу, у значній мірі може обмежувати конкуренцію на ринку послуг постачання природного газу.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Причиною виникнення спору у справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним Рішення.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.

Згідно з приписами статті 3 вказаного Закону основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики, зокрема, в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Як унормовано пунктом 11 частини першої статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб`єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження).

У частині першій статті 48 Закону України «Про захист економічної конкуренції» зазначено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; накладення штрафу тощо.

Згідно з частиною першою статті 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

В даному випадку оспорюване Рішення було отримано позивачем 29.09.2023, що підтверджується вхідним штампом ТОВ «СУМИГАЗ ЗБУТ». З даною позовної заявою позивач звернувся до Господарського суду Харківської області 16.11.2023, тобто в межах двомісячний строку, встановленого частиною першою статті 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем.

Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суб`єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб`єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар`єрів для доступу на ринок інших суб`єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб`єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

Установлення монопольного (домінуючого) становища суб`єкта (суб`єктів) господарювання включає застосування як структурних, так і поведінкових показників, що характеризують стан конкуренції на ринку. При цьому застосування структурних показників зумовлюється встановленням об`єкта аналізу, визначенням товарних, територіальних (географічних), часових меж ринку на підставі інформації, яка може бути використана для визначення монопольного (домінуючого) становища.

Суд зазначає, що обов`язок з доведення в суді факту зайняття суб`єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку покладається на Антимонопольний комітет України або його територіальне відділення, яке є стороною у справі. Водночас за змістом приписів статті 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суб`єкт господарювання, який заперечує зайняття ним монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, має довести, що він зазнає значної конкуренції.

Частиною першою статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачено, що зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб`єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Суд зазначає, що стаття 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» не містить положень стосовно мінімальної кількості фактів (подій), яка вважалася б достатньою для кваліфікації дій суб`єктів господарювання за ознаками зловживання монопольним (домінуючим) становищем. Отже, в принципі й одноразове відповідне порушення, належним чином встановлене й доведене, може бути підставою для здійснення такої кваліфікації.

Господарські суди у розгляді справ мають перевіряти правильність застосування органами АМК відповідних правових норм, зокрема Методики. Однак господарські суди не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами АМК, та знову встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб`єкта господарювання на ринку (правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 06.09.2022 у справі №910/2352/21, від 06.09.2022 у справі №910/3214/21, від 08.09.2022 у справі №910/3215/21).

Розроблена відповідно до статті 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та затверджена Методика встановлює порядок визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання на ринку і призначена для аналізу діяльності суб`єктів господарювання, груп суб`єктів господарювання та споживачів з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт на загальнодержавних та регіональних ринках.

Як унормовано пунктами 2.1, 2.2 Методики, визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання може включати в себе такі дії: встановлення об`єктів аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища, а саме суб`єкта господарювання (групи суб`єктів господарювання), конкретного товару (продукції, роботи, послуги), який випускається, постачається, продається, придбавається (споживається, використовується) цим (цими) суб`єктом (суб`єктами) господарювання.

Складання переліку товарів (робіт, послуг), щодо яких має визначатися монопольне (домінуюче) становище суб`єкта господарювання і які мають ознаки одного товару, товарної групи. Складання переліку основних продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товарів (товарних груп). Визначення товарних меж ринку. Визначення територіальних (географічних) меж ринку. Встановлення проміжку часу, стосовно якого має визначатися становище суб`єктів господарювання на ринку - визначення часових меж ринку. Визначення обсягів товару, який обертається на ринку. Розрахунок часток суб`єктів господарювання на ринку. Складання переліку продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товару (товарної групи) - потенційних конкурентів, покупців, які можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку. Визначення бар`єрів вступу на ринок та виходу з ринку для суб`єктів господарювання, які продають (постачають, виробляють), придбавають (споживають, використовують) або можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку. Встановлення монопольного (домінуючого) становища суб`єкта (суб`єктів) господарювання на ринку.

Етапи визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання, їх кількість та послідовність проведення, передбачені пунктом 2.1 Методики, можуть змінюватися залежно від фактичних обставин, зокрема особливостей товару, структури ринку, обсягів наявної інформації щодо ринку тощо.

Тобто, порядок проведення дій, їх послідовність та наявність не є сталими, а можуть бути змінені з урахуванням різних обставин у кожному випадку.

Установлення монопольного (домінуючого) становища суб`єкта (суб`єктів) господарювання включає застосування як структурних, так і поведінкових показників, що характеризують стан конкуренції на ринку. При цьому застосування структурних показників зумовлюється встановленням об`єктів аналізу, визначенням товарних, територіальних (географічних), часових меж ринку тощо на підставі інформації, що може бути використана для визначення монопольного (домінуючого) становища.

Відповідно до пункту 5.1. Методики товарні межі ринку визначаються шляхом формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп), у межах якої споживач за звичайних умов може легко перейти від споживання одного товару до споживання іншого.

Як унормовано пунктами 6.1., 6.2. Методики, територіальні (географічні) межі ринку певного товару (товарної групи) визначаються шляхом установлення мінімальної території, за межами якої з точки зору споживача придбання товарів (товарної групи), що належать до групи взаємозамінних товарів (товарної групи), є неможливим або недоцільним.

При визначенні товарних меж ринку Методичні рекомендації застосовують також "вимогу найменшої величини" - критерій визначення розмірів меж ринку, виходячи з найменшого набору товару у найменших територіальних (географічних) межах, у яких може існувати самостійний ринок товару, на якому задовольняється відповідний попит певної сукупності споживачів.

Відповідно до пункту 7.1 Методики часові межі ринку визначаються як проміжок часу (як правило - рік), протягом якого відповідна сукупність товарно-грошових відносин між продавцями (постачальниками, виробниками) і споживачами утворює ринок товару із сталою структурою.

Згідно з пунктами 9.2., 9.3. Методики бар`єрами для вступу потенційних конкурентів на відповідний ринок є: обмеження за попитом, пов`язані з високою насиченістю ринку товарами (товарними групами) та низькою платоспроможністю покупців; адміністративні обмеження; економічні та організаційні обмеження; екологічні обмеження; нерозвиненість ринкової інфраструктури; інші обмеження, що спричиняють суттєві витрати, необхідні для вступу на певний ринок товару (товарної групи).

Наявність хоча б одного бар`єру вступу на ринок, що не може бути подоланий суб`єктом господарювання протягом 1-2 років унаслідок неможливості компенсації за цей час витрат, необхідних для вступу на ринок, розглядається як ознака того, що суб`єкт господарювання не є потенційним конкурентом.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що на АМК або його територіальне відділення, яке є стороною у справі, крім того, що покладено обов`язок з доведення у суді факту зайняття суб`єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку також покладено обов`язок доведення наявності у діях суб`єкта господарювання зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, оскільки саме по собі займання монопольного (домінуючого) становища суб`єктом господарювання на ринку не підтверджує його зловживання та не може бути підставою для притягнення до відповідальності, зокрема, у вигляді накладення штрафу відповідно до статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Таким чином, під час вирішення спорів про скасування рішень АМК щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого статтями 12 та 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", та накладення штрафу за відповідне порушення, господарським судам необхідно здійснити перевірку та надати належну оцінку доводам кожної зі сторін у справі не лише щодо наявності чи відсутності монопольного (домінуючого) становища суб`єкта господарювання на ринку, а й наявності чи відсутності факту зловживання ним таким становищем.

При цьому, рішення АМК має бути максимально вичерпним, ґрунтовним, повинно розкривати заявникові мотиви його ухвалення, підхід до визначення меж обґрунтованості рішення АМК має бути аналогічним тому, який застосовується, зокрема, самими судами у прийнятті судових рішень. Близька за змістом позиція викладена Верховним Судом у постановах від 10.09.2020 у справі №910/23375/17 та від 01.10.2020 у справі №908/540/19.

Судом встановлено, що в пункті 23 Рішення Колегія визначила об`єктом аналізу послуги з постачання природного газу побутовим споживачам. А в пункті 37 Рішення Колегія зазначили, що внаслідок технологічних особливостей здійснення діяльності з надання послуг з постачання природного газу побутовим споживачам не має товарів-замінників.

Згідно з пунктом 5.1 Методики товарні межі ринку визначаються шляхом формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп), у межах якої споживач за звичайних умов може легко перейти від споживання одного товару до споживання іншого.

Формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп) здійснюється із переліку товарів, які мають для продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів, користувачів) ознаки одного (подібного, аналогічного) товару (товарної групи), за показниками взаємозамінності, якими зокрема є:

- подібність призначення, споживчих властивостей, умов використання тощо;

- подібність фізичних, технічних, експлуатаційних властивостей і характеристик, якісних показників тощо;

- наявність спільної групи споживачів товару (товарної групи);

- відсутність суттєвої різниці в цінах;

- взаємозамінність товарів (товарної групи) з точки зору їх виробництва, тобто здатності виробників запропонувати нові товари на заміну існуючих.

У процесі визначення товарних меж ринку попередньо визначена група взаємозамінних товарів (товарних груп) може бути поділена на декілька підгруп або приєднана до іншої групи.

Методики товарні межі ринку визначаються шляхом формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп), у межах якої споживач за звичайних умов може легко перейти від споживання одного товару до споживання іншого.

Формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп) здійснюється із переліку товарів, які мають для продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів, користувачів) ознаки одного (подібного, аналогічного) товару (товарної групи), за показниками взаємозамінності, якими зокрема є:

- подібність призначення, споживчих властивостей, умов використання тощо;

- подібність фізичних, технічних, експлуатаційних властивостей і характеристик, якісних показників тощо;

- наявність спільної групи споживачів товару (товарної групи);

- відсутність суттєвої різниці в цінах;

- взаємозамінність товарів (товарної групи) з точки зору їх виробництва, тобто здатності виробників запропонувати нові товари на заміну існуючих.

При визначенні товарних меж ринку Методичні рекомендації застосовують також «вимогу найменшої величини» - критерій визначення розмірів меж ринку, виходячи з найменшого набору товару у найменших територіальних (географічних) межах, у яких може існувати самостійний ринок товару, на якому задовольняється відповідний попит певної сукупності споживачів.

Методичними рекомендаціями товарні межі ринку визначені як товар (товарна група), сукупність схожих, однорідних предметів господарського обороту, у межах яких споживач за звичайних умов може перейти від споживання певного виду предметів господарського обороту до споживання іншого. При цьому, взаємозамінні товари (товари-замінники) - це товари, які оцінюються саме споживачами як замінники один одного.

Виходячи з показників взаємозамінності товарів, передбачених Методикою, а саме: подібності функціонального призначення, споживчих властивостей, умов використання, технічних та експлуатаційних показників, підпункт 4.5.1 пункту 4.2 Методичних рекомендацій передбачає, що при окресленні товарних меж ринку взаємозамінність товарів (товарної групи) визначається за такими ознаками:

- подібність споживчих властивостей товарів і їхніх замінників, які можна встановити при співставленні фізичних, технічних, експлуатаційних, цінових характеристик товарів;

- функціональна замінність товарів (товарної групи), яка встановлюється шляхом співставлення мети споживання товару та його товарних замінників.

Основою визначення товарних меж ринку є експертна оцінка покупців щодо рівнозначності або взаємозамінності товарів, які складають певну товарну групу. Для визначення такої думки Методичні рекомендації пропонують шляхи вибіркового опитування споживачів і навіть наводять зразки анкет у додатках 2 і 3, а також пропонують АМК використовувати товарознавчу експертизу, опитування підприємств, що працюють з взаємозамінними товарами, опитування експертів. Взаємозамінні товари належать до групи достатньо однорідних товарів, які розглядаються споживачем як один і той же товар, незважаючи на деяку відмінність між ними. Взаємозамінні товари можуть бути стандартизовані або диференційовані, що не усуває конкуренції між ними.

При визначенні товарних меж ринку Методичні рекомендації застосовують також «вимогу найменшої величини» - критерій визначення розмірів меж ринку, виходячи з найменшого набору товару у найменших територіальних (географічних) межах, у яких може існувати самостійний ринок товару, на якому задовольняється відповідний попит певної сукупності споживачів.

Суд зазначає, що в Україні з 2015 року функціонує програма «Теплі кредити» в рамках державної цільової економічної програми енергоефективності й розвитку сфери виробництва енергоносіїв із відновлювальних джерел енергії й альтернативних видів палива, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.2010 №243 (далі - Державна програма енергозбереження), та Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення заходів щодо ефективного використання енергетичних ресурсів та енергозбереження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2011 №1056.

Програма «Теплі кредити» передбачає можливість для населення отримати з державного бюджету відшкодування частини суми кредиту, отриманого на придбання котлів із використанням будь-якого палива, окрім природного газу.

Даною програмою передбачено відшкодування з держбюджету 20% суми кредиту (але не більше 12 тис. грн) на придбання негазових/неелектричних котлів для фізичних осіб, додатково застосовуються також відшкодування за програмами місцевих бюджетів. Державним агентством з енергоефективності та енергозбереження України http://saee.gov.ua/ наводиться кількість побутових споживачів, які за 2017 - 2019 роки користувалися цією програмою щомісяця.

Наведене підтверджує доводи позивача, що для всіх побутових споживачів газу, що використовують газ для опалення, є доступним перехід на альтернативні способи опалення. Крім того, як обґрунтовано зазначає позивач, існують і інші альтернативні способи опалення, зокрема, теплові насоси, сонячні конвектори, кондиціонери, керамічні інфрачервоні панелі. При цьому, такі альтернативні способи опалення можуть встановлюватися одночасно з наявністю газового опалення.

В той же час, Колегія в Рішенні, зробивши висновок про відсутність взаємозамінних товарів, не досліджувала існування таких товарів взагалі. Таким чином Колегією не було досліджено наявності взаємозамінних товарів, що призвело до неправильного застосування Методики.

Щодо необхідності встановлення Колегією переліку продавців (постачальників), конкурентів для оцінки конкурентного середовища та дій суб`єктів ринку, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктами 9.1 - 9.3 Методики потенційними конкурентами вважаються такі суб`єкти господарювання:

- які мають матеріально-технічну базу, кадри, технології тощо, але з різних причин не реалізують ці можливості;

- які виготовляють товари (товарні групи), що складають товарні межі ринку, але не реалізують їх на відповідному ринку;

- нові суб`єкти господарювання, які можуть вступити на ринок.

Бар`єрами для вступу потенційних конкурентів на відповідний ринок є: обмеження за попитом, пов`язані з високою насиченістю ринку товарами (товарними групами) та низькою платоспроможністю покупців; адміністративні обмеження; економічні та організаційні обмеження; екологічні обмеження; нерозвиненість ринкової інфраструктури; інші обмеження, що спричиняють суттєві витрати, необхідні для вступу на певний ринок товару (товарної групи).

Наявність хоча б одного бар`єру вступу на ринок, що не може бути подоланий суб`єктом господарювання протягом 1 - 2 років унаслідок неможливості компенсації за цей час витрат, необхідних для вступу на ринок, розглядається як ознака того, що суб`єкт господарювання не є потенційним конкурентом.

У пункті 56 Рішення Колегія зазначає, що бар`єром вступу на ринок постачання природного газу для потреб населення є, зокрема, вхід на ринок нових суб`єктів господарювання можливий лише за умови визначення Кабінетом Міністрів України на відповідній території іншого суб`єкта господарювання, на якого було б покладено спеціальні обов`язки щодо постачання природного газу побутовим споживачам.

Натомість суд зазначає, що відповідно до частини п`ятої статті 11 Закону України «Про ринок природного газу» вибір суб`єкта або суб`єктів ринку природного газу, на яких покладаються спеціальні обов`язки відповідно до частини першої цієї статті, здійснюється у прозорий і недискримінаційний спосіб на підставі критеріїв, затверджених Кабінетом Міністрів України, та не має створювати перешкод для реалізації прав споживачів на вільний вибір постачальника.

Так, у постановах Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 №758, від 22.03.2017 №187 та від 19.10.2018 №867 відповідно до яких на ТОВ «СУМИГАЗ ЗБУТ» покладені спеціальні обов`язки щодо постачання природного газу побутовим споживачам та релігійним організаціям, та на які Колегія посилається в Рішенні, зазначено, що Положення не позбавляє побутових споживачів, релігійні організації та виробників теплової енергії права обирати постачальника природного газу і права придбавати природний газ за цінами, що вільно встановлюються сторонами договору постачання природного газу, як це передбачено Законом України «Про ринок природного газу».

Таким чином, тлумачення Колегією вказаних вище постанов Кабінету Міністрів України таким чином, що такі постанови визначають єдиного постачальника, який має право здійснювати постачання природного газу на територіях ліцензованої діяльності ТОВ «СУМИГАЗ ЗБУТ» , є надуманим та суперечить дійсним обставинам справи.

Також, Колегією не досліджено, що ТОВ «ГК «Нафтогаз України» є в переліку постачальників зі спеціальними обов`язками, які не мають права відмовити в постачанні природного газу побутовим споживачам, не зважаючи на відсутність критеріїв.

Так, як обґрунтовано зазначає позивач, наявність такого конкурента як ТОВ «ГК «Нафтогаз України» в групі суб`єктів ПАТ «НАК «Нафтогаз України» істотно впливає на поведінку постачальника ТОВ «СУМИГАЗ ЗБУТ», що не досліджено Колегією в Рішенні, та відповідно впливає на правильність встановлення дійсного кола учасників відповідного ринку.

Також, Колегією не враховано, що згідно з Реєстром суб`єктів господарювання, які провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, діяльність яких регулюється НКРЕКП є значна кількість постачальників, що мають ліцензію на постачання природного газу та можуть здійснювати постачання побутовим споживачам на території Сумської області, в т.ч. у заявника в антимонопольній справі №1/02-46-21 ТОВ "ГП "ПРОМСЕРВІС". При цьому такі постачальники законодавчо не обмежені у виборі місця діяльності, оскільки мають ліцензію на право здійснювати постачання по всій території України, і можуть обирати собі побутових споживачів на будь-якій іншій адміністративно-територіальній одиниці.

Поряд з неналежним дослідженням та встановленням бар`єрів вступу на ринок, Колегією залишено поза увагою, що з прийняттям постанови Кабінетом Міністрів України від 19.10.2018 №867 «Про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу» з`явилися нові умови для постачальників - умова про право ПАТ «НАК «Нафтогаз України» відмовити постачальнику в оптовому забезпеченні ресурсом природного газу для потреб побутових споживачів, якщо у постачальника заборгованість перед НАК «Нафтогаз України» перевищує її розмір, зафіксований станом на 1 жовтня 2018 року. Наявність цієї умови, її дослідження як бар`єру, вплив на діючих постачальників не досліджувались Колегією у Рішенні.

Таким чином, Колегією неповно було досліджено та встановлено наявність бар`єрів доступу (виходу) на ринок постачання природного газу. Водночас саме встановлення Колегією переліку продавців (постачальників, потенційних конкурентів) має значення для оцінки Колегією конкурентного середовища та дій суб`єктів ринку постачання природного газу.

Окрім цього, визначені Колегією в пункті 49 територіальні межі, де знаходиться газорозподільна система, що перебуває у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації AT «СУМИГАЗ», можуть в повній мірі стосуватися тільки ринку розподілу природного газу, тоді-як на ринку постачання природного газу побутовий споживач не зв`язаний потребою купувати природний газ саме у ТОВ «СУМИГАЗ ЗБУТ».

Щодо зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, суд зазначає наступне.

В пункті 84 Рішення Колегія зазначає, що проведення ТОВ «СУМИГАЗ ЗБУТ» у листопаді 2018 року донарахувань обсягів наданих Послуг у період починаючи з 01.07.2015 по 08.08.2018 споживачам, які не мають/мали лічильників, не було передбачено жодним нормативним документом.

ТОВ «СУМИГАЗ ЗБУТ» у рахунках на оплату за надані у жовтні 2018 року Послуги повідомило споживачам, помешкання яких не були обладнані приладами обліку, про наявність заборгованості, що виникла унаслідок здійснення ТОВ «СУМИГАЗ ЗБУТ» перерахунку наданих Послуг за період з липня 2015 по жовтень 2018 (з моменту вступу ТОВ «СУМИГАЗ ЗБУТ» на ринок постачання 15 природного газу побутовим споживачам) за завищеними нормами, що спричинило додаткові нарахування (пункт 89 Рішення).

Судом встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.1996 №619 "Про затвердження норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників" (далі - Постанова №619), було встановлено норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, якими було визначено, що при використанні газової плити за наявності централізованого гарячого водопостачання норма природного газу становить 9,8 м3 людино-місяць; при використанні газової плити у разі відсутності централізованого гарячого водопостачання та газового водонагрівача - 18,3 м людино-місяць; при використанні газової плити та водонагрівача - 23,6 м3 людино-місяць.

Пунктом 2 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 №409 "Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування" (далі - Постанова №409) у нормах споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 1996 р. №619 у графі "Норма споживання" цифри "9,8", "18,3", "23,6" замінено відповідно цифрами "6", "9", "18".

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 №237 "Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників" (далі - Постанова №237) до вищевказаних норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених Постановою №619, були внесені зміни, згідно з якими зменшено наведені норми споживання природного газу населенням, а саме, при використанні газової плити за наявності централізованого гарячого водопостачання - 3 м3 людино-місяць; при використанні газової плити у разі відсутності централізованого гарячого водопостачання та газового водонагрівача - 4,5 м3 людино-місяць; при використанні газової плити та водонагрівача - 9 м3 людино-місяць.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.09.2015 у справі №826/16447/15, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2015 та постановою Вищого адміністративного суду України від 28.01.2016, було визнано незаконною та не чинною Постанову №237.

В ухвалі від 28.01.2016 Вищим адміністративним судом України зазначено, що постанова є незаконною, не чинною з моменту прийняття і що така постанова не породжує правових наслідків з моменту її прийняття.

Тобто, норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджені постановою № 619, залишились діючими.

В подальшому, в межах спірного періоду, Кабінетом Міністрів України 23.03.2016 року було прийнято постанову №203 "Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників" (далі - Постанова №203), пунктом 1 якої було затверджено нові норми споживання, а саме:

- при використанні газової плити за наявності централізованого гарячого водопостачання - 4,4 м3 людино-місяць;

- при використанні газової плити у разі відсутності централізованого гарячого водопостачання та газового водонагрівача - 7,1 м3 людино-місяць;

- при використанні газової плити та водонагрівача -14 м3 людино-місяць.

До пункту 2 зазначеної постанови були внесені зміни постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.2016 року №316 та встановлено, що застосування норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених пунктом 1 цієї постанови, здійснюється з 1 лютого 2016 року.

Пунктом 1 переліку постанов Кабінету Міністрів України, що втратили чинність, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.2016 №204 "Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2014 №409 та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України", було визнано такою, що втратила чинність Постанову №619.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.08.2017 №609 були внесені зміни до постанови №203, у додатку до Постанови у графі "норма споживання" цифри "4,4", "7,1" і "14" замінено відповідно цифрами "3,3", "5,4" і "10,5".

Втім, зазначена Постанова №203 також була оскаржена до окружного суду м. Києва (справа №826/2507/18).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.05.2018 у справі №826/2507/18, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.08.2018, визнано протиправною та не чинною Постанову Кабінету Міністрів України від 23.03.2016 №203 "Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників"; визнано протиправним та не чинним пункт 1 переліку постанов Кабінету Міністрів України, що втратили чинність, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.2016№ 204; зобов`язано Кабінет Міністрів України невідкладно опублікувати резолютивну частину рішення суду у виданні, в якому було офіційно оприлюднено постанови Кабінету Міністрів України від 23.03.2016 № 203 "Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників" та від 23.03.2016 №204 "Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 року №409 та визнання такими, що втратили чинність деяких постанов Кабінету Міністрів України", після набрання рішенням законної сили.

Таким чином, в межах спірного періоду (з 01.07.2015 до 08.08.2018) діяли норми, встановлені Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.1996 №619 "Про затвердження норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників".

З огляду на це, визначення ТОВ «СУМИГАЗ ЗБУТ» у листопаді 2018 року обсягів наданих послуг з постачання природного газу в період починаючи з 01.07.2015 до 08.08.2018 побутовим споживачам, які не мають/мали лічильників, з урахуванням норм Постанови №619 не призводить до встановлення необґрунтованої суми заборгованості у споживача як помилково зазначено Колегією в пункті 97 Рішення.

Твердження Колегії в пункті 83 Рішення про те, що у зв`язку із скасуванням постанов Кабінету Міністрів України №№237, 203 норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, які визначені постановою Кабінету Міністрів України №619, повинні застосовуватися саме з 09.08.2018 (дата набрання чинності постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.05.2018 у справі №826/2507/18) є помилковими, оскільки нормативно-правові акти (в даному випадку постанови Кабінету Міністрів України №№237, 203) вважаються незаконними не з дати набрання судовим рішенням законної сили, а з моменту його прийняття. Тобто, у зв`язку із скасуванням постанов Кабінету Міністрів України №№237, 203 вони не породжували жодних правових наслідків з моменту їх прийняття та взагалі не регулювали питання споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників у спірний період.

Посилання Колегії в пунктах 85-87 Рішення на постанову Кабінету Міністрів України від 27.02.2019 № 143 «Питання споживання природного газу» також є безпідставним, оскільки рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.02.2020 у справі №640/13591/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.06.2020 та постановою Верховного Суду від 19.10.2023, визнано протиправними та нечинними пункт 1, абзаци 2 і 3 пункту 2, пункт 3, абзац 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.02.2019 року №143 «Питання споживання природного газу» та Додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 27.02.2019 року №143 «Питання споживання природного газу».

Також суд вважає помилковим посилання Колегії в пункті 96 Рішення на лист НКРЕКП від 26.04.2016 № 4125/16/7-16, оскільки такий лист носить рекомендаційний характер та не є нормативно-правовим актом, котрий є обов`язковим до виконання учасниками ринку природного газу.

З огляду на це, висновки Колегії щодо зловживання ТОВ «СУМИГАЗ ЗБУТ» монопольним (домінуючим) становищем відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» є належним чином не доведеними та такими, що не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є:

- неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи;

- недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими;

- невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи;

- заборона концентрації відповідно до Закону України «Про санкції»;

- порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статей 73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

В порядку, передбаченому статтею 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі.

За результатом дослідження наявних у матеріалах справи доказів, доводів і тверджень сторін у справі, суд дійшов висновку про те, що при прийнятті Рішення Колегія неповно з`ясувала обставини, які мають значення для справи і які визнано встановленими, тобто такі обставини є недоведеними і не підтвердженими належними та допустимими доказами; висновки, викладені в Рішенні, не відповідають обставинам справи.

З урахуванням викладеного, суд вважає позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумигаз Збут" про визнання недійсним рішення адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 20.09.2023 №70/82-р/к у справі №1/02-46-21 доведеними, обґрунтованими, такими, що відповідають фактичним обставинам справи і не спростовані належним чином у встановленому законом порядку відповідачем, а відтак такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Частиною четвертою статті 11 ГПК України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994).

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Решта доводів учасників процесу, їх письмових пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.

У відповідності до пункту 2 частини першої статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи задоволення позову, витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви підлягають відшкодуванню відповідачем в розмірі 2.684,00 грн.

Керуючись статтями 1, 4, 13, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним рішення адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 20.09.2023 №70/82-р/к у справі №1/02-46-21.

3. Стягнути з Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 6-й під`їд, 1 поверх, кім. 35, код ЄДРПОУ 22630473) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СУМИГАЗ ЗБУТ" (40000, м. Суми, вул. Шишкарівська, буд. 12/3, код ЄДРПОУ 39586236) витрати зі слати судового збору в розмірі 2.684,00 грн.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набуває законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції Східного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено "07" березня 2024 р.

СуддяН.С. Добреля