Ухвала суду № 117495035, 06.03.2024, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/7039/24

Провадження № 2/127/867/24

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

06 березня 2024 року м. Вінниця

Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Іщук Т. П., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна подружжя.

Зазначена позовна заява не відповідає вимогам, встановленим ст. 175, 177 ЦПК України, а тому є підстави для залишення її без руху відповідно до ч.1 ст. 185 ЦПК України з метою усунення недоліків.

Так, відповідно до вимог п. п. 4,5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити, зокрема: зміст позовних вимог спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ст.16 ЦК України.

З наведених норм вбачається, що звертаючись із позовною заявою до суду, позивач визначає в останній, зокрема і спосіб захисту своїх порушених прав.

Як слідуєз позовноїзаяви,позивач запредметом вимог,крім іншого,ставить питанняпро визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ між сторонами, зокрема: про визнання спільною сумісною власністю майна корпоративні права члена обслуговуючого кооперативу товариства індивідуальних власників гаражів « ІНФОРМАЦІЯ_1 », відповідно до яких закріплена гаражна будівля площею 21 кв. м. за № 504, яка зареєстрована за відповідачем, а також корпоративні права члена товариства індивідуальних власників гаражів « ІНФОРМАЦІЯ_2 », відповідно до яких закріплена гаражна будівля, яка зареєстрована за відповідачем.

Слід звернути увагу позивача, що відповідно до норм чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства здійснення членом кооперативу повного пайового внеску у вигляді коштів за індивідуально визначений об`єкт майна кооперативу породжує набуття ним права приватної власності на таке майно (трансформація права власності), в іншому випадку за ним зберігається право власності на розмір коштів неповного пайового внеску. Корпоративне же право передбачає майнове право учасника/засновника у виді його частки у статутному фонді/капіталі юридичної особи (її майні), залежно від форми власності цієї господарюючої організації. Тобто, правом власності виступає не конкретне балансове майно юридичної особи, а саме частка учасника у статутному капіталі існуючої юридичної особи.

Отже, позивачу необхідно врахувати наведе вище, виниклі між сторонами спірні правовідносини та в залежності від фактичних обставин визначитись із самим об`єктом права власності, який входить до предмету вимог про поділ майна (як-то саме нерухоме майно, грошові кошти пайового внеску, або ж частка у статутному капіталі існуючої юридичної особи), тим самим уточнивши в цій частині сам зміст заявлених вимог.

Також, у порушення ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви не додано документ, що підтверджує сплату судового збору у встановленому законом розмірі.

Згідно ч.2 ст.133ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

В залежності від предмета спору за своїм характером позовні вимоги поділяються на вимоги майнового та немайнового характеру.

Майновий позов (позовна заява майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці. Тобто будь-який майновий спір має ціну, а категорію майнових спорів складають, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми його використання на договірній чи позадоговірній основі. Водночас, під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.

Згідно п. 9 ч. 1 ст.176 ЦПК України ціна позову у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності визначається дійсною вартістю нерухомого майна.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», станом на 01.01.2024 ставка судового збору за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру становить 1% ціни позову, але неменше 0,4розміру прожитковогомінімуму дляпрацездатних осіб (1211,20 грн) не більше5розмірів прожитковогомінімуму дляпрацездатних осіб (15140 грн); ставка судового збору за подання до суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру становить 0,4 розміру прожитковогомінімуму дляпрацездатних осіб (1211,20 грн).

Суд звертає увагу позивача, що відповідно до ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий та немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Оскільки, позовна заява містить вимоги як майнового (поділ майна подружжя), так і вимогу немайнового характеру (розірвання шлюбу), тому вони підлягають оплаті судовим збором відповідно до вищевказаної норми.

В даному випадку за вимогу немайнового характеру підлягає сплаті судовий збір в розмірі 1211,10 грн, та за вимогу майнового характеру 1% ціни позову.

Аналогічні роз`яснення містяться в п. 10, 12, 13 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 року №10.

Натомість, позивач за вимогою майнового характеру сплатила судовий збір лише в розмірі 2185,66 грн, що не може вважитись належним підтвердженням сплати судового збору у встановленому законом розмірі відповідно до заявленого розміру позовних вимог.

Так, позивачем визначено ціну позову у розмірі 218566 грн згідно звіту суб`єкта оціночної діяльності ТОВ «Віт-Окс» про оцінку майна, де об`єктом визначення ринкової вартості було лише три колісні транспортні засоби, які входять до предмету позову.

Наразі, будь-яких інших належних доказів щодо дійсної (ринкової) вартості іншого спірного майна, яке входить до предмету позовних вимог, в матеріалах позовної заяви не міститься.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року № 10, розмір судового збору за подання позовної заяви про визнання права власності на майно або його витребування визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. При цьому, суд не повинен визначати вартість майна за відповідними вимогами, оскільки за змістом ЦПК України такий обов`язок покладається на позивача.

Вартість майна визначається на момент пред`явлення позову.

Ціна позову має важливе значення, насамперед, для правильного визначення розміру судового збору, який повинен сплатити позивач при зверненні до суду.

Позивачем не надано доказів в підтвердження дійсної вартості усього спірного майна, а звіт про незалежну оцінку вартості транспортних засобів від ТОВ «Віт-Окс», на підставі якої позивачем визначено ціну позову, підтверджує ціну за майновими вимогами лише в частині транспортних засобів, про що вказано вище.

Відтак, визначена позивачем у позовній заяві ціна позову у розмірі 218566 грн є такою, що не відповідає дійсній вартості щодо усього спірного майна.

Відповідно до ч.2 ст.176 ЦПК України, ч. 2 ст. 6 Закону України «Про судовий збір», у разі, якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи.

Враховуючи, що в суду відсутня можливість встановлення ціни позову на день подання позову (в матеріалах відсутні докази щодо підтвердження дійсної вартості усього спірного майна), суд вважає за необхідне попередньо визначити для позивача розмір судового збору за вимогами майнового характеру в загальній сумі 4685,66 грн, з яких: 2185,66 грн судовий збір за вимогами про поділ транспортних засобів та 2500 грн за вимогами про поділ інших об`єктів.

Отже,позивачу слід сплатити судовий збір у визначеному судом розмірі, а саме доплатити за вимогою майнового характеру судовий збір у розмірі 2500 грн. Сплата позивачем судового збору в розмірі 2185,66 грн відповідно до квитанцій (АТ КБ «Приват Банк») від 27.02.2024 №0.0.3497317173 є не повним розміром за позовною вимогою майнового характеру.

Платiжнi реквiзити для перерахування судового збору наступні: отримувач коштів: ГУК у Він.обл./м.Вінниця/22030101; код ЄДРПОУ отримувача: 37979858; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); номер рахунку UA318999980313181206000002856.

Крім сплати судового збору, позивач не звільнена від обов`язку зазначити обставини з посиланням на докази щодо дійсної вартості інших спірних об`єктів та вказати відповідну загальну ціну позову.

Враховуючи вищезазначене, наявні підстави для залишення позовної заяви без руху.

При цьому, слід зауважити, що залишення позовної заяви без руху з метою належної її оформлення у відповідності до вимог чинного цивільно-процесуального законодавства не являє собою обмеженням у доступі до правосуддя. Згідно практики Європейського суду з прав людини, виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. З цього приводу наглядним є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання позивачем ухвали.

На підставі викладеного та керуючись ст. 175, 177, 185, 260, 261 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна подружжя - залишити без руху, надавши позивачу строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків не більше п`яти днів з дня отримання ухвали.

У разі невиконання ухвали суду у зазначений строк заяву вважати неподаною та повернути заявникові зі всіма доданими до неї документами.

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя: