Ухвала суду № 117491070, 06.03.2024, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 572/1887/23

УХВАЛА

06 березня 2024 року

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

головуючого судді Тимощука О.Я.,

при секретарі Ковальчук О.Б.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про встановлення факту інвалідності дитини, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Сарненського районного суду Рівненської області з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про встановлення факту інвалідності дитини.

Ухвалою Сарненськогорайонного судуРівненської областівід 01.09.2023року цивільнусправу №572/1887/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про встановлення факту інвалідності дитини передано за підсудністю до Рівненського міського суду Рівненської області.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 13.11.2024 року прийнято цивільну справу № 572/1887/23 до свого провадження та відкрито загальне позовне провадження по справі.

12.02.2024 року через підсистему «Електронний суд» представником відповідача ОСОБА_2 подано відзив на позовну заяву, в якому просить закрити провадження у справі, оскільки вказана позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Позивачка в судовому засіданні вирішення питання про закриття провадження у справі поклала на розсуд суду.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні просить закрити провадження у справі з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали справи, врахувавши встановлені обставини, суд приходить до наступного.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою, в якій просить суд встановити факт, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 має вроджене захворювання, наслідком якого є його інвалідність.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що встановлення вищевказаного факту надасть їй можливість на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, як матері інваліда з дитинства.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин (правова позиція, наведена у постанові ВС від 23.01.2023 року справі №214/1309/21).

Відповідно до ч. 1 ст.19ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.19КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

За змістом п. 2 ч. 1 ст.4КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).

З аналізу вказаних процесуальних норм слідує, що до адміністративної юрисдикції відносяться справи, які виникають зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити зі змісту права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 13.03.2019 року у справі № 202/30/17 (провадження № 14-643цс18), від 19.06.2019 року у справі № 826/5806/17 (провадження № 11-290апп19), від 23.11.2021 року у справі № 175/1571/15 (провадження № 14-51цс21).

Відповідно до покладених завдань і функцій Пенсійний фонд України є суб`єктом владних повноважень у сфері нарахування та виплат пенсій, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів.

Правовий висновок щодо належності Пенсійного фонду України до суб`єктів владних повноважень викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.03.2020 року у справі № 757/63985/16.

Отже, Пенсійний фонд України є суб`єктом владних повноважень, наділений владними управлінськими функціями, тому за предметним та суб`єктним складом спір у справі за вимогою до відповідного управління Пенсійного фонду України, метою якого є визнання права на пенсійні виплати, підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Подібний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 25.04.2018 року у справі № 360/1438/16 (провадження № 11-350апп18), від 28.11.2018 року у справі № 405/5366/17 (провадження № 11-876апп18).

Судом встановлено, що у позивачки виник спір саме щодо підтвердження вродженого захворювання у її сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наслідком якого є його інвалідність.

Згідно ст. 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення», жінки, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства,які виховали їх до цього віку мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми.

Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що визначення терміну «інвалід з дитинства» не міститься ані в Законі № 875-ХІІ, ані в Законі № 2109-111. При цьому за змісту абз. 2 п. 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317, інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності.

Згідно з п. 14 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою КабінетуМіністрів Українивід 03грудня 2009року №1317 причинний зв`язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку.

Відповідно до ч. 12 ст. 7 Закону № 2961-IV положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України.

Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 року № 917, визначено що, Комісія в день проведення медико-соціальної експертизи готує за формою, затвердженою МОЗ, медичний висновок про дитину з інвалідністю віком до 18 років щодо встановлення категорії "дитина з інвалідністю" або "дитина з інвалідністю підгрупи А" (щодо відмови в установленні категорії "дитина з інвалідністю" або "дитина з інвалідністю підгрупи А" з відповідним обґрунтуванням та складає індивідуальну програму реабілітації дитини з інвалідністю, в якій визначаються реабілітаційні заходи, їх обсяги, строки проведення та виконавці.

Медичний висновок про дитину з інвалідністю віком до 18 років у триденний строк надсилається органові, в якому дитина з інвалідністю перебуває на обліку як особа, що отримує державну соціальну допомогу або пенсію, а у разі первинного встановлення категорії "дитина з інвалідністю" - до органу соціального захисту населення за місцем проживання дитини з інвалідністю.

Порядком встановлення лікарсько-консультативними комісіями інвалідності дітям, затвердженим постановою КабінетуМіністрів Українивід 21листопада 2013року №917 визначено, що медико-соціальна експертиза проводиться комісіями з метою встановлення дітям категорії "дитина з інвалідністю" або "дитина з інвалідністю підгрупи А" за направленням лікаря, який надає первинну медичну допомогу, закладу охорони здоров`я, в якому спостерігається дитина, після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб дитини, визначення клініко-функціонального діагнозу, здійснення лікувальних і реабілітаційних заходів та отримання їх результатів за наявності документів, що підтверджують стійкий розлад функцій організму, зумовлений захворюваннями, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що призводять до обмеження життєдіяльності дитини.

На розгляд комісії лікар, який надає дитині первинну медичну допомогу, подає такі документи: історію розвитку дитини за формою, встановленою МОЗ; виписку з медичної карти стаціонарного хворого або консультаційного висновку спеціаліста, виданих після стаціонарного або амбулаторного обстеження та лікування дитини в закладах охорони здоров`я та науково-дослідних установах, визначених МОЗ, з обґрунтуванням медичних показань для визнання дитини особою з інвалідністю із зазначенням згідно з Міжнародною статистичною класифікацією хвороб та споріднених проблем здоров`я 10-го перегляду діагнозу та коду; план медичної реабілітації; документ, що засвідчує особу батьків дитини або її законних представників.

Згідно з п. 2.18 Порядку № 22-1 визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі, якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії, що така дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновку МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцяти років(висновок про час настання інвалідності).

З долученого до позовної заяви Протоколу № 8 від 16.01.2023 року заключення ЛКК дитячої поліклініки щодо розгляду медичної справи з метою уточнення інформації про наявність інвалідності до 6-річного віку вбачається «… ІНФОРМАЦІЯ_2 дитину оглянув травматолог, підтвердження клишоногості не виявлено. Дз: Здоровий. Згідно записами в амбулаторній карті 11.01.2001 року (у віці 8 р. 8 міс.) батьки звернулися з дитиною до лікаря травматолога, дитина до обстежена, встановлено дз: Двобічна хвороба Пертеса, асептичний некроз головок обох стегнових кісток. «… Розглянувши медичні записи та консультативні заключення з встановленою у дитини вродженою патологією у яких відсутні вказівки про порушення функцій опорно-рухового апарату до 6-ти річного віку, які давали б право на визнання дитини з таким діагнозом дитиною інвалідом.».

Наведене свідчить, що в даному випадку захист своїх прав позивачка має здійснювати шляхом оскарження до суду вищезазначеного Протоколу № 8 від 16.01.2023 року заключення ЛКК.

З урахуванням вищевикладеного, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог та мети встановлення відповідного юридичного факту, суд вважає, що дана справа підлягає розгляду адміністративним судом відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.255ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З огляду на наведене, встановивши, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі із вказаних підстав.

Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету (ч. 2 ст. 255 ЦПК України).

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про судовийзбір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

З долученої до матеріалів справи квитанції № 4 від 12.05.2023 року вбачається, що позивачкою при подачі позову до суду було сплачено судовий збір в розмірі 1073,60 грн.

З огляду на вищевикладене, позивачці слід повернути з державного бюджету судовий збір, сплачений нею при подачі позову у вищевказаному розмірі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 255-256, 260, 352, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про встановлення факту інвалідності дитини - закрити на підставі ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Повернути ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1 073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок, сплачений на підставі квитанції № 4 від 12.05.2023 року.

На ухвалу протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення може бути подана апеляційна скарга до Рівненського апеляційного суду через Рівненський міський суд.

У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя Рівненського

міського суду Тимощук О.Я.