Ухвала суду № 11747353, 22.09.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" вересня 2010 р. м. КиївК-10663/07

Справа №14/74

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Ланченко Л.В.

Острович С.Е.

Пилипчук Н.Г.

Федоров М.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у м. Кіровограді

на постановуГосподарського суду Кіровоградської області

від 29.12.2006 р.

та ухвалуДніпропетровського апеляційного господарського суду

від11.04.2007 р.

у справі№14/74

за позовомКіровоградського державного сокоекстрактного заводу

доДержавної податкової інспекції у м. Кіровограді

проскасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Кіровоградської області від 29.12.2006 р. (суддя С.Б.Колодій), залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.04.2007 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя Т.А.Верхогляд, судді І.А.Сизько, І.В.Тищик), повністю задоволено позовні вимоги Кіровоградського державного сокоекстрактного заводу (далі позивач) до Державної податкової інспекції у м. Кіровограді (далі відповідач, ДПІ у м. Кіровограді). Скасовано податкове повідомлення-рішення від 20.04.2004 р. №000212310/3, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 85,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції аргументовані безпідставністю донарахування податковим органом позивачу податкових зобовязань. Так, правомірність включення позивачем до складу валових витрат суми безнадійної заборгованості у розмірі 5.000.000,00 грн. встановлено судовим рішенням у справі №14/73, яке набрало законної сили, а відтак висновки відповідача про заниження підприємством прибутку визнано безпідставними.

Крім того, судовими інстанціями встановлено відсутність підстав і для донарахування позивачу податкових зобовязань у розмірі 296.806,75 грн. зважаючи на той факт, що на момент проведення податковим органом перевірки не настав строк сплати відрахувань до спеціального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу) державними некорпоратизованими та корпоратизованими, казенними підприємствами та їх обєднаннями.

Відповідач, не погодившись із вказаними судовими рішеннями, звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій з підстав порушення судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Від позивача письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не надійшло.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи. Представниками податкового органу було проведено комплексну планову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства позивачем за період з 01.10.2001 р. по 01.04.2003 р., якою, крім інших, встановлено порушення підприємством пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.8.3.2 п.8.3 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 р. №334/94-ВР з наступними змінами та доповненнями (далі Закон України №334/94-ВР).

За результатами зазначеної перевірки 04.09.2003 р. було складено акт №277-23-1/00378844, на підставі якого 12.09.2003 р. прийнято податкове повідомлення-рішення №000212310/0, яким визначено позивачу суму податкового зобовязання за платежем відрахування до спеціального фонду Державного бюджету частини прибутку державних не корпоратизованих підприємств, у сумі 1.046.806,74 грн..

За наслідками адміністративного оскарження зазначеного податкового повідомлення-рішення 20.04.2004 р. було прийнято нове, аналогічне за змістом.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, розглянувши касаційну скаргу у порядку письмового провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вбачає наявність підстав для її часткового задоволення, зважаючи на наступне.

Як правильно встановлено попередніми судовими інстанціями, однією з підстав для донарахування позивачу податкових зобовязань, визначених спірним податковим повідомленням-рішенням, стало заниження, на думку податкового органу, платником податків валових доходів у звязку з віднесенням до складу валових витрат суми безнадійної заборгованості у розмірі 5.000.000,00 грн. по договору спільної діяльності, укладеному з Закритим акціонерним товариством «Любава». Зважаючи на те, що правомірність віднесення позивачем зазначених витрат до валових було підтверджено судовим рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 01.12.2004 р. у справі №14/73, яке набрало законної сили, та враховуючи приписи ч.1 ст.72 КАС України, донарахування підприємству податкових зобовязань у цій частині обґрунтовано визнано судовими інстанціями безпідставним, з огляду на що оскаржувані судові рішення в цій частині підлягають залишенню без змін.

У той же час, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає передчасними висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо питання донарахування платнику податку податкового зобовязання у сумі 296.806,75 грн., виходячи з наступного.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що нарахування позивачу податкових зобовязань у зазначеній частині було здійснено на підставі даних акту перевірки, проведеної податковим органом за період, коли ще не настав строк сплати відрахувань до спеціального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу) державними некорпоратизованими та корпоратизованими, казенними підприємствами та їх обєднаннями, а саме за період з 01.10.2001 р. по 01.04.2003 р., в той час як обовязок сплати дивідендів до бюджету настав лише 20.05.2003 р.. Крім того, встановлено, що норматив і порядок відрахування частини прибутку (доходу) підприємства до Державного бюджету України було встановлено Кабінетом Міністрів України також за межами перевіряємого періоду, а саме 22.04.2003 р..

Проте, при визначенні відсутності обовязку позивача нарахувати дивіденди за результатами фінансово-господарської діяльності за 1-ий квартал 2003 року судовими інстанціями не враховано, що такий безумовний обовязок було передбачено ст.52 Закону України «Про Державний бюджет України на 2003 рік»від 26.12.2002 р. №380-IV, якою встановлювалося, що згідно зі ст.18 Закону України «Про підприємства в Україні»державні некорпоратизовані та корпоратизовані, казенні підприємства та їх обєднання сплачують за результатами фінансово-господарської діяльності у 2002 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2003 році до загального фонду Державного бюджету України частину прибутку (доходу). Норматив і порядок відрахування зазначеної частини прибутку (доходу) встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Визначаючи, що відсутність у перевіряємий період встановлених Кабінетом Міністрів України нормативу обрахування бази оподаткування та порядку нарахування дивідендів є підставою для звільнення платника від обовязку такого нарахування дивідендів, судовими інстанціями не враховано, що на момент виникнення у платника обовязку подати декларацію, тобто станом на 10.05.2003 р., та на момент виникнення обовязку відрахування дивідендів, а саме 20.05.2003 р., такий порядок вже було затверджено постановою Кабінету Міністрів України «Про норматив і порядок відрахування до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу) державними некорпоратизованими та корпоратизованими, казенними підприємствами та їх обєднаннями»від 22.04.2003 р. №557.

Обмежуючись лише періодом, за який податковим органом було проведено перевірку та не беручи до уваги той факт, що на момент, коли позивач був зобовязаний здійснити нарахування дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності за 1-ий квартал 2003 року, норматив та порядок нарахування дивідендів вже були встановлені Кабінетом Міністрів України, судами першої та апеляційної інстанції взагалі не досліджувався факт наявності чи відсутності порушення позивачем ст.52 Закону України «Про Державний бюджет України на 2003 рік»від 26.12.2002 р. №380-IV.

При новому розгляді справи суду слід також врахувати, що у преамбулі Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 р. №2181-ІІІ зазначено, що цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобовязань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обовязкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Згідно з п.1.2, п.1.9 ст.1 цього Закону податкове зобовязання це зобовязання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та в строки, визначені цим Законом або іншими законами України, а податкове повідомлення є письмовим повідомленням контролюючих та податкових органів про обовязок платника податків сплатити суму податкового зобовязання та погасити суму податкового боргу.

Отже, ця форма акта ненормативного характеру може застосовуватися лише щодо обовязків по сплаті податків і зборів (обовязкових платежів), вичерпний перелік яких визначено у ст.14 та ст.15 Закону України «Про систему оподаткування»від 25.06.1991 р. №1251-ХІІ.

У той же час, такий платіж як частина прибутку (доходу), який сплачують державні некорпоратизовані та корпоратизовані, казенні підприємства та їх обєднання, не включений у перелік загальнодержавних податків і зборів (обовязкових платежів), визначений ст.14 зазначеного Закону, а тому обовязок підприємства щодо сплати цього платежу не відноситься до категорії податкового зобовязання.

У контексті саме такого застосування норм матеріального права суду слід було зясувати, чи була дотримана відповідачем процедура нарахування підприємству такого платежу як частина прибутку (доходу), який сплачують державні некорпоратизовані та корпоратизовані, казенні підприємства та їх обєднання у сумі 296.806,75 грн., а також яким чином мають бути визначені вимоги про його сплату.

Згідно ч.2 ст.227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Зокрема, порушено норми ст.138 КАС України, а саме неправильно визначено предмет доказування у даній справі.

З огляду на викладене, ухвалені судові рішення не можуть бути визнані повністю законними та обґрунтованими, тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, судові рішення частковому скасуванню, а справа №14/74 направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду необхідно врахувати викладене, всебічно, повно та обєктивно дослідити обставини справи, що мають значення для її розгляду та вирішення спору по суті, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Кіровограді на постанову Господарського суду Кіровоградської області від 29.12.2006 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.04.2007 р. у справі №14/74 задовольнити частково.

2. Постанову Господарського суду Кіровоградської області від 29.12.2006 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.04.2007 р. у справі №14/74 скасувати в частині задоволення позовних вимог Кіровоградського державного сокоекстрактного заводу щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 20.04.2004 р. №000212310/3 про нарахування податкових зобовязань у розмірі 296.806,75 грн..

Справу №14/74 у цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

У решті постанову Господарського суду Кіровоградської області від 29.12.2006 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.04.2007 р. у справі №14/74 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Острович С.Е. Пилипчук Н.Г. Федоров М.О.