Рішення № 117439857, 05.03.2024, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/15963/23

Провадження № 2/357/374/24

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05 березня 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Орєхова О. І. ,

за участі секретаря Вальчук М. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Білоцерківської міської ради Київської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, -

В С Т А Н О В И В :

В грудні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до Білоцерківської міської ради Київської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, мотивуючи тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , 1934 року народження. Після його смерті залишилась спадщина у вигляді земельної частки/паю, яка знаходиться в межах Глушківської сільської ради. Після смерті ОСОБА_2 він являється спадкоємцем по заповіту. В передбачений ст. 1270 ЦК України шестимісячний строк він не звертався до нотаріальної контори після смерті ОСОБА_2 з заявою про відмову від спадщини та з заявою про прийняття спадщини. 30 листопада 2023 року він звернувся до приватного нотаріуса Білоцерківського районного нотаріального округу Дерун А.А. з приводу оформлення спадкового майна після смерті ОСОБА_2 , однак отримав відмову, так як пропустив строк для прийняття спадщини. Він не звертався з заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_2 , так як йому не було відомо про існування заповіту складеного на його ім`я. ОСОБА_2 був самотньою людиною і останні роки свого життя проживав у відділенні стаціонарного догляду постійного проживання в АДРЕСА_1 і до дня смерті перебував там на утриманні, а до 2010 року був мешканцем села Глушки та проживав поруч по сусідству з ним. Тому, просив суд визначити йому додатковий строк на прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 терміном на три місяці ( а. с. 1-2 ).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.12.2023 року, головуючим суддею визначено Орєхова О.І. ( а. с. 22 ) та матеріали передані для розгляду.

Позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ( ч. 2 ст. 27 ЦПК України ).

Відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Оскільки місцезнаходження відповідача є м. Біла Церква, а також позов виник з приводу нерухомого майна ( визначення додаткового строку для прийняття спадщини ), яке знаходиться в Білоцерківському районі Київської області, то позивач правомірно звернувся з вказаним позовом до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області та відповідна справа підсудна даному суду.

За відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу ( ч. 1 ст. 187 ЦПК України ).

Ухвалою судді від 13 грудня 2023 року постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у вищезазначеній справі. Постановлено провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 09 січня 2024 року ( а. с. 26-27 ).

Ухвалою суду від 30 січня 2024 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.03.2024 року ( а. с. 35-36 ).

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, 05.03.2024 року за вх. № 12308 судом отримано від представника позивача ОСОБА_3 заяву про розгляд справи за відсутності позивача та його представника. Позовні вимоги підтримують в повному обсязі та не заперечувала проти прийняття заочного рішення.

Відповідач свого представника в судове засідання не направив, про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином, про що в матеріалах справи свідчить довідка про доставку електронного документу ( а. с. 38 ).

Згідно ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина п`ята статті 14 ЦПК України).

Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в обов`язковому порядку.

Інші особи реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в добровільному порядку (частина шоста статті 14 ЦПК України).

Зміст вказаної процесуальної норми свідчить про те, що для цілей ЦПК України офіційною електронною адресою є електронна адреса, зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.

Вказаний висновок також узгоджується з правовою позицією щодо належного виклику учасника справи засобами електронної пошти, викладеною Верховним Судом у постановах від 01 червня 2022 року у справі № 761/42977/19 (провадження № 61-1933св22) та від 26 жовтня 2022 року у справі № 761/877/20 (провадження № 61-11706св21).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи за допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.

Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Тому, з урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що відповідач належним чином та завчасно повідомлявся про дату, час та місце слухання справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

В свою чергу, позивач та його представник скористувалися вимогами, передбаченні ч. 3 ст. 211 ЦПК України.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутністю учасників судового розгляду, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.

В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Інших заяв та клопотань з боку учасників справи на адресу суду не надходило, як не надходило таких заяв та клопотань від відповідача та відповідно відзив на позовну заяву позивача.

Згідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки учасники справи в судове засідання не з`явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Стаття 280 ЦПК України визначає, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Оскільки, належним чином повідомлений відповідач Білоцерківська міська рада Київської області не направили в судове засідання свого представника, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце судового розгляду, не повідомивши суду про поважність причини неявки та не надали відзив і позивач не заперечує проти такого вирішення справи, а саме заочного, суд вважає за необхідним по даній справі провести заочний розгляд.

Згідно ч. 2 ст. 281 ЦПК України розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

Ухвалою суду від 05.03.2024 року постановлено провести розгляд даної цивільної справи в заочному порядку.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.

В судовому засіданні встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , 1934 року народження, що підтверджується повторним свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданий Білоцерківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 12 жовтня 2021 року ( а. с. 6 ).

Встановлено, що після смерті ОСОБА_2 залишилася спадщина - нерухоме майно, земельна частка/пай, яке за життя спадкодавця належало останньому, про що свідчить наявний в матеріалах справи Сертифікат на право на земельну частку ( пай ) серії КВ № 0096304 ( а. с. 9 ).

Відповідно до наявного у матеріалах справи заповіту від 08.10.2002 року, посвідченого секретарем виконавчого комітету Глушківської сільської ради Бабак Валентиною Леонідівною, ОСОБА_2 на випадок смерті зробив таке розпорядження, належне йому право на земельну частку (пай ), що підтверджується сертифікатом серії КВ № 0096304, виданим Білоцерківською райдержадміністрацією 20.12.1996 року заповідав ОСОБА_1 ( а. с. 7 ).

Постановою від 30 листопада 2023 року приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Дерун А.А. відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, так як останні пропустив шестимісячний строк для прийняття спадщини ( а. с. 8 ).

Звертаючись до суду з вищевказаною позовною заявою, позивач просив суд визначити позивачу додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, так як такий строк був пропущено з поважних причин, оскільки йому не відомо було про наявність на його ім`я заповіту.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, відповідачами у справах про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Такої правової позиції дотримується Верховний Суду в постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 697/2052/17-ц (№ 61-3014св19).

Оскільки інших спадкоємців не встановлено, позивачем вірно обрано відповідача орган місцевого самоврядування ( належного відповідача ).

Відповідно до ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно зі статтею 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За приписами частини 1 ст. 1268, частин 1 та 2 ст.1269 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Відповідно до вимог ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно ч. 3 ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17.

З указаним висновком погодився Верховний Суд у постанові від 01 квітня 2019 року у справі N 643/3049/16-ц (провадження N 61-39398св18).

Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, зокрема пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

Зазначене узгоджується з правовою позицією викладеною в постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі N 565/1145/17 (провадження N 61-38298св18), від 28 березня 2022 року у справі N 750/2158/21 (провадження N 61-753св22).

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Разом з тим Пленум Верховного Суду України у пункті 24 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснив, що, вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

При цьому, вирішуючи питання поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Отже, обов`язковою умовою задоволення позову є доведення того факту, що існуючі перешкоди для подання заяви про прийняття спадщини створили спадкоємцеві об`єктивні, непереборні, істотні труднощі для своєчасного прийняття спадщини.

При цьому, судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Подібний висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 14 вересня 2016 року N 6-1215цс16, Верховний Суд у постановах від 18 січня 2018 року у справі N 198/476/16 (провадження N 61-1750св18); від 12 лютого 2018 року у справі N 712/656/15 (провадження N 61-23947св18), від 06 червня 2018 року у справі N 592/9058/17-ц (провадження N 61-200св18), від 11 липня 2018 року у справі N 381/4482/16-ц (провадження N 61-12844св18).

У вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права (правова позиція в постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року по справі № 6-496цс17 та в постанові Верховного Суду по справі № 405/7058/19 від 26.07.2021 року).

Про свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права та поважність причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини у випадку доведеності факту необізнаності спадкоємця про існування заповіту вказано також у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року по справі № 642/2539/18-ц, від 26 червня 2019 року по справі № 565/1145/17, від 28 жовтня 2019 року по справі № 761/42165/17, від 06 червня 2018 року по справі № 315/765/14-ц, що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах.

В свою чергу, позивач у позовній заяві зазначав, що не був обізнаний про наявність заповіту, оскільки ОСОБА_2 був самотньою людиною і останні роки свого життя проживав у відділенні стаціонарного догляду постійного проживання в АДРЕСА_1 і до дня смерті перебував там на утриманні, а до 2010 року був мешканцем села Глушки та проживав поруч по сусідству з ним.

Водночас, доказів в спростовування доводів позивача, матеріали справи не містять.

Зі свідоцтва про смерть ОСОБА_2 та паспортних даних позивача ОСОБА_1 вбачається, що місце народження останніх є с. Глушки Білоцерківського району Київської області ( а. с. 4, 6 ).

З інформаційної довідки від 18.08.2022 року, виданої Комунальною установою «Територіальний центр надання соціальних послуг» Маловільшанської сільської ради вбачається, що ОСОБА_2 , 1934 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 дійсно проживав у відділенні стаціонарного догляду постійного проживання АДРЕСА_1 до дня смерті і перебував на утриманні ( а. с. 11 ).

Вищевказаний заповіт є чинним, що підтверджується Витягом зі Спадкового реєстру ( а. с. 12-21 ).

Державний нотаріус, який одержав від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов`язаний повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому відоме. Державний нотаріус може також зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі (стаття 63 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-XII "Про нотаріат" в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин).

Довідки про заповіти (про наявність заповіту, його зміст та інше) видаються особам, щодо яких було складено заповіт, а також органам, переліченим в абзаці третьому цього пункту, та спадкоємцям за законом тільки після смерті заповідача за умови подання свідоцтва про його смерть (абзац четвертий пункту 7 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 03 березня 2004 року за № 283/8882).

Реєстратор Єдиного реєстру заповітів та спадкових справ видає витяги про наявність або відсутність заповітів на письмовий запит нотаріусів; особи, яка є спадкоємцем за законом при пред`явленні документа, що свідчить про родинні зв`язки з спадкодавцем, та свідоцтва про смерть останнього; суду, арбітражного суду, прокуратури, органів дізнання і слідства - у зв`язку з кримінальними, цивільними або господарськими справами, що перебувають у їх провадженні при пред`явленні свідоцтва про смерть спадкодавця (згідно із пунктом 2.5.2 Положення про Єдиний реєстр заповітів та спадкових справ, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 17 жовтня 2000 року № 51/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 жовтня 2000 року за № 714/4935).

Відповідно до положень статті 63 Закону України «Про нотаріат», державний нотаріус, який одержав від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов`язаний повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому відоме. Державний нотаріус може також зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі.

Згідно з пунктами 7, 209, 188, 214 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 № 20/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 283/8882, Довідки про заповіти (про наявність заповіту, його зміст та ін.) видаються особам, щодо яких було складено заповіт, а також органам, переліченим в абзаці третьому цього пункту, та спадкоємцям за законом тільки після смерті заповідача за умови подання свідоцтва про його смерть. При підготовці до видачі свідоцтва про право на спадщину за законом або заповітом нотаріус за даними Єдиного реєстру заповітів, спадкових договорів та спадкових справ, перевіряє наявність та чинність спадкової справи, спадкового договору, заповіту. Нотаріус, який одержав від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов`язаний повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому відоме. Нотаріус може також зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі. Нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом шляхом витребування відповідних доказів перевіряє: факт смерті спадкодавця, наявність заповіту, наявність та чинність спадкового договору, час і місце відкриття спадщини, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво; перевіряє коло осіб, які мають право на обов`язкову частку в спадщині. Перевірка наявності заповіту (секретного заповіту), спадкового договору, а також їх чинності здійснюється за допомогою Єдиного реєстру заповітів, спадкових договорів та спадкових справ у порядку, передбаченому Положенням про Єдиний реєстр заповітів, спадкових договорів та спадкових справ.

Отже, Закон пов`язує виникнення у нотаріуса або особи, уповноваженої на вчинення нотаріальних дій, обов`язку здійснювати дії щодо сповіщення спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме, з моментом заведення спадкової справи, чому передує звернення спадкоємця із заявою про прийняття спадщини.

Відповідно до Витягу зі Спадкового, після померлого ОСОБА_2 спадкова справа відсутня. А тому, відповідно, не було здійснено повідомлення та виклик спадкоємця за заповітом, що свідчить про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини.

Саме така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2019 № 565/1145/17.

Такого правового висновку дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 31 серпня 2022 року у справі № 691/420/21 ( провадження № 61-6713 св 22).

В зазначеній постанові Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій правильно застосували його правовий висновок, викладений у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, виходячи з встановлених належним чином обставин цієї справи, - об`єктивна необізнаність про існування заповіту, яка належним чином встановлена та не спростована, є підставою для визнання судом поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність об`єктивних, непереборних, істотних труднощів для подання позивачем заяви про прийняття спадщини в межах передбаченого законодавством строку, зокрема те, що він не проживав спільно зі спадкодавцем, не мав спільного побуту, не знав про заповіт на своє ім`я і дізнався про нього вже після спливу передбаченого законом строку для прийняття спадщини, що свідчить про поважність причини пропуску такого строку.

Принцип «пропорційності» тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності» як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.

Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

При цьому, Європейський Суд з прав людини неодноразово наголошував на необхідності держав дотримуватися принципу «якості законів» при їх прийнятті або зміні. Зокрема, у своєму рішенні у справі «Сєрков проти України» ЄСПЛ зазначив, що якість законодавства передбачає доступне для зацікавлених осіб, чітке і передбачуване у застосуванні законодавство; відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства з важливого питання, що призводить до його суперечливого тлумачення, в тому числі судом, має наслідком порушення вимог положень Конвенції щодо «якості закону». Крім того, у справі «Новік проти України» ЄСПЛ зробив висновок, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога «якості закону» у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для убезпечення від будь-якого ризику свавілля.

Європейський суд з прав людини в пунктах 33, 34 рішення від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основновоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до остаточного рішення суду.

Згідно з правовою позицію ЄСПЛ у справі «Ілхан проти Туреччини» від 27.06.2000 при вирішення питання пропуску строку на вчинення дій має застосовуватись правило встановлення всіх обставин з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру. Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Судом також враховується рішення ЄСПЛ у справі «Маркс проти Бельгії» від 13.06.1979, ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які по своїй суті є гарантом права власності, оскільки визнають право будь-якої особи на безперешкодне користування своїм майном.

Верховний Суд в постанові від 18.01.2023 у справі №580/1300/22 сформулював правовий висновок стосовно застосування принципу «легітимних очікувань», що, головним чином, походить від англійського терміну «legitimate expectations» як розумні, небезпідставні або обґрунтовані очікування. Зокрема, Суд зазначив, що принцип легітимних очікувань широко застосовується у судовій практиці та ґрунтується на низці конституційних положень, які гарантують захист права власності (стаття 41 Конституції України) та передбачуваність (прогнозованість) законодавства, яким визначаються обмежувальні заходи (статті 22,57,58,94 та 152 Конституції України); реалізація принципу легітимних очікувань полягає у досягненні бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки; втілення легітимних очікувань унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни правової основи у такі строки, що не є розумними та обґрунтованими; правовим підґрунтям (основою) для виникнення в особи легітимного очікування можуть бути: норма права (законодавство), судова практика, акт індивідуальної дії, конкретне судове рішення, що набуло законної сили, або умови договору; відсутність у законі безпосередніх приписів щодо певного права, яке, однак, слідує із загальних конституційних принципів або природного права, або відсутність закону, що визначає механізм реалізації такого права, самостійно не може свідчити про відсутність правового підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування щодо реалізації такого права.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що позивач дійсно з вищевказаних поважних причин пропустив встановлений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини.

Згідно ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За таких обставин, суд дослідивши та проаналізувавши докази у справі, керуючись завданнями цивільного судочинства щодо справедливого розгляду і вирішення цивільних справ, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Одночасно суд роз`яснює, що відповідно до вимог ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 15, 16, ч. 1 ст. 1220, ч. 3 ст. 1222, ч. 1 ст. 1268, ч. 1 ст. 1269, ч. 1 ст. 1270, ст. 1272 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 5, 10, 12, 19, 27, 30, 76, 77, 79, 80, 81, 89, 131, 141, 187, 211, 247, 263-265, 273, 280-289 ЦПК України, п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", суд, -

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Білоцерківської міської ради Київської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, - задовольнити.

Визначити ОСОБА_1 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, що відрилася після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , 1934 року народження, протягом трьох місяця з дня набрання рішення законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складання у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення якщо така адреса відсутня.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 );

Відповідач: Білоцерківська міська рада Київської області (адреса місцезнаходження: 091000, Київська область, м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 15, ЄДРПОУ: 26376300).

Повне заочне судове рішення складено 05 березня 2024 року.

Заочне рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя О. І. Орєхов