Рішення № 117429397, 05.03.2024, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/3680/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2024 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі :

головуючого судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Калугіна Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Овідіополі, в режимі відеоконференції в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Товариства з додатковою відповідальністю «СК «Альфа - Гарант» про стягнення майнової та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

ВСТАНОВИВ :

4 липня 2023 року, ОСОБА_1 звернувся до суду з названим позовом, в якому просив суд, стягнути на свою користь : з відповідача ОСОБА_2 на відшкодування майнової шкоди 84198 грн., на відшкодування моральної шкоди 190000 грн., витрати на евакуацію автомобіля з місця ДТП до місця зберігання 3000 грн., витрати на лікування 3036 грн. та з відповідачів ТдВ «СК «Альфа - Гарант» на відшкодування майнової шкоди 160000 грн., на відшкодування моральної шкоди 10000 грн., мотивуючи тим, що 25.01.2023 р. о 09:00 год., ОСОБА_2 , керуючи а/м марки «Peugeot Вipper», р/н НОМЕР_1 на ділянці автошляху Н-33 «Одеса-Білгород-Дністровський-Монаші», на відстані 2800 метрів від вул. Зарічної, с. Барабой, Овідіопольського району, Одеської області, перед початком руху не переконався в безпеці свого маневру, порушивши вимоги п.п. 2.3 б, 10.1, 10.4 ПДР, внаслідок чого допустив зіткнення з а/м марки «Renault Megane», р/н НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 . В результаті ДТП, позивач ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження та його транспортний засіб механічні пошкодження.

Постановою слідчого СВ ВП № 1 ОРУП № 2 ГУНП в Одеській області від 29.04.2023 р., кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12023162380000037 від 25.01.2023 р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України закрите у зв`язку встановленням відсутності в діях водія автомобіля ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та матеріали відносно водія ОСОБА_2 направлено начальнику ВП № 1 ОРУП № 2 ГУНП в Одеській області для прийняття мір адміністративного впливу.

Постановою Овідіопольського райсуду Одеської області від 31.05.2023 р., яка набрала законної сили 12.06.2023 р. - ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП з накладенням на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в сумі 850 грн.

Згідно висновку експерта № 23-631 транспортно-товарознавчої експертизи КТЗ «Renault Megane», реєстраційний номер НОМЕР_2 від 02.02.2023 року - ринкова вартість вказаного автомобіля на момент ДТП 25.01.2023 року складає 244198 грн. Вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Renault Megane», реєстраційний номер НОМЕР_2 в результаті ДТП (25.01.2023р.) складає: 244198 грн.

Позивач вказує, що на своє лікування він витратив 3036 грн. згідно відповідних чеків на придбання ліків на вказану суму. За транспортування автомобіля з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця його зберігання позивачем було витрачено 3000 грн.

Протиправними діями відповідача, позивачеві було завдано моральну шкоду, яку він оцінив у 200000 грн., з огляду на тривалі фізичні страждання, які він переніс та продовжує відчувати до цього часу внаслідок отриманих при ДТП травм, фізичних болях та стражданнях, викликаних його хворобливим станом та його лікування продовжується по теперішній день, а добровільно відшкодувати завдані пошкодженням автомобіля збитки та моральну шкоду відповідачі не бажають йому відшкодовувати.

В судовому засіданні, позивач повністю підтримав свої позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача Доброва С.С. в судовому засіданні (в режимі відеоконференції) повністю заперечував проти задоволення безпідставного позову з підстав, викладених у письмовому відзиві на позов, вказуючи при цьому про недоведеність вартості матеріальної та моральної шкоди, у зв?язку з чим, просив суд, відмовити у задоволенні позову (а.с. 104-105).

Представник відповідачів ТдВ «СК «Альфа-Гарант» в судове засідання не з?явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином зворотними поштовим повідомленням з відміткою про вручення судової повістки уповноваженому представнику підприємства, причини неявки не повідомив, надіславши до суду письмовий відзив на позов, в якому просив відмовити у його задоволенні з підстав його необґрунтованості, зокрема, через не звернення позивача до ТдВ «СК «Альфа-Гарант» з заявою про страхове відшкодування, вказуючи про безпідставні суми як матеріальної, так і моральної шкоди (а.с. 67-78,134).

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази по справі, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 95 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно ст. 22 ЦК України особа, який завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Стаття 23ЦК Українипередбачає -особа маєправо навідшкодування моральноїшкоди,завданої внаслідокпорушення їїправ. Моральнашкода полягає: 1)у фізичномуболю тастражданнях,яких фізичнаособа зазналау зв`язкуз каліцтвомабо іншимушкодженням здоров`я; 2)у душевнихстражданнях,яких фізичнаособа зазналау зв`язкуз протиправноюповедінкою щодонеї самої,членів їїсім`їчи близькихродичів; 3)у душевнихстражданнях,яких фізичнаособа зазналау зв`язкуіз знищеннямчи пошкодженнямїї майна; 4)у приниженнічесті тагідності фізичноїособи,а такожділової репутаціїфізичної абоюридичної особи. Якщоінше невстановлено законом,моральна шкодавідшкодовується грошовимикоштами,іншим майномабо вінший спосіб. Розміргрошового відшкодуванняморальної шкодивизначається судомзалежно відхарактеру правопорушення,глибини фізичнихта душевнихстраждань,погіршення здібностейпотерпілого абопозбавлення йогоможливості їхреалізації,ступеня виниособи,яка завдаламоральної шкоди,якщо винає підставоюдля відшкодування,а такожз урахуваннямінших обставин,які маютьістотне значення.При визначеннірозміру відшкодуваннявраховуються вимогирозумності ісправедливості. Моральнашкода відшкодовуєтьсянезалежно відмайнової шкоди,яка підлягаєвідшкодуванню,та непов`язаназ розміромцього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами статті 979 ЦК України передбачено за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частина 1 статті 1167 ЦК України встановлює, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно дост. 1187 ЦК Українишкода, спричинена джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідних правових підставах володіє транспортним засобом або іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого складає підвищену небезпеку. Відповідно до ч.1 вказаної статті ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, яка пов`язана з використанням, зберіганням та утриманням транспортних засобів та ін., що складає підвищену небезпеку для осіб, які здійснюють цю діяльність та інших осіб.

Шкода, спричинена джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом.

Статтею 1188 ЦК України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:

1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;

2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;

3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Стаття1192ЦК Українивстановлює,якщо іншене встановленозаконом,з урахуваннямобставин справисуд завибором потерпілогоможе зобов`язатиособу,яка завдалашкоди майну,відшкодувати їїв натурі(передатиріч тогож родуі такоїж якості,полагодити пошкодженуріч тощо)або відшкодуватизавдані збиткиу повномуобсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Пунктом 2частини 4та частини2Постанови ПленумуВСУ №6від 27.03.1992р.«Про практикурозгляду судамицивільних справза позовамипро відшкодуванняшкоди» передбачено,що підволодільцем джерелапідвищеної небезпекирозуміється юридичнаособа абогромадянин,що здійснюютьексплуатацію джерелапідвищеної небезпекив силуправа власності,повного господарськоговідання,оперативного управлінняабо зінших підстав(договоруоренди,довіреності тощо). Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Відповідно до п.п. 4-7,11,16,17 Постанови Пленуму ВССУ від 01.03.2013 р. № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» - розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166,1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов?язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв?язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов?язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п?ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов?язана відшкодувати шкоду.

Так,згідно зприписами ст.1187ЦК України-джерелом підвищеноїнебезпеки належитьвизнавати будь-якудіяльність,здійснення якоїстворює підвищенунебезпеку завданняшкоди черезнеможливість контролюза неюлюдини,а такождіяльність,пов?язану звикористанням,зберіганням абоутриманням транспортнихзасобів,механізмів таобладнання,використанням,зберіганням хімічних,радіоактивних,вибухо-і вогненебезпечнихта іншихречовин,утриманням дикихзвірів,службових собакта собакбійцівських порідтощо,що створюєпідвищену небезпекудля особи,яка цюдіяльність здійснює,та іншихосіб.Шкода,завдана джереломпідвищеної небезпеки,відшкодовується особою,яка навідповідній правовійпідставі (правовласності,інше речовеправо,договір підряду,оренди тощо)володіє транспортнимзасобом,механізмом,іншим об?єктом,використання,зберігання абоутримання якогостворює підвищенунебезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Оскільки зазначена норма не містить вичерпного переліку видів джерел підвищеної небезпеки (видів підвищеної небезпечної діяльності), суд, беручи до уваги особливі властивості предметів, речовин або інших об`єктів, що використовуються в процесі діяльності, має право визнати джерелом підвищеної небезпеки також й іншу діяльність. До цих особливих властивостей слід відносити створення підвищеної ймовірності завдання шкоди через неможливість повного контролю за ними з боку людей.

Цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану діяльністю, що є джерелом підвищеної небезпеки, настає у разі її цілеспрямованості (наприклад, використання транспортних засобів за їх цільовим призначенням), а також при мимовільному проявленні шкідливих властивостей об?єктів, що використовуються в цій діяльності (наприклад, у випадку завдання шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля). В інших випадках шкода відшкодовується на загальних підставах, передбачених статтею 1166 ЦК, особою, яка її завдала (наприклад, коли пасажир, відчиняючи двері автомобіля, що не рухався, спричинив тілесні ушкодження особі, яка проходила поруч). Особою, яка зобов?язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об?єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб - то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України).

За вибором потерпілого - вимога про відшкодування шкоди може бути пред`явлена безпосередньо до винної особи, оскільки за змістом статті 1191 ЦК особа, яка відповідає за шкоду, завдану з вини іншої особи, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи, якщо за законом межі відповідальності останньої та особи, яка за неї відповідає, однакові.

Судом встановлено, що 25.01.2023 р. о 09:00 год., ОСОБА_2 , чия відповідальність власника наземного транспортного засобу була застрахована в ТдВ «СК «Альфа - Гарант» згідно полісу № 212572316 зі строком дії з 21.12.2022 р. по 20.12.2023 р., керуючи а/м марки «Peugeot Вipper», р/н НОМЕР_1 на ділянці автошляху Н-33 «Одеса-Білгород-Дністровський-Монаші», на відстані 2800 метрів від вул. Зарічної, с. Барабой, Овідіопольського району, Одеської області, перед початком руху не переконався в безпеці свого маневру, порушивши вимоги п.п. 2.3 б, 10.1, 10.4 ПДР, внаслідок чого допустив зіткнення з а/м марки «Renault Megane», р/н НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 , чия відповідальність власника наземного транспортного засобу була застрахована в АТ «СГ «ТАС» згідно полісу № АТ/1739082 (а.с. 30,32).

В результаті ДТП, позивач ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження та його транспортний засіб механічні пошкодження.

Також, під час досудового розслідування встановлено : 25.01.2023 року, приблизно о 09.30 годині в світлу пору доби (в умовах необмеженої видимості), водій ОСОБА_2 при керуванні автомобілем, намагаючись виконати маневр розвороту ліворуч, з`їхав на праве узбіччя автошляху, далі ігноруючи вимоги п.п. 2.3 б), 10.1, 10.4 ПДР України, не переконався що це буде безпечним, почав виконувати манер розвороту не з крайнього лівого положення, тим самим не надав дороги автомобілю, під керуванням водія ОСОБА_1 який рухався у межах своєї смуги, виїхав на проїзну частину де сталося зіткнення транспортних засобів.

Механізм виникнення і розвитку аварійної ситуації підтверджується зібраними в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні:

- Висновком судово-медичної експертизи № 149 від 02.03.2023 у ОСОБА_1 малися наступні ушкодження у вигляді забій м`яких тканин голови садна правої скроневої ділянки. Дані ушкодження утворились від дії тупого твердого предмета, індивідуальні особливості яких в ушкодженнях не відобразились. Не виключно, що дані ушкодження утворились від дії частин салону автомобіля, в умовах ДТП. Дані ушкодження, як окремо так і разом, мають незначні скороминущі наслідки тривалістю не більше 6-ти днів і за цим критерієм, згідно п.2.3.5 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» затверджених Наказом МОЗ України від 17.01.1995р. відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.

- Протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 25.01.2023, згідно якого встановлено, що місце пригоди знаходиться за межами населеного пункту, на ділянці автодороги Н-33, Одеського району, Одеської області. Світла пора доби, дорожнє покриття асфальтоване, сухе чисте, без пошкоджень, пряма ділянка горизонтального профілю, організований двосторонній рух, по одній смузі в кожному напрямку, а також кінцеве розташування транспортних засобів та місце їх зіткнення.

- Висновком експертизи технічного стану автомобіля «Peugeot Вipper», реєстраційний номер НОМЕР_1 № НОМЕР_3 від 04.04.2023 згідно якого автомобіль в технічно справному стані.

- Висновком експертизи технічного стану автомобіля «Renault Megane», реєстраційний номер НОМЕР_2 , № НОМЕР_4 від 04.04.2023 згідно якого автомобіль в технічно справному стані.

- Висновком транспортно-трасологічної експертизи № 23-632 від 04.04.2023, згідно якої автомобіль «Renault Megane» контактував правою передньою частиною з лівою бічною частиною автомобіля «Peugeot Вipper» під кутом близько 85-95 градусів, та в момент зіткнення автомобілі рухалися (а.с. 8-13,17-27).

Висновком судово-автотехнічної експертизи обставин наїзду № 23-1629 від 12.04.2023 р., дії водія автомобіля «Peugeot Вipper» регламентувалися вимогами пунктів 10.1 та 10.4, згідно з якими йому перед маневром розвороту належало переконатися, що це буде безпечним, а перед виконанням розвороту поза перехрестям не з крайнього лівого положення на проїзній частині дати дорогу автомобілю «Renault Megane», який рухався ззаду по проїзній частині. Виконанням вимог пунктів 10.1 та 10.4 ПДР, відмовившись від маневру розвороту до проїзду автомобіля «Renault Megane», водій автомобіля «Peugeot Вipper» мав технічну можливість запобігти зіткненню з автомобілем «Renault Megane». Водій автомобіля «Renault Megane» не мав технічної можливості запобігти зіткненню з автомобілем «Peugeot Вipper». Дії водія автомобіля «Peugeot Вipper», які не відповідали вимогам п.10.1 та 10.4 ПДР, з технічної точки зору, перебувають у причинному зв`язку з ДТП (а.с. 49-55).

Постановою слідчого СВ ВП № 1 ОРУП № 2 ГУНП в Одеській області від 29.04.2023 р., кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12023162380000037 від 25.01.2023 р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України закрите у зв`язкувстановленням відсутностів діяхводія автомобіля ОСОБА_1 складу кримінальногоправопорушення,передбаченого ч.1ст.286КК Українита матеріаливідносно водія ОСОБА_2 направлено начальникуВП №1ОРУП №2ГУНП вОдеській областідля прийняттямір адміністративноговпливу (а.с. 56).

Постановою Овідіопольського райсуду Одеської області від 31.05.2023 р., яка набрала законної сили 12.06.2023 р. - ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП з накладенням на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в сумі 850 грн. (а.с. 15).

Згідно висновку експерта, попередженого про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову від без поважних причин від виконання покладених на нього обов?язків за ст.ст. 384,385 КК України № 23-631 транспортно-товарознавчої експертизи КТЗ «Renault Megane», реєстраційний номер НОМЕР_2 від 02.02.2023 року - ринкова вартість вказаного автомобіля на момент ДТП 25.01.2023 року складає 244198 грн. Вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Renault Megane», реєстраційний номер НОМЕР_2 в результаті ДТП (25.01.2023р.) складає: 244198 грн. Вказаний висновок був виготовлений згідно постанови слідчого СВ ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області від 01.02.2023 р. на стадії досудового розслідування (а.с. 34-44).

Позивач вказує, що на своє лікування він витратив 3036 грн. згідно відповідних чеків на придбання ліків на вказану суму, а за транспортування автомобіля з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця його зберігання позивачем було витрачено 3000 грн., що підтверджується документально (а.с. 14,16).

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, зазначеного у постанові від 13.03.2018 р. у справі №910/9396/17, визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення його розміру, виходять із фактичної суми, встановленої висновком судової автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Суд бере до уваги висновок експерта № 23-631 транспортно-товарознавчої експертизи КТЗ «Renault Megane», реєстраційний номер НОМЕР_2 від 02.02.2023 року - ринкова вартість вказаного автомобіля на момент ДТП 25.01.2023 року складає 244198 грн. Вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Renault Megane», реєстраційний номер НОМЕР_2 в результаті ДТП (25.01.2023р.) складає: 244198 грн. щодо визначення суми матеріального збитку завданого позивачу, оскільки такий висновок відповідає обставинам справи та вимогам ст. 102 ЦПК України, є науково обґрунтований, висновок експерта містить відомості про його обізнаність про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 102 ЦПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Відповідно до ст. 110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Поряд з цим, ч. 3 ст. 623 ЦК України, встановлено, що збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Суд з?ясував, що станом на 05.03.2024 р. (дата ухвалення рішення суду), обома відповідачами не відшкодовано позивачу завдані внаслідок ДТП збитки і більше того, представник відповідача Доброва С.С. в судовому засіданні, а представник ТдВ «СК «Альфа-Гарант» у своєму відзиві - взагалі заперечують проти будь-яких сум матеріальної та моральної шкоди, завданої позивачу внаслідок ушкодження його здоров?я, лікування та механічних пошкоджень його автомобілю.

Щодо заперечень представника відповідачів ТдВ «СК «Альфа-Гарант» у своєму відзиві щодо не звернення позивача до страховика з відповідною заявою на страхову виплату, суд зауважує, що вказане - не позбавляє права позивача звернутися до суду для стягнення страхового відшкодування, виходячи з наступного.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19), від висновків якої вважала за необхідне відступити колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, зазначено, що у системному зв?язку зі ст. 36 вимоги п.п. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону № 1961-IV щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.

Велика Палата ВС зробила висновок, що попереднє звернення потерпілого у випадках, передбачених законом, до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному ст. 35 Закону № 1961-IV - загалом не є обов?язковим та не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування, пославшись при цьому, на постанову Касаційного цивільного суду у складі ВС від 21.08.2018 року у справі № 227/3573/16-ц, у якій зроблено висновок про необхідність стягнення страхового відшкодування незважаючи на те, що позивач не звертався до страховика із заявою про відшкодування шкоди і за таким відшкодуванням звернувся безпосередньо до суду в межах річного строку.

Пунктами 4,5,6Постанови ПленумуВССУ №4від 01.03.2013року «Продеякі питаннязастосування судамизаконодавства привирішенні спорівпро відшкодуванняшкоди,завданої джереломпідвищеної небезпеки»передбачено,що розглядаючипозови провідшкодування шкоди,завданої джереломпідвищеної небезпеки,суди повиннімати наувазі,що відповіднодо статей1166,1187ЦК Українишкода,завдана особічи майнуфізичної абоюридичної особи,підлягає відшкодуваннюв повномуобсязі особою,яка їїзавдала.Обов`язоквідшкодувати завданушкоду виникаєу їїзавдавача заумови,що діїостаннього булинеправомірними,між нимиі шкодоює безпосереднійпричинний зв`язокта євина зазначеноїособи,а колице булонаслідком діїджерела підвищеноїнебезпеки,-незалежно віднаявності вини.З оглядуна презумпціювини завдавачашкоди (частинадруга статті1166ЦК)відповідач звільняєтьсявід обов`язкувідшкодувати шкоду(утому числіі моральнушкоду),якщо доведе,що шкодибуло завдановнаслідок непереборноїсили абоумислу потерпілого(частинап`ятастатті 1187ЦК,пункт 1частини другоїстатті 1167ЦК).Потерпілий подаєдокази,що підтверджуютьфакт завданняшкоди заучастю відповідача,розмір завданоїшкоди,а такождокази того,що відповідачє завдавачемшкоди абоособою,яка відповіднодо законузобов`язанавідшкодувати шкоду.Відповідно дочастини першоїстатті 1187ЦК,джерелом підвищеноїнебезпеки належитьвизнавати будь-якудіяльність,здійснення якоїстворює підвищенунебезпеку завданняшкоди черезнеможливість контролюза неюлюдини,а такождіяльність,пов`язануз використанням,зберіганням абоутриманням транспортнихзасобів,механізмів таобладнання,використанням,зберіганням хімічних,радіоактивних,вибухо-і вогненебезпечнихта іншихречовин,утриманням дикихзвірів,службових собакта собакбійцівських порідтощо,що створюєпідвищену небезпекудля особи,яка цюдіяльність здійснює,та іншихосіб.Цивільно-правовавідповідальність зашкоду,завдану діяльністю,що єджерелом підвищеноїнебезпеки,настає уразі їїцілеспрямованості (наприклад,використання транспортнихзасобів заїх цільовимпризначенням),а такожпри мимовільномупроявленні шкідливихвластивостей об`єктів,що використовуютьсяв ційдіяльності (наприклад,у випадкузавдання шкодивнаслідок мимовільногоруху автомобіля).В іншихвипадках шкодавідшкодовується назагальних підставах,передбачених статтею1166ЦК,особою,яка їїзавдала (наприклад,коли пасажир,відчиняючи дверіавтомобіля,що нерухався,спричинив тілесніушкодження особі,яка проходилапоруч).Особою,яка зобов?язанавідшкодувати шкоду,завдану джереломпідвищеної небезпеки,є фізичнаабо юридичнаособа,що навідповідній правовійпідставі (правовласності,інше речовеправо,договір підряду,оренди,позички тощо)володіє транспортнимзасобом,механізмом,іншим об`єктом,використання,зберігання абоутримання якогостворює підвищенунебезпеку. Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (п. 2.2 ПДР).

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 20 січня 2016 року розглянув справу № 6 - 2808 цс15, предметом якої був спір про відшкодування шкоди. При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого - право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. У разі задоволення такого позову - заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред`явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою ним укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Відповідно до ст. 29 Закону № 1961- IV - у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Згідно зі ст. 30 Закону № 1961- IV, транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

Вирішуючи позовні вимоги про відшкодування витрат на послуги евакуатора по транспортуванню пошкодженого транспортного засобу, суд керується вимогами ст. 29 Закону України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно якої у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Отже, суд вважає, що з відповідача ОСОБА_2 , як особи винної у ДТП особи на користь позивача слід стягнути майнову шкоду у сумі 84198 грн., витрати на евакуацію автомобіля з місця ДТП до місця зберігання 3000 грн., витрати на лікування 3036 грн.

Згідно із п. 3 роз?яснень Верховного Суду України, сформульованих у постанові пленуму ВСУ №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», - під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Суд зазначає, що встановлений судом факт порушення відповідачем ОСОБА_3 прав позивача свідчить про наявність моральної шкоди.

Зазначений висновок суду узгоджується з правовою позицією Європейського суду з прав людини, яка полягає в тому, що порушення прав людини вже само по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам факт порушення права (справи «Войтенко проти України», «Науменко проти України»).

Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ протии Російської Федерації» (Скарга № 42255/04) від 01 липня 2010 року зокрема зазначив, що суд нагадує свою постійну позицію про те, що заявнику не може бути пред?явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс.

Згідно практики Європейського суду з прав людини завжди призначається компенсація за порушення прав людини. Право на відшкодування з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства.

Визначаючи розмір моральної шкоди, яка підлягає до відшкодування, суд бере до уваги ту обставину, що позивач зазнала душевних страждань, що обґрунтовано постійним почуттям тривоги, порушенням режиму сну та порушенням нервового стану позивача, також моральні страждання позивача пов`язані з неможливістю користуватися пошкодженим майном, що негативно вплинуло на її звичайний уклад життя, а також вплив на позивача таких негативних явищ, як необхідність звертатися до суду за стягненням суми матеріальної шкоди, та яка об`єктивно могла бути відшкодована позивачу відповідачем у безспірному порядку.

Щодо відшкодування моральної шкоди, на думку суду, з урахуванням моральних страждань та легких тілесних ушкоджень позивача, його лікування та відновлення його стану до ДТП, суд вважає можливим визначити загальний розмір моральної шкоди 50000 грн., з яких слід стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача моральну шкоду у розмірі 47500 грн.

В той же час, з відповідачів ТдВ «СК «Альфа-Гарант» на користь позивача слід стягнути майнову шкоду в сумі 160000 грн. в межах страхового полісу № 212572316 за шкоду, заподіяну майну, а також моральну шкоду за ушкодження здоров?я у розмірі 5 % від загальної суми моральної шкоди в порядку ст. 26-1 Закону № 1961- IV сумі 2500 грн.

В порядку ст. 141 ЦПК України, з відповідачів з дольовому порядку підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору на користь позивача пропорційно задоволених позовних вимог : з відповідача ОСОБА_2 - 1377,34 грн., з відповідачів ТдВ «СК «Альфа - Гарант» 2684 грн.

Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,89,95,133,141,174,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273 ЦПК України, ст.ст. 22,23,623,1166,1167,1177,1187,1192,1195 ЦК України, постановою Пленуму ВСУ № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», практикою ВС, практикою ЄСПЛ, ЄКПЛ, суд, -

ВИРІШИВ :

1.Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Товариства з додатковою відповідальністю «СК «Альфа - Гарант» про стягнення майнової та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задовольнити частково ;

2.Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП : НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_6 ) на відшкодування майнової шкоди 84198 грн., на відшкодування моральної шкоди 47500 грн., витрати на евакуацію автомобіля з місця ДТП до місця зберігання 3000 грн., витрати на лікування 3036 грн. та судові витрати у виді сплати судового збору 1377,34 грн. ;

3.Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «СК «Альфа - Гарант» (ЄДРПОУ : 32382598) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_6 ) на відшкодування майнової шкоди 160000 грн., на відшкодування моральної шкоди 2500 грн., судові витрати у виді сплати судового збору 2684 грн. ;

4.В задоволенні решти позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано 05.03.2024 р.

Суддя Гандзій Д.М.