Ухвала суду № 117401079, 04.03.2024, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

04.03.2024Справа № 910/5436/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., при секретарі судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК"

про розстрочення виконання судового рішення

у справі № 910/5436/22

за позовом Національної поліції України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК"

про стягнення штрафних санкцій.

Представники учасників судового процесу: згідно протоколу судового засідання.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м. Києва від 31.10.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2023, позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" на користь Національної поліції України пеню в розмірі 746 690 грн. 07 коп., штраф в розмірі 836 488 грн. 10 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 23 747 грн. 68 коп., в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 07.02.2024 касаційну скаргу Національної поліції України задоволено, постанову Північного апеляційного господарського суду від 18 травня 2023 року і рішення Господарського суду міста Києва від 31 жовтня 2022 року у справі № 910/5436/22 в частині відмови у задоволенні позовних вимог Національної поліції України про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" 42 490, 93 грн. пені та 650 694, 94 грн. штрафу скасовано, прийнято у цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" на користь Національної поліції України 42 490, 93 грн. пені та 650 694, 94 грн. штрафу, в іншій частині постанову Північного апеляційного господарського суду від 18 травня 2023 року і рішення Господарського суду міста Києва від 31 жовтня 2022 року у справі № 910/5436/22 залишено без змін. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" на користь Національної поліції України 10 397, 78 грн. судового збору сплаченого за подання позовної заяви, 15 596, 67 грн. судового збору сплаченого за подання апеляційної скарги та 20 795,56 грн. судового збору сплаченого за подання касаційної скарги у справі № 910/5436/22.

15.02.2024 Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" звернулось до Господарського суду міста Києва з заявою про розстрочення виконання судового рішення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2024 призначено судове засідання на 04.03.2024.

21.02.2024 представником стягувача подано заперечення на заяву відповідача про розстрочення виконання рішення суду, у якій стягував зазначає, що до матеріалів заяви боржником не додано жодного належного доказу в підтвердження обставин скрутного фінансового становища чи ризику припинення господарської діяльності у зв`язку з одномоментним стягненням суми боргу у примусовому порядку, натомість надання заявником фінансового звіту за 9 місяців 2023 року не є належним доказом на підтвердження наявного скрутного фінансового стану підприємства. Стягувач зазначає, що боржником не надано ні баланс (звіт про фінансовий стан), ні звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід), також не надано звіту про рух грошових котів та звіт про власний капітал, які б в сукупності підтверджували неотримання прибутку відповідачем. Також, стягувач зазначає, що відповідно до відомостей з відкритих джерел щодо боржника, у 2022 році боржником укладено 73 договори за результатами проведення процедур закупівель на загальну суму 1 622 571 198,08 грн., що спростовує тези відповідача про неприбутковість та скрутне фінансове становище підприємства.

04.03.2024 представником стягувача подано письмові пояснення, у яких стягував зазначає, що за результатами розгляду даної заяви Лівобережним відділом державної виконавчої служби у м. Запоріжжя Південного міжрегіонального Міністерства юстиції (м. Одеса) стягнуто на користь Національної поліції України 693 185,87 грн. штрафних санкцій, що підтверджується випискою з рахунку за 29.02.2024. Крім того, відповідачем 22.02.2024 самостійно сплачено на користь Національної поліції України витати по сплаті судового збору у розмірі 46 790,01 грн.

У судове засідання 04.03.2024 представники стягувача та заявника (боржника) з`явились

Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" про розстрочення виконання судового рішення, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Частиною 1 статті 18 ГПК України унормовано, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Також, відповідно до ч. 1 ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Суд зазначає, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист, а невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Винятком із загального порядку виконання рішень господарського суду є, зокрема стаття 331 ГПК України, яка передбачає, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

У ч. 1 ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення.

За змістом наведених норм, відстрочення та розстрочення є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках та за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Поряд з цим, у ГПК України та спеціальному законі, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, не встановлений вичерпний перелік обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення, і на підставі яких суд може прийняти рішення про надання відстрочки.

Так, згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У заяві про розстрочку виконання рішення боржник посилається, на те, що зобов`язання з поставки товару є виконаним на 100%, допущене прострочення є незначним, у сукупності поведінка відповідача свідчить про добросовісне відношення до спірної ситуації і про фактичні дії, покладені задля покриття збитків позивача, які, між іншим, відсутні, а цей випадок прострочення виконання є винятковим. Заявник зазначає, що господарська діяльність ТОВ «МІК» не є достатньо прибутковою і протягом 2023 фінансове становище ТОВ "МІК" не покращилось, що вбачається з рядку 2350 Звіту про фінансові результати за 9 місяців 2023, згідно якого прибуток ТОВ "МІК" складає лише 716 тис.грн., та це і є сукупний дохід за останній звітний період (рядок 2465). Як зазначає заявник, сума неустойки у цій справі більше в декілька десятків разів ніж прибуток ТОВ "МІК", при цьому, у рядку 1615 Балансу (Звіту про фінансовий стан) від 30.09.2023 вказано «Поточна кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги» у дуже значному розмірі 1 049 979 тис. грн. Всього згідно звіту за поточними зобов`язаннями і забезпеченнями підприємство має заборгованість у розмірі 1 895 562 тис.грн., (рядок 1695), а отже, фінансовий стан відповідача не є прибутковим, заявлена неустойка дорівнюється всьому прибутку відповідача від проведення господарської діяльності. Також, заявник зазначає, що це не єдина значна сума до стягнення між сторонами, оскільки відповідач вже сплати у 2023 році неустойку на користь стягувача у розмірі 2 654 479,40 грн. згідно рішень суду. Враховуючи викладене, заявник просить розстрочити виконання рішення суду до серпня 2024 року включно.

Так, при вирішенні питання про розстрочку виконання рішення суд враховує не тільки можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але й такі ж наслідки для стягувача при затримці виконання рішення.

Із підстав, умов та меж надання розстрочки виконання судового рішення випливає, що безпідставне надання розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

У зв`язку з тим, що розстрочка виконання рішення продовжує період відновлення порушеного права позивача при її наданні необхідно враховувати закріплені в нормах національного матеріального права та Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, допустимі межі надання такої розстрочки.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чижов проти України» зазначено, що на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

У той же час, зважаючи на те, що 1) виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); 2) невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 року № 11-рп/2012); 3) відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини (надалі - Суд) право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II); 4) за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V), cуд вважає, що з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача, як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду обов`язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.

Водночас, оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява № 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 6 березня 2003 року у справі "Ясюнієне проти Литви", заява № 41510/98, п. 27). Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 7 червня 2005 року у справі "Фуклев проти України", заява № 71186/01, п. 84). Саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п. 1 ст. 6 Конвенції. Насамкінець, суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення у справі "Comingersoll S. A." проти Португалії", заява № 35382/97, п. 23, ECHR 2000-IV).

При цьому, суд враховує, що жодних доказів в підтвердження наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, до матеріалів справи не надано, зокрема боржником не надано ні баланс за 2022 та 2023 роки (звіти про фінансовий стан), ні звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за ці ж роки, також не надано звіту про рух грошових котів та звіт про власний капітал, які б в сукупності підтверджували неотримання прибутку відповідачем.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, Лівобережним відділом державної виконавчої служби у м. Запоріжжя Південного міжрегіонального Міністерства юстиції (м. Одеса) стягнуто на користь Національної поліції України 693 185,87 грн. штрафних санкцій, що підтверджується випискою з рахунку за 29.02.2024. Крім того, відповідачем 22.02.2024 самостійно сплачено на користь Національної поліції України витати по сплаті судового збору у розмірі 46 790,01 грн.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Проаналізувавши матеріали справи, враховуючи, що боржником не доведено наявності у боржника конкретних обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, а також враховуючи, що станом на 04.03.2024 рішення суду виконано, що визнається обома сторонами, що нівелює можливість розстрочення виконання рішення суду, яке фактично виконано, в зв`язку з чим, суд відмовляє у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" про розстрочення виконання судового рішення.

Керуючись ст. ст. 234, 331 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" про розстрочення виконання рішення суду у справі № 910/5436/22 відмовити.

Згідно з ч.1 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та відповідно до Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її складення повного тексту.

Повний текст ухвали складено: 04.03.2024.

Суддя О.А. Грєхова