Рішення № 117375011, 29.02.2024, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

29 лютого 2024 р. Справа № 120/15517/23

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до головного управління ДПС України у Вінницькій області та до Жмеринського відділу державної виконавчої служби у Жмеринському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправним та скасування рішення.

Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю прийнятої вимоги головного управління ДПС України у Вінницькій області відповідно до якої за позивачем рахується податкова заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування у розмірі 7965,54 грн. Зокрема, позивач наголошує, що не має статусу фізичної особи-підприємця.

Ухвалою суду від 06.11.2023 року було вирішено роз`єднати позовні вимоги в адміністративній справі № 120/15517/23 за позовом ОСОБА_1 до головного управління ДПС у Вінницькій області, Жмеринського відділу державної виконавчої служби у Жмеринському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання рішень протиправними. Окрім того, у адміністративної справи № 120/15517/23 розглядати позовну вимогу до головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги ГУ ДПС у Вінницькій області № Ф-122493-52 від 16.08.2019 року.

Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог. Зокрема, наголошує, що позивачем не було надано доказів здійснення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності станом до 18.11.2019 року в установленому законодавством порядку.

Від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій він вказує, що у період за який йому нараховано суму боргу він був найманим працівником та за нього здійснювалася сплата внесків.

Ознайомившись з матеріалами справи, суд встановив наступне.

29.11.2001 року ОСОБА_1 зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності, номер державної реєстрації НОМЕР_1 , у реєстрі страхувальників зареєстрований з 29.01.2002 року.

16.08.2019 року відповідачем сформовано стосовно ОСОБА_1 податкову вимогу № Ф-122493-52 про сплату податкового боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску на суму 7965,54 грн.

Надалі, 18.11.2019 року до Єдиного державного реєстру включено запис про припинення підприємницької діяльності позивача за принципом мовчазної згоди.

Податкову вимогу № Ф-122493-52 від 16.08.2019 року позивачем отримано не було.

Дізнавшись про арешт коштів у рамках виконавчого провадження № 72843223, відкритого на підставі вказаної податкової вимоги, та вважаючи останню протиправною, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі- Закон № 2464-VI) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

За правилами пунктів 2, 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно із ч. 2 ст. 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.1 ст. 128 ГК України визначено, що громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до ст. 58 цього Кодексу.

Суд звертає увагу, що 01.07.2004 року набрав чинності Закону України від 15.05.2003 № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (далі - Закон № 755-IV), яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 Закону № 755-IV (в редакції чинній станом на дату прийняття цього закону) для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

Згідно із п. 2 розділу VIII Прикінцеві положення Закону № 755-IV (в редакції чинній станом на дату прийняття цього закону) державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

Тобто, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом №755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу фізичної особи-підприємця через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП), що передбачено абз. 7 та абз. 9 ч.1 ст.1 Закону №755-IV.

03.03.2011 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання» від 01.07.2010 року № 2390-VI (далі - Закон № 2390-VI), яким було внесено зміни до Закону № 755-IV.

Згідно з пунктами 2-4 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв. Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Водночас п. 8 цього розділу визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI, - закінчився 03 березня 2012 року.

При цьому, цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.

Натомість відомості про фізичних осіб-підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб-підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.

25.04.2014 року набрав чинності Закон України від 25.03.2014 року №1155-VII "Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру" (далі - Закон №1155-VI).

Законом № 1155-VI п.2 розділу VIII "Прикінцеві положення" Закону № 755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01.07.2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.

Крім того, Законом № 1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 року у справі № 260/81/19 вказала, що статус фізичної особи-підприємця є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами № 2390-VI та № 1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу фізичної особи-підприємця, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу фізичної особи-підприємця шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 року у справі №260/81/19 також підкреслила, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.

Крім того, зазначено, що 03.06.2020 року набрав чинності п. 5 розділу І Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників" від 13.05.2020 року № 592-ІХ (далі - Закон №592-ІХ), відповідно до положень якого розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2464-VI доповнено пунктом 9-15.

Так, вказаними пунктами регламентовано, що підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом № 592-ІХ з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, зокрема платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше.

Суд звертає увагу, що прийняття цього Закону обумовлено, зокрема, тим, що встановлення обов`язку сплати єдиного соціального внеску без отримання доходу не відповідає легальній меті державного регулювання цього виду відносин та є непослідовним у контексті самого Закону, який визначає об`єктом нарахування єдиного соціального внеску саме отриманий дохід.

Отже, суд наголошує, що відсутність офіційного підтвердження в особи статусу фізичної особи-підприємця шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів.

Відповідно до матеріалів справи, зарахування позивача до переліку платників єдиного внеску відповідач здійснив тільки починаючи з 2017 року у зв`язку із змінами до Закону № 2464-VI, що встановлювали обов`язок фізичних осіб-підприємців зі сплати єдиного внеску у мінімальному розмірі незалежно від фактичного здійснення підприємницької діяльності та отримання доходу.

Водночас відповідач не врахував тієї обставини, що в спірний період позивач не може вважатися фізичною особою-підприємцем в розумінні Законів № 755-VI та № 2464-VI і в силу приписів Закону № 2390-VI втратив статус суб`єкта підприємницької діяльності внаслідок визнанням недійсним відповідного свідоцтва про її державну реєстрацію. Відтак віднесення позивача до платників єдиного внеску та покладення на нього обов`язку зі сплати такого внеску починаючи з 01.01.2017 суд вважає неправомірним.

Тобто, враховуючи відсутність у позивача волевиявлення на здійснення підприємницької діяльності, а також неподання реєстраційної картки для включення відомостей до ЄДР, слідує, що наведене виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом, а тому оскаржувана вимога про сплату боргу є протиправною та підлягає скасуванню.

Принагідно, суд зазначає, що припинення підприємницької діяльності та відповідно наступне проведення реєстраційних дій щодо внесення відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо внесення запису про припинення підприємницької діяльності, не може свідчити про наявність у позивача статусу фізичної особи-підприємця у спірний період, за який позивачу нараховано недоїмку по єдиному соціальному внеску.

Окрім того, судом враховано, що позивачем уже оскаржувалося нарахування йому боргу зі сплати єдиного соціального внеску, що відображено у рішенні Вінницького окружного адміністративного суду від 09.10.2020 року у справі № 120/1840/20-а.

До то ж, відповідно до трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 та довідки про доходи судом встановлено, що працював у ФОП ОСОБА_2 на посаді фотографа. За ОСОБА_1 сплачені єдині внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ФОП ОСОБА_2 за період 2019 року.

Суд зауважує, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 04.12.2019 року у справі № 440/2149/19.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про протиправність дій Головного управління ДПС у Чернівецькій області щодо нарахування позивачу боргу зі сплати єдиного внеску, та, відповідно, незаконність вимоги про сплату боргу (недоїмки) від № Ф-122493-52 від 16.08.2019 року.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до головного управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 43142454) про визнання протиправним та скасування рішення, задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу головного управління ДПС у Вінницькій області № Ф-122493-52 від 16.08.2019 року про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 7965,54 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору в розмірі 1073,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

СуддяАльчук Максим Петрович