Рішення № 117346047, 28.02.2024, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2024 рокум. Ужгород№ 260/10304/23

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Рейті С.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області (далі відповідач, ТУ ДСА в Закарпатській області), третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі третя особа, ГУ ПФУ в Закарпатській області), в якому просить:

1)Визнати протиправними дії ТУ ДСА в Закарпатській області щодо визначення позивачу у 2021, 2022 і 2023 роках посадового окладу, в тому числі у довідці про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за вих. № 4099 від 14.11.2023, який ураховується при призначенні щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, у розмірі 69366,00 гривень;

2)Зобов`язати ТУ ДСА в Закарпатській області видати позивачу установленої законодавством форми довідок за 2021, 2022 і 2023 роки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з посадового окладу в розмірі: у 2021 році - 74910,00 грн; у 2022 році - 81873,00 грн та у 2023 році - 88572,00 гривень.

В обгрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням Вищої ради правосуддя від 14.08.2018 року № 2604/0/15-18 позивачка була звільнена з посади судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, у зв`язку з поданням заяви про відставку.

На підставі цього рішення ВРП, наказом в.о. голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області за № 266/02-06 від 03.09.2018 року, ОСОБА_1 була звільнена з посади судді цього суду з 04.09.2018 року.

Так, позивач перебуває на обліку у ГУ ПФУ в Закарпатській області та їй призначено щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці.

14.11.2023 року ТУ ДСА в Закарпатській області видано позивачці Довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за вих. № 4099 від 14.11.2023 року, в якій вказано, що станом на 13.11.2023 року суддівська винагорода позивача, яка враховується при призначенні щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, заразом складає 114453,90 грн.

Однак, на переконання позивачки, дії ТУ ДСА у Закарпатській області щодо визначення в цій довідці, а також, як виявилося позивачем, в аналогічних таких же довідках за 2021 і 2022 роки, які відповідачем безпосередньо були надіслані до ГУ ПФУ в Закарпатській області, відносно її посадового окладу в розмірі 69366,00 грн, виходячи на підставі статей 7 Законів України «Про державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» і «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з розрахунку станом на 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 у розмірі 2102 грн. для працездатних осіб, який застосовується «для визначення базового розміру посадового окладу судді», помноживши при цьому на 30 таких розмірів та з урахуванням 1.1 коефіцієнту відповідно до частин 3, 4 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (тобто, 2102 грн х 30 х 1,1 = 69366,00 грн), є протиправними, що слугувало підставою звернення до суду із даним позовом.

Ухвалою судді від 28.11.2023 року відкрито провадження у даній адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

12.12.2023 року відповідачем до суду надано відзив на позовну заяву, зі змісту якого не погоджується з позовними вимогами, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Разом з тим, у частині третій цієї статті визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет країни на 2021 рік» від 15.12.2020 № 1082-ІХ (далі - Закон 1082-ІХ) встановлено прожитковий мінімум, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня - 2102 гривні.

Зазначений розмір прожиткового мінімуму також був встановлений на 2022 рік (Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 № 1928-ІХ, далі - Закон № 1928-ІХ) та на 2023 рік (Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 № 710-IX, далі - Закон № 2710-IX).

Також зазначає, що кількісна складова прожиткових мінімумів не зменшувалася ні в 2021, 2022, ні в 2023 роках.

Так, Законом № 1402-VIII врегульовано розмір суддівської винагороди, який передбачає кількісну складову прожиткових мінімумів, а саме 30, однак, розрахунок фактичного розміру прожиткового мінімуму регулюється виключно Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік.

Таким чином, розрахунок посадового окладу для суддів здійснюється з розміру 30 прожиткових мінімумів, встановлених Законом № 1402-VIII, при цьому, зазначені Закони 1928-ІХ та № 2710-IX в удовому порядку не скасовувалися, неконституційними не визнавалися та є чинними.

Відповідач при видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (за вих. № 4099 від 14.11.2023 року) виходив з встановлено прожиткового мінімуму, який застосовується для визначення базового розміру осадового окладу судді з 1 січня - 2102 гривні, та, відповідно, вважає свої дії правомірними.

Пояснень від третьої особи до суду не надходило.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Указом Президента України від 27.10.1997 року № 1201/97 ОСОБА_1 призначена строком на п`ять років на посаду судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, а постановою Верховної Ради України від 06.03.2003 року №629 її обрано безстроково суддею цього ж суду.

Згодом Указом Президента України від 23.03.2004 року №358/04 переведена на посаду судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 14.08.2018 року № 2604/0/15-18 звільнена з посади судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області у зв`язку з поданням нею заяви про відставку, та 03.09.2018 року наказом в.о. голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області за № 266/02-06 відраховано як суддю, у тому числі як заступника голови цього суду зі штату цього суду, з 04.09.2018 року.

Позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Закарпатській області та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці.

ТУ ДСА в Закарпатській області складено та надано позивачці довідку від 14.11.2023 року за № 4099 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці (а.с.13).

При обрахунку розміру суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання за вказаною довідкою, відповідачем взято за основу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2020 року, визначеного абзацом 4 статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" - 2102 грн.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо обчислення розміру її суддівської винагороди із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2020 року, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII).

На підставі ч. 3 ст. 142 Закону № 1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на 2 % грошового утримання судді.

Частинами 4, 5 ст. 142 Закону № 1402-VIII встановлено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Отже, розмір отримуваного суддею у відставці щомісячного довічного грошового утримання залежить від розміру суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. І при цьому, у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

За приписами ст. 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та Законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Згідно з ч.1 ст. 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відтак, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України «Про прожитковий мінімум» 15 липня 1999 року № 966-XIV (далі також- Закон № 966-XIV).

Статтею 1 Закону України «Про прожитковий мінімум`визначено, що прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону України «Про прожитковий мінімум» закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.

Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік», ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік» в Україні встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом, відповідно, на 01.01.2021 - 2270 грн, на 01.01.2022 - 2481 грн, на 01.01.2023 - 2684 грн.

Водночас, ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», разом із встановленням станом на 01.01.2021 прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлено, що у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня - 2102,00 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», серед іншого, установлено у 2023 році прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн.

Позивач наполягає, що суддівську винагороду у 2021-2023 роках має бути обчислено відповідачем із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, тобто 2270,00 грн., 2481,00 грн. та 2684,00 грн.

Суд вважає обґрунтованими такі доводи позивача, оскільки виплата суддівської винагороди регулюється ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Цей висновок узгоджується зі змінами до Конституції України, внесеними Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII), що набрали чинності 30.09.2016.

Цим Законом, серед іншого, ст. 130 Конституції України викладено в новій редакції, а саме: «Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій».

Відтак, Конституція України, у редакції Закону № 1401-VIII, вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій. З цією конституційною нормою співвідносяться норми ч. 1 ст. 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.

При закріпленні в Законах України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових та митних органів, законодавцем не внесені зміни до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму.

Закон України «Про Державний бюджет України» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про відсутність законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом, яким є Закон № 1402-VIII, гарантії незалежності суддів - є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 № 11-р/2018.

Разом з тим, Закони України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII.

Оскільки Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року - вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися або змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій.

Верховний Суд у постанові від 13.09.2023 у справі №240/44080/21 сформулював такі правові висновки:

- Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

- суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів»;

- зміна Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» складової для визначення базового розміру посадового окладу судді, є порушенням гарантії незалежності суддів.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що позивач відповідно до ст. 135 Закону № 1402-VIII має право на отримання довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2021 складає 2270,00 грн. (2270*30=68100), на 01.01.2022 - 2481,00 грн. (2481*30=74430 грн.), на 01.01.2023 - 2684,00 грн (2684*30=80520).

Разом з тим суд відзначає, що в матеріалах справи міститься виключно довідка ТУ ДСА в Закарпатській області про розмір суддівської винагороди ОСОБА_1 станом на 13.11.2023 року, та відсутні відповідні довідки про розмір суддівської винагороди позивачки станом на 2021 та 2022 роки.

При цьому позивачем не надано доказів звернення до відповідача із заявою про видачу довідок про розмір її суддівської винагороди станом на 2021 та 2022 роки виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2021 року складає 2270,00 грн. та на 01.01.2022 року - 2481,00 грн.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що дії ТУ ДСА в Закарпатській області щодо видачі ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду відповідно до положень ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" із застосуванням для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2023 року прожиткового мінімуму у розмірі 2102 грн. - є протиправними.

Отже, для реалізації права позивача на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання, у зв`язку із зміною (збільшенням) базового посадового окладу судді місцевого суду з 01.01.2023 року, слід зобов`язати ТУ ДСА в Закарпатській області видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду без застосування абзацу п`ятого ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" (відповідно до якого визначається спеціальний прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується, для визначення базового розміру посадового окладу судді), а виключно на підставі ч. 2 ст. 130 Конституції України, ч. 3 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та абзацу четвертого ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік".

Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Підсумовуючи викладене суд констатує, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для ухвалення судового рішення про часткове задоволення позову.

Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області (Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Загорська, 30 код ЄДРПОУ 26213408), третя особа - Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, 4 код ЄДРПОУ 20453063), про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області щодо видачі ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за 2023 рік, виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного із застосуванням абзацу 4 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

3. Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01.01.2023 року, виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного на підставі частини другої статті 130 Конституції України, частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та абзацу 4 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».

4. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

5. Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 255 КАС України, та може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

СуддяС.І. Рейті