Єдиний державний реєстр судових рішень
ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 лютого 2024 року м. Житомир справа № 240/34948/23
категорія 112010201
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Панкеєвої В.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,
встановив:
Позивач звернувся до суду із позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати нарахованої, перерахованої пенсії з 17.04.2019 по 31.05.2022;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити фактичну виплату нарахованої, перерахованої пенсії з 17.04.2019 по 31.05.2022 на суму 155275,23 грн.
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області 155275,23 грн нарахованої, але не виплаченої пенсії.
В обґрунтування позовних вимог вказано, що позивач із 2005 року перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про прокуратуру" та до 16.04.2019 мав статус учасника бойових дій, а із 17.04.2019 його статус змінився на інваліда війни, у зв`язку з чим була призначена пенсія по інвалідності відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби". Вказує, що його пенсію перераховано, але не виплачено у потрібних/належних розмірах, а саме за період із 17.04.2019 по 31.05.2022 відповідач не виплатив перераховану, нараховану пенсію на суму - 155275,23 грн. За таких обставин, стверджує, що дії Головного управління Пенсійного фонду є протиправними, просив позов задовольнити.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач у строк та в порядку, визначеному ст.152, ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) подав відзив на позовну заяву, в якому просили відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог в повному обсязі у зв`язку із безпідставністю та необґрунтованістю. Заперечуючи проти позовних вимог вказує, що фактично, доводи позивача стосовно стягнення суми 155275,00 грн зводяться до обрахунку ним же заборгованості на виконання рішення суду у справі № 240/11743/20 за період з 12.09.2019 на підставі перерахунку пенсії від 10.08.2023 з урахуванням перерахунку у зв`язку з переходом з виду на вид. Позивачем невірно трактуються перерахунки пенсії та в довільній формі обраховує заборгованість, яка ніби-то виникла внаслідок протиправних дій Головного управління.
У період із 01.01.2024 по 05.01.2024 головуюча суддя перебувала у відпустці.
Зважаючи на незначну складність справи, суд вважає за необхідне розглянути її в порядку п.2 ч.1ст.263 КАС України.
У відповідності до частини 4 статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з частиною 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні та отримує з 02.06.2005 пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про прокуратуру".
З 17.09.2019 згідно поданої заяви заявника переведено на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби".
Позивач вказує, що за період із 17.04.2019 по 31.05.2022 відповідач не виплатив перераховану, нараховану пенсію на суму - 155275,23 грн.
Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з ч.2 ст.5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
З наведеного випливає, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин 1, 2 статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.
Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Суд зазначає, що при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право.
Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Вказаний висновок відповідає такому принципу права як правосуддя, який за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Згідно з ч.1 ст.55 Конституції України та п.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 9-зп від 25.12.1997 (справа за зверненням жителів міста Жовті Води) будь-яка особа має право звернутись до суду, якщо її права порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Пунктом 8 частини 1 статті 4 КАС України позивачем визначено, зокрема, як особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду.
Таким чином до адміністративного суду вправі звернутися з позовом особа, яка має суб`єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні її прав чи свобод. Однак обов`язковою умовою надання правового захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.
Наведене свідчить, що адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.
Враховуючи вищенаведене, передумовою для захисту права є його порушення. Якщо ж таке право порушеним не є, то, відповідно, воно не може бути захищеним (поновленим) судом.
В даному випадку суд встановив, що позивач звернувся із позовом, бо вважає протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області щодо арифметичної правильності розмірів виплати перерахованої щомісячної пенсії.
При цьому, позивач у довільній формі обраховує заборгованість, яка на його думку підлягає стягненню з відповідача в сумі 155275,23 грн, і утворилась за період з 17.04.2019 по 31.05.2022.
Як докази, на підстві яких позивачем здійснено розрахунок заборгованості, позивач надає копію виписки рахунку АТ "ПриватБанк" за період з 10.04.2019 по 24.10.2023 та розрахунок пенсії за період з 17.09.2019 по 30.11.2022 на підставі перерахунку пенсії від 10.08.2023.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач здійснюючи передбачене ст.55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, вказує в позові лише власне суб`єктивне уявлення про порушене право та спосіб його захисту.
Однак, розрахунок заборгованості здійснений позивачем не може слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог позивача до відповідача, а також допустимим доказом, що підтверджує наявність порушеного права позивача.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про недоведеність порушення прав та інтересів позивача.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Зважаючи на наведене в сукупності, враховуючи заявлені позивачем підстави позову, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити у зв`язку з відсутністю порушеного права позивача у правовідносинах, що виникли до дати звернення за судовим захистом.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.
Керуючись статтями 4, 6-9, 32, 77, 90, 139, 242-246, 255, 262, 263, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул.Ольжича, 7, м.Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл., 10003, ЄДРПОУ: 13559341), про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.А. Панкеєва
Судове рішення № 117345760, Житомирський окружний адміністративний суд було прийнято 29.02.2024. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити необхідні дані.
Це рішення відноситься до справи № 240/34948/23. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: