Рішення № 117341618, 29.02.2024, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/1956/24

Провадження № 2-а/357/30/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 лютого 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючий суддя - Ярмола О. Я. ,

при секретарі - Пустовій Ю. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Біла Церква адміністративний позов ОСОБА_1 до Київської митниці Державної митної служби України про визнання протиправною та скасування постанови в справі про порушення митних правил,-

В С Т А Н О В И В:

29.01.2024 року ОСОБА_1 , який діє через свого представника Короля П.В. звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з адміністративним позовом, в якому просить поновити позивачу строк для звернення до суду, визнати протиправною та скасувати постанову Київської митниці Державної митної служби України від 10 березня 2022 року № 0640/10000/22 про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч. 4 ст. 469 МК України, а провадження у справі про порушення митних закрити.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 21 січня 2024 року на мобільний номер ОСОБА_1 надійшло повідомлення від обслуговуючої банківської установи щодо неможливості користування належними йому коштами у зв`язку із накладенням арешту виконавчою службою. Звернувшись за правовою допомогою до адвоката, до Білоцерківського відділу ДВС було направлено адвокатський запит про надання копії матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_3. 24.01.2024 року, позивач отримав електронний лист від Білоцерківської ДВС в якому містився супровідний лист з вих. № 17528 від 24.01.2024 р. яким повідомлялося про направлення копії виконавчого провадження № НОМЕР_3 з ідентифікатором доступу. Із матеріалів названого провадження стало відомо, що підставою для відкриття виконавчого провадження слугувала постанова Київської митниці Державної митної служби України в справі про порушення митних правил № 0640/10000/22 від 10 березня 2022 року.

Так, 22.10.2021 у відділі митного оформлення № 1 митного поста «Столичний» Київської митниці декларантом ОСОБА_2 було подано митну декларацію типу IM АА № UA100320/2021/294250, на підставі Закону України від 15.04.2021 року № 1403 - IX «Про внесення змін до Митного кодексу України щодо тимчасового спрощення митного оформлення транспортних засобів, ввезених на територію України», щодо оформлення у вільний обіг транспортного засобу марки «Ford Focus», номер кузова: НОМЕР_1 для одержувача ОСОБА_3 . До митного оформлення вказаного транспортного засобу був наданий договір купівлі - продажу автомобіля від 04.06.2021 б/н, де продавцем виступає ОСОБА_6 (Польща), а покупцем - ОСОБА_3 . Відповідно до інформації електронної бази даних АСМО «Інспектор» транспортний засіб марки «Ford Focus», номер кузова: НОМЕР_1 , ввезений на митну територію України 22.10.2018 громадянином України ОСОБА_1 для особистого користування в режимі транзит, в зоні діяльності Чернігівської митниці ДФС.

10.03.2022 року заступником начальника Київської митниці Андрієм Михалевичем винесено постанову в справі про порушення митних правил № 0640/10000/22, згідно якої громадянин ОСОБА_1 передав транспортний засіб на території України іншій особі, а саме ОСОБА_3 , чим порушив вимоги ст. 93, 380 Митного кодексу України. В діях громадянина ОСОБА_1 вбачаються ознаки порушення митних правил передбачених ч. 4 ст. 469 Митного кодексу України, а саме: передача транспортного засобу поміщеного у митний режим транзиту, у володіння, користування або розпорядження особі, яка безпосередньо не поміщувала його у митний режим транзиту. Позивача було піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу у розмірі двох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 34 000,00 грн.

Не погоджуючись із вказаною постановою, представник позивача зазначає, що зі змісту оскаржуваної постанови не вбачається факту попереднього складення посадовою особою митного органу протоколу про порушення митних правил відносно позивача, що передбачено нормами Митного кодексу України. Також сторона позивача вказує на порушення порядку притягнення особи до адміністративної відповідальності, а саме позивач не запрошувався та будь яким іншим чином не повідомлявся про розгляд Київською митницею відносно нього справи за порушення митних правил, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості реалізувати свої права визначені ст. 498 Митного кодексу України.

Позивач зазначив, що безпідставне недопущення до участі в розгляді справи особи, притягнутої до відповідальності, або її представника, що має місце в даній справі через відсутність належного повідомлення позивача про час та місце розгляду справи про порушення митних правил, є окремою самостійною і достатньою підставою для скасування постанови про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил.

Також вказано, що у постанові Київської митниці не відображено ключових аргументів які доводять та утворюють склад правопорушення, що інкримінується позивачу, зокрема не вказується істотних обставин коли та за яких обставин відбулася передача транспортного засобу ОСОБА_3 , не вказано за яких обставин відбулося порушення вимоги ч. 5 ст. 380 Митного кодексу України.

Встановлення такої обставини має істотне значення для вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення позивача до відповідальності за частиною четвертою статті 469 Митного кодексу України, адже вказана норма права була введена в дію вже після ввезення останнім відповідного транспортного засобу на митну територію України.

Представник позивача вказує, що внесені зміни до ст. 469 МК України, зокрема доповнення вказаної статті частиною четвертою, набрали чинності 22 серпня 2019 року, в той час як транспортний засіб марки «Ford Focus», номер кузова: НОМЕР_1 , 22.10.2018 р., а тому позивач не може бути притягнутий до відповідальності за вчинення дій, які на той момент не становили складу адміністративного правопорушення внаслідок відсутності норми права, яка встановлювала міру відповідальності за відповідні дії.

Позивач зазначає, що не отримував від Київської митниці спірну постанову про порушення митних правил, а про її існування дізнався лише після отримання відповіді Білоцерківської ДВС на адвокатський запит, а тому вважає це поважною причиною для поновлення строку звернення до суду із позовом.

Заперечуючи позовні вимоги представник Київської Митниці Валерій Келеберденко подав відзив на адміністративний позов, в якому зазначено, що примірник протоколу про порушення митних правил №0460/10000/22, у зв`язку з відсутністю ОСОБА_1 під час його складання, було направлено позивачу супровідним листом від 08.02.2022 вих.№7.8-5/20/10/5181. Вказане поштове відправлення не було вручено під час доставки та повернуто 08.06.2022 за зворотною адресою, за закінченням встановленого терміну зберігання. В тексті самого протоколу було повідомлено про дату розгляду протоколу, а саме - 10.03.2022 року о 10:30 у приміщенні Київської митниці. Відповідач зазначає, що ним виконано приписи законодавства (ст.494 Митного кодексу України) при складанні протоколу про порушення митних правил у відсутності особи, щодо якої його складено. Представник відповідача вказує, що 22.10.2022 Київською митницею оформлено митну декларацію типу ІМ 40 АА №UA100320/2021/294250, а транспортний засіб марки Ford Focus, номер кузова: НОМЕР_1 випущений у вільний обіг на одержувача ОСОБА_3 . Одним з документів, наданих митному органу під час митного оформлення був договір купівлі - продажу автомобіля від 04.06.2021 б/н, де продавцем виступає ОСОБА_4 (Польща), а покупцем - ОСОБА_3 . Дата вказаного правочину, на думку митного органу і є встановленою датою передачі раніше ввезеного транспортного засобу марки Ford Focus, номер кузова: НОМЕР_1 , іншій особі.

Ухвалою судді від 30.01.2024 року прийнято до розгляду адміністративний позов, відкрито провадження в адміністративній справі (а.с. 23).

Представник позивача Король П.В. в судовому засіданні підтримав позовні вимоги.

Відповідач в судове засідання свого представника не направив, у відзиві на позов просили здійснювати розгляд справи за відсутності відповідача, відмовити у задоволенні позову.

Суд, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.

Судом встановлено, що 22.10.2021 у відділі митного оформлення № 1 митного поста «Столичний» Київської митниці декларантом ОСОБА_2 подано митну декларацію типу IM 40 АА № UA100320/2021/294250, на підставі Закону України від 15.04.2021 року № 1403 - IX «Про внесення змін до Митного кодексу України щодо тимчасового спрощення митного оформлення транспортних засобів, ввезених на територію України», щодо оформлення у вільний обіг транспортного засобу марки «Ford Focus», номер кузова: НОМЕР_1 для одержувача ОСОБА_3 .

До митного оформлення вказаного транспортного засобу був наданий договір купівлі - продажу автомобіля від 04.06.2021 б/н, де продавцем виступає ОСОБА_6 (Польща), а покупцем - ОСОБА_3 .

Відповідно до інформації електронної бази даних АСМО «Інспектор» транспортний засіб марки «Ford Focus», номер кузова: НОМЕР_1 , ввезений на митну територію України 22.10.2018 громадянином України ОСОБА_1 для особистого користування в режимі транзит, в зоні діяльності Чернігівської митниці ДФС.

07.02.2022 року державним інспектором відділу митного оформлення № 1 митного поста «Столичний» Київської митниці Чечоткіним А.В., у відсутності особи, що притягується до відповідальності, громадянина ОСОБА_1 , було складено протокол про порушення митних правил № 0640/10000/22 за ознаками правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 469 Митного кодексу України.

10.03.2022 року заступником начальника Київської митниці Андрієм Михалевичем винесено постанову у справі про порушення митних правил №0640/10000/22, якою визнано позивача ОСОБА_1 винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого ч. 4 ст. 469 Митного кодексу України, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 34000 грн.

У постанові зазначено, що громадянин ОСОБА_1 передав транспортний засіб на території України іншій особі, а саме ОСОБА_3 , чим порушив вимоги ст. 93, 380 Митного кодексу України.

Строки звернення позивача до суду підлягають поновленню, оскільки матеріали справи не містять відомостей, що позивач був повідомлений про розгляд справи про порушення митних правил, до відзиву відповідачем долучено конверт, як доказ неотримання позивачем протоколу про порушення митних правил, в якому було зазначено про дату та місце розгляду справи, доказів про направлення та вручення постанови від 10.03.2022 року матеріали справи не містять.

Відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ст. 2 КАС України, суд, надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, керується критеріями, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На підставі положень ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Статтями 72-79 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з роз`ясненнями, викладеними в пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 24.06.1988 року «Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення», орган (посадова особа) при розгляді скарги або протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови. Суд повинен перевірити: чи накладено адміністративне стягнення правомочним органом; чи є в діях даної особи ознаки проступку, за який законом передбачена адміністративна відповідальність, і вина у його вчиненні; чи не сплив строк давності для притягнення до адміністративної відповідальності; чи правильні висновки органу (посадової особи), який виніс постанову, про тяжкість вчиненого проступку і обтяжуючі обставини; чи враховані пом`якшуючі обставини, майновий стан винного, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Разом з тим, виходячи із закріпленого в частині 4 статті 129 Конституції України принципу змагальності і рівності сторін у судочинстві, обов`язок доказування законності застосування адміністративного стягнення при розгляді скарги громадянина в суді покладається на орган (посадову особу), яким винесено оскаржувану постанову.

Предметом судового дослідження за даними правовідносинами є правомірність дій суб`єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість постанови про адміністративне правопорушення.

Отже, досліджуючи питання правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності у спірних правовідносинах, суд перевіряє, чи були у відповідача підстави для прийняття оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення, визнання позивача винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 469 МК України.

У ході судового розгляду даної справи судом було встановлено, що часом вчинення адміністративного правопорушення є 22.10.2018 року, тобто момент ввезення позивачем транспортного засобу, у митному режимі транзиту з метою особистого користування на митну територію України.

Так, в редакції Митного кодексу України від 04.10.2018 року, чинній станом на момент вчинення адміністративного правопорушення 22.10.2018 року, стаття 469 містила три частини, зокрема: 1. Проведення з товарами, митне оформлення яких не закінчено, або з товарами, що перебувають на тимчасовому зберіганні під митним контролем на складі тимчасового зберігання, на складі організації - отримувача гуманітарної допомоги або на митному складі, операцій, не передбачених статтями 203, 325 цього Кодексу, або проведення операцій, передбачених зазначеними статтями, без дозволу органу доходів і зборів, - тягнуть за собою попередження або накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. 2. Зміна стану товарів, митне оформлення яких не закінчено, або товарів, що перебувають на тимчасовому зберіганні під митним контролем на складі тимчасового зберігання, на складі організації - отримувача гуманітарної допомоги або на митному складі, користування та розпорядження ними без дозволу органу доходів і зборів, а так само невжиття передбачених частиною четвертою статті 204 цього Кодексу заходів щодо товарів, строк тимчасового зберігання яких під митним контролем на складі тимчасового зберігання, на складі організації - отримувача гуманітарної допомоги або на митному складі закінчився, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. 3. Видача без дозволу органу доходів і зборів або втрата товарів, митне оформлення яких не закінчено, або товарів, що перебувають на тимчасовому зберіганні під митним контролем на складі тимчасового зберігання, на складі організації - отримувача гуманітарної допомоги або на митному складі, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

При цьому, відповідно до положень ч. 4 ст. 469 МК України (в редакції станом на час винесення оскаржуваної постанови від 10.03.2022 року), передача транспортного засобу особистого користування, тимчасово ввезеного на митну територію України чи поміщеного у митний режим транзиту, у володіння, користування або розпорядження особі, яка безпосередньо не ввозила такий транспортний засіб на митну територію України чи не поміщувала його у митний режим транзиту, за винятком випадків, коли в транспортному засобі знаходиться особа, яка безпосередньо ввозила такий транспортний засіб на митну територію України чи поміщувала його у митний режим транзиту, а так само використання такого транспортного засобу для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні -тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до положень ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Аналіз викладеного вище вказує, що станом на момент вчинення адміністративного правопорушення позивачем - 22.10.2018 року диспозиція ст. 469 МК України не містила ч. 4 ст. 469 МК України, за якою позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності у березні 2022 року.

Тому на момент ввезення позивачем ОСОБА_1 транспортного засобу на митну територію України 22.10.2018 року відповідальність за порушення митних правил, встановлених ч. 4 ст. 469 МК України не була передбачена. Оскільки статтю 469 МК України було доповнено частиною 4 згідно із Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо ввезення транспортних засобів на митну територію України» № 2612-VIII від 08.11.2018 року і положення ч. 4 ст. 469 МК України почали діяти з 22.08.2019 року, тобто вже після вчинення позивачем дій щодо ввезення транспортного засобу на митну територію України у митному режимі транзиту.

Згідно ч. 1 ст. 458 Митного кодексу України порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред`явлення їх митним органам для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на митні органи цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.

Частиною першою статті 486 МК України визначено, що завданнями провадження у справах про порушення митних правил є своєчасне, всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її з дотриманням вимог закону, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню порушень митних правил, та запобігання таким правопорушенням.

Статтею 488 МК України встановлено, що провадження у справі про порушення митних правил вважається розпочатим з моменту складення протоколу про порушення митних правил.

За правилами ч. 1 ст. 489 МК України посадова особа при розгляді справи про порушення митних правил зобов`язана з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують та/або обтяжують відповідальність, чи є підстави для звільнення особи, що вчинила правопорушення, від адміністративної відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частинами 1 та 7 статті 494 МК України передбачено, що про кожний випадок виявлення порушення митних правил уповноважена посадова особа органу доходів і зборів, яка виявила таке порушення, невідкладно складає протокол за формою, установленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Протокол складається у двох примірниках, один з яких вручається під розписку особі, яка притягується до адміністративної відповідальності за порушення митних правил.

В статті 498 МК України зазначено, що до прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, крім іншого, віднесено прийняття участі у розгляді справи про адміністративне правопорушення.

За змістом статті 526 МК України справа про порушення митних правил розглядається в присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності за це правопорушення, та/або її представника.

Про час та місце розгляду справи про порушення митних правил органом доходів і зборів цей орган інформує особу, яка притягується до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, поштовим відправленням з повідомленням про вручення, якщо це не було зроблено під час вручення зазначеній особі копії протоколу про порушення митних правил. Справа про порушення митних правил може бути розглянута за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності за це правопорушення, лише у випадках, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про перенесення розгляду справи.

Таким чином, в наведених нормах законодавцем чітко закріплено обов`язок органу доходів і зборів вручити (надіслати) особі, яка притягається до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, примірник протоколу про порушення митних правил, в якому, крім іншого, зазначаються час та місце розгляду справи про порушення митних правил, а у випадку неповідомлення зазначеної інформації під час вручення протоколу - проінформувати поштовим відправленням з повідомленням про вручення.

При цьому, Верховний Суд у своїй постанові від 03.04.2018р. у справі за №156/404/17 виклав чітку правову позицію щодо неналежного повідомлення до участі у справі як самостійною і достатньою підставою для скасування постанови митного органу. Так, зокрема суд вказав, що безпідставне недопущення до участі в розгляді справи особи, притягнутої до відповідальності, або її представника, що має місце в даній справі через відсутність належного повідомлення позивача про час та місце розгляду справи про порушення митних правил, є окремою самостійною і достатньою підставою для скасування постанови про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил.

Варто звернути увагу, що ЄСПЛ у справі «Созонов та інші проти України» зазначив, що загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи. Принцип рівності вимагає, щоб кожній стороні була надана розумна можливість представити свою справу за умов, які не ставлять її в істотно несприятливе становище у порівнянні з іншою стороною. ЄСПЛ дійшов висновку, що на національні суди покладено обов`язок з`ясувати, чи були повістки або інші судові документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, зобов`язані фіксувати таку інформацію в тексті рішення. У разі невручення стороні належним чином судових документів вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні.

Особі, до якої застосовується адміністративна санкція, повинно бути забезпечено право завчасно знати про час та місце розгляду справи. Це право є гарантією реалізації інших прав - на участь в розгляді справи про адміністративне правопорушення, висловлення заперечень, надання доказів, захист тощо.

Законодавство покладає обов`язок щодо своєчасного повідомлення особи про час та місце розгляду справи на уповноважену посадову особу. Зміст цього обов`язку не вичерпується надсиланням тексту відповідного повідомлення, оскільки саме лише надсилання, без отримання, не свідчить про поінформованість особи про час та місце розгляду справи, а отже робить це право недієвим.

Як було встановлено судом позивача не було належним чином повідомлено про розгляд справи про порушення митних правил. Відповідач підтвердив у відзиві на позов, що протокол про порушення митних правил було направлено позивачу поштовим зв`язком, але поштове відправлення не було вручено під час доставки та повернуто відповідачу 08.06.2022 року. Таким чином, відповідач визнав, що розгляд справи про порушення митних правил відбувся без участі позивача та без доказів належного повідомлення позивача про такий розгляд.

У відповідності до частин 1, 2 ст. 495 МК України доказами у справі про порушення митних правил є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність або відсутність порушення митних правил, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Такі дані встановлюються: 1) протоколом про порушення митних правил, протоколами процесуальних дій, додатками до зазначених протоколів; 2) поясненнями свідків; 3) поясненнями особи, яка притягується до відповідальності; 4) висновком експерта; 5) іншими документами (належним чином завіреними їх копіями або витягами з них) та інформацією, у тому числі тими, що перебувають в електронному вигляді, а також товарами - безпосередніми предметами порушення митних правил, товарами із спеціально виготовленими сховищами (тайниками), що використовувалися для приховування безпосередніх предметів порушення митних правил від митного контролю, транспортними засобами, що використовувалися для переміщення безпосередніх предметів порушення митних правил через митний кордон України.

Посадова особа митного органу, яка здійснює провадження у справі про порушення митних правил, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

У відповідності до ст. 90 МК України транзит - це митний режим, відповідно до якого товари та/або транспортні засоби комерційного призначення переміщуються під митним контролем між двома митними органами України або в межах зони діяльності одного митного органу без будь-якого використання цих товарів, без сплати митних платежів та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно частини другої ст. 321 МК України у разі ввезення на митну територію України товарів, транспортних засобів комерційного призначення митний контроль розпочинається з моменту перетинання ними митного кордону України.

Товари, транспортні засоби комерційного призначення перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно із заявленим митним режимом (ч. 1 ст. 321 МК України).

Згідно ч. 1 ст. 102 МК України митний режим транзиту завершується вивезенням товарів, транспортних засобів комерційного призначення, поміщених у цей митний режим, за межі митної території України. Таке вивезення здійснюється під контролем митного органу призначення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 93 МК України товари, транспортні засоби комерційного призначення, що переміщуються у митному режимі транзиту, повинні не використовуватися з жодною іншою метою, крім транзиту.

За правилами ч. 3 ст. 325 МК України користування та розпорядження товарами, транспортними засобами комерційного призначення, які перебувають під митним контролем, забороняються, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно частини 4 ст. 469 МК України передача транспортного засобу особистого користування, тимчасово ввезеного на митну територію України чи поміщеного у митний режим транзиту, у володіння, користування або розпорядження особі, яка безпосередньо не ввозила такий транспортний засіб на митну територію України чи не поміщувала його у митний режим транзиту, за винятком випадків, коли в транспортному засобі знаходиться особа, яка безпосередньо ввозила такий транспортний засіб на митну територію України чи поміщувала його у митний режим транзиту, а так само використання такого транспортного засобу для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За змістом оскаржуваної постанови у справі про порушення митних правил відповідач за наслідками розгляду матеріалів справи про порушення митних правил дійшов висновку про те, що позивач передав транспортний засіб особистого користування - легковий автомобіль марки «Ford Focus», номер кузова: НОМЕР_1 , ввезений 22.10.2018 у режимі транзиту у користування особі, яка безпосередньо не ввозила такий транспортний засіб на митну територію України та не поміщувала його у митний режим транзиту.

Відповідач зазначає, що договір купівлі-продажу транспортного засобу марки «Ford Focus», був укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 - 04.06.2021.

Будь-яких доказів передання позивачем транспортного засобу марки ««Ford Focus», номер кузова: НОМЕР_1 , ввезеного 22.10.2018 у режимі транзиту у володіння, користування або розпорядження ОСОБА_3 чи будь-якій іншій особі, відповідачем до суду не надано.

До митного оформлення вказаного транспортного засобу був наданий договір купівлі - продажу автомобіля від 04.06.2021 б/н, де продавцем виступає ОСОБА_6 (Польща), а покупцем - ОСОБА_3 .

Суд звертає увагу, що надана відповідачем копія документу, який йменується, як договір купівлі-продажу автомобіля між ОСОБА_6 (Польща) і покупцем - ОСОБА_5 , не можна вважати належним та допустимим доказом, оскільки даний документ не перекладений на українську мову.

До письмових доказів, викладених іноземною мовою, повинні додаватися переклади українською мовою, засвідчені належним чином. Вірність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально засвідченою в порядку статті 79 Закону України «Про нотаріат». Пунктом 2.1. глави 8 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України №296/5 від 22.02.2012, визначено, якщо нотаріус не знає відповідних мов (однієї з них), переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус за правилами, передбаченими цим Порядком.

Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20 червня 2019 у справі № 910/4473/17.

А тому, вказаний договір не може вважатись належним доказом та не приймається судом до уваги.

Доказів наявності в діях позивача складу правопорушення, передбаченого частиною 4 ст. 469 МК України, матеріали справи не містять.

В порушення вимог ст. 489 МК України відповідачем при розгляді справи про порушення митних правил належним чином не з`ясовано чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винен позивач в його вчиненні, не з`ясовано інші обставини, що мають безпосереднє значення для правильного вирішення справи.

Суд зазначає, що за правилами ч. 1 ст. 466 МК України адміністративні стягнення за порушення митних правил не може бути застосовано інакше, як на підставі та в порядку, що встановлені цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно ст. 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП) ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

За правилами частини 1 статті 8 МК України митна справа здійснюється на основі принципу законності та презумпції невинуватості.

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. Аналогічний висновок був наведений Верховним Судом зокрема у постанові від 08.07.2020 року у справі №463/1352/16-а.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України правомірність оскаржуваного рішення у справі про порушення митних правил № 0640/10000/22 від 10.03.2022 року відповідачем не доведено, оскільки не доведено факту вчинення позивачем передбаченого частиною 4 ст. 469 МК України порушення митних правил.

Враховуючи викладене та приписи п. 3 ч. 3 с. 286 КАС України, суд приходить до висновку про наявність достатніх та необхідних правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 139 КАС України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 605,60 грн.

Керуючись ст.ст.79, 139, 243-245, 268-272, 286, 292-295 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Поновити ОСОБА_1 строки звернення до суду із вказаним позовом.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Київської митниці Державної митної служби України про визнання протиправною та скасування постанови в справі про порушення митних правил - задовольнити.

Постанову Київської митниці Державної митної служби України від 10 березня 2022 року № 0640/10000/22 про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч. 4 ст. 469 МК України - визнати протиправною та скасувати.

Провадження у справі про порушення митних правил № 0640/10000/22 відносно ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 469 Митного кодексу України - закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Київської митниці Державної митної служби України (код ЄДРПОУ: 43997555) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) судові витрати по справі в сумі 605,60 грн (шістсот п`ять гривень шістдесят гривень).

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом 10 днів з дня проголошення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Рішення надруковано 29.02.2024 року в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

СуддяО. Я. Ярмола