Рішення № 117241818, 05.01.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 січня 2024 рокуСправа №160/28274/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рищенка А.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови, -

УСТАНОВИВ:

31.10.2023 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову №005729 від 11.10.2023 про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000 (сімнадцять тисяч) грн, винесену Державною службою України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області щодо ФОП ОСОБА_1 .

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу №005729 від 11.10.2023 є протиправною з огляду на помилковість висновків посадової особи відповідача. Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.11.2023 відкрито провадження у справі № 160/28274/23 та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

23.11.2023 представником відповідача надано до суду письмовий відзив на позов, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що в порушення ст. 39 Закону України Про автомобільний транспорт у водія транспортного засобу на момент проведення перевірки була відсутня копія договору обов`язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті. Вказані обставини було належним чином зафіксовано в акті №АР026059 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 06.09.2023, що і послугувало підставою для винесення постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №005729 від 11.10.2023.

27.11.2023 на адресу суду від представника позивача надійшла письмова відповідь на відзив, в якій було підтримано аналогічну правову позицію, що і в позовній заяві.

30.11.2023 на адресу суду від представника відповідача надійшли письмові заперечення на відповідь на відзив, в яких підтримано аналогічну правову позицію, що і у відзиві.

Згідно положень ст. 262 КАС України, суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, а матеріалами справи підтверджено, що відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 є власником транспортного засобу марки Mercedes-Benz, модель Sprinter, 2012 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 .

На підставі Договору оренди транспортного засобу від 16.09.2022, наведений вище транспортний засіб було передано в оренду ФОП ОСОБА_1 з метою використання за призначенням.

05.09.2023 між ФОП ОСОБА_1 (перевізником) та ОСОБА_3 (замовником) укладено Договір про здійснення нерегулярних перевезень пасажирів автомобільним транспортом на внутрішньообласних маршрутах протяжністю понад 50 км та міжобласних маршрутах.

06.09.2023, відповідно до вказаного договору, позивач здійснював нерегулярні пасажирські перевезення по маршруту Чернівці-Харків.

06.09.2023 о 10 год. 15 хв. старшим державним інспектором Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Колядою Артемом Юрійовичем на а/д М-03 Київ-Харків-Довжанський, 471 км здійснено перевірку транспортного засобу Mercedes-Benz Sprinter, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_4 .

Під час перевірки було складено Акт №АР026059 від 06.09.2023, згідно з яким було виявлено порушення ст. 34 ЗУ «Про автомобільний транспорт» під час перевезення пасажирів за нерегулярним маршрутом Чернівці-Харків перевізник не забезпечив водія копією договору обов`язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті, чим порушено ст. 39 цього закону, п.61 ПКМУ №176 від 18.02.1997.

Акт був підписаний водієм ОСОБА_4 , проте у поясненнях він висловив незгоду зі складеним актом.

11.10.2023 на підставі складеного акта начальником відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Дмитром Дяденчуком було винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №005729 та стягнуто з ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) 17 000 (сімнадцять тисяч) грн.

Не погоджуючись із спірною постановою, вважаючи її протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.

Частиною 2 статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-ІІІ (далі - Закон № 2344-ІІІ).

Цей Закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень (ст. 3 Закону № 2344-ІІІ).

Згідно з абзацом 4 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 року № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті.

Відповідно до ст.1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103 Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг (ст.5 Закону України «Про автомобільний транспорт»).

Державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України (ст.6 Закону України «Про автомобільний транспорт»).

Частинами 14, 17 статті 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Процедура проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт, визначена Порядком проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (далі - Порядок №1567).

Відповідно до пункту 4 Порядку №1567 рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку.

Пунктом 13 Порядку №1567 передбачено, що графік проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) складається та затверджується керівником або заступником керівника Укртрансбезпеки або її територіального органу з урахуванням стану аварійності, періоду, що пройшов від попередньої перевірки, забезпечення належного рівня транспортного обслуговування в окремих регіонах, інформації про діяльність осіб, що незаконно надають послуги з перевезень, перевірки дотримання умов перевезень, визначених дозволом (договором) на перевезення, та інших обставин.

Згідно з пунктом 14 Порядку №1567 рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Відповідно до пункту 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму (п. 20 Порядку № 1567).

Відповідно до пунктів 21, 22 Порядку № 1567 у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).

Пунктом 22 Порядку №1567 передбачено, у разі відмови водія від підписання акта рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу посадова особа (особи), що провела перевірку, вносить про це запис.

Відповідно до частин 1, 5, 6 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи.

Згідно із пунктом 25 Порядку №1567 справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

Пунктом 26 Порядку №1567 передбачено, що справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника.

Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності).

Пунктом 27 Порядку №1567 передбачено, що у разі неявки уповноваженої особи автомобільного перевізника справа про порушення розглядається без її участі.

За наявності підстав керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.

Приймаючи до уваги наведені приписи законодавства, суд встановив, що в порушення п. 26 порядку №1567 відповідач не повідомив ФОП ОСОБА_1 про розгляд матеріалів справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, який в свою чергу був призначений на 11.10.2023.

Твердження відповідача у відзиві стосовно належного повідомлення позивача про розгляд матеріалів справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт шляхом направлення на офіційну електронну адресу ФОП ОСОБА_1 відповідного повідомлення №73204/23/24-23 від 25.09.2023 є непідтвердженими, матеріали справи не містять доказів такого повідомлення.

Більш того, відповідачем у відзиві зазначено про здійснення такого повідомлення ФОП ОСОБА_1 15.08.2023, тоді як «порушення» мало місце 06.09.2023.

Також, відповідачем у відзиві не зазначено і електронної адреси позивача, на яку було надіслано копію повідомлення №73204/23/24-23 від 25.09.2023.

Тобто, позивач був об`єктивно позбавлений можливості надати відповідачу докази наявності у нього договору обов`язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті від 16.05.2023, в списку застрахованих осіб якого був наявний ОСОБА_4 .

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що Управлінням Укртрансбезпеки оскаржувану постанову прийнято необґрунтовано, без врахування всіх обставин у справі, а тому така постанова є протиправною та такою, що підлягає скасуванню

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

При зверненні до суду позивачем сплачено суму судового збору у розмірі 858,88 грн.

Отже, відповідно до положень ст. 139 КАС України сплачений позивачем судовий збір за подання позову до суду в сумі 858,88 грн. підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 7 000 грн., суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1 та 2 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За приписами частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно із частиною шостою статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

За правилами частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.09.2018 року у справі № 816/416/18.

Суд також зазначає, що на підтвердження витрат на правову допомогу повинні бути надані: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо).

На підтвердження понесених позивачем судових витрат адвокатом надано договір про надання правової допомоги №38 від 08.09.2023, в якому Клієнт доручає а Бюро бере на себе зобов?язання здійснити представництво або надати інші види правової допомоги, що пов?язані зі справою щодо оскарження Постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу на підставі Акта АР026059 від 06.09.2023 та відновленням порушених, оспорюваних чи невизнаних прав та законних інтересів Клієнта, а Клієнт зобов?язується виплатити Бюро гонорар за надання правової допомоги та компенсувати фактичні витрати на її надання.

Пунктом 3.1. означеного Договору передбачено, що за надання правової допомоги Клієнт зобов?язується виплатити Бюро гонорар у розмірі 7000 (сім тисяч) грн, що встановлюється за домовленістю сторін. Клієнт погоджується з оплатою інших витрат, платних послуг Бюро (проведення досліджень, транспортні витрати, відправка кореспонденції тощо), компенсує їх Бюро, а у разі відсутності коштів на їх оплату своєчасно повідомляє про це Бюро і погоджується з тим, що відмова в проведені запропонованих Бюро заходів може вплинути на результативність виконання функцій захисту.

На підтвердження наданих послуг до матеріалів справи також надано: копію квитанції про сплату за надані послуги від 09.09.2023 на суму 7 000,00 грн.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.

При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.

Зокрема, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 14.11.2019 у справі №826/15063/18.

Разом з цим, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Зазначені вище висновки викладені у постанові Верховного Суду від 24.11.2021 у справі №420/1109/21.

Суд надаючи оцінку співмірності розміру витрат на правову допомогу, зазначає, що справа про оскарження постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу відповідача, є справою незначної складності, що розглядається у спрощеному порядку без виклику сторін та без проведення судового засідання, про що зазначено в ухвалі від 06.11.2023.

У цьому випадку, оцінивши складність та обсяг виконаних адвокатом робіт, значення справи для сторони, суд дійшов висновку про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 4 000,00 грн. Суд вважає таку суму співмірною зі вчиненими адвокатом діями та наданими послугами у вказаній справі.

Враховуючи викладене, суд вважає за можливе стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті витрати на правничу допомогу в сумі 4 000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 134, 139, 241-246, 250 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову №005729 від 11.10.2023 про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000 (сімнадцять тисяч) грн, винесену Державною службою України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області щодо ФОП ОСОБА_1 .

Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845) за рахунок бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 858,88 грн.

Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845) за рахунок бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені ст. 295 КАС України.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А. Ю. Рищенко