Рішення № 117241520, 26.02.2024, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2024 р. Справа № 120/19188/23

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

25.12.2023 поштою до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області.

Позовні вимоги обґрунтовуються протиправністю дій відповідача щодо відмови у видачі позивачу довідки про суддівську винагороду голови Іллінецького районного суду Вінницької області у 2023 році, яка враховується при призначенні (перерахунку) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, із розрахунку визначеного Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2684 грн.

Ухвалою суду від 29.12.2023 відкрито провадження у справі за вказаним позовом та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі третя особа).

11.01.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечує та просить відмовити у його задоволенні.

Відповідач зазначає, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду та складається з посадового окладу і доплат. При цьому за нормами Закону України від 2 червня 2016 р. № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі Закон № 1402-VIII) базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідач звертає увагу на те, що в силу приписів ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" з 01.01.2023 установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, на рівні 2102 грн. Відповідна норма є чинною, неконституційною не визнавалась, а тому підлягає виконанню.

Крім того, відповідач вказує на те, що згідно із затвердженим штатним розписом Іллінецького районного суду Вінницької області на 2023 рік посадовий оклад судді відповідного суду становить 69366,00 грн. Відтак у Територіального управління немає законних підстав для видачі позивачу довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2023 з урахуванням прожиткового мінімуму розмірі 2684 грн.

22.01.2024 до суд надійшла відповідь на відзив, в якій позивач акцентує на тому, що відповідно до ст. 130 Конституції України розмір суддівської винагороди встановлюється Законом № 1402-VIII і не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Отже, розмір базового посадового окладу судді у 2023 році повинен обчислюватися з урахуванням вимог Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", яким передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу для працездатних осіб з 01.01.2023 становить 2684 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 18 КАС України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система

Частиною шостою статті 18 КАС України визначено, що адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Відповідно до ч. 7 ст. 18 КАС України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою

З матеріалів справи видно, що електронну копію ухвали суду від 29.12.2023 про відкриття провадження у цій справі доставлено до електронного кабінету третьої особи 29.12.2023 о 19:49 год, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, яка міститься в матеріалах справи.

Втім, як у встановлений судом строк, так і станом на дату ухвалення рішення відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.

Верховний Суд у постанові від 23.11.2022 у справі № 500/8027/21 дійшов висновку, що довідка про доставку в електронному вигляді рішення суду є належним доказом отримання стороною такого рішення.

Враховуючи наведене та керуючись ч. 6 ст. 162 КАС України суд вирішує справу за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Вивчивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши доводи сторін на підтримку своїх вимог та заперечень, суд встановив, що постановою Верховної Ради України від 08.09.2016 № 1512-VIII "Про звільнення суддів" позивача ОСОБА_1 звільнено з посади судді Іллінецького районного суду Вінницької області у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Надалі позивачу було призначене щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, яке виплачується Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

31.10.2023 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив видати йому довідку про суддівську винагороду голови Іллінецького районного суду Вінницької області у 2023 році, яка враховується при призначенні (перерахунку) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з розрахунку визначеного Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2684 грн.

Листом від 14.11.2023 за № 04-29/2842 Територіальне управління надало відмову, посилаючись на те, що у 2023 році зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, не відбулися і правових підстав для видачі відповідної довідки із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 в розмірі 2684 грн немає.

Позивач з діями відповідача не погоджується, вважає їх протиправними, а тому звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується такими мотивами.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону № 1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Приписами частини першої статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (частина друга статті 4).

Відповідно до частини третьої, четвертої статті 142 Закону № 1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Положеннями пункту 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.

У рішенні від 08.04.2016 № 4-рп/2016 у справі № 1-8/2016 Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого ч. 1 ст. 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 № 3-рп/2013 у справі № 1-2/2013, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить ч. 1 ст. 55 Конституції України.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15) обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у ст. 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10.07.98, у пп. 6.1 п. 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 2 червня 2016 р. № 1401-VIII набули чинності 30.09.2016.

Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що "розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій".

З вказаною конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону України № 1402-VIII, який, з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Положеннями пункту 1 частини третьої та пункту 1 частини четвертої статті 135 Закону № 1402-VIII унормовано, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1, якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.

Відтак, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15 липня 1999 р. № 966-XIV "Про прожитковий мінімум" (далі Закон № 966-XIV).

За змістом статті 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

Приписами статті 4 Закону № 966-XIV установлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Суд зазначає, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді".

При цьому Законом № 966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", разом із встановленням на 01.01.2023 прожиткових мінімумів, у тому числі для працездатних осіб в розмірі 2684 грн, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді", розмір якого становить 2102 грн.

Зміни до Закону № 1402-VIII у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який йдеться у позовній заяві (станом на 01.01.2023), а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, отже законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Суд повторює, що у спірних правовідносинах спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше та мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік".

Водночас Закон України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.

Суд зазначає, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права "спеціальний закон скасовує дію загального закону" (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Відтак, за цим правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону № 1402-VIII, а положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" вважати загальними нормами (lex generalis).

Водночас Законом № 1402-VIII чітко і однозначно встановлено, що для визначення розміру суддівської винагороди береться лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. І оскільки відповідна конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, неправильним є застосування при розрахунку посадового окладу судді величини, яка є відмінною від тієї, що визначена спеціальним законом.

При цьому суд додатково керується нормами статті 7 КАС України, згідно з якими суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Суд також зауважує, що при оцінці питання матеріального забезпечення суддів Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Зубко та інші проти України" зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.

Враховуючи вищевикладене, слід констатувати неправомірність здійснення заміни однієї із гарантованих Конституцією України складових суддівської винагороди (в контексті цього спору прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2023 (2684 грн)), на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді (2102 грн) згідно з абз. 5 ст. 7 Закону України № 1928-ІХ).

Аналогічна правова позиція викладена у багатьох рішеннях Верховного Суду, зокрема у постановах від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі № 360/503/21, 22.06.2023 у справі № 400/4904/21, від 12.07.2023 у справі № 140/5481/22 та від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 13.09.2023 у справі № 240/44080/21.

Наприклад, у постанові від 13.09.2023 у справі № 240/44080/21 Верховний Суд сформулював такі правові висновки у спірних правовідносинах:

- Законом України "Про судоустрій і статус суддів" закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

- суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України "Про судоустрій і статус суддів";

- зміна Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" складової для визначення базового розміру посадового окладу судді, є порушенням гарантії незалежності суддів.

Ідентичні висновки містяться у постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.04.2023 у справі № 240/1994/22, від 24.01.2024 у справі № 240/9758/23 та інших.

Як унормовано положеннями пункту 1 розділу IV Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 № 3-1, перерахунок щомісячного довічного грошового утримання проводиться відповідно до частини четвертої статті 142 Закону України №1402-VIII, частини другої статті 27 Закону України "Про Конституційний Суд України" органами, що призначають щомісячне довічне грошове утримання.

Про наявність правових підстав для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання (зміну розміру складових суддівської винагороди працюючого судді, винагороди працюючого судді Конституційного Суду України) Пенсійний фонд України повідомляється Конституційним Судом України, Верховним Судом, Вищим судом з питань інтелектуальної власності, Вищим антикорупційним судом щодо суддів цих судів, Державною судовою адміністрацією України щодо суддів місцевих та апеляційних судів, судів, що перебувають в процесі ліквідації, у місячний строк з дня виникнення таких підстав.

Відповідно до пунктів 5 та 6 вказаного Порядку довідки про суддівську винагороду/довідки про винагороду судді Конституційного Суду України надсилаються відповідними органами органу, що призначає щомісячне довічне грошове утримання, який надав список, та судді у відставці (судді Конституційного Суду України), щодо якого видана довідка, у місячний строк з дня надходження списку.

Перерахунок щомісячного довічного грошового утримання проводиться органом, що призначає щомісячне довічне грошове утримання, на підставі довідки про суддівську винагороду/довідки про винагороду судді Конституційного Суду України, надісланої відповідним органом (без звернення судді у відставці, судді Конституційного Суду України), або за зверненням судді у відставці, судді Конституційного Суду України.

Звернення судді за перерахунком щомісячного довічного грошового утримання здійснюється шляхом подання до органу, що призначає щомісячне довічне грошове утримання, заяви про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання та довідки про суддівську винагороду судді у відставці/довідки про винагороду судді Конституційного Суду України, в тому числі через вебпортал або засобами Порталу Дія з використанням суддею електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів), або надсилання поштою.

Заява про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання приймається органом, що призначає щомісячне довічне грошове утримання, за наявності в судді всіх необхідних документів та оформляється відповідно до вимог розділу III цього Порядку.

Днем звернення за перерахунком щомісячного довічного грошового утримання вважається день прийняття органом, що призначає щомісячне довічне грошове утримання, заяви про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання та довідки про суддівську винагороду / довідки про винагороду судді Конституційного Суду України.

Отже, саме на відповідача покладено функції з оформлення та видачі довідки про розмір суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, із зазначенням базового розміру посадового окладу судді, який працює на відповідній посаді, яку займав позивач до звільнення у відставку з посади судді, та розмірів доплат, визначених виходячи з розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу з розрахунку на місяць для працездатних осіб, встановленого абз. 4 статті 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2023 рік" станом на 01.01.2023, тобто у розмірі 2684 грн.

З огляду на викладене суд визнає протиправними дії відповідача щодо відмови у видачі позивачу довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, із розрахунку визначеного Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2684 грн. Як наслідок відповідача слід зобов`язати видати позивачу відповідну довідку.

При цьому суд не вбачає достатніх правових і фактичних підстав для задоволення позовних вимог у частині покладення на відповідача обов`язку видати спірну довідку упродовж 10 днів після набрання рішенням законної сили.

Частиною шостою статті 246 КАС України передбачено можливість суду, у разі необхідності, визначити у резолютивній частині рішення суду порядок і строк виконання судового рішення, надання відстрочення чи розстрочення виконання рішення.

Отже, встановлення строку для виконання відповідачем рішення суду є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується з урахуванням конкретних обставин справи.

Разом з тим характер спірних правовідносин, поведінка відповідача у цих відносинах та встановлені під час розгляду справи обставини не свідчать про необхідність визначення судом строку для виконання рішення суду у зобов`язальній частині.

Крім того, суд враховує, що позивач не навів належного обґрунтування на підтримку таких своїх вимог та не пояснив ані необхідності у встановленні відповідачу обмеженого строку для вчинення відповідних дій, ані саме такого (10-денного) строку для їх вчинення.

Натомість конституційний принцип обов`язковості судового рішення, а також передбачені чинним законодавством механізми судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах (статті 382, 383 КАС України) та їх примусового виконання органами державної виконавчої служби, не дають суду підстав вважати, що ухвалене на користь позивача рішення, у разі набрання ним законної сили, не буде виконане на шкоду його захищеним у судовому порядку правам та інтересам.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В силу вимог ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд приходить до переконання, що адміністративний позов ОСОБА_1 належить задовольнити частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судові витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 1073,60 грн стягуються судом на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Водночас на користь позивача підлягає відшкодуванню вся сума судового збору, адже не зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, по суті спір вирішено на користь позивача, тоді як прийняття рішення про часткове задоволення позову пов`язується виключно із способом захисту порушених прав. Крім того, береться до уваги, що позовні вимоги мають немайновий характер і визначення частки задоволених вимог в цьому разі є неможливим.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області щодо відмови ОСОБА_1 у видачі довідки про суддівську винагороду голови Іллінецького районного суду Вінницької області з 01 січня 2023 року, яка враховується при призначенні (перерахунку) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, із розрахунку встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2684,00 грн.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду голови Іллінецького районного суду Вінницької області з 01 січня 2023 року, яка враховується при призначенні (перерахунку) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, із розрахунку встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2684,00 грн.

В решті позову відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1073,60 грн (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

2) відповідач: Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області (код ЄДРПОУ 26286152, місцезнаходження: вул. Р. Скалецького, 17, м. Вінниця, 21018);

3) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403, місцезнаходження: вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005).

Повне рішення суду складено 26.02.2024.

Суддя Сало Павло Ігорович