Рішення № 117240436, 12.02.2024, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.02.2024 Справа № 914/2145/23

За позовною заявою: Пустомитівської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Пустомитівської міської ради Львівського району Львівської області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Уно Торг", м.Маріуполь, Донецька область

про стягнення безпідставно збережених коштів в сумі 2392627грн

Суддя У.І. Ділай

Секретар Ю.І.Кохановська

За участі представників:

Від прокуратури : Р.В.Панкевич - прокурор

Від позивача: І.С.Кузів - представник

Від відповідача: О.І.Галушко - представник

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.07.2023, справу №914/2145/23 розподілено судді У.І.Ділай.

Ухвалою від 18.07.2023 позов залишено без руху.

19.07.2023 від позивача на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою від 24.07.2023 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 19.09.2023.

Ухвалою від 19.09.2023 продовжено строк розгляду підготовчого провадження у справі та підготовче засідання відкладено на 26.10.2023.

Ухвалою від 26.10.2023 підготовче засідання відкладено на 09.11.2023.

Ухвалою від 09.11.2023 підготовче провадження закрито. Призначено справу до судового розгляду по суті на 23.11.2023.

Ухвалами від 23.11.2023, від 07.12.2023, від 18.01.2024 розгляд справи відкладено.

У судових засідання від 01.02.2024 та від 06.02.2024 оголошено перерву.

08.02.2024 від прокуратури до суду надійшло клопотання про долучення доказів.

12.02.2024 від прокуратури до суду надійшло клопотання про долучення доказів.

12.02.2024 від відповідача до суду надійшла заява.

Представники прокуратури та позивача в судовому засіданні 12.02.2024 підтримав позовні вимоги з підстав наведених у позовній заяві та з посиланням лина матеріали справи.

У судовому засіданні 12.02.2024 представник відповідача заперечив проти позову, просив відмовити в його задоволенні.

У процесі розгляду матеріалів справи суд

встановив:

Наказом відділу містобудування та архітектури Пустомитівської районної державної адміністрації №039муо-01/06 від 17.05.2019 затверджено містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва «Будівництво багатоквартирних житлових будинків по вул.Паркова,4 в м.Пустомити Пустомитівського району Львівської області»: замовником будівництва є TOB «МК Девелопмент»; будівництво здійснюється на земельній ділянці з кадастровим номером 4623610100:01:004:0274 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

Пустомитівська міська рада надсилала ТзОВ «МК Девелопмент» лист №02-08/666 від 24.06.2020 з пропозицією до укладення договору про пайову участь, сплату пайових внесків, тощо.

Відповідно до інформації Львівської районної державної адміністрації №834/02- 26 від 17.09.2021 та Пустомитівської міської ради №02-08/787 від 05.05.2021 зазначено, що з вищевказаним забудовником договір пайової участі не укладався.

Згідно з відомостями з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва наявний Сертифікат №IУ122210330720 від 15.04.2021, що виданий на підставі Акту готовності до експлуатації від 12.03.2021 (будівництво багатоквартирних житлових будинків по вул.Паркова,4 у м. Пустомити (перша черга). Проектна документація затверджена наказом №2од від 27.06.2019, експертний звіт №451/1/19-Е від 26.07.2019. В Акті готовності об`єкта до експлуатації від 12.03.2021 вказано, що будівництво здійснювалось на підставі дозволу на виконання будівельних робіт №ЛВ112192691577 від 26.09.2019, виданому Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області. Також, зазначено, що будівельні роботи виконувались у строк: вересень 2019 - лютий 2021 років.

Крім того, в п.12 Акту готовності також вказано, що кошти пайової участі не сплачувались на підставі ч.3 п.13 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 №132-ІХ.

Кошторисна вартість будівництва становила 34960,0 тис.грн.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 30.12.2021 відбулася зміна найменування юридичної особи (ідентифікаційний код 41952245) та її місцезнаходження, згідно із якими тепер найменування зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Уно Торг", місцезнаходження - вул.Митрополитська,20, м.Маріуполь, Донецька область,87515.

Подаючи позов, прокуратура покликається на Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (№132-ІХ, прийняття від 20.09.2019, набрання чинності - 17.10.2019), згідно із якими виключено статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», якою до 01.01.2020 було передбачено зобов`язання замовника будівництва взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, шляхом перерахування до прийняття об`єкту будівництва в експлуатацію до місцевого бюджету коштів у розмірі визначеному у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування, який не перевищує граничний розмір, зокрема 4% відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта - для житлових будинків, тощо.

У п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону зазначено, що договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.

Також, вказано, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайова участь). Замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва. Пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію.

Відповідно до ч.9 ст.40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції станом на вересень 2019 року) договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Згідно з п.2 ч.6 ст.40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» граничний розмір пайової участі становив: 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта - для житлових будинків.

Прокуратура вважає, що замовник будівництва ТОВ «МК Девелопмент», у зв`язку з будівництвом спірного об`єкту нерухомості (перша черга) зобов`язаний був сплатити до місцевого бюджету - 1398400грн (34960,0тис.грн /4%) пайового внеску.

Крім того, прокуратура зазначила, що з ЄДЕС у сфері будівництва отримано Сертифікат №IУ122210424380 від 11.05.2021, що виданий на підставі Акту готовності об`єкта до експлуатації від 20.04.2021 (будівництво багатоквартирних житлових будинків по вул.Паркова,4 у м.Пустомити (друга черга будівництва).

В Акті готовності зазначено, що право на виконання будівельних робіт видано Державною архітектурно-будівельною Інспекцією України 10.08.2020 за №ТУ012200729740. Проектна документація затверджена наказом №2од від 27.06.2019, експертний звіт №451/1/19-Е від 26.07.2019.

Будівельні роботи виконувались: серпень 2020 - квітень 2021 років.

Кошторисна вартість будівництва - 33861,00 тис. грн, загальна площа квартир - 3 777,46 м кв.

Кошти пайової участі не сплачувались.

Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» передбачено, що у 2020 році замовники будівництва перераховують кошти до місцевого бюджету - для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України.

Згідно з наказом Міністерства розвитку громад та територій України №311 від 16.12.2020, яким затверджено показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України (розраховані станом на 01 жовтня 2020 року), вартість 1 кв.м. загальної площі квартир будинку у Львівській області становила - 13160 грн.

За розрахунком прокуратури, замовник будівництва TOB «МК Девелопмент» зобов`язаний був сплатити 994227 грн (3777,46 кв.м х 13 160 грн/ 2%) пайового внеску (за будівництво об`єкту нерухомості - друга черга). А загалом відповідачем не сплачено до місцевого бюджету 2392627грн пайового внеску за побудовані будинки (перша та друга черга).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку з кадастровим номером 4623610100:01:004:0274 здійснену 03.05.2019 державну реєстрацію іншого речового права (номер запису: 31446304), зокрема права забудови земельної ділянки (суперфіцій) ТзОВ «МК Девелопмент» (правокористувач) на підставі акту приймання-передачі до договору від 24.04.2019, укладеного з власником землі ОСОБА_1 . Характеристика іншого речового права: здійснення землекористувачем будівництва та подальшої експлуатації багатоквартирних житлових будинків, інших господарських будівель і споруд необхідних для їх обслуговування, безстроково. З 08.08.2022 право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано за об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Проект парк» (номер відомостей про речове право: 47534776).

За повідомленням прокуратури побудовані будинки (перша та друга черга) є окремо стоячими будівлями та відповідно не є сполученими між собою.

В обґрунтуванні наявності підстав для представництва та необхідність захисту інтересів держави прокуратура зазначила, що Пустомитівська міська рада на захист порушених прав територіальної громади до суду не зверталася. Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у встановленні законності при вирішенні суспільно значимого питання законності використання безпідставно збережених коштів, яке здійснюється з порушенням вимог чинного законодавства та призводить до значних втрат місцевого бюджету.

Разом з тим, у запитах прокуратури до позивача зазначено про наявність порушень вимог містобудівного законодавства та необхідність вжиття заходів реагування. Проте ця обставина залишились поза увагою позивача. Прокуратура вважає, що зазначені обставини свідчать про пасивну поведінку позивача щодо захисту порушених державних інтересів, як наслідок наявність передбачених ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» підстав для їх представництва.

Відповідач заперечив проти позову, зазначивши таке.

Рішенням Пустомитівської міської ради №488 від 17.07.2012 затверджено «Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури м. Пустомити та с. Наварії» (додаток №1 до Рішення), згідно з п.3.2. якого Замовник бере на себе зобов`язання в подальшому при будівництві об`єктів містобудування взяти участь у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Пустомити та с.Наварія та вчасно, не пізніше ніж за 15 робочих днів до введення в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта. Подати до Пустомитівської міської ради звернення про укладення договору про пайову участь.

За твердженням відповідача, у товариства крайній термін обов`язку укладення договору про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Пустомити мав наступити щонайпізніше у середині місяця березня 2021 року, тобто щонайменше за 15 робочих днів до введення в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта. Тобто, чинним законодавством та рішеннями Пустомитівської міської ради не встановлено чіткого обов`язку Замовників укладати договори пайової участі у рік, коли Замовнику видано дозвільний документ на початок будівництва. Пустомитівська міська рада сама в Рішенні від 2012 року визначила коли у Замовника настає крайній термін такого обов`язку.

Відповідач вважає, що передбачений обов`язок замовників будівництва протягом 2020 року перерахувати пайову участь до відповідних місцевих бюджетів стосується лише тих випадків, коли із цими замовниками були укладені відповідні договори про сплату пайової участі до 1 січня 2020 року. Щодо будівництва за Дозвільним документом №ІY122210330720 від 10.08.2020 - чинним на момент його видачі законодавством не передбачалося укладення договору пайової участі.

Як зазначило відповідача на час отримання товариством дозволу на будівництво у нього був відсутній обов`язок із укладення договір про пайову участь, а отже і обов`язок з її сплати. За таких обставин суму пайового внеску в розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Пустомити не можна вважати майном, яке збережене відповідачем за рахунок Пустомитівської міської ради (відсутня достатня правова підстава), а тому застосування прокурором до спірних правовідносин статті 1212 Цивільного кодексу України є безпідставним.

Відповідач звернув увагу, що ним в повній мірі був виконаний обов`язок, передбачений пп. 3 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №132-ІХ від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», оскільки товариство неодноразово зверталося до Пустомитівської міської ради щодо надання розрахунку пайової участі.

На думку відповідача, звертаючись із цією позовною заявою до суду в інтересах Пустомитівської міської ради та виконавчого комітету, прокурор втручається у мирне володіння майном відповідача, який був переконаний у правомірності своєї поведінки, оскільки останнє безпосередньо регламентується чинним законодавством.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Щодо права прокуратури на звернення до суду з даним позовом, суд враховує наступне.

Як встановлено судом та не заперечено сторонами, Пустомитівською міською радою, за наявності підстав, не вжито заходів щодо захисту інтересів держави з метою надходження коштів до місцевого бюджету.

Відповідно до частин третьої - п`ятої статті 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Підставою для звернення з даним позовом до суду прокурором вказано на порушення норм інвестиційного законодавства, що, на думку прокуратури, суттєво порушує інтереси територіальної громади, а тому є підставою для звернення до суду з позовом на захист інтересів держави.

При цьому, судом встановлено, що до моменту звернення прокурора з даним позовом, а також після подання прокурором позову, позивач не звертався до суду з позовом з аналогічним предметом.

Таким чином, дії позивача свідчать саме про пасивність його поведінки, розуміючи порушення інтересів держави та маючи відповідні повноваження для їх захисту, за відповідним захистом не зверталися.

У цій справі орган прокуратури не здійснює повноважень щодо управління майном, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави, натомість просить стягнути з відповідача 2392627грн пайового внеску.

Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи № 806/1000/17).

У справі, що розглядається, прокурор обґрунтував наявність "інтересів держави" нераціональним використанням державних ресурсів.

Водночас пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках.

Аналіз частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Оцінюючи підстави для звернення прокурора з даним позовом, судом проаналізовано поведінку міської ради, у повноваженнях якої контроль за надходженням коштів в бюджет. Так, бездіяльність позивача призводить до неотримання прибутку територіальною громадою.

Отже, позивач знав про порушення своїх прав та не звертався до суду за захистом таких, що є підставою вважати, що ними не здійснено захисту інтересів держави.

За таких обставин, господарський суд приходить до висновку, що в цьому випадку прокурор правомірно звернувся до суду в інтересах держави в особі Пустомитівської міської ради та належним чином обґрунтував порушення інтересів держави, необхідність їх захисту та неналежного здійснення такого захисту позивачами.

Предметом позовних вимог є вимога про стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі замовника у розвитку населеного пункту.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

На час отримання відповідачем містобудівних умов та обмежень та дозволу на виконання будівельних робіт стаття 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачала, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті (частина 2). За змістом зазначеної статті Закону пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Величина пайової участі визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування відповідно до встановленого ним розміру (у межах встановленого законом граничного розміру) з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, або на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності (якщо загальна кошторисна вартість будівництва об`єкта не визначена). Розмір пайової участі визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про укладення відповідного договору та доданих до нього документів, а договір укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації зазначеного звернення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Згідно з усталеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, зокрема викладеною в постановах від 08.10.2019 у справі № 911/594/18 і від 14.12.2021 у справі №643/21744/19, перерахування замовником об`єкта будівництва у передбачених законом випадках коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до відповідного місцевого бюджету є обов`язком, а не правом забудовника. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, є обов`язковим на підставі закону.

Строк, визначений Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" для укладення договору пайової участі - протягом 15 днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, встановлено саме для добровільного виконання стороною такого обов`язку, і закінчення цього строку не припиняє цього обов`язку замовника та не звільняє замовника від обов`язку укласти договір. Адже невиконання особою положень законодавства не повинно призводити до настання бажаного для неї внаслідок такого невиконання результату у вигляді звільнення від платежу та надавати майнові переваги порівняно із законослухняною особою.

Тобто відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов`язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов`язання повинне бути виконане до прийнятті новозбудованого об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.

Однак на момент прийняття в експлуатації спірного об`єкту відповідача (першої черги - 12.03.2021, другої черги - 20.04.2021) статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" було виключено на підставі Закону №132-ІХ (з 01.01.2020).

Натомість Закон №132-ІХ врегулював відповідні правовідносини у пункті 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" та установив, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку, зокрема:

- розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування (підпункт 1 частини 2);

- замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва (підпункт 3 частини 2);

- пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію (підпункт 4 частини 2).

При цьому договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання (частина 1).

Тобто відповідно до внесених Законом №132-ІХ змін з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх повного виконання, є лише договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року (ч. 1 п. 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-ІХ).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 виклала висновок щодо вирішення правової проблеми, пов`язаної з застосуванням норм права до правовідносин, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір.

Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.

Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов`язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.

Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.

Стаття 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію. Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання. Одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію у відповідності із частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу України забудовник стає власником забудованого об`єкта, а отже, і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.

Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" після втрати нею чинності.

Крім того, пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-ІХ визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 1 січня 2020 року. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в розвитку інфраструктури населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.

У зв`язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом.

У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 2 ст. 1212 ЦК України).

Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Тобто зобов`язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Отже, у разі порушення зобов`язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 20.07.2022 у справі №910/9548/21 дійшов висновку, що законодавець під час внесення змін до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону №132-IX) чітко визначив підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об`єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін, а саме:

- договори пайової участі, укладені до 01.01.2020 на підставі вимог статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", залишались дійсними та підлягали до їх повного виконання і після виключення вказаної статті (абзац 1 пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX). Тобто істотні умови, зокрема щодо розміру пайової участі, строку сплати пайової участі, відповідальності сторін, які відповідно до закону підлягали врегулюванню у таких договорах, залишались незмінними;

- якщо станом на 01.01.2020 такі об`єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені та, оскільки з 01.01.2020 встановлений статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" обов`язок щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, як і обов`язок щодо укладення відповідного договору, перестав існувати, тому законодавець визначив нормативне регулювання таких правовідносин, зокрема, абзацом 2 пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX.

Отже, розмір та порядок пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту без відповідної вказівки у законі не можуть по-новому визначатись нормами абзацу 2 пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX, якщо відповідні істотні умови були визначені укладеним до 01.01.2020 договором про пайову участь, який згідно з абзацом 1 вказаного пункту розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX є дійсним та продовжує свою дію до моменту його повного виконання.

Передбачений вказаною нормою порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для: (1) об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені; (2) об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

Тож у вказаних двох випадках, ураховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX, замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію.

Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає:

- для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;

- для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.

Отже, для об`єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

Такі висновки Верховного Суду відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом (статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності") обов`язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки до 01.01.2020, але до цієї дати такого обов`язку не виконав, можливо навіть свідомо затягуючи процес здачі об`єкта будівництва в експлуатацію до 01.01.2020 з метою уникнення сплати пайової участі.

Водночас у вказаній постанові Верховний Суд також зауважив, що у випадку, якщо замовниками вищевказаних об`єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX обов`язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи №643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Враховуючи наведені правові позиції, Господарський суд Львівської області відхиляє доводи відповідача про те, що передбачений у абзаці 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX обов`язок замовників будівництва протягом 2020 року перераховувати пайову участь до відповідних місцевих бюджетів стосується лише тих випадків, коли із цими замовниками були укладенні відповідні договори про сплату пайової участі до 01.01.2020, тоді як з вказаної дати у замовників відсутній обов`язок перераховувати до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, а отже, у період отримання відповідачем сертифікатів (від 15.04.2021, від 11.05.2021) та на момент подання позову в цій справі відсутнє положення закону, яке б зобов`язувало його сплачувати відповідні кошти пайової участі у розвиток інфраструктури територіальної громади.

Наведені твердження відповідача ґрунтуються на помилковому тлумаченні ним положень зазначеної правової норми та суперечать послідовним висновкам Верховного Суду щодо її застосування у подібних правовідносинах, зокрема, викладеним у постановах від 14.12.2021 зі справи №643/21744/19, від 20.07.2022 у справі №910/9548/21, від 07.09.2023 у справі №914/2709/23. Суд наголошує, що відсутність обов`язку станом на 2021 рік укладення договору про пайову участь в розвитку інфраструктури населеного пункту, в зв`язку із зміною законодавства, не позбавляє відповідача обов`язку щодо сплати пайового внеску.

Натомість у цій справі прокурор звернувся до господарського суду з позовом про стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі замовника у розвитку населеного пункту на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, і вказаний спосіб захисту суд визнанає як належний.

Зважаючи на встановлення на підставі наданих учасниками справи доказів обставин, які свідчать про закінчення відповідачем будівництва спірного об`єкту в березні 2021 року (перша черга) та квітні 2021 року (друга черга) із отриманням сертифікатів готовності об`єкта до експлуатації 15.04.2021 та 11.05.2021, водночас відсутності укладення ним з позивачем договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту до 01.01.2020, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин норм абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-ІХ, які встановлюють розмір та порядок пайової участі замовників будівництва протягом 2020 року.

Розмір (величину) пайової участі замовника будівництва прокуратурою визначено, виходячи із Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 та Порядку залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури м.Пустомити та с.Наварія, затвердженого рішенням Пустомитівської міської ради №488 від 17.07.2012, а також виходячи із наявних у нього відомостей щодо загальної площі квартир, а саме, 3777,46 м кв. й на підставі опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування для житлових будинків (наказ Міністерства розвитку громад №311 від 16.12.2020).

Господарським судом встановлено, що наказом Міністерства розвитку громад та територій України №311 від 16.12.2020 для Львівської області визначено показник опосередкованої вартості спорудження житла в розмірі 13160,00 грн за 1 кв.м загальної площі квартир у будинку (з урахуванням ПДВ).

Перевіривши поданий розрахунок, суд дійшов висновку, що розрахунок є обґрунтованим та арифметично правильним.

За наведених обставин позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Судовий збір слід покласти на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Керуючись статтями 4, 7, 8, 73, 76-79, 129, 233, 236, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МК Девелопмент» (вул.Львівська бічна,3, с.Сокільники, Львівського району Львівської області,81130; ідентифікаційний код 41952245) на користь Пустомитівської міської ради Львівського району Львівської області (вул.М.Грушевського,46, м.Пустомити Львівська область, 81100; ідентифікаційний код 04372187) 2 392 627,00 грн.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УНО ТОРГ» (вул.Митрополитська,20, м.Маріуполь, Донецька область,87515; ідентифікаційний код 41952245) на користь Львівської обласної прокуратури (Проспект Шевченка, будинок 17/19, м.Львів, 79005; ідентифікаційний код 02910031) 35889,40 грн судового збору.

4.Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст.ст. 241, 256, 257 ГПК України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повне рішення складено 22.02.2024.

Суддя Ділай У.І.