Рішення № 117202006, 12.02.2024, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 19/26/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.02.2024 Справа № 908/2364/23

м.Запоріжжя Запорізької області

Суддя Господарського суду Запорізької області Давиденко І.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" (01123, м. Київ, бул. Лесі Українки, буд. 26, офіс 411, ідентифікаційний код юридичної особи 41084239)

до відповідача Фізичної особи-підприємця Матвієнка Євгена Петровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_1 )

про стягнення 68 744,65 грн

за зустрічним позовом Фізичної особи - підприємця Матвієнка Євгена Петровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_1 )

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" (01123, м. Київ, бул. Лесі Українки, буд. 26, офіс 411, ідентифікаційний код юридичної особи 41084239)

про визнання недійсним Договору

представники сторін

від позивача за первісним позовом: не з`явився

від відповідача за первісним позовом: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Запорізької області через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" надійшла позовна заява (вх. № 2563/23-07/23 від 20.07.2023) Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" до Фізичної особи-підприємця Матвієнка Євгена Петровича про стягнення заборгованості за Договором про надання кредиту № 406776-КС-004 від 15.02.2022 у розмірі 68 744,65 грн, а саме: 30 000,00 грн сума прострочених платежів по тілу кредиту, 34 244,65 грн сума прострочених платежів по процентах та 4 500,00 грн сума прострочених платежів за комісією.

Первісні позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем за первісним позовом порушено зобов`язання за укладеним між сторонами спору Договором про надання кредиту (електронна форма), в зв`язку з чим у останнього утворилась заборгованість.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 20.07.2023, здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/2364/23 та визначено до розгляду судді Давиденко І.В.

Ухвалою суду від 25.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №908/2364/23, присвоїти справі номер провадження 19/26/23. Ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

18.08.2023 від Матвієнка Євгена Петровича надійшла зустрічна позовна заява (вх. № 2869/08-07/23) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" про визнання Договору № 406776-КС-004 від 15.02.2022 про надання кредиту недійсним.

Разом з зустрічним позовом Матвієнком Євгеном Петровичем подано заяву (вх. № 17784/08-08/23) про поновлення строку, встановленого для подання зустрічного позову, визнання поважною причини пропуску процесуального строку для подання зустрічного позову.

Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що укладений між сторонами Договір про надання кредиту укладений без додержанням вимог чинного законодавства, що є підставою для визнання його правочину недійсним.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 18.08.2023, зазначена зустрічна позовна заява передана на розгляд судді Давиденко І.В. в провадженні якої перебуває справа № 908/2364/23.

Ухвалою суду від 23.08.2023 заяву Матвієнка Євгена Петровича про визнання поважною причину пропуску процесуального строку для подання зустрічного позову задоволено та продовжено Матвієнку Євгену Петровичу пропущений строк для подачі зустрічної позовної заяви, вищевказану зустрічну позовну заяву на підставі ч. 1 ст. 174 ГПК України залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви до 04.09.2023 включно.

30.08.2023 від позивача за зустрічним позовом надійшла уточнена зустрічна позовна заява з усуненням недоліків, зазначених в ухвалі суду від 23.08.2023.

Ухвалою від 04.09.2023 прийнято зустрічну позовну заяву від 18.08.2023 (вх. №2869/08-07/23) Фізичної особи - підприємця Матвієнка Євгена Петровича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" про визнання Договору № 406776-КС-004 від 15.02.2022 про надання кредиту недійсним. Вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом у справі № 908/2364/23. Ухвалено перейти до розгляду справи № 908/2364/23 за правилами загального позовного провадження, розгляд справи почати зі стадії відкриття провадження у справі. Підготовче засідання призначено на 10.10.2023.

Від позивача за первісним позовом 25.09.2023 електронною поштою з КЕП та 16.10.2023 через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, відповідно до якого останній просив суд відмовити в його задоволенні та зазначив, що Матвієнко Євген Петрович станом на дату укладення Кредитного договору перебував в статусі фізичної особи-підприємця, через що укладення ним з позивачем саме в такому статусі є цілком природнім - тим більше, що в преамбулі Кредитного договору відображено саме такий статус позивач за зустрічним позовом. Крім того, у Витягу з анкети ФОП Мавієнко Є.П. не відображено його статус як звичайної фізичної особи. У разі, якщо позивач за зустрічним позовом бажає довести протилежне, то він повинен надати до суду відповідні докази стосовно протилежного. Несплата жодного платежу по кредиту свідчить не про відсутність волевиявлення позичальника, як сторони оспорюваного правочину, а лише про небажання виконувати свої зобов`язання за кредитним договором, що не може бути підставою для визнання недійсним Договору №406776-КС-004 від 15.02.2022. Умови Договору про надання кредиту відповідають вимогам чинного законодавства України, позивачем не доведено жодної з підстав, визначених нормами ст. 215 ЦК України для визнання недійсності їх умов, а отже, зустрічний позов ФОП Матвієнка Євгена Петровича до ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» про визнання договору недійсним задоволенню не підлягає.

Також 16.10.2024 від позивача за первісним позовом через підсистему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення, відповідно до яких зазначено, що позивачем за первісним позовом були надані до суду належні та допустимі докази, що підтверджують факт укладення Кредитного договору у відповідності до норм чинного законодавства України, що спростовує протилежні висновки відповідача за первісним позовом із зазначеного питання. Будь-яких доказів на спростування вищезазначеного не було, хоча саме відповідач за первісним позовом в такому випадку повинен довести факт неукладення Кредитного договору і саме на нього у відповідності до норм ГПК України покладено тягар доказування відсутності укладення Кредитного договору. Позичальник жодного разу не звертався до кредитора з будь-яких спірних або не висвітлених питань, не відмовлявся від одержання кредиту, а в повній мірі скористався коштами, наданими кредитором. 15.02.2022 позивач за первісним позовом видав відповідачу кредит у розмірі 30 000,00 грн, на картковий рахунок № НОМЕР_2 вказаний відповідачем за первісним позовом в анкеті позичальника, чим виконав свої зобов`язання своєчасно та в повному обсязі, що підтверджується: платіжним дорученням №33646 від 15.02.2022.

Ухвалою суду від 10.10.2023, в порядку ст. 183 ГПК України, відкладено підготовче провадження на 07.11.2023.

Ухвалою суду від 07.11.2023 продовжено строк підготовчого провадження, підготовче засідання призначено на 05.12.2023.

У зв`язку з перебуванням судді Давиденко І.В. з 04.12.2023 по 06.12.2023 на лікарняному, судове засідання, призначене на 05.12.2023 об не відбулося.

Ухвалою суду від 07.12.2023 підготовче провадження відкладено на 22.12.2023.

Ухвалою суду від 22.12.2023 закрито підготовче провадження, розгляд справи по суті призначено на 17.01.2024.

Ухвалою суду від 17.01.2024 відкладено судове засідання на 12.02.2024.

Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Пунктом 3 ст. 222 ГПК України передбачено, що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Представники сторін в судове засіданні 12.02.2024 не з`явились, про час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

Від відповідача за первісним позовом 09.02.2024 надійшла заява про відкладення судового засідання.

В зв`язку з обмеженістю строку розгляду справи по суті та тим, що неявка відповідача за первісним позовом не перешкоджає розгляду справи по суті, судом відмовлено в задоволенні заяви про відкладення судового засідання.

У відповідності до ст. 42 ГПК України, учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З урахуванням викладеного, суд вирішив за доцільне розглянути справу по суті за наявними матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, за відсутністю представників сторін.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується первісний позов та зустрічний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

15.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС ПОЗИКА" (Кредитодавець) та Фізичною особою-підприємцем матвієнко Євгеном Петровичем (Позичальник) укладено Договір № 406776-КС-004 про надання кредиту (Електронна форма), шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України "Про електронну комерцію"(далі- Договір кредиту).

Відповідно до п. 1 Договору кредиту, Кредитодавець надає Позичальнику грошові кошти у розмірі 30 000,00 грн на засадах строковості, поворотності, платності (далі - Кредит), а Позичальник зобов`язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування Кредитом у порядку та на умовах, визначених цим Договором про надання кредиту, та Правилами про надання грошових коштів у кредит фізичним особам-підприємцям (Правила).

Тип кредиту: Кредит.

Строк кредиту: 16 тижнів.

Процентна ставка: в день 1,01015000 %, фіксована.

Комісія за надання кредиту: 4 500,00 грн.

Загальний розмір наданого Кредиту: 30 000,00 грн.

Термін дії Договору до 07.06.2022.

Орієнтовна загальна вартість наданого Кредиту: 58 960,00 грн.

Пунктом 2 Договору кредиту визначено, що протягом строку кредитування процентна ставка за Кредитом (надалі - Проценти за користування Кредитом) нараховуються на залишок заборгованості по Кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування Кредитом в залежності від дотримання Позичальником графіку платежів, що вказаний в п. 3 Договору, і розраховується в порядку, визначеному Договором.

У пункті 3 Договору кредиту встановлений графік платежів, які має здійснювати Позичальник для належного виконання умов Кредитного договору.

Згідно з пунктом 5 Договору кредиту, Позичальник підтверджує, що він ознайомлений з Договором про надання кредиту та Правилами, текст яких розміщено на сайті Кредитодавця, повністю розуміє всі умови, їх зміст, суть, об`єм зобов`язань та погоджується неухильно дотримуватись їх та, відповідно, укладає Договір.

З матеріалів справи вбачається, що позивач за первісним позовом свої зобов`язання за Договором виконав належним чином та надав відповідачу за первісним позовом грошові кошти в розмірі 30 000,00 грн, шляхом перерахування на банківську картку Позичальника № НОМЕР_2 , про що свідчить платіжне доручення № 33646 від 15.02.2022 про перерахування коштів матвієнко Є.П., ІПН НОМЕР_1 згідно з дог. № 406776-КС-004 від 15.02.2022.

Зарахування 15.02.2022 грошових коштів в розмірі 30 000,00 грн на ім`я Матвієнко Є.П. на картку НОМЕР_2 також підтверджується Банківською випискою по рахунку, наданою на запит суду АТ КБ "ПРИВАТБАНК" з № 20.1.0.0.0/7-230731/19006 від 25.07.2023.

Підставою звернення позивача за первісним позовом до суду з позовом у даній справі стало не повернення відповідачем за первісним позовом кредитних коштів та процентів за користування цією послугою, а також не сплата передбаченої Договором комісії.

Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає первісні позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Підстави виникнення господарських зобов`язань визначені в ст. 174 ГК України. Зокрема, господарські зобов`язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання, придбання або збереження майна суб`єкта або суб`єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно з приписами ст.ст. 11, 509 ЦК України, підставами виникнення зобов`язання - правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших, стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Статтею 638 ЦК України унормовано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За приписами ч. 1 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 2 ст. 639 ЦК України закріплено, що якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

У статті 3 Закону України "Про електрону комерцію" визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних праві обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з ч. 3 ст. 11 Закону України "Про електрону комерцію", електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Частина 5 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України "Про електрону комерцію" відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За приписами ч. 7 ст. 11 Закону України "Про електрону комерцію", електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.

Згідно з ч. 12 ст. 11 Закону України "Про електрону комерцію" електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про електрону комерцію", якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У пункті 6 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про електрону комерцію" визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що Фізична особа-підприємець Матвієнко Є.П. через вебсайт Кредитодавця https://bizpozyka.com/ шляхом введення Логіну Особистого кабінету паролю Особистого кабінету ввійшлаов до Особистого кабінету та з Особисто кабінету через Інформаційно-телекомунікаційну систему (ІТС) подав Заявку на отримання кредиту, де відповідно вказала номер свого поточного (карткового) рахунку.

Відповідно до п.п. 3.1.1 Правил про надання грошових коштів у кредит фізичним особам-підприємцям Товариством з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС ПОЗИКА" після отримання Заявником від Кредитодавця повідомлення про прийняте рішення щодо можливості надання Кредиту в Особистому Кабінеті Заявника розміщається Оферта, яка є пропозицією в розумінні ч. 4 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію". Після отримання Оферти Заявнику надсилається Одноразовий ідентифікатор.

У випадку відмови від укладення Заявником Договору чи не підписання його шляхом використання Електронного підпису одноразовим ідентифікатором, Оферта вважається не акцептованою Заявником і втрачає силу (п.п. 3.1.2, 3.1.3 Правил).

Позивач за первісним позовом 15.02.2022 направив відповідачу за первісним позовом пропозицію (оферту) укласти Договір № 406776-КС-004 про надання кредиту.

Відповідь Заявника/Позичальника, якому адресована пропозиція укласти Договір про надання кредиту, про повне та безумовне її прийняття (акцепт) надається шляхом надсилання електронного повідомлення Кредитодавцю, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 Закону України Про електронну комерцію" (п. 3.1.4 Правил).

15.02.2022 відповідач за первісним позовом прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення Договору № 406776-КС-004 про надання кредиту на умовах, визначених офертою, шляхом направлення через телекомунікаційну систему, надісланого відповідачу за первісним позовом на номер телефону НОМЕР_3 , який вказано Позичальником у своїй Анкеті особистому кабінеті, електронного СМС-повідомлення з одноразовим ідентифікатором, які був введений Позичальником.

Таким чином, 15.02.2022 сторони уклали Договір № 406776-КС-004 про надання кредиту (Електронна форма) шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України "Про електронну комерцію".

За умовами цього Договору позивач за первісним позовом надав грошові кошти у розмірі 30 000,00 грн на засадах строковості, поворотності, платності (Кредит), а відповідач зобов`язався повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування Кредитом у порядку та на умовах, визначених цим Договором про надання кредиту, та Правил про надання грошових коштів у кредит фізичним особам-підприємцям.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (стаття 1048 Цивільного кодексу України).

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (стаття 1049 ЦК України).

Позивач за первісним позовом свої зобов`язання за Договором виконав та надав відповідачу за первісним позовом грошові кошти в розмірі 30 000,00 грн, шляхом перерахування на банківську картку Позичальника № НОМЕР_2 .

Зарахування 15.02.2022 грошових коштів в розмірі 30 000,00 грн на ім`я Матвієнко Є.П. на картку НОМЕР_2 також підтверджується наданою на запит суду інформацією АТ КБ "ПРИВАТБАНК".

Відповідно до наданого позивачем за первісним позовом до матеріалів справи Розрахунку заборгованості за Договором № 406776-КС-004 Позичальник на виконання умов Договору не здійснив жодних платежів.

Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

У справі, що розглядається, спір виник з приводу несплати відповідачем за первісним позовом кредиту.

На момент розгляду справи відповідач за первісним позовом заборгованість перед позивачем за первісним позовом не сплатив.

Слід зазначити, що відповідач за первісним позовом в судових засіданнях зазначав, що заперечує проти нарахування сум процентів та комісії, по тілу кредиту заперечень не заявляв.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Судом встановлено, що Позичальник свого обов`язку з повернення суми кредиту у розмірі 30 000,00 грн, а також нарахованих процентів у розмірі 34 244,65 грн та комісії у розмірі 4 500,00 грн не виконав, доказів правомірності своїх дій щодо такої не виплати суду не надав.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість первісних позовних вимог в частині стягнення з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом 30 000,00 грн суми прострочених платежів по тілу кредиту, 34 244,65 грн суми прострочених платежів по процентах та 4 500,00 грн суми прострочених платежів за комісією.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід`ємною частиною «права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бурдов проти Росії»).

Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. У справі «Руїс Торіха проти Іспанії», Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Водночас, необхідно враховувати, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Відповідно до ст.ст. 7, 13 ГПК України, правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).

Частинами 1, 2 ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, первісні позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню.

Судовий збір за первісним позовом, в порядку ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача за первісним позовом.

Суд розглянувши зустрічний позов відмовив в його задоволенні, з огляду на наступне.

Позивач за зустрічним позовом посилався на те, що Договір № 406776-КС-004 був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» та Фізичною особою Матвієнко Євгеном Петровичем , що підтверджується банківською карткою, номер якої позивач за зустрічним позовом вказав для перерахунку коштів рахунок НОМЕР_4, відповідно до Договору SAMDNWFC00054614479 від 23.09.2019 картка оформлена на фізичну особу позивача за зустрічним позовом. Відповідно до умов надання кредиту фізичній особі Типова форма Договору: Споживчий кредит. Електронна форма діє з 23.11.2022. Правила кредитування для фізичних осіб підприємців введено в дію 28.06.2022 та Типова форма договору ФОП введено в дію від 23.11.2022. Форму Договору № 406776-КС-004 про надання кредиту, який позивачем за первісним позовом долучено до позову, було зроблено вже після укладання Договору про надання споживчого кредиту від 15.02.2022 відповідачу за первісним позовом, що не відповідає вимогам ст.ст. 73, 76-78 ГПК України. Також позивач за зустрічним позовом зазначив з посиланням на ст. 1055 ЦК України, що Договір № 406776-КС-004 від 15.02.2022 у письмовій формі не укладався. Позивач за зустрічним позовом особисто спірний договір не підписував. Також зазначив, що не зробив жодного платежу, що підтверджує відсутність волевиявлення позивача за зустрічним позовом. В зв`язку з чим, просить визнати Договір № 406776-КС-04 від 15.02.2022 недійсним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків (п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

Відповідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 названого Кодексу.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Положеннями ч. 1 ст. 228 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Водночас, ч. 1 ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до частини 3 статті 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою та спрямованою на досягнення певної мети.

Оспорюваний правочин укладений між сторонами спору з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем дистанційно, в електронній формі, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» та Правилами про надання грошових коштів у кредит фізичним особам-підприємцям, умови яких були відомі позивачу за первісним позовом при його укладенні, а саме: можливість укладення оспорюваного правочину шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором та особисте зазначення позичальником за оспорюваним правочином карткового рахунку з метою отримання кредиту.

Положеннями статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" передбачено, що електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Накладанням електронного підпису завершується створенням електронного документа (ст. 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг").

Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством (ст. 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг").

Згідно із ст. 8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.

Суд зазначає, що позивачем за зустрічним позовом не надано доказів того, що умови Договору не були погоджені сторонами Договору, волевиявлення сторін не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі.

Навпаки у тексті зустрічного позову останнім підтверджено укладення (підписання) кредитного договору шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

Верховним Судом було зазначено, що фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статусу фізичної особи - підприємця, не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус "фізична особа - підприємець" сам по собі не впливає на будь-які правомочності особи, зумовлені її цивільною право - і дієздатністю як фізичної особи, та жодним чином не обмежує їх (Постанова КГС ВС у справі №9/679/07-НР від 10.10.2018 року).

Аналогічна правова позиція викладене в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018р. у справі №910/16713/15.

В силу ч. 1 ст. 52 ЦК України, фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Тому, суд виходить з того, що використання картки фізичної особи, фізичною особою-підприємцем не впливає на дійсність договірних відносин, оскільки відповідачем за первісним позовом самостійно обрано відповідну картку для ведення підприємницької діяльності, в тому числі у правовідносинах з ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА».

Відповідач за первісним позовом повинен був самостійно визначити доцільність використання власної картки у договірних відносинах.

До загальних засад цивільного законодавства віднесено справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України), а відтак і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

До таких висновків прийшов Верховний суд у складі Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 390/34/17 у постанові від 10 квітня 2019 року.

Суд констатує, що не заперечуючи проти власне факту укладення та підписання Договору про надання кредиту, використання у кредитних відносинах власної картки фізичної особи, проведення часткового повернення отриманих коштів, та одночасно заявляючи про недійсність договору, відповідач за первісним позовом вчиняє суперечливу поведінку, котра не відповідає засадам добросовісності.

Крім того, Договір містить повну інформацію щодо умов кредитування: предмет договору, строк кредитування, процентну ставку за користування кредитом, строки платежів, а також права та обов`язки сторін, порядок розрахунків, відповідальність за порушення зобов`язань тощо.

Відтак, наведені вище обставини в своїй сукупності свідчать про дотримання сторонами при підписані та погодженні Договору всіх загальних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину у розумінні ст. 203 ЦК України.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відповідність Договору вимогам чинного законодавства України, зокрема, Закону України «Про електронну комерцію», та відсутність підстав для задоволення зустрічного позову.

Також суд зазначає, що посилання позивача за зустрічним позовом на Договір SAMDNWFC00054614479 від 23.09.2019, відповідно до якого картка оформлена на фізичну особу є безпідставним та не стосується даного спору.

Посилання позивача за зустрічним позовом на Правила кредитування для фізичних осіб підприємців, що введено в дію 28.06.2022 та Типову форму договору ФОП, що введено в дію від 23.11.2022, а отже, форму Договору № 406776-КС-004 про надання кредиту, який позивачем за первісним позовом долучено до позову, було зроблено вже після укладання Договору про надання споживчого кредиту від 15.02.2022 є помилковим, оскільки на сайті https://bizpozyka.com/ в розділі «Карта сайту» міститься Архів договорів, відповідно до яких містяться всі Типові форми договорів електронна форма ФОП, що були актуальні у попередні періоди, в тому числі з 14.07.2021 - по 23.11.2022, на який в тому числі припадає дата укладення Кредитного договору № 406776- КС-004 від 15.02.2022.

Нездійснення позивачем за зустрічним позовом платежів по Договору № 406776-КС-004 від 15.02.2022 свідчить про невиконання з його боку своїх зобов`язань, а не про волевиявлення Позичальника, як сторони оспорюваного правочину. Також суд зазначає, що зверненнь позивача за зустрічним позовом до відповідача за зустрічним позовом щодо заперечень щодо спірного Договору матеріали справи не містять, як і доказів повернення позивачем за зустрічним позовом нарахованної на його рахунок суми кредитних коштів.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Відповідно до статті 79 ГПК України, наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Це стосується позивача за зустрічним позовом, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд відмовив у задоволенні зустрічних позовних вимог.

Судовий збір за подання зустрічної позовної заяви залишається за позивачем за зустрічним позовом.

Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 180, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Матвієнка Євгена Петровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" (01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, буд. 26, офіс 411, ідентифікаційний код юридичної особи 41084239) заборгованості за Договором про надання кредиту № 406776-КС-004 від 15.02.2022 у розмірі 30 000 (тридцять тисяч) грн 00 коп. - сума прострочених платежів по тілу кредиту, 34 244 (тридцять чотири тисячі двісті сорок чотири) грн 65 коп. - сума прострочених платежів по процентах та 4 500 (чотири тисячі п`ятсот) грн 00 коп. - сума прострочених платежів за комісією.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Матвієнка Євгена Петровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" (01123, м. Київ, бул. Лесі Українки, буд. 26, офіс 411, ідентифікаційний код юридичної особи 41084239) 2 147 (дві тисячі сто сорок сім) грн 20 коп. витрат зі сплати судового збору.

4. У задоволенні зустрічного позову відмовити.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення складено та підписано 22.02.2024.

Суддя І.В. Давиденко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.