Рішення № 117201720, 23.02.2024, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23 лютого 2024 року Справа № 903/1275/23

Господарський суд Волинської області у складі судді Дем`як В.М., розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи №903/1275/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Відродження" (13132, Житомирська область, Житомирський район, село Громада, вулиця Польова, будинок 1, код ЄДРПОУ 31884860)

до відповідача: Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства імені Івана Франка (45726, Волинська область, Горохівський район, село Губин Перший, код ЄДРПОУ 03373842)

про стягнення 444 761, 26 грн.

Встановив: Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Відродження" звернулось до Господарського суду Волинської області з позовом до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства імені Івана Франка про стягнення 444 761, 26 грн. в т.ч. 426 844, 38 грн. - боргу, 8158, 28 грн. - 3% річних, 9758, 60 грн. - інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем договору поставки №20 від 13.06.2023 в частині своєчасної оплати за поставлений товар.

Ухвалою суду від 25.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

10.01.2024 від Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка через відділ документального забезпечення та контролю суду надійшов відзив на позовну заяву за вх.№01-75/277/24 від 10.01.2024, у якому відповідач просить суд у задоволенні позовної заяви відмовити повністю.

Також 10.01.2024 від Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка надійшла заява про забезпечення доказів за вх.№ 01-74/44/23 у якій заявник просить витребувати у позивача оригінали усіх доказів, що додані до позовної заяви.

В обґрунтування поданої заяви відповідач зазначає, що існує необхідність у витребуванні господарським судом документів від позивача оригіналів усіх доказів, копії яких додані останнім до позовної заяви, оскільки для відповідача подання таких доказів у оригіналі є неможливим (відсутні у представника відповідача), а витребувані докази підтвердять або спростують наявність основного боргу.

Ухвалою суду від 10.01.2024 заяву про забезпечення доказів Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства імені Івана Франка за вх.№ 01-74/44/23 від 10.01.2024 призначено до розгляду у судовому засіданні на 15.01.2024. Запропоновано позивачу подати письмові пояснення щодо заяви про забезпечення доказів.

12.01.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Відродження" через відділ документального забезпечення та контролю суду надійшла заява за вх. №01-75/321/24 від 12.01.2024 до якої долучив оригінали додатків, долучених до позовної заяви, при цьому просить суд при вирішення спору у даній справі провести дослідження та надати правову оцінку оригіналам письмових доказів у справі та після завершення розгляду справи повернути вказані оригінали доказів за адресою вказаній у заяві.

Ухвалою суду від 15.01.2024 у задоволенні заяви Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства імені Івана Франка про забезпечення доказів за вх.№ 01-74/44/24 від 10.01.2024 відмовлено.

Ухвала суду від 25.12.2023 про відкриття провадження у справі, була надіслана електронною поштою в електронний кабінет позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Відродження" та відповідно до довідки Господарського суду Волинської області була доставлена до електронного кабінету 25.12.2023.

Ухвала суду від 11.12.2023 про відкриття провадження у справі, була надіслана електронною поштою в електронний кабінет відповідача - Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства імені Івана Франка та відповідно до довідки Господарського суду Волинської області була доставлена до електронного кабінету 25.12.2023.

У відповідності до п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Отже, суд дійшов висновку, що позивач та відповідач про розгляд справи судом повідомлений належним чином.

Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відсутні.

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відсутність відзиву з відповідними вказівками на незгоду відповідача з будь-якою із обставин справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, що позбавляє відповідача відповідно до ч. 4 ст. 165 ГПК України заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи, суд вважає, що в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч. ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється залежності від обставин справи та з розгляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, встановив:

13.06.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Відродження" (Постачальник) та Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством імені Івана Франка (Покупець) укладено договір поставки №20, згідно з умовами якого, постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується прийняти цей товар та оплатити його у повному обсязі на умовах визначених даним договором. Найменування товару: Макуха соєва, олія соєва (п. 1.1., 1.2. договору).

Відповідно до п. 2.2. договору загальна кількість товару і ціна визначається згідно з сумарною кількістю вказаною в відповідних видаткових накладних постачальника, які є невід`ємною частиною даного договору.

Згідно п.п. 4.1.- ціна за одиницю товару указана в відповідних видаткових накладних. Загальна вартість товару, а також загальна сума договору - визначається та дорівнює сумарній вартості товару згідно з усіма відповідними накладними постачальника. Ціни за даним Договором зазначені в національній валюті з врахуванням ПДВ. Форма оплати: в грошовому виразі виключно у національній валюті України.

Умови оплати: поставлена партія товару оплачується протягом 9 (дев`яти) календарних днів з моменту поставки або оплата партії товару проводиться попередньо, згідно ваги та ціни попередньо узгодженої сторонами та вказаній в рахунку-фактурі постачальника. Розрахунки по даному договору здійснюються у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів з поточного рахунку покупця на поточний рахунок постачальника, що вказані в даному договорі. Основою для проведення оплати покупцем постачальнику є відповідна видаткова накладна або рахунок-фактура останнього. Видаткові накладні та/або рахунки-фактури надсилаються постачальником покупцю виключно в оригіналах та підлягають сплаті останнім в термін зазначений в п. 4.5. даного договору.

Днем здійснення покупцем платежу вважається день, в який сума, що підлягає сплаті, надходить на відповідний рахунок постачальника. При здійснені розрахунку по даному договору покупець у платіжному дорученні повинен вказати наступне: номер та дату укладання даного Договору, номер накладної по якій здійснюється оплата та найменування товару за який здійснюється оплата.

Відповідно до п. 5.1 договору, визначено наступний порядок поставки товару: DAP Україна, склад ПОСП ім. Івана Франка, 45726, Волинська область, Горохівський район, с. Губин Перший, викладених у відповідності до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «ІНКОТЕРМЄ» (редакція 2010 року) або EXW Україна, Житомирська області, Житомирський район, с. Громада, вул. Польова, 1, склад постачальника, викладених у відповідності до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «ІНКОТЕРМС» (редакція 2010 року).

Пунктом 12.1. договору передбачено, що даний договір вважається укладеним і набирає чинність з моменту підписання його сторонами та діє з 13.06.2023 року по 31.12.2023 року.

На виконання умов договору позивачем у червні місяці 2023 року було поставлено, а ПОСП ім. Івана Франка, прийнято, товарно-матеріальних цінностей загальною вартістю 1 037 540,28 грн. згідно видаткових накладних №1070 від 14.06.2023 на суму 510 835,08 грн. та №1088 від 16.06.2023 на суму 526 705,20 грн. Поставка товарів визначеною вартістю підтверджується також долученою позивачем до матеріалів справи товарно-транспортною накладною №4 від 26.09.2023.

Відпуск товарів визначеною вартістю підтверджується також долученими позивачем до матеріалів справи податковими накладними від 14.06.2023 №80 на суму 510 835,08 грн. та від 16.06.2023 №91 на суму 526 705,20 грн. з матеріалами реєстрації останніх у податковому органі, рахунками на оплату від 14.06.2023 №1070 та від 16.06.2023 №1088.

Згідно п.п. 14.1.202. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України, продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

Відповідно до ст.ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. (з наступними змінами та доповненнями), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після їх закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах несе власник або уповноважений орган, який здійснює керівництво підприємством.

Суд встановив, що видаткові накладні №1070 від 14.06.2023 та №1088 від 16.06.2023 на поставку ТОВ Агрофірма "Відродження" товарно-матеріальних цінностей ПОСП ім. Івана Франка підписані уповноваженими представниками сторін, скріплені відтисками печаток господарюючих суб`єктів, містять всі визначені чинним законодавством обов`язкові реквізити, в повному об`ємі відображають зміст та обсяг здійснених сторонами на підставі останніх, згідно умов підписаного договору поставки №20 від 13.06.2023 господарських операцій.

Долученими до матеріалів справи податковими накладними від 14.06.2023 №80 на суму 510 835,08 грн. та від 16.06.2023 №91 на суму 526 705,20 грн. підтверджується здійснення позивачем визначених положеннями Податкового кодексу України, зокрема, статтею 201 Кодексу, заходів щодо підготовки, виписки за результатами господарських операцій з відпуску відповідачу товару на загальну суму 1 037 540,28 грн. податкових накладних, їх реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних, подальшого задекларування податкового кредиту за результатами господарських операцій.

Відповідач частково оплатив товар, на суму 610 695,90 грн.., що підтверджується платіжними інструкціями від 16.06.2023 №790 на суму 425 695,90 грн., від 11.10.2023 №110 на суму 50 000,00 грн., від 07.11.2023 №270 на суму 35 139,18 грн., від 07.11.2023 №271 на суму 64 860,82 грн. та від 17.11.2023 на суму 35 000,00 грн.

Проте, ПОСП ім. Івана Франка взяті на себе згідно договору поставки №20 від 13.06.2023 року зобов`язання в частині проведення з позивачем повних розрахунків по оплаті поставленого товару (у порядку, строки та розмірах, визначених угодою) не виконало, їх вартість не оплатило у зв`язку з чим заборгувало постачальнику 426 844,38 грн.

З метою досудового врегулювання господарського спору щодо неналежного виконання ПОСП ім. Івана Франка своїх зобов`язань за договором поставки №20 від 13.06.2023, позивачем 17.11.2023 на адресу ПОСП ім. Івана Франка було направлено претензію за №158 від 17.11.2023 з вимогою сплати заборгованість в розмірі 426 844,38 грн., 7041,10 грн. - 3% річних та 7624,38 грн. інфляційних втрат. Зазначену вимогу було залишено боржником без відповіді та належного реагування.

Враховуючи вище викладене позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права та просить стягнути з відповідачів заборгованість в сумі 426 844,38 грн. При цьому до розміру пред`явлених позовних вимог позивачем було включено вимоги стосовно стягнення на його користь з відповідача 8158, 28 грн. - 3% річних та 9758, 60 грн. - інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 144 Господарського кодексу України, майнові права та майнові обов`язки суб`єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відносини купівлі-продажу врегульовані Главою 54 ЦК України, відповідно до положень якої за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, укладений сторонами договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 1 ст. 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Між сторонами виникли цивільні права та обов`язки на підставі договору поставки №20 від 13.06.2023. Договір предметом судового розгляду не був, недійсним в судовому порядку не визнавався.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з положеннями статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 527, Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання.

Згідно із статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи встановлені обставини, укладення між сторонами договору поставки №20 від 13.06.2023, відпуск позивачем на виконання його умов відповідачу товарів, їх отримання Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством імені Івана Франка та не проведення при цьому всіх належних розрахунків і платежів, суд дійшов висновку про підставність пред`явленого позивачем до відповідача позову в частині стягнення заборгованості 426 844,38 грн.

У відповідності до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд відзначає, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з наданими розрахунками позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України було нараховано відповідачу 9 758,60 грн. суми інфляційних нарахувань за період з 01.09.2023 по 30.11.2023 та 8158,28 грн. трьох відсотків річних за період з 25.06.2023 по 19.12.2023.

Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення сум інфляційних та процентів річних, перевіривши методику та періоди їх нарахування, суд вважає, що останні підставні, відповідають фактичним обставинам справи, є арифметично вірними, а відтак підлягають до задоволення у визначених позивачем розмірах.

Заперечення відповідача, в частині долучення до матеріалів справи позовної заяви сумнівних документів не взято до уваги суду.

Суд встановив, що Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Відродження" було надано суду оригінали документів долучені до позовної заяви та встановлено вірність копій їх оригіналам.

Згідно ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до положень статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Також, згідно з нормами статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Правилами статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача.

Позивачем заявлено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000 грн.

Згідно ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

У постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:

1) за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу);

2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;

3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;

4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Суд, з урахуванням вимог ст.ст. 123, 124, 126, 129 ГПК України дослідивши надані заявником докази на підтвердження об`єму наданих послуг, встановив, що надання позивачу правничої допомоги підтверджується доданими до заяви доказами, а саме: договором про надання правничої допомоги від 18.11.2023, платіжною інструкцією від 18.12.2023 №81 на суму 40 000,00 грн.

18.11.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Відродження" (Замовник) та Приватним підприємцем Грицик Андрій Вікторович (фахівець в галузі права - адвокат), згідно умов п. 1.1. якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання надати замовнику правничу допомог щодо стягнення із ПОСП ім. Івана Франка, код ЄДРПОУ 03373842 заборгованості за поставлений згідно договору поставки №20 від 13.06.2023 року товар в сумі 461 844,38 грн., шляхом підготовки проекту вимоги при сплату боргу в порядку досудового врегулювання спору та/або подання позову про стягнення боргу до Господарського суду Волинської області, а також трьох процентів річних та інфляційних за час прострочення оплати боргу.

Відповідно до п. 3.1. договору зважаючи на складність справи, очікувану тривалість її розгляду та важливість її результатів для Замовника, сторонами визначено оплату в фіксованій сумі в розмірі 40 000,00 грн. яка підлягає сплаті Замовником на користь Виконавця в термін до 19.12.2023 року авансовим платежем на наступний банківський рахунок Виконавця: ПП ГРИЦИК А.В.: р/р: НОМЕР_1 , м. Житомир РУ ЗАТ КБ "ПриватБанк", МФО 311744, і.код 2784400939.

Як вбачається з платіжної інструкції від 18.12.2023 №81 на суму 40 000,00 грн. Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Відродження" здійснила оплату адвокату Грицику А.В. наданих останнім послуг на суму 40 000,00 грн.

Суд бере до уваги висновок, зазначений у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 зі справи №922/445/19. В абзацах другому та третьому пункту 6.5 цієї постанови зазначено, що згідно зі змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу).

Судом враховується, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку таке втручання суперечитиме принципу свободи договору визначеному нормами ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020р. у справі №910/13071/19).

Відповідно до Постанови Об`єднаної Палати Верховного Суду від 03.10.2019 року за справою №922/445/19, суд може зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони; обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.

Водночас відповідно до ч.4 ст.126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч.5, 6 ст.126 Кодексу).

В розумінні положень згаданих норм законодавства, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи, проте, беручи до уваги заявлене представником відповідача в відзиві на позовну заяву клопотання про зменшення, вправі зробити це у даній справі.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у вищенаведеній нормі.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лінгенс проти Австрії" зазначено, що суд не зобов`язаний керуватися тими внутрішньо національними розцінками і критеріями, з яких виходять Уряд і заявник на підтримку відповідних аргументів; він керується свободою розсуду відповідно до того, що він вважає за справедливе.

Слід зауважити, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На думку суду, витрати на оплату послуг адвоката є дійсними та необхідними, про що йшлося вище, проте їх розмір не може вважатись розумним, оскільки не є повністю співмірним зі складністю справи, а також складністю і обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

Аналізуючи розмір заявлених до стягнення з відповідача витрат, суд враховує, що відносини між сторонами, на підставі яких подано позовну заяву, виникли на підставі договору поставки. Тобто, на переконання суду, категорія справи не є специфічною чи особливо складною.

Фактичними обставинами справи є існування заборгованості по оплаті товарно-матеріальних цінностей у відповідності до укладеного між сторонами договору поставки №20 від 13.06.2023 на суму 426 844,38 грн. Тобто, визначення суми заборгованості та виклад фактичних обставин справи не є особливо об`ємною та затратною роботою. Розрахунок інших нарахувань - інфляційних втрат та 3% річних, долучений до позовної заяви, також не є складним та об`ємним.

Заява в основному містить нормативні положення Цивільного кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, внаслідок чого видається, що складення такої відповідного позову не є особливо затратним по часу.

Судова практика у справах відповідної категорії в господарському судочинстві є усталеною, тому підготовка позовних заяв за наведених фактичних обставин відносин між сторонами не потребує додаткової пошукової роботи стосовно з`ясування позицій касаційного суду.

При цьому, суд зазначає, що покладення всіх понесених стороною судових витрат на іншу сторону не може бути надмірним тягарем для іншої сторони.

Відтак, враховуючи здійснене на адресу суду заперечення відповідача про розмір витрат на правову допомогу, заявлених до стягнення позивачем, останні приймаються судом із наступними висновками про можливість зменшення розміру таких витрат з 40 000,00 грн. до 20 000,00 грн., що на думку та переконання суду, є достатньою компенсацією витрат робочого часу адвоката.

На підставі аналізу обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, виходячи з вимог розумності та справедливості, врахувавши обставини справи, тривалість розгляду справи, мотивів прийняття даного судового рішення, суд дійшов висновку щодо доцільності відшкодування Товариству з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Відродження" за рахунок Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства імені Івана Франка витрат на надання правової допомоги в суді в розмірі 20 000,00 грн.

Зазначені витрати на переконання суду, відповідатимуть критеріям пропорційності, добросовісності, розумності та справедливості.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 75, 76-80, 123, 126, 129, 231, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

вирішив:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка (45726, Волинська область, Горохівський район, село Губин Перший, код ЄДРПОУ 03373842) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Відродження" (13132, Житомирська область, Житомирський район, село Громада, вулиця Польова, будинок 1, код ЄДРПОУ 31884860) 444 761, 26 грн. заборгованості в т.ч. 426 844, 38 грн. - основного боргу, 8158, 28 грн. - 3% річних, 9758, 60 грн. - інфляційних втрат та 6671,42 грн. витрат пов`язаних з оплатою судового збору, 20 000,00 грн. витрат на правову допомогу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Суддя В. М. Дем`як