Рішення № 117182706, 21.02.2024, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 лютого 2024 року 320/14641/23

Колегія суддів Київського окружного адміністративного суду у складі головуючої судді Колеснікової І.С., суддів Головенка О.Д., Перепелиці А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство фінансів України та ОСОБА_2 , про визнання протиправним та нечинним нормативного акту в окремій його частині, -

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) із позовом до Міністерства оборони України (далі також Міноборони, відповідач) в якому просить суд визнати протиправним та нечинним положення Порядку і умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 25 січня 2023 року № 45:

- п. 1.7 в частині «ОГД призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою чи заявою їх законних представників»;

- п. 1.10 в частині «призначена сума ОГД у Міністерстві оборони України, військовій частині НОМЕР_1 , Державній спеціальній службі транспорту та підпорядкованих їм військових частинах виплачується поетапно: на першому етапі - 1/5 від призначеної суми ОГД; залишок невиплаченої суми ОГД (4/5 від призначеної суми) - щомісячно, частками впродовж 40 наступних місяців».

Ухвалою суду від 05 травня 2023 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження.

Під час розгляду справи до участі у ній в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, залучено Міністерство фінансів України та ОСОБА_2 .

В обґрунтування позовних вимог позивач наголошує на протиправності оскаржуваного Порядку у наведеній частині з огляду на його невідповідність вимогам нормативних актів вищої юридичної сили.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив позов задовольнити.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві, наголошує, що оскаржувані положення прийняті відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені наданому суду відзиві.

Представник відповідача під час судового розгляду справи проти позову заперечував та зазначив, що у спірних правовідносинах він діяв у межах та у спосіб встановлений чинним законодавством України.

Позивачем заперечено доводи відповідача у наданій суду відповіді на відзив.

Свої письмові пояснення щодо обставин справи надані третіми особами.

У судовому засіданні 31 січня 2024 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив таке.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом Міністерства оборони України від 25 січня 2023 року № 45 затверджено Порядок і умови призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30 січня 2023 року за № 176/39232 (далі також Порядок).

Відповідно до пунктів 1.1, 1.7 та 1.10 такого Порядку ОГД цей Порядок і умови визначають завдання органів військового управління, військових частин, установ, військових навчальних закладів щодо оформлення документів для призначення та виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - ОГД), алгоритм її призначення та виплати, перелік необхідних документів.

ОГД призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою чи заявою їх законних представників. Заява (додаток 1) подається до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - ТЦКСП) незалежно від місця реєстрації заявника.

Призначена сума ОГД у Міністерстві оборони України, військовій частині НОМЕР_2 , Державній спеціальній службі транспорту та підпорядкованих їм військових частинах виплачується поетапно:

на першому етапі - 1/5 від призначеної суми ОГД;

залишок невиплаченої суми ОГД (4/5 від призначеної суми) - щомісячно, частками впродовж 40 наступних місяців.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство оборони України затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 671, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Згідно пункту 2 вищезгаданого Положення Міноборони у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

З преамбули наказу Міністерства оборони України від 25 січня 2023 року № 45, яким затверджено оскаржуваний Порядку, вбачається, що підставою видання цього наказу є саме Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пункт 2-1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

У пункті 2-1 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України визначено таке: «Установити, що керівники відповідних міністерств та державних органів визначають порядок і умови виплати додаткової винагороди, одноразової грошової допомоги, розміри виплати додаткової винагороди у розмірі до 30000 грн.».

Тобто, на відповідача законодавчо покладено обов`язок щодо визначення порядку і умов виплати ОГД. При цьому, ні на рівні постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, ні на рівні Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлено конкретних юридичних рамок, в межах яких мають визначатись такі порядок та умови.

При цьому суд звертає увагу на те, що оскаржувані положення в частині здійснення поетапної виплати ОГД частинами жодним чином не впливає на її статус як одноразової допомоги, оскільки у будь-якому випадку вона підлягає лише разовій виплаті на користь особи.

З урахуванням вищезазначеного, спростовується твердження позивача стосовно того, що Міноборони діє у супереч постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, якою не передбачається поетапна виплата одноразової грошової допомоги сім`ям загиблих.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою чи заявою їх законних представників.

Вищезазначена правова норма має характер спеціальної норми права та врегульовує особливу сферу суспільних відносин в інший спосіб ніж це передбачено загальними нормами права - статтями 237, 239, 244 Цивільного кодексу України як про це зазначає позивач.

Особливість такого врегулювання викликана необхідністю правового захисту з боку держави членів сімей загиблих військовослужбовців від можливих протиправних посягань з боку інших осіб з метою заволодіння значними грошовими коштами.

З огляду на викладене вбачається, що положення наказу Міністерства оборони України від 25 січня 2023 року № 45 в оскаржуваній частині були розроблені і прийняті у відповідності до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, з метою дотримання соціальних прав і гарантій своєчасних виплат одноразової грошової допомоги рівною мірою всім сім`ям загиблих.

Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України) доведено правомірність прийнятого ним оскаржуваного рішення.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

З огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд зазначає, що решта доводів та тверджень учасників справи, у контексті наведених правових вимог, не впливають на висновки суду за наслідком розгляду даної справи.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1)чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2)чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваного рішення на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки оскаржуване рішення відповідає наведеним у частині 2 статті 2 КАС України критеріям.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Міністерства оборони України (03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6; код ЄДРПОУ 00034022), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство фінансів України (04071, місто Київ, вулиця Межигірська, будинок 11; код ЄДРПОУ 00013480) та ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_4 ), про визнання протиправним та нечинним нормативного акту в окремій його частині відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Головуюча суддяІ.С. Колеснікова

СуддіО.Д. Головенко

А.М. Перепелиця