Рішення № 117182593, 21.02.2024, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 лютого 2024 року м. Київ № 320/548/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доДержавної служби України з безпеки на транспорті,

Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки

провизнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про застосування адміністративно-господарського штрафу № 230100 від 15.12.2020.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем прийнято протиправне рішення про застосування штрафу, оскільки не враховано похибки вимірювального пристрою та обставини перевезення вантажу насипом.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.02.2021 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (у письмовому провадженні). Залучено до участі у справі в якості співвідповідача Північне міжрегіональне управління Укртрансбезпеки.

Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки у відзиві проти задоволення позовних вимог заперечила, вказано, що за результатами габаритно-вагового контролю встановлено перевищення встановлених норм, а саме навантаження на строєну вісь склало 24,21 т при нормативно допустимому 22 т. Таким чином, відповідач переконаний, що ним правомірно застосовано у відношенні до позивача адміністративно-господарські санкції. При цьому, відповідач зазначає, що відсутність затвердженої методики не є перешкодою для виконання повноважень габаритно-вагового контролю, що підтверджується відповідною судовою практикою. Звертає увагу на те, що сипучий вантаж є подільним, а тому його можливо розподілити таким чином, щоб унеможливити перевищення навантажень на вісь. Покликається на те, що зважування транспортного засобу здійснювалося на повіреному належним чином засобі вимірювальної техніки.

Позивач у відповіді на відзив вказав, що із наданих відповідачем копій документів не вбачається які саме використовувались для здійснення габаритно-вагового контролю ваги. Крім того не зазначено у вказаних документах, у якому саме пункті габаритно-вагового контролю, пересувному чи стаціонарному, здійснювалась перевірка. Позивач зазначає, що загальна вага транспортного засобу була у межах норми, а якби водія було повідомлено про те, що наявне перенавантаження на будь-яку з осей автомобіля, при загальній вазі 40,240 тон, водій би здійснив перерозподіл (вирівнювання) вантажу та пройшов повторне зважування, де б жодного порушення виявлено не було. Позивач наполягає на тому, що не існує методики для проведення зважування автотранспорту, завантаженими сипучими вантажами.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки DAF, номерний знак НОМЕР_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 .

Старшими державними інспекторами Управління Укртрансбезпеки в Одеській області проведено габаритно-ваговий контроль транспортного засобу DAF, номерний знак НОМЕР_3 , на а/д М-05 Київ-Одеса 452 км + 811 км, що здійснював перевезення вантажу зерна за допомогою причепу Spier, реєстраційний номер НОМЕР_4 .

Державними інспекторами складено акт від 22.10.2020 № 037857 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів та довідку від 22.10.2020 №0033016 про результати здійснення габаритно-вагового контролю, якими зафіксовано перевезення позивачем вантажу із перевищенням встановленого осьового навантаження, а саме осьове навантаження на другу строєну вісь транспортного засобу фактично становило 24,21 т при нормативно допустимому 22 т.

Також за результатами перевірки складено акт від 22.10.2020 № 242703 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом, яким встановлено порушення перевезення вантажу з перевищенням габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу. Від надання пояснень та підпису водій відмовився.

На підставі вищевказаного акта Північним міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 15.12.2020 № 230100, якою на позивача на підставі абзацу 15 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» накладено штраф у розмірі 17000,00 грн.

Не погоджуючись із діями відповідача щодо прийняття вказаної постанови, вважаючи її протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень визначено Законом України від 05 квітня 2001 року № 2344-ІІІ «Про автомобільний транспорт» (Закон - № 2344-ІІІ).

Статтею 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що рейдова перевірка (перевірка на дорозі) - перевірка транспортних засобів суб`єкта господарювання на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, контрольно-вагові комплекси та інші об`єкти, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту).

Відповідно до частини 11 статті 6 зазначеного вище Закону державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок.

Згідно абз. 4 статті 6 Закону № 2344 реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, зокрема, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом встановлено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року № 1567 (далі - Порядок № 1567).

Згідно з зазначеним Порядком № 1567 державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб`єктів господарювання, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

Пунктом 3 вказаного Порядку передбачено, що органами державного контролю на автомобільному транспорті (далі - органи державного контролю) є Укртрансбезпека, її територіальні органи.

Так, статтею 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Згідно ч. 1, 2 статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Порядком № 1567 передбачено, що документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством. У разі перевезення небезпечних вантажів крім документів, передбачених частиною другою цієї статті, обов`язковими документами також є: для автомобільного перевізника - ліцензія на надання відповідних послуг; для водія - свідоцтво про допущення транспортного засобу до перевезення певних небезпечних вантажів, свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, письмові інструкції на випадок аварії або надзвичайної ситуації. У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.

Згідно ч. 4 статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» у разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків.

При цьому, ч. 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначає, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи.

Відповідно до ч. 2 статті 29 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року №3353-ХІІ з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно статті 33 Закону України «Про автомобільні дороги» від 08 вересня 2005 року № 2862-IV (далі - Закон №2862-IV) рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року №30, транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.

За пунктом 4 Правил № 30 рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів.

Згідно пункту 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м (для сільськогосподарської техніки, яка рухається за межами населених пунктів, дорогами сіл, селищ, міст районного значення, - 3,75 м), за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.

Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.

Забороняється рух транспортних засобів з навантаженням на вісь понад 7 т або фактичною масою понад 24 т автомобільними дорогами загального користування місцевого значення.

Згідно відомостей, які містяться в довідці про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 22.10.2020 повна маса транспортного засобу становила 40,24 тонн, а фактичні осьові навантаження становили: 1) 6,73 тонн; 2) 9,3 тонн; 3) 8,23 тонн; 4) 8,09 тонн; 5) 7,89 тонн.

Таким чином, нормативно допустимий ваговий параметр на строєну вісь транспортного засобу становив 24,21 тонн при допустимій 22 тонн, що прямо заборонено нормативно-правовими актами України.

Доводи позивача, що ним перевозився сипучий вантаж (соняшник), який є рухомим під час руху автомобіля, а тому його маса не є сталою у різних точках автомобіля під час руху, є безпідставними, оскільки переміщення ватажу під час руху не є припустимим, позаяк його переміщення спричиняє збільшення динамічної маси транспортного засобу при гальмуванні, а також порушує стійкість транспортного засобу. Вказані негативні переміщення вантажу під час руху можуть призвести до непередбачуваних катастрофічних наслідків та є загрозою для безпеки дорожнього руху.

При цьому, суд зазначає, що законодавцем чітко передбачено критичну похибку в розмірі 2 %, що дозволяє враховувати специфіку вантажу, в тому числі й подільного, який під час транспортування здатний зсуватися (перемішуватися).

Також слід зазначити, що відповідно до Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України 14 жовтня 1997 року № 363 (далі - Правила № 363, у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин) на водія та перевізника покладено ряд обов`язків щодо навантаження, розміщення, закріплення та перевезення сипучого вантажу.

Відповідно до пунктів 8.14-8.15 глави 8 Правил № 363 завантажені предмети слід розміщувати і закріпляти так, щоб запобігти їх падінню, волочінню, травмуванню ними супровідних осіб чи створенню перешкод для руху.

Вантаж повинен бути належним чином закріплений засобами кріплення (ременями, ланцями, розтяжками, тросами, розпірними перекладними, якірними рейками (балками), сітками тощо) відповідно до національних стандартів щодо правил безпечного закріплення вантажів і засобів кріплення. Кількість засобів кріплення вантажу повинна бути достатньо для здійснення його безпечного перевезення.

Згідно пункту 12.1 глави 12 Правил № 363 при транспортуванні вантажів слід дотримуватися вимог Правил дорожнього руку України.

Пунктом 12.5 глави 12 Правил № 363 передбачено, що для транспортування вантаж треба рівномірно розміщувати в кузові таким чином, щоб не була порушена стійкість автомобіля і не утруднювалося керування ним. Вантаж не повинен зміщуватися під час руху, випадати з кузова, волочитися і створювати небезпеку для пішоходів та інших учасників дорожнього руху.

Відповідно до пункту 8.21 глави 8 зазначених Правил, виходячи з вимог безпеки руху, водій зобов`язаний перевірити відповідність габаритів вантажу розмірам, що зазначені у Правилах дорожнього руху України.

Таким чином, водій, який здійснює вантажні перевезення, зокрема, подільного вантажу великогабаритним автомобільним транспортом, зобов`язаний дотримуватись встановлених правил з метою уникнення порушень законодавства про автомобільний транспорт та створення небезпеки для пішоходів та інших учасників дорожнього руху.

Крім того, згідно приписів п. 2.3 Правил дорожнього руху водій зобов`язаний контролювати навантаження транспортного засобу та здійснювати контроль переміщення вантажу (в тому числі технічними засобами) під час руху транспортного засобу.

Таким чином, завантажуючи вантажний автомобіль, перевізник зобов`язаний враховувати дозволені навантаження на осі транспортного засобу, нерівномірний розподіл маси вантажу на осі, зміну маси транспортного засобу та можливе перевищення вагових параметрів після здійснення заправки автомобіля пальним тощо.

Посилання позивача на можливість здійснення перерозподілу (вирівнювання) вантажу задля повторного зважування лише підтверджує відсутність контролю водія над переміщенням вантажу під керування ним транспортним засобом, що може становити небезпеку для учасників дорожнього руху внаслідок зміщення вантажу та порушення стійкості вантажного автомобіля.

При цьому перевізник має можливість перевозити вантаж не насипом, а із застосуванням тари чи контейнера, які унеможливлюють нерівномірність розподілу завантаження вантажу по транспортному обладнанню.

Дана позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року по справі № 814/1460/16.

Відтак, позивачем вчинено порушення Закону України «Про автомобільні дороги», оскільки маса навантаження перевищує норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, що, в свою чергу, дозволяється лише за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Дозволу, який дає право на рух автомобільними дорогами України або документу про внесення плати за проїзд великовагових транспортних засобів позивач під час перевірки не надав.

Стаття 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» не містить ніяких застережень стосовно виду вантажу - подільного або неподільного, який перевозиться. Також санкція статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачає відповідальність за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 10% до 20 % при перевезенні вантажу без відповідного дозволу без будь-яких застережень стосовно виду вантажу.

При цьому, якщо вагові параметри вказаного транспортного засобу перевищують нормативно допустимі вагові обмеження, що дало підстави вважати цей транспортний засіб великоваговим, для руху якого, за правилами частини 4 статті 48 Закону № 2344-ІІІ, повинен бути відповідний дозвіл. Відсутність такого дозволу є достатньою підставою для накладення на товариство штрафу відповідно до статті 60 Закону № 2344-ІІІ.

Діюче законодавство України чітко визначає підстави для відповідальності автомобільного перевізника, як то порушення законодавства про автомобільний транспорт. Отже, відсутність у водія при перевезенні вантажів передбачених законодавством документів становить склад господарського правопорушення, за яке до автомобільних перевізників застосовується адміністративно-господарський штраф.

Обставини можливого зміщення вантажу, що перевозився позивачем, є об`єктивною стороною вчиненого позивачем правопорушення, втім ці обставини не спростовують та не можуть спростовувати самого факту його вчинення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 01 липня 2020 року у справі № 803/50/17 (адміністративне провадження № К/9901/22356/18).

Також слід зазначити, що відсутність методики проведення габаритно-вагового контролю саме сипучого вантажу не є підставою, яка звільняє перевізників від відповідальності за перевищення вагових та габаритних параметрів транспортного засобу та від обов`язку по внесенню палати за таке перевищення.

Як зазначалося вище, згідно абз. 15 ч.1 статті 60 Закону № 2344-III, за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 10% до 20% включно при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином, автомобільний перевізник, у разі перевезення вантажу з перевищенням вагових обмежень більше ніж на 10 %, повинен мати дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, яка викладена у постановах від 02.08.2018 у справі № 820/1420/17, від 03.07.2019 у справі № 819/1381/16, від 24.07.2019 у справі № 803/1540/16, від 01.07.2020 у справі № 803/50/17.

Відносно доводів позивача стосовно не затвердження Методики згідно з якою має проводитись процес визначення навантаження на вісь (ось) транспортного засобу, слід зазначити, що Верховним Судом було надано відповідну правову оцінку даній обставині у постанові від 08.08.2023 у справі № 320/513/20. Так, Верхвоний Суд зазначив: "...на час виникнення спріних правовідносин законодавцем виключено норму права про необхідність застосування будь-якої затвердженої методики під час проведення габаритно-вагового контролю. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 671 скасовано п.19 Порядку КМУ № 879, який передбачав обов`язок територіальних органів Укртрансбезпеки під час проведення габаритно-вагового контролю керуватися методикою, затвердженою Мінекономрозвитку. Водночас Верховний Суд зазначає, що положеннями ст. 4 і ст. 29 Закону № 3353-ХІІ, ст. 33 Закону № 2862-IV визначено, що визначення порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України, і такий механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів встановлено Порядком № 879".

Відповідно до вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Стосовно відповідності зважувального обладнання суд відмічає, що зважування транспорту здійснювалось у динаміці за допомогою приладу автоматичного для зважування дорожніх транспортних засобів у русі 030T-AS2-PWIA, заводський номер 403.

Згідно із поданими до суду відповідачем документами, зважування транспортного засобу, який належить позивачу, здійснювалося пересувними автомобільними вагами типу 030T-AS2-PWIA, зав.№403, виробник «ESIT ELEKTRONIK SISTEMLER IMALAT ve TIKARET LTD STI». Автомобільні ваги мають свідоцтво про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № П33М880205020: сертифікат перевірки типу № UA.TR.002.CT.0115-17 Rev.0 від 27.1 чинне з 10.07.2020 по 10.07.2021.

За результатами повірки встановлено, що прилад автоматичний для зважування дорожніх транспортних засобів у русі та вимірювання навантаження на вісь 030T-AS2-PWIA відповідає вимогам п.5.2 ДСТУ OIML R 134-1:2010 «Прилади автоматичні для зважування дорожніх транспортних засобів у русі та вимірювання навантаження на вісі. Загальні технічні вимоги та методи випробування за класом 2D. Діапазон зважування маси: max=30000 кг; min=500 кг; ціна похибки 50 кг, клас точності: звичайний».

Щодо посилань позивача на те, що акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 22.10.2020 № 242703 не містить характеристик в частині вимірювального та зважувального обладнання при проведенні габаритно-вагового контролю, зокрема, якими саме вагами проводилось зважування транспортного засобу позивача, який відсоток похибки таких ваг і чи враховувався під час зважування сипучий стан вантажу тощо, суд відмічає, що форма акту не передбачає зазначення такої інформації, як і інформації про те, що габаритно-ваговий контроль було здійснено в спеціально відведених та належно облаштованих для цього місцях, і здійснено на обладнанні, яке відповідає вимогам законодавства.

Відтак, доводи позивача про наявність сумніву в правильності проведеного зважування ґрунтуються на припущеннях та спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Таким чином, враховуючи підтвердження факту перевищення транспортним засобом габаритно-вагових норм за відсутності відповідного дозволу або документу про внесення плати за проїзд транспортним засобом з перевищенням вагових обмежень, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить понад 10 %, що є порушення законодавства про автомобільний транспорт, суд доходить висновку, що відповідачем правомірно було винесено постанову про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу № 230100 від 15.12.2020.

Судом встановлено, що відповідачем на адресу позивача направлено повідомлення від 03.12.2020 про розгляд справи 15.12.2020. Як вбачається із доданого до відзиву відповідачем скріншоту із веб-сайту Укрпошти по трекінгу відправлення № 0308300681071, вказане повідомлення направлялось позивачу та 05.12.2020 не було вручене під час доставки. Отже, відповідачем було вжито заходів щодо повідомлення позивача відносно розгляду його справи.

Згідно пунктів 25, 26, 27 Порядку № 1567 справа про порушення законодавства про автомобільний транспорт розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб`єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб`єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення. Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб`єкта господарювання. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб`єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням. У разі неявки уповноваженої особи суб`єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі. За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5 до Порядку № 1567.

З наведених положень Порядку № 1567, які регулюють спірне питання, вбачається, що неявка уповноваженої особи суб`єкта господарювання (з будь-яких причин), повідомленої про час і місце розгляду справи про порушення, не є перешкодою для розгляду (підставою не розглядати) справи про порушення.

Верховним Судом у постанові від 01.03.20218 в справі № 820/4810/17 висловлена наступна правова позиція з аналогічного питання: «…відсутність особи під час розгляду справи про накладення адміністративно-господарського штрафу не позбавляє особу спростовувати вину у суді, та, у зв`язку з цим, не може бути самостійною підставою для скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу.».

Щодо посилання позивача у позовній заяві на постанови Верховного суду від 12.04.2018 у справі № 816/2329/13-а, від 16.01.2018 у справі № 826/442/13-а, від 12.06.2018 у справі № 821/597/17 суд зазначає, що вказані постанови не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки вони не стосуються надання судом касаційної інстанції правової оцінки аналогічним правовідносинам і містять висновки Верховного суду у податкових правовідносинах, предметом спору в яких були накази про проведення податковим органом перевірки, податкові повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску, вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на встановлені судом обставини справи та правове регулювання спірних відносин, враховуючи висновки Верховного суду, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу № 230100 від 15.12.2020, згідно якої на позивача на підставі абзацу 16 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» Північним міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки накладено штраф у розмірі 17000,00 грн, відповідно, у задоволенні позову слід відмовити.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено і відповідачем не надано доказів понесення судових витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, судові витрати присудженню не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Панова Г. В.