Рішення № 117181748, 22.02.2024, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2024 р. Справа № 120/623/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кузьминецького професійного аграрного ліцею Вінницької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

У січні 2024 року до Вінницького окружного адміністративного суду через систему "Електронний суд" надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) до Кузьминецького професійного аграрного ліцею Вінницької області (далі також відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що відповідачем в порушення приписів Закону України "Про доступ до публічної інформації" протиправно не надано відповіді та інформацію на його запити від 05.12.2023, від 06.12.2023, від 19.12.2023 та від 19.12.2023, які були надіслані на офіційну електронну адресу розпорядника інформації.

Ухвалою від 22.01.2024 судом відкрито провадження у цій справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Згідно із ч. 1 ст. 18 КАС України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система.

Відповідно до ч. 7 ст. 18 КАС України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

З матеріалів справи видно, що копію ухвали від 22.01.2024 було доставлено відповідачу до його електронного кабінету 23.01.2024 о 02:49 год, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, яка міститься в матеріалах справи.

Втім, як у встановлений судом строк, так і станом на дату ухвалення рішення відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.

Верховний Суд у постанові від 23.11.2022 у справі № 500/8027/21 дійшов висновку, що довідка про доставку в електронному вигляді рішення суду є належним доказом отримання стороною такого рішення.

Враховуючи наведене та керуючись ч. 6 ст. 162 КАС України суд вирішує справу за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Вивчивши матеріали справи суд встановив, що позивач надіслав на офіційну електронну адресу відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1 чотири запити на інформацію, а саме:

- від 05.12.2023, в якому просив надати докладну інформацію про вакантні посади в Кузиминецькому професійному аграрному ліцеї станом на 05.12.2023;

- від 06.12.2023, в якому просив надати повну та достовірну інформацію щодо залишку коштів на всіх рахунках Кузиминецького професійного аграрного ліцею станом на 08.12.2023, з зазначенням у відповіді номер, призначення рахунку та суму залишку по кожному рахунку окремо;

- від 19.12.2023, в якому просив надати якісну копію наказу Кузьминецького професійного аграрного ліцею № 66-ОД від 20.04.2023;

- від 19.12.2023, в якому просив надати копії всіх сторінок журналу реєстрації відповідей на запити і звернення громадян за вересень, жовтень та листопад 2023 року.

При цьому на запит від 6 грудня та на два запити від 19 грудня 2023 року позивач просив надати відповідь та інформацію в електронній формі, а на запит від 05 грудня 2023 року - в паперовій формі.

Втім, як зазначає позивач, станом на 16.01.2024 він не отримав відповіді та інформацію на зазначені вище запити.

На переконання позивача, така поведінка відповідача є протиправною бездіяльністю розпорядника інформації, що полягає у не розгляді та не наданні відповіді на його запити всупереч вимогам Закону України "Про доступ до публічної інформації". Наведене і спонукало його звернутись до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та фактичним обставинам справи суд враховує наступне.

Відповідно до частин другої та третьої статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Статтею 5 Закону України "Про інформацію" від 02.10.1996 № 2657-XII (далі - Закон № 2657-XII) визначено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Частиною другою статті 7 Закону N 2657-XII установлено, що ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Таким чином, системний аналіз частини другої статті 34 Конституції України та частини другої статті 7 Закону N 2657-XII свідчить, що особа має право вибирати на власний розсуд форму копій документів, які вона запитує, як і джерела отримання цієї інформації.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначено Законом України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону N 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Положеннями частини четвертої статті 13 зазначеного Закону передбачено, що усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

Згідно зі статтею 5 Закону N 2939-VI доступ до інформації забезпечується в тому числі і шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Згідно із частинами першою, другою статті 19 Закону N 2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. А як зазначено в частині третій статті 19 Закону N 2939-VI запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.

Поняття розпорядників інформації визначається у статті 13 Закону N 2939-VI. Так, за пунктами 2, 3 частини першої статті 13 Закону N 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:

- юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;

- особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків.

Судом встановлено, що Кузьминецький професійний аграрний ліцей Вінницької області є закладом професійної (професійно-технічної) освіти державної форми власності, який фінансується з державного бюджету та надає освітні послуги. А відтак, відповідач відноситься до розпорядників публічної інформації в розумінні положень ст. 13 Закону № 2939-VI стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів та інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків.

Згідно з положеннями статті 20 Закону N 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту. Клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Частиною першою статті 22 Закону N 2939-VI передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Частиною другою цієї статті встановлено, що відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

А згідно частини третьої та четвертої статті 22 Закону N 2939-VI розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1)прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис.

Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовій формі (ч. 5 статті 22 Закону N 2939-VI).

Згідно із частинами першою та другою статті 23 Закону N 2939-VI рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Отже, системний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право скористатися своїм правом на подання інформаційного запиту у встановленому законодавством порядку, якому кореспондує обов`язок розпорядника інформації надати на нього відповідь.

При цьому, незалежно від результатів розгляду запиту про надання інформації (його задоволення чи відмова в задоволенні, відстрочка в задоволенні, перенаправлення належному розпоряднику, тощо) такий суб`єкт зобов`язаний проінформувати про це заявника.

Як встановлено судом, запити на інформацію позивача від 05.12.2023, від 06.12.2023 та два запити від 19.12.2023 були направлені відповідачу згідно ч. 3 ст. 19 Закону N 2939-VI на його офіційну електронну пошту kuzsat@i.ua.

Проте такі запити позивача залишились без будь-якого реагування з боку відповідача. Жодної відповіді щодо поданих запитів та поставлених питань відповідач у встановлений законом строк не надав. Матеріали справи не містять належних доказів розгляду відповідачем таких запитів чи повідомлення іншої інформації, що стосується спірного питання.

На переконання суду, така поведінка відповідача є протиправною, оскільки, як вже наголошувалось вище, відповідач, як розпорядник інформації, мав імперативний обов`язок згідно статті 20 Закону N 2939-VI надати в п`ятиденний термін відповідь на запити на інформацію.

В даному випадку при розгляді цієї справи суд не надає оцінку ні змісту поставлених питань, ні суті запитуваної інформації, зазначеної в запитах позивача від 05, 06 та 19 грудня 2023 року, оскільки навіть у випадку, якщо розпорядник інформації не володіє чи не зобов`язаний відповідно до його компетенції володіти запитуваною інформацією, або не має обов`язку надавати таку інформацію, останній мав би про це повідомити заявника в письмовій формі як це передбачено ч. 5 ст. 22 Закону N 2939-VI.

Тобто, розглядаючи цей спір суд виходить виключно із того факту, що відповідач взагалі жодним чином не прореагував на звернення позивача, тобто не здійснив розгляд його запитів.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином вказаними положеннями процесуального закону запроваджені спеціальні правила обов`язку доказування в адміністративній справі, які передбачені в тому числі й "презумцією винуватості" суб`єкта владних повноважень. Тобто, виходячи з предмету даного спору та характеру спірних правовідносин саме відповідач мав обов`язок переконати суд в правомірності своєї поведінки та дотриманні ним положень Закону № 2939-VI щодо розгляду спірних запитів позивача.

Натомість, як свідчать матеріали справи, жодних доказів на спростування доводів позивача відповідач не надав. Тобто свого процесуального обов`язку в доказуванні правомірності власних дій/бездіяльності не виконав.

З огляду на вищевикладене суд доходить висновку, що не розгляд відповідачем всупереч положенням Закону N 2939-VI запитів позивача на інформацію від 05.12.2023, від 06.12.2023 та два запита від 19.12.2023 вказує на бездіяльність відповідача, яка з огляду на обставини справи є протиправною.

Як наслідок, порушене право позивача підлягає захисту судом у спосіб зобов`язання відповідача розглянути запити позивача на інформацію від 05.12.2023, від 06.12.2023 та два запити від 19.12.2023.

В іншій же частині заявлених вимог суд не знаходить підстав для їх задоволення, оскільки враховуючи, що відповідач взагалі не розглянув запити позивача на інформацію, то питання повноти та достовірності відомостей, що можуть бути надані позивачу як і спосіб надання запитуваної інформації лежить в площині майбутніх правовідносин, які можуть виникнути лише за наслідками розгляду відповідачем спірних запитів, чого наразі іще не відбулось.

На переконання суду, часткове задоволення позовних вимог у визначений судом спосіб є достатнім для забезпечення захисту прав позивача в межах існуючих спірних правовідносин.

Відтак, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів позивача та враховуючи відсутність будь-яких заперечень зі сторони відповідача, суд доходить висновку про часткове задоволення заявлених позовних вимог.

Окрім того, за результатами вирішення справи позивач у позовній заяві звертає увагу на необхідність звернення до негайного виконання рішення суду.

Щодо цього процесуального питання суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

Водночас, негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання рішенням суду законної сили, як це передбачено для більшості судових рішень, а негайно з часу його ухвалення, чим забезпечується швидкий та реальний захист життєвоважливих прав та інтересів позивача.

Перелік рішень суду, що підлягають негайному виконанню, визначається статтею 371 КАС України.

Так, відповідно до абз. 9 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених, зокрема, пунктом 1 частини першої статті 263 КАС України, тобто в справах щодо оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію.

Враховуючи, що дана справа відноситься до тієї категорії справ незначної складності, що визначена п. 1 ч. 1 ст. 263 КАС України, тому наявні передбачені законом обов`язкові підстави для звернення судового рішення у цій справі до негайного виконання.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат пов`язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат у справі згідно ст. 139 КАС України судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 263, 295, 371 КАС України, суд,

ВИРІШИВ

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Кузьминецького професійного аграрного ліцею Вінницької області щодо не розгляду запитів ОСОБА_1 про надання інформації від 05 грудня 2023 року, від 06 грудня 2023 року та двох запитів від 19 грудня 2023 року.

Зобов`язати Кузьминецький професійний аграрний ліцей Вінницької області розглянути запити ОСОБА_1 про надання інформації від 05 грудня 2023 року, від 06 грудня 2023 року та два запита від 19 грудня 2023 року.

Рішення суду в зобов`язальній частині допустити до негайного виконання.

У іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 22.02.24.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );

Відповідач: Кузьминецький професійний аграрний ліцей Вінницької області (вул. Студентська, 30, с. Кузьминці, Жмеринський район, Вінницька область, 23040, код ЄДРПОУ 02539743).

Суддя Слободонюк Михайло Васильович