Ухвала суду № 117170197, 22.02.2024, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 303/11588/23

2/303/1833/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2024 року м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі головуючого судді Заболотного А.М.

секретар судового засідання Вагерич О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань в м. Мукачево в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості,-

в с т а н о в и в:

ТзОВ «Закарпаттяенергозбут» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг у сумі 11641,52 грн., а також просить вирішити питання судових витрат.

Ухвалою судувід 11.12.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, визначено у такій строк та черговість подання заяв по суті справи. Судове засідання призначене на 05.02.2024 року, а згодом відкладено на 22.02.2024 року.

05.02.2024 року від представника позивача, адвоката Чекан В.В., до суду надійшло клопотання (сформоване в системі «Електронний суд» 05.02.2024 року) про закриття провадження у справі у зв`язку з відмовою від позову так як відповідач сплатив заборгованість. Одночасно в клопотанні представник просить вирішити питання судових витрат, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу.

В судове засідання представник позивача не з`явилася, подала до суду заяву про розгляд справи в її відсутності.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про день, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази, суд, констатує наступне.

Зі змісту позовної заяви слідує, що предметом заявленого позову є заборгованість за договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг у сумі 11641,52 грн., яку ТзОВ «Закарпаттяенергозбут» просить суд стягнути з ОСОБА_1 .

Також встановлено, що відповідно поданого до суду клопотання про закриття провадження у справі та доданої до нього абонентської книжки ОСОБА_1 сплатив заявлену до стягнення заборгованість в січні 2024 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Підстави для закриття провадження у справі визначені у ст. 255 ЦПК України. Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.

З огляду на викладене, зважаючи на принцип диспозитивності цивільного процесу, суд вважає за необхідне закрити провадження у цій справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України в зв`язку з відмовою позивача від позову, при цьому судом не встановлено підстав для не прийняття відмови позивача від позову та прийняття судом відмови від позову інтересів сторін, а також інших осіб і держави не порушує.

Щодо поданої представником позивача заяви про компенсацію понесених судових витрат на підставі ч. 3 ст. 142 ЦПК України, суд зазначає наступне.

Частиною 3 ст. 142 ЦПК України визначено, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Правовий аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що у разі відмови позивача від позову, понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача, за виключенням, якщо позивач не підтримує свої вимоги унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову.

Отже, відшкодування відповідачем позивачу судових витрат є за своєю природою цивільно-правовою відповідальністю і засобом, який забезпечує виконання суб`єктом цивільних правовідносин своїх обов`язків.

Одним із основних принципів цивільного судочинства є диспозитивність, зокрема, ст. 13 ЦПК України зобов`язує суд розглядати справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, а учаснику справи надає право розпоряджатися своїми правами, у тому числі вчиняти чи не вчиняти ті чи інші процесуальні дії, на власний розсуд.

Положеннями ч. 1 ст. 49 ЦПК України визначено, що сторони користуються рівними процесуальними правами. Крім прав та обов`язків, визначених у ст. 43 цього Кодексу, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Судом встановлено, що відповідачем задоволено заявлені вимоги після пред`явлення позову.

У зв`язку з цим представник відповідача стягнути з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Закарпаттяенергозбут» витрати на правову допомогу в розмірі 7000,00 грн. про, що зазначено в позовній заяві.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно із ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно доч.3ст.141ЦПК Українипри вирішенніпитання пророзподіл судовихвитрат судвраховує: 1)чи пов`язаніці витратиз розглядомсправи; 2)чи єрозмір такихвитрат обґрунтованимта пропорційнимдо предметаспору зурахуванням цінипозову,значення справидля сторін,в томучислі чиміг результатїї вирішеннявплинути нарепутацію сторониабо чивикликала справапублічний інтерес; 3)поведінку сторонипід часрозгляду справи,що призвеладо затягуваннярозгляду справи,зокрема,подання стороноюявно необґрунтованихзаяв іклопотань,безпідставне твердженняабо запереченнястороною певнихобставин,які маютьзначення длясправи,безпідставне завищенняпозивачем позовнихвимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Крім того, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20.09.2018 року на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу суду надано такі докази: витяг з договору про надання правової допомоги від 25.04.2019 року № 26, укладеного між ТзОВ «Закарпаттяенергозбут» та «Професійним адвокатським об`єднанням «Правовий Альянс»; акт № 92/23 про надання правової допомоги від 30.11.2023 року; додаток № 21 до договору про надання правової допомоги від 25.04.2019 року № 26; ордер серії АО № 1106369 від 11.11.2023 року.

За змістом ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону).

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року № 23-рп/2009 (у справі щодо офіційного тлумачення положень ст. 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У зв`язку з цим суд звертає увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Як вже було згадано, відповідно до ч. 5 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Підсумовуючи, слід зазначити, що ЦПК України передбачено наступні критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 року у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії які зазначено вище застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28.112002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.11.2022 року (справа № 922/1964/21) зробила висновок про таке: «Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Разом з тим у частині п`ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.».

Також Велика Палата Верховного Суду у згаданій постанові зробила висновок про таке: «Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.».

Слід відзначити, що положення ч.ч. 5-7 та 9 ст. 129 ГПК України є аналогічні положенням ч.ч. 3-5 та 9 ст. 141 ЦПК України.

Таким чином надаючи оцінку понесеним стороною витрат на адвоката з обсягом наданих ним послуг і виконаних робіт, судом з`ясовується, які конкретно роботи (послуги) виконав (надав) адвокат. При цьому, суд враховує не лише, чи передбачено виконання цих робіт договором, але й чи відповідають вони критерію необхідності чи було їх вчинення обов`язковим, і чи доцільним було їх виконання чи вплинули вони на перебіг розгляду справи.

Так, до складу витрат на правничу допомогу сторона позивача віднесла вивчення та аналіз наданих клієнтом документів, формування позиції клієнтом у справі; надання консультацій клієнту; визначення та аналіз норм матеріального та процесуального права для підготовки позовної заяви; збір та аналіз доказів необхідних для подання позовної заяви; підготовка та направлення в суд першої інстанції позовної заяви з додатками та направлення відповідачу копії позовної заяви.

При цьому суд враховує, що відповідно до витягу з договору про надання правової допомоги від 25.04.2019 року № 26, укладеного між ТзОВ «Закарпаттяенергозбут» та «Професійним адвокатським об`єднанням «Правовий Альянс», адвокатське об`єднання представляє інтереси позивача по спорам, заявлених з аналогічних підстав та з таким самим предметом щодо інших осіб.

Таким чином роботи, що входять до складу витрат на правничу допомогу у цій справі не є унікальними та такими, що виконані виключно для цього цивільного спору, що свідчить про те, що витрачені адвокатом час та обсяг робіт на надання послуг з професійної правничої допомоги, на переконання суду, не у повній мірі відповідають критеріям обґрунтованості, пропорційності, розміру таких витрат до предмета спору з урахуванням ціни позову, реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та витраченому адвокатом часу в контексті приписів ч. 3 ст. 141 ЦПК України.

У контексті вирішення питання про розподіл судових витрат зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, не є обов`язковими для суду. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд оцінює витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

При цьому суд не втручається у договірні відносини, що склалися між адвокатом і його клієнтом, які безперечно повинні виконуватись сторонами цього договору відповідно до погоджених ними умов, у тому числі і щодо сплати погодженого розміру гонорару адвоката.

З урахуванням викладеного, зваживши на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500,00 грн.

Крім того суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 142 ЦПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. Аналогічна норма закріплена в ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Враховуючи те, що провадження у справі закривається у зв`язку з відмовою позивача від позову, суд приходить до висновку про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову в розмірі 1073,60 грн.

Крім того, з відповідача також підлягають стягненню на користь позивача 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову в розмірі 1073,60 грн.

Керуючись ст.ст. 133, 141, 255, 260 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Провадження у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості - закрити.

Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут» про стягнення понесених ним у справі витрат задовольнити частково.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут» з державного бюджету судовий збір в розмірі 1073,60 гривень, сплаченого при подачі позову, відповідно до платіжної інструкції № 168514 від 02.11.2023 року.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут» 1073,60 гривень судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500,00 гривень.

В задоволенні решти клопотання відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя А.М.Заболотний