Ухвала суду № 117146793, 20.02.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УХВАЛА

20 лютого 2024 р.Справа №160/4566/24

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Царікова О.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті (03150, місто Київ, вул. Фізкультури, буд. 9; ідентифікаційний код юридичної особи 39816845) про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

19.02.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, в якій позивач, просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу від 17.01.2024 за №006919.

Разом з означеною позовною заявою до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла заява про забезпечення позову (вх. №14689/24), в якій позивач просить:

- зупинити дію постанови Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу від 17.01.2024 за № 006919.

В обґрунтування заяви зазначено, що оспорювана постанова Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу від 17.01.2024 за №006919 є виконавчим документом, на підставі якого може бути здійснено примусове стягнення суми штрафу в розмірі 17000,00 грн. Стягнення з рахунку позивача суми штрафу у розмірі 17000,00 грн погіршить становище останнього, адже йому доведеться докласти значних зусиль та втрат, щоб відновити свої права та повернути грошові кошти. Вказує, що вжиття заходів забезпечення позову за результатом розгляду цієї заяви не є вирішенням спору по суті без фактичного розгляду його судом, оскільки у разі забезпечення позову, буде зупинена лише процедура можливого примусового стягнення, а не вирішено питання про законність оскарженої постанови.

Дослідивши подану позивачем заяву та доводи, наведені в ній, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно з ч. 1 ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

З наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що загальною вимогою для розгляду і вирішення питання про забезпечення позову за ініціативою позивача є наявність відповідних підстав.

Тобто, забезпечення адміністративного позову це вжиття судом, в провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача. Поряд з цим, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Відповідно до пункту 17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 №2 Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства, під час розгляду адміністративних справ, за змістом яких при розгляді заяв про забезпечення позову суд має навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Інститут забезпечення позову є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Вжиття заходів забезпечення позову належить до механізму захисту прав і свобод людини, зокрема в судовому порядку, і є гарантією їх захисту та відновлення, а отже, елементом правосуддя.

Забезпечення позову стосується всіх стадій судового провадження (підготовка, призначення, розгляд справи, виконання рішення) і є складовою комплексу заходів, спрямованих на охорону публічно-правового та матеріально-правового інтересу в адміністративному судочинстві, а також однією з гарантій реального виконання можливого позитивного для людини рішення, оскільки надає можливість суду до ухвалення постанови в адміністративній справі вжити заходів до забезпечення реалізації позовних вимог.

Отже, застосування інституту забезпечення позову є дискреційним правом суду, а не його обов`язком, яке він реалізує залежно від обставин справи. Крім того, спосіб у який вживаються заходи забезпечення адміністративного позову не може бути причиною порушення чи звуження прав інших осіб.

Суд звертає увагу на те, що обставини, на які посилається заявник у заяві про забезпечення позову, можуть бути встановлені судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за наслідком розгляду справи по суті.

У разі забезпечення позову суд фактично надасть правову оцінку правомірності винесення постанови Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу від 17.01.2024 за № 006919 в сумі 17000,00 грн, до розгляду справи по суті, що у свою чергу, не відповідає завданням адміністративного судочинства та інституту забезпечення позову.

На переконання суду, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.

До того ж, забезпечивши позов у зазначений заявником спосіб, судом фактично вирішується спір без проведення правового аналізу та розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.

Таким чином, заява позивача про забезпечення позову ґрунтується лише на припущеннях, які не підтверджені доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Суд, згідно ч. 1 ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Доводи заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову суд оцінює з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог.

Суд має переконатися в тому, чи існує реальна загроза невиконання, чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати заявник, позовним вимогам. Суд також враховує співмірність вимог заяви про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи.

У ході розгляду поданої заяви судом не виявлено фактів існування, на час постановлення даної ухвали, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до прийняття у справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивача.

Дослідивши вказані обставини, суд встановив, що такі заходи забезпечення позову, про які просить позивач є неспівмірними. Окрім того, суд наголошує на тому, що порушене право позивача буде відновлене з моменту його порушення, якщо таке буде судом встановлено при розгляді справи по суті.

За таких обставин, враховуючи викладене вище, приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи відсутні докази про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, дані про неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття таких заходів, суд дійшов до висновку, що заява позивача про забезпечення позову є необґрунтованою та передчасною, у зв`язку з чим, остання задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 150, 151, 154, 241, 243, 248, 256, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті (03150, місто Київ, вул. Фізкультури, буд. 9; ідентифікаційний код юридичної особи 39816845) про визнання протиправною та скасування постанови, відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена у строки, встановлені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Царікова