Ухвала суду № 117121925, 20.02.2024, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/21652/23

Провадження № 1-в/344/7/24

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2024 місто Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді: ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

при секретарі с/з: ОСОБА_4 ,

за участі прокурора: ОСОБА_5 ,

представника УВП 12: ОСОБА_6 ,

засудженого: ОСОБА_7 ,

захисника: ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні подання Державної установи «Івано-Франківська установа виконання покарань №12» відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засудженого:

- вироком Івано-Франківського обласного суду від 12.12.1995 року за п.п. «а», «г», «е» ст.93, ч.3 ст.142, 17, ч.3 ст.81, ч.2 ст.206, ст..42, ст..43 КК України (в редакції 196 року) до покарання у виді смертної кари розстрілу з конфіскацією майна;

- постановою Івано-Франківського обласного суду від 02.06.2000 року засудженому ОСОБА_7 виняткову міру покарання смертну кару замінено на довічне позбавлення волі,

про заміну невідбутої частини покарання більш м`яким, -

В С Т А Н О В И В :

Представник Державної установи «Івано-Франківська установа виконання покарань №12» звернувся до суду із поданням про заміну ОСОБА_7 покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк.

На обґрунтування подання зазначено, що ОСОБА_7 засуджений вироком Івано-Франківського обласного суду від 12.12.1995 року за п.п. «а», «г», «е» ст.93, ч.3 ст.142, 17, ч.3 ст.81, ч.2 ст.206, ст..42, ст..43 КК України (в редакції 196 року) до покарання у виді смертної кари розстрілу з конфіскацією майна. Постановою Івано-Франківського обласного суду від 02.06.2000 року засудженому ОСОБА_7 виняткову міру покарання смертну кару замінено на довічне позбавлення волі. Початком строку відбування покарання є 23.05.1995 року. Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 03.12.2018 року зараховано у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення з 29.03.1995 року по 22.02.1996 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. Станом на 19.02.2024 відбув більше 29 років. За час відбування покарання в ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань №12» засуджений ОСОБА_7 характеризується позитивно не допускав порушень встановленого порядку відбування покарання, дисциплінарні стягнення не накладались. За активну участь у літературних конкурсах заохочувався чотири рази. У взаємовідносинах із засудженими не конфліктний, у відношенні до представників установи виконання покарань тактовний. Відповідно до статей 110, 112 КВК України підтримує суспільно корисні зв`язки з рідними шляхом телефонних розмов, побачень, отримує передачі та посилки. Засуджений під час відбування покарання не перебував та не перебуває на профілактичних обліках.

Представник Державної установи «Івано-Франківська установа виконання покарань №12» у судовому засіданні підтримав подання з підстав, викладених у ньому та просив його задовольнити. Додатково зазначив, що за весь період відбування покарання ОСОБА_7 характеризується позитивно, має чотири заохочення за активну участь у літературних конкурсах.

Засуджений ОСОБА_7 просив відмовити у задоволенні подання Державної установи «Івано-Франківська установа виконання покарань №12». В обгрунтування чого вказав, що у разі задоволення даного подання його буде переведено до іншої установи відбування покарань, що значно ускладнить його спілкування з родиною у тому числі і побачення з ними, оскільки останні проживають у місті Івано-Франківськ. Вважає, що саме спілкування з рідними виконує ключову роль у досягненні такої мети, як його виправлення та ресоціалізація, та саме тому просить відмовити у задоволенні даного подання.

Захисник підтримала позицію засудженого ОСОБА_7 .

Прокурор просив відмовити у задоволенні подання Державної установи «Івано-Франківська установа виконання покарань №12».

Заслухавши учасників судового провадження, дослідивши надані суду матеріали в обґрунтування заявленого подання та матеріали особової справи ОСОБА_7 , суд приходить до наступних висновків..

Так, вироком Івано-Франківського обласного суду від 12.12.1995 року за п.п. «а», «г», «е» ст.93, ч.3 ст.142, 17, ч.3 ст.81, ч.2 ст.206, ст..42, ст..43 КК України (в редакції 196 року) до покарання у виді смертної кари розстрілу з конфіскацією майна. Постановою Івано-Франківського обласного суду від 02.06.2000 року засудженому ОСОБА_7 виняткову міру покарання смертну кару замінено на довічне позбавлення волі. Початком строку відбування покарання є 23.05.1995 року. Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 03.12.2018 року зараховано у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення з 29.03.1995 року по 22.02.1996 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. Станом на 14.12.2023 відбув більше 29 років.

З характеристики на ОСОБА_7 встановлено, що за час тримання в ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань №12» останній не допускав порушень встановленого порядку відбування покарання, дисциплінарні стягнення не накладались та має одне заохочення. На заходи виховного впливу реагує добре, робить позитивні висновки для себе. У взаємовідносинах із засудженими не конфліктний, віддає перевагу спілкуванню із засудженими позитивної спрямованості, приймає участь у реалізації програм диференційованого виховного впливу «Духовне відродження» та «Фізкультура і спорт».

Згідно довідки про заохочення та стягнення засудженого ОСОБА_7 за весь час відбування покарання мав вісім заохочень та чотири стягнення, які на день розгляду подання погашено.

Відповідно до висновку щодо ступеня виправлення засудженого ОСОБА_7 останній став на шлях виправлення (довів своє виправлення). Згідно відомостей щодо проведення оцінки ризиків повторного вчинення правопорушення за засудженого ОСОБА_7 ризик вчинення повторного кримінального правопорушення є середнім.

Виконавчі листи щодо засудженого ОСОБА_7 до ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань №12» не надходили.

Засуджений ОСОБА_7 , неодноразово відмовлявся від зміни його умов тримання відповідно до статей 100, 151-1 КВК України.

Згідно висновку щодо ступеня безпеки виправлення засудженого ОСОБА_7 отримав 79 балів, а отже став на шлях виправлення, та має бути представлений до заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на більш м`яке покарання у виді позбавлення волі на певний строк.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 537 КПК України під час виконання вироків суд, визначений ч. 2 ст. 539 цього Кодексу, має право вирішувати питання про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким.

Згідно ч. 1 ст. 539 КПК України питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом.

Невідбута частина покарання у виді обмеження, позбавлення волі або покарання у виді довічного позбавлення волі можуть бути замінені судом більш м`яким покаранням, строк якого обчислюється з дня заміни невідбутої частини покарання або покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким. У цих випадках більш м?яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком (ч. 1 ст. 82 КК України). Заміна невідбутої частини покарання більш м?яким може бути застосована, якщо засуджений став на шлях виправлення (ч. 3 ст. 82 КК України). Покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінено на покарання у виді позбавлення волі строком від п`ятнадцяти до двадцяти років, якщо засуджений відбув не менше п`ятнадцяти років призначеного судом покарання (ч. 5 ст. 82 КК України).

Отже, можливість заміни невідбутої частини покарання більш м`яким обумовлена наявністю двох складових: засуджений став на шлях виправлення та відбув певну частину строку покарання в залежності від ступеня його тяжкості (ч. ч. 3, 5 ст. 82 КК України). Тобто головною умовою для прийняття рішення про заміну невідбутої частини покарання більш м`яким - є доведеність того, що засуджений став на шлях виправлення, про що говориться і в п. 2 Постанови Пленуму ВСУ №2 від 26.04.2002 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м`яким».

Загальні принципи, встановлені в практиці ЄСПЛ щодо покарання у виді довічного позбавлення волі, були резюмовані у рішенні у справі «Хатчінсон проти Сполученого Королівства» наступним чином: «Відповідні принципи та висновки, які слід з них зробити, детально викладені в рішенні у справі Вінтера (п. п. 103-122; недавно резюмовані у рішенні у справі «Мюррей проти Нідерландів [ВП]», №10511/10, п.п. 99-100, ECHR 2016). Конвенція не забороняє призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі особам, засудженим за вчинення особливо тяжких злочинів, таких як вбивство. Проте, щоб таке покарання було сумісним зі ст.3, повинна існувати «de jure і de facto» можливість його пом`якшення, що означає, що в ув`язненого повинна бути як перспектива звільнення, так і можливість перегляду міри покарання. В основі такого перегляду повинна лежати оцінка наявності законних пенологічних підстав для триваючого тримання ув`язненого під вартою в місцях позбавлення волі. Ці підстави включають покарання, стримування, захист громадськості і реабілітацію. Баланс між ними не обов`язково є статичним і може змінюватися в ході відбування покарання, таким чином, первинні підстави, що обґрунтовують тримання під вартою в момент призначення покарання, можуть втратити своє значення після тривалого періоду відбування покарання. Слід підкреслити важливість такої підстави як реабілітація, оскільки акцент в сучасній європейській карній політиці робиться на реабілітаційній меті позбавлення волі, як це відображено у практиці держав-учасниць, у відповідних стандартах, прийнятих Радою Європи, і у відповідних міжнародних матеріалах (рішення у справі Вінтер та інші, цитоване вище, п. п. 59-81). Аналогічні міркування справедливі також в контексті ст. 3, з огляду на те, що повага до людської гідності вимагає від пенітенціарних органів прагнення до реабілітації осіб, засуджених до довічного позбавлення волі. Отже, перевірка, яка вимагається Конвенцією, повинна дозволяти враховувати будь-який прогрес, досягнутий ув`язненим на шляху до реабілітації, і включати оцінку того, чи був такий прогрес настільки значним, що подальше тримання під вартою більше не може бути обґрунтованим законними пенологічними підставами. Тому перевірка, обмежена гуманітарними міркуваннями, є недостатньою. Критерії та умови, викладені у національному законодавстві, які стосуються такої перевірки, повинні мати достатній ступінь ясності та визначеності, а також враховувати відповідну практику Суду. Визначеність у цьому питанні є не лише загальною вимогою верховенства права, а й забезпечує можливість реабілітації; ув`язненого може бути позбавлено такої можливості, якщо процедура перегляду законності і обґрунтованості покарання і наявності підстав для звільнення є незрозумілою або нечіткою. Таким чином, особи, засуджені до довічного позбавлення волі, мають право з моменту призначення покарання знати, що вони повинні тому числі, коли буде розглянуто питання про перегляд законності і обґрунтованості покарання або коли ув`язненим може бути подано відповідне клопотання. Що стосується характеру перевірки, Суд підкреслив, що визначення форми такої перевірки (чи повинна вона здійснюватись судовими органами чи органами виконавчої влади), не відноситься до його завдань, з урахуванням свободи розсуду, яка надається державам-учасницям. Таким чином, кожна держава повинна визначити форму проведення перевірки законності та обґрунтованості покарання (органами виконавчої влади чи судовими органами)». Крім того, у справі «Матійошайтіс та інші проти Литви» особлива увага приділялася питанням забезпечення можливостей для соціальної адаптації та реабілітації засуджених до довічного позбавлення волі в період відбування покарання. Суд дійшов висновку, що умови тримання в установах виконання покарань осіб, засуджених до довічного позбавлення волі не сприяють реабілітації.

Як встановлено під час судового розгляду засуджений ОСОБА_7 у категоричній формі заперечив щодо задоволення подання Державної установи «Івано-Франківська установа виконання покарань №12» про заміну покарання у виді довічного позбавлення на покарання у виді позбавлення волі на певний строк, оскільки така заміна покарань погіршить матеріальне і моральне становище засудженого та в подальшому позбавить його можливості бачити своїх близьких родичів. На думку суду вирішальним при розгляді справ даної категорії є саме думка засудженого, який має приймати активну участь в процесі підготовки документів, що виносяться на розгляд суду, а також підтримувати внесене УВП подання.

Також колегія суддів звертає увагу і на ту обставину, що сумлінна поведінка це не тільки пасивна форма поведінки засудженого, яка полягає в стримуванні від порушень режиму відбування покарання, правил внутрішнього розпорядку, а й активна форма його поведінки: активна участь в суспільному житті, сумлінне виконання громадських доручень, гарна поведінка в побуті, прагнення своєю діяльністю спокутувати вину за вчинений злочин, зокрема відшкодувати потерпілим шкоду, завдану злочином.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги особу засудженого та його позицію щодо подання, суд приходить до висновку, що у задоволенні подання Державної установи «Івано-Франківська установа виконання покарань №12» про заміну засудженому ОСОБА_7 покарання у виді довічного позбавлення на покарання у виді позбавлення волі на певний строк необхідно відмовити.

Керуючись ст. 82 КК України, ст. ст. 371, 372, 376, 537, 539 КПК України, суд

П О С Т А Н О В И Ч :

У задоволенні подання Державної установи «Івано-Франківська установа виконання покарань №12» про заміну засудженому ОСОБА_7 покарання у виді довічного позбавлення на покарання у виді позбавлення волі на певний строк - відмовити.

Ухвалу може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Івано-Франківського апеляційного суду через Івано-Франківський міський суд протягом семи днів з дня її оголошення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст ухвали оголошено 20 лютого 2024 року о 16 годині 00 хвилин.

Головуючий-суддя ОСОБА_1

суддя: ОСОБА_2

суддя: ОСОБА_3