Ухвала суду № 11712051, 05.10.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" жовтня 2010 р. м. КиївК-6255/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідачаРибченка А.О.

суддів:Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Маринчак Н.Є.

при секретарі судового засідання:Сенченко Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Суми

на постанову Господарського суду Сумської області від 27 липня 2007 року

та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2008 року

у справі № АС 4/223-07

за позовом Приватного виробничо-комерційного підприємства «Компаньон»

до Державної податкової інспекції в м. Суми

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Сумської області від 27 липня 2007 року задоволено позовні вимоги Приватного виробничо-комерційного підприємства «Компаньон»(далі Підприємство, позивач) до Державної податкової інспекції в м. Суми (далі ДПІ, відповідач), визнано нечинним податкове повідомлення-рішення № 0000921712/0/17-1208/31499398/33628 від 23 травня 2007 року. Стягнуто з ДПІ на користь Підприємства 3,40 грн. витрат по сплаті судового збору.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2008 року постанову місцевого господарського суду змінено в частині стягнення з ДПІ державного мита в сумі 3,40 грн. та ухвалено в цій частині нове рішення, яким державне мито у розмірі 3,40 грн. стягнуто на користь позивача з Державного бюджету України. В іншій частині постанову Господарського суду Сумської області від 27 липня 2007 року залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями в частині задоволення позовних вимог щодо визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №0000921712/0/17-1208/31499398/33628 від 23 травня 2007 року, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами норм матеріального права, а саме, пункту 1.15 статті 1 та пункту 19.2 статті 19 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб»(далі Закон № 889-IV), ставиться питання про скасування судових рішень судів попередніх інстанцій й постановлення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з таких підстав.

Судами встановлено, що ДПІ проведено виїзну планову перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2004 року по 31 грудня 2006 року, за результатами якої складено акт № 2748/235/31499398/49 від 10 травня 2007 року.

На підставі зазначеного акту ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0000921712/0/17-1208/31499398/33628 від 23 травня 2007 року, яким позивачу визначене податкове зобовязання в розмірі 71212,86 грн.

Перевіркою встановлено, що між позивачем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу нафтопродуктів від 10 листопада 2006 року, на підставі якого позивач сплатив підприємцю ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 167440,00 грн.

Також, відповідно до матеріалів перевірки, в 2006 році, згідно договору уступки вимоги від 15 квітня 2005 року, укладеного між субєктом підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_6 та фізичною особою підприємцем ОСОБА_7, позивач провів розрахунки на загальну суму 43063,63 грн. з фізичною особою підприємцем ОСОБА_7

При виплаті підприємцям ОСОБА_5 та ОСОБА_7 грошових коштів, позивач не утримав у джерела виплати та не перерахував до бюджету податок з доходів фізичних осіб.

У звязку з викладеним, перевіркою встановлено порушення підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону № 889-IV, оскільки при продажу паливно-мастильних матеріалів підприємець, на думку відповідача, не може бути платником єдиного податку і дохід від продажу паливно-мастильних матеріалів не може бути доходом, отриманим в межах підприємницької діяльності, враховуючи сплату єдиного податку. Відповідач вважає, що в даному випадку дохід, отриманий від продажу паливно-мастильних матеріалів буде вважатися «іншим доходом»- не від здійснення підприємницької діяльності, з якого податок утримується за ставкою 13% податковим агентом.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Після набрання чинності Законом № 889-IV, втратив чинність Декрет Кабінету Міністрів від 26 грудня 1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян»(далі Декрет № 13-92), крім розділу IV у частині оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, який застосовується з урахуванням положень пункту 9.12 статті 9 Закону № 889-IV та діє до набрання чинності спеціальним законом з питань оподаткування фізичних осіб субєктів підприємницької діяльності.

Так, відповідно до підпункту 9.12.1 пункту 9.12 статті 9 Закону № 889-IV оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту.

До спеціального законодавства, в даному випадку, належать спеціальна система оподаткування, запроваджена Указом Президента України від 03 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності субєктів малого підприємництва»та загальна система оподаткування, чинна відповідно до розділу IV Декрету № 13-92.

Відповідно до частини другої статті 13 Декрету № 13-92 оподатковуваним доходом від провадження підприємницької діяльності є чистий дохід, який визначається як різниця між валовими доходами та витратами, понесеними у звязку з його одержанням, на підставі поданих підприємцем податкових декларацій.

При системному аналізі норм законодавства, вбачається, що податкові агенти не мають законодавчих підстав для утримання податку з доходів, виплачуваних фізичним особам, зареєстрованим у встановленому законом порядку як субєкти підприємницької діяльності. Однак, при проведенні перевірки, податковий агент має підтвердити факт укладеного договору та виплату (перерахунок) грошових коштів за ним саме підприємцю.

В свою чергу, в акті перевірки зазначено, що дохід виплачено саме підприємцям. Крім того, допитана в судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_6 підтвердила факт перебування в господарських відносинах з позивачем у 2005 році та укладання договору уступки вимоги кредитора від 15 квітня 2005 року з ОСОБА_7

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій, повно та всебічно оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшли вірного висновку, що у відповідача були відсутні правові підстави для донарахування позивачу податку з доходів фізичних осіб, оскільки норми законодавства не передбачають утримання юридичною особою податку з доходів, виплачуваних нею фізичним особам, зареєстрованим як субєкти підприємницької діяльності.

Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги стосовно порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень, а тому вони не можуть бути підставою для їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Суми залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2008 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийРибченко А.О.

СуддіБрайко А.І.

Голубєва Г.К.

Карась О.В.

Маринчак Н.Є.

Повний текст ухвали складено 07 жовтня 2010 року.