Рішення № 117098148, 20.02.2024, Шаргородський районний суд Вінницької області

Шаргородський районний суд

Вінницької області

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2024 року

м. Шаргород

Справа № 152/1777/23

Провадження № 2/152/84/24

Шаргородський районний суд Вінницької області у складі головуючого судді Соколовської Т.О., з участю секретаря судового засідання Ансілевської Я.О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні з викликом учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дочки, яка продовжує навчання,

учасники справи - не прибули,

встановити:

I. Виклад позицій позивача та відповідача.

22 грудня 2023 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася до Шаргородського районного суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_2 (далі відповідач) про стягнення аліментів на її утримання, визначивши їх у твердій грошовій сумі у розмірі 2000 гривень, щомісячно, починаючи з дня подачі позову до суду і до 30 червня 2027 року, посилаючись на те, що в даний час вона навчається на другому курсі спеціальності 223 Медсестринство, освітньої програми Сестринська справа за державним замовленням денної форми навчання у Погребищенському медичному фаховому коледжі, із терміном закінчення до 30.06.2027. Відповідач добровільно матеріальної допомоги на її утримання не надає, тому вона змушена звернутися до суду з даним позовом.

Відповідач ОСОБА_2 повторно на виклик суду не прибув.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

16.01.2024 від позивача ОСОБА_1 до суду надійшла заява про розгляд справи у її відсутності. Позовні вимоги підтримує, не заперечує щодо ухвалення у справі заочного рішення (а.с.56).

Інших заяв та клопотань, пов`язаних із розглядом справи, від учасників справи не надходило.

ІІІ. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 25.12.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Цією ж ухвалою прийнято рішення про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження. Розгляд справи призначено на 31 січня 2024 року, з викликом сторін. Клопотань від сторін про інше не надходило. Вказаною ухвалою суду відповідачеві запропоновано надати в 15-денний строк з дня отримання даної ухвали відзив на позовну заяву (а.с. 29-30).

Ухвалу суду від 25.12.2023 направлено на адресу відповідача, зазначену у позовній заяві, однак поштова кореспонденція повернулася до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.55).

З метою повідомлення відповідача ОСОБА_2 про розгляд справи та реалізації ним права судового захисту своїх прав та інтересів 16 та 31.01.2024 на веб - порталі "Судова влада" судом розміщено оголошення про виклик відповідача у судові засідання на 31.01. та 20.02.2024 (а.с. 58, 60).

Таким чином, відповідач ОСОБА_2 належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи (ч.11 ст.128 ЦПК України).

Відповідач ОСОБА_2 відзив на позовну заяву не подав, повторно на виклик суду не прибув по невідомій суду причині, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, шляхом розміщення оголошення про виклик на веб - порталі "Судова влада" (а.с. 58, 60). Про причини неявки суду не повідомив, заяв про розгляд справи у його відсутності або про відкладення розгляду справи від нього до суду не надходило.

Судом вжиті належні заходи для повідомлення відповідача про розгляд справи та реалізації ним права судового захисту своїх прав та інтересів.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами, оскільки при підготовці справи до розгляду дотримано вимоги ЦПК України щодо належного повідомлення сторін у справі про розгляд справи.

За правилами ч.4 ст.223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідно до вимог ч.1 ст.280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Отже, у суда наявні підстави для заочного розгляду справи і ухвалення заочного рішення на підставі наявних доказів, про що постановлено ухвалу, відповідно до вимог статтей 280 -281 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, на підставі частини другої статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу судом не здійснювалось.

Перешкод для пред`явлення позову про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дочки, яка продовжує навчання, судом не встановлено.

ІV. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин.

У справі, що розглядається судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є батьком позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого виконкомом Пеньківської сільської ради Шаргородського району Вінницької області 16.11.2005 (а.с.8).

ОСОБА_1 перебуває на утриманні матері ОСОБА_3 , що підтверджується довідкою виконавчого комітету Мурафської сільської ради Жмеринського району Вінницької області №805/02-05/3 від 11.12.2023 (а.с.17).

ОСОБА_1 є повнолітньою, в даний час навчається на денній формі навчання у Погребищенському медичному фаховому коледжі, спеціальність 223 Медсестринство, освітня програма Сестринська справа за державним замовленням із терміном закінчення 30.06.2027, що підтверджується довідкою №01-36/379 від 01.12.2023 (а.с. 7).

Отже судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 навчається на денній формі навчання, не має можливості працювати та заробляти кошти на своє утримання, її батько ОСОБА_2 добровільно матеріальної допомоги на утримання повнолітньої дочки, яка продовжує навчання не надає.

V. Норми права, які застосовує суд, мотиви їх застосування.

Статтею 51 Конституції України передбачені права дітей на матеріальне утримання з боку батька та права на їх повноцінне життя та всебічний розвиток. Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 pоку, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 pоку № 789-ХІІ та набула чинності для України 27 вересня 1991 pоку, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

За статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до вимог статті 150 Сімейного Кодексу України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя.

Аліментні зобов`язання між батьками і повнолітніми дітьми регулюються главою 16 СК України, яка, зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, та спосіб стягнення аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу).

Відповідно до положень статті 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ст. 198 СК України батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх працездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.

Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання (стаття 199 СК України).

Вказана норма закону розповсюджує обов`язок батьків надавати утримання повнолітнім дітям на випадки, коли дитина продовжує навчання та вимагає у зв`язку з цим матеріальної допомоги.

Пленум Верховного Суду України надав роз`яснення щодо підстав виникнення обов`язку батьків по утриманню своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчання.

Так, пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15 травня 2006 року роз`яснено, що обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2018 року у справі № 748/2340/17 зроблено висновок по застосуванню статті 199 СК України, який полягає в тому, що «обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: походження дитини від батьків або наявність між ними іншого юридично значущого зв`язку (усиновлення); досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину)».

Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.

Стаття 200 СК України передбачає, що суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

За приписами ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:

1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів;

3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;

4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов`язок обох батьків із надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (п.54 рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України».

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, судом досліджено кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27 постанови ПВС України від 12.06.2009 №2 "Про практику застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції").

При цьому суд враховує позиції ЄСПЛ щодо аргументації судових рішень, закріплені, зокрема в рішенні "Бендерський проти України" від 15.11.2007, в якому наголошується, що "право може вважатися ефективним, тільки, якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (п.33 рішення від 21.03.2000 у справі "Дюлоранс проти Франції"; пп. 32 - 35 рішення від 07.03.2006 у справі "Донадзе проти Грузії").

Частиною 3 ст. 12, ст.ст. 76 - 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Засобами доказування у цивільній справі є показання свідків, письмові докази, речові і електроні докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідач ОСОБА_2 не використав можливість і право реалізувати свої процесуальні права, заперечувати проти позову, надати докази у підтвердження своїх заперечень, на виклик суду повторно не прибув.

Небажання ОСОБА_2 надати відзив та докази в обґрунтування своїх заперечень проти позову, з`являтися на виклик суду, дає суду право обмежитись доказами, наданими позивачем.

VІ. Висновки суду.

Згідно з вимогами ст.ст. 81, 263, 264 ЦПК України та принципу оцінки доказів (ст.89 ЦПК України) суд перевірив доводи позивача у підтвердження позову та факти, які підлягають встановленню, з метою з`ясування та дослідження матеріального стану, стану здоров`я відповідача, наявність у відповідача інших дітей і непрацездатних членів сім`ї, його спроможності сплачувати аліменти на утримання повнолітньої дочки в розмірі, визначеному у позовній заяві.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

При вирішенні даного цивільно - правового спору судом встановлено сукупність юридичних фактів, які зобов`язують ОСОБА_2 утримувати повнолітню дочку ОСОБА_1 ,яка продовжує навчання, це: досягнення дочкою віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження нею навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі та наявність у батька можливості надавати таку допомогу. Вказані обставини є підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача ОСОБА_2 аліментів на її утримання, починаючи з 22.12.2023 і до закінчення навчання (30.06.2026) або до досягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 двадцятитрьохрічного віку у зв`язку з тим, яка з цих обставин настане першою у твердій грошовій сумі в розмірі 2000 гривень, щомісячно, а у разі припинення навчання дочкою ОСОБА_4 - стягнення аліментів припинити.

При цьому суд виходить із того, що навчання дитини є розвитком її здібностей, необхідним для неї (дитини) та відбувається в її інтересах, також законом передбачений обов`язок батька утримувати повнолітню дитину, що продовжує навчання.

За таких обставин суд приходить до висновку, що право повнолітньої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка продовжує навчання, на матеріальне утримання з боку батька - відповідача ОСОБА_2 порушено і підлягає судовому захисту.

Зазначена правова позиція узгоджується з усталеною судовою практикою, а також до подібного висновку дійшов Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 27 лютого 2019 року в справі № 760/17457/16-ц (провадження № 61-34814св18).

VІІ. Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно з вимогами ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Таким чином, підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_2 до державного бюджету судовий збір в сумі 1211,20 грн.

Позивач ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 на її користь витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 1500 грн.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч.3 ст.133 ЦПК України).

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача (ч.2 ст.141 ЦПК України).

Метою впровадження принципу відшкодування судових витрат є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (рішення від 16 листопада 2000 р. №13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 р. №23-рп/2009; рішення від 11 липня 2013 р. №6-рп/2013).

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При вирішенні судом позовних вимог в частині стягнення витрат на правничу допомогу суд серед іншого враховує практику ЄСПЛ щодо розподілу судових витрат.

Так, Європейський суд з прав людини у п.95 рішення від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» вказав, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Статтею 15 ЦПК України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з вимогами ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат :1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року по справі № 826/1216/16 висловила правову позицію про те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п.4 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Наявність договірних відносин між адвокатом Смірновим С.М. та Ягіч Н.В. підтверджується договором про надання правової допомоги від 18 грудня 2023 року (а.с. 22 - 23).

При цьому у матеріалах справи міститься орієнтований розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, наведений у позовній заяві, детальний опис робіт (надання послуг) від 19.12.2023 на виконання умов договору про надання правової допомоги від 18.12.2023, акт приймання - передачі наданих послуг від 19.12.2023, квитанція б/н від 18.12.2023 про оплату ОСОБА_1 послуг адвоката Смірнова С.М. в розмірі 1500 грн (а.с. 3, 24, 25, 26).

Відтак, у справі, що розглядається, суд, дослідивши всі обставини, оцінивши докази з точки зору достатності та взаємозв`язку прийшов до висновку, що позивачем ОСОБА_1 надані належні, допустимі, достатні та достовірні докази щодо підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, оскільки суд задовольнив позовні вимоги.

В силу ст. 430 ЦПК України рішення суду про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2-5, 7, 8, 10 - 13, 76-81, 83, 89, 133, 141, 258, 259, 263 - 265, 268, 273, 279, 280-281 ЦПК України, на підставі ст.51 Конституції України, ст.ст. 3, 18, 27 Конвенції про права дитини, ст. 5 Протоколу № 7, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 р., ратифікована Україною 17 липня 1997 р.), ст.ст. 150, 181-182, 199, 200, 201 СК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дочки, яка продовжує навчання - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання в твердій грошовій сумі в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень, щомісячно, починаючи з 22 грудня 2023 року і до 30 червня 2027 року. У разі припинення навчання дочкою ОСОБА_4 стягнення аліментів припинити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1500 (одна тисяча п`ятсот) гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 до Державного бюджету (стягувач - Державна судова адміністрація України, отримувач коштів - ГУК у м. Києві /м. Київ/ 22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 коп.

Рішення в частині стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільно процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільно процесуальним кодексом України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них (ч. 4 ст. 273 ЦПК України).

Повне ім`я (найменування) сторін:

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України № НОМЕР_2 , виданий 31.05.2021, РНОКПП НОМЕР_3 ;

відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , інші дані ідентифікуючі особу не відомі.

Рішення ухвалено та підписано 20.02.2024.

Головуючий суддя: Т.О. Соколовська