Рішення № 117082619, 19.02.2024, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2024 року м.ЧернігівСправа № 620/18083/23

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі судді Падій В.В., розглянувши, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи справу за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення,

У С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі ФОП ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, в якому просить:

-визнати протиправним та скасувати Рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №10949/24-10-07 від 06.11.2023, прийняте Головним управлінням ДПС у Чернігівській області.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач вказує на порушення відповідачем у спірних правовідносинах чинного законодавства України на момент їх виникнення, що стало підставою для звернення до суду.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Падій В.В. від 18.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників.

Представник відповідача подав до суду відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що за змістом Закону України від 08.07.2010 №2464-УІ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Судове засідання здійснювалося в порядку, передбаченому статтею 262 КАС України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач зареєстрований як фізична особа - підприємець станом на 09.04.2012 та взятий на облік Феодосійською ОДПІ 11.04.2012 за номером 30651, є платником єдиного податку, що підтверджується довідкою про взяття на облік платника податків від 11.04.2012 №839 та свідоцтвом платника єдиного податку, серії А, №070553 (а.с.19, 21).

Місцем реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця та платника податків з 09.04.2012 по 06.07.2015 було за адресою: АДРЕСА_1 .

З довідки Управління праці та соціального захисту Новозаводської районної ради м. Чернігова від 11.03.2019 №7426-5000063529 слідує, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою (а.с.30).

ФОП ОСОБА_1 з 07.07.2015 по 20.04.2019 перебувала на обліку в ДПІ в Оболонському районі м. Києва ГУ ДПС у Київській області, а з 20.04.2019 перебуває на обліку в ГУ ДПС В Чернігівській області.

06.11.2023 Головним управлінням ДПС у Чернігівській області прийнято рішення №10949/24-10-07 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким за період з 21.01.2014 до 19.07.2016 застосовано до позивача штраф у розмірі 368,07 грн, за період з 21.07.2015 по 25.03.2019 штраф у розмірі 4881,90 грн та нараховано пеню у розмірі 8704,02 грн.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями контролюючих органів, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.

Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України від 08.07.2010 №2464-VІ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VІ, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-УІ єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VІ передбачено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (крім електронних резидентів (е-резидентів)/

Згідно частини восьмої статті 9 Закону №2464-VІ платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Відповідно до частини одинадцятої статті 9 Закону №2464-VІ у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до пункту 10 статті 9 Закону №2464-VІ днем сплати єдиного внеску вважається:

1) у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки податкового органу або на єдиний рахунок - день списання банком, небанківським надавачем платіжних послуг або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на вказані рахунки;

2) у разі сплати єдиного внеску готівкою - день прийняття до виконання банком, небанківським надавачем платіжних послуг або іншим учасником платіжної системи документа на переказ готівки разом із сумою коштів у готівковій формі;

На суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу (частина десята статті 25 Закону №2464-VІ).

Податковий орган застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції, зокрема, за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум; за донарахування податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску; за несплату, неповну сплату або несвоєчасну сплату суми єдиного внеску одночасно з видачею сум виплат, на які нараховується єдиний внесок (авансових платежів), накладається штраф у розмірі 10 відсотків таких несплачених або несвоєчасно сплачених сум (пункт одинадцятий статті 25 Закону №2464-VІ).

Також згідно пункту першого розділу VII Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953 (далі - Інструкція №449) за порушення норм законодавства про єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до платників, на яких згідно із Законом покладено обов`язок нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок, застосовуються фінансові санкції (штрафи та пеня) відповідно до Закону.

Підпункт 2 пункту другого розділу VII Інструкції №449 передбачає, що за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення у період до 01 січня 2015 року, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум. За несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення, починаючи з 01 січня 2015 року накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум. При цьому складається рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за формою згідно з додатком 12 до цієї Інструкції. Розрахунок цієї фінансової санкції здійснюється на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів. При застосуванні штрафів, зазначених у цьому підпункті, приймається одне рішення на всю суму сплаченої (погашеної) недоїмки незалежно від періодів та кількості випадків сплати за вказані періоди.

Системний аналіз наведених норм дає підстави вважати, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. За несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірах визначених Законом, а на суму недоїмки нараховується пеня за кожний день прострочення платежу. Розрахунок фінансової санкції за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску здійснюється на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.

Таким чином суд вважає, що визначальним для вирішення справи є встановлення фактів несплати (несвоєчасної) сплати позивачем єдиного соціального внеску на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, а саме зворотного боку облікової картки платника єдиного соціального внеску позивача, а також первинних документів щодо нарахування (декларації, розрахунки) та сплати (платіжні доручення). І виключно на підставі встановленого суд надає оцінку правомірності нарахування контролюючим органом штрафних санкцій та пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, згідно оскаржуваних рішень.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13.11.2018 у справі №813/4686/16.

З матеріалів справи слідує, що відповідачем застосовано до позивача штрафні санкції та нараховано пеню за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за період з 21.01.2014 по 25.03.2019.

Як випливає з матеріалів справи місцем реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця та платника податків з 09.04.2012 по 06.07.2015 було за адресою: 98112, АР Крим, м. Феодосія, вул. Кримська, буд. 66, кв. 19-А, та перебування на податковому обліку у Феодосійській ОДПІ; з 07.07.2015 по 20.04.2019 перебувала на обліку в ДПІ в Оболонському районі м. Києва ГУ ДПС у Київській області, а з 20.04.2019 перебуває на обліку в ГУ ДПС В Чернігівській області.

Також позивач перебуває на обліку внутрішньо переміщених осіб, що підтверджується довідкою від 11.03.2019 № 7426-5000063529 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Із оскаржуваного рішення випливає, що заборгованість позивача зі сплати ЄСВ почала формуватися з 21.01.2014, з цього випливає, що Відповідачем презюмується несплата ЄСВ за IV квартал 2013 року.

Позивач стверджує, що за наслідком окупації та спроби анексії російською федерацією АР Крим у березні 2014 року і вимушеним переміщенням на підконтрольну територію України нею було втрачено докази подання звітності з ЄСВ та оплати зобов`язань з ЄСВ за 2012-2013 роки, чим зумовлена неможливість їх надання суду для захисту своїх прав. Водночас через втрату підтвердних документів з причин вказаних вище, позивач позбавлена можливості надати суду докази належного виконання цих зобов`язань, проте заявляє, що нею було виконано ці зобов`язання у належний строк і у повному обсязі, з чим погоджується і суд.

Щодо сплати ЄСВ за І квартал 2014 року суд зазначає наступне.

Відповідно до загальновідомих фактів, зокрема відображених на офіційних веб-сайтах Міністерства закордонних справ України (https://mfa.gov.ua/timchasova- okupaciya-ar-krim-ta-m-sevastopoll. Прокуратури АР Крим та м. Севастополя (https://ark.gp.gov.ua/ua/chronology.htmn. Кримської платформи (https://crimea- platform.org/occupation-chronology/#] та в інших джерелах, фактична окупація російською федерацією АР Крим та м. Севастополя розпочалася 20 лютого 2014 року.

Це також зазначено у частині 2 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

16.03.2014 відбувся т.зв. «референдум про статус Криму», 18.03.2014 було підписано т. зв. «Договір про прийняття Республіки Крим до складу Росії», а 21.03.2014 президент рф підписав указ про його ратифікацію.

Кінцевий строк виконання зобов`язання зі сплати ЄСВ за І квартал 2014 року припав на 20.04.2014.

Суд погоджується з доводами позивача, проте, що станом на цей момент у позивача, яка перебувала на податковому обліку та сплачувала податки і збори у Феодосійській ОДПІ об`єктивно була відсутня можливість виконати вказаний обов`язок за наслідком окупації та спроби анексії АР Крим, що відбулася в період з 20.02.2014 по 21.03.2014, окрім як, фактично, на користь органу, контрольованого окупаційною владою, що могло б кваліфікуватися як вчинення кримінального правопорушення за законодавством України. Вказані обставини є форс-мажорними, що відповідно до положень пп. 101.2.4. п. 101.2. ст. 101 Податкового кодексу України є підставою для списання такого податкового боргу.

З матеріалів справи випливає, що позивачем подавалися відповідні заяви до податкового органу (а.с.61).

Попри фактичну неможливість виконати зобов`язання зі сплати ЄСВ за І квартал 2014 року станом на момент їх виникнення з підстав, викладених вище, позивачем 25.03.2019 було погашено усю виявлену заборгованість за період 2014-2015 років, що підтверджується квитанцією банку про оплату від 26.03.2019 №521 на суму 4950,00 грн.

Щодо сплати ЄСВ за II-IV квартали 2014 року, І-ІІ квартали 2015 року суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 9-3 розділу VIII Закону №2464-VІ встановлено тимчасово на період дії особливого правового режиму, визначеного Законом України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України":

зупиняється застосування до платників єдиного внеску із місцезнаходженням (місцем проживання) на тимчасово окупованій території України норм статей 25 і 26 цього Закону;

платники єдиного внеску із місцезнаходженням (місцем проживання) на тимчасово окупованій території України звільняються від виконання обов`язків, визначених статтею 6 цього Закону.

Платники єдиного внеску із місцезнаходженням (місцем проживання) на тимчасово окупованій території України мають право на добровільну сплату єдиного внеску, передбаченого Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Аналіз зазначених приписів чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства дає підстави для висновку про те, що Закон № 2464-VI пов`язує звільнення платників єдиного внеску від обов`язків та відповідальності за невиконання вимог законодавства щодо своєчасності та повноти сплати єдиного внеску з фактом перебування такого платника за місцезнаходженням на тимчасово окупованій території України.

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Закону України від 12.98.2014 № 1636-VII «Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» загальнодержавні податки і збори, визначені статтею 9 Податкового кодексу України, статтею 271 Митного кодексу України, єдиний внесок, встановлений Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, справляння якого здійснюється відповідно до Закону України "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування", не справляються з доходів, отриманих юридичними особами (їх відокремленими підрозділами) та фізичними особами на тимчасово окупованій території, операцій та/або з інших об`єктів оподаткування (в тому числі об`єктів, пов`язаних з оподаткуванням) на тимчасово окупованій території.

Особи, які перебували на обліку в контролюючих органах або мали місцезнаходження (місце проживання) на території Автономної Республіки Крим або міста Севастополя на початок тимчасової окупації, звільняються від обов`язків сплати єдиного внеску, передбаченого Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та виконання вимог Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" під час провадження їхньої підприємницької діяльності на тимчасово окупованій території України.

Такі особи мають право на добровільну сплату єдиного внеску, передбаченого Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України або уповноваженим органом з питань Криму.

Суд зауважує, що Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" та відповідний правовий режим набули чинності з 27.04.2014.

Судом встановлено, що позивач як фізична особа-підприємець та платник податків з 09.04.2012 по 06.07.2015 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , та перебувала на податковому обліку у Феодосійській ОДПІ.

Отже особи, які перебували на обліку в контролюючих органах або мали місцезнаходження (місце проживання) на території Автономної Республіки Крим або міста Севастополя на початок тимчасової окупації, звільняються від обов`язку подання до контролюючих органів декларацій (крім митних декларацій), звітності та інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів протягом строку такої тимчасової окупації та після її завершення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 28.10.2022 у справі № 640/3529/19.

За таких обставин, суд погоджується з доводами позивача, що чинним законодавством позивача звільнено від обов`язку із нарахування, обчислення та сплати ЄСВ за II-IV квартали 2014, I-ІІ квартали 2015.

Щодо сплати ЄСВ за III-IV квартали 2015 року суд зазначає наступне.

З матеріалів справи слідує, що інформація щодо сум і дат нарахування та сплати ЄСВ за III-IV квартали 2015 року наводиться у додатку «Нарахування та сплата ЄСВ ФОП ОСОБА_1 за період з III кварталу 2015 по IV квартал 2018 до цього позову, та на підтвердження сплати ЄСВ позивач надала квитанції банку.

З них випливає, що позивачем частково прострочено оплату ЄСВ за III квартал 2015 року в сумі 845,30 грн на 98 календарних днів (з 21.10.2025 по 26.01.2016), за IV квартал 2016 року у сумі 1434,51 грн на 5 днів (з 21.01.2016 по 26.01.2016).

Проте позивачем подавалася заява від 01.02.2016 щодо перерахування грошових коштів у сумі 2335,33 грн, сплачених 26.01.2016 в рахунок цих зобов`язань, на новий рахунок для сплати ЄСВ у зв`язку із помилковою оплатою на старий розрахунковий рахунок.

З огляду на встановлені обставини суд приходить до висновку, що допущена позивачем помилка не свідчить про несплату необхідної суми єдиного соціального внеску у визначений законодавством строк та не спричинила настання жодних негативних наслідків або збитків для відповідного бюджету та держави в цілому, оскільки страхові кошти в подальшому у будь-якому разі підлягали перерахуванню на відповідні рахунки, відкриті на ім`я органу доходів та зборів в казначействі. До того ж, згодом така помилка самостійно виявлена платником, який вжив відповідні заходи щодо спрямування коштів за належністю.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 20.02.2018 у справі №816/591/16, від 14.02.2018 у справі №816/1254/17, від 12 червня 2018 року у справі №826/1/16 (К/9901/28108/18), від 14 листопада 2018 року у справі №805/3665/16-а, від 07 лютого 2019 року у справі №820/3561/16, від 24 жовтня 2018 року у справі №760/6097/16-а (2а/760/590/16).

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо повної та своєчасної сплати ЄСВ, нарахованого за період з І кварталу 2016 по IV квартал 2018 суд зазначає, що матеріали справи містять докази того, що позивачем було належним чином нараховано і обчислено суми ЄСВ за період з І кварталу 2016 по IV квартал 2018, що підтверджується відповідними звітами, а також сплачено у повному обсязі у строк, передбачений законом, на підтвердження чого надаються копії відповідних платіжних квитанцій банку, за винятком сплати ЄСВ за III квартал 2016 року, який було сплачено з простроченням в 1 день.

Відтак прийняття відповідачем спірного рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску суперечать матеріалам справи.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази надані позивачем, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.

При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 2 статті 2 та частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Проте відповідач у відзиві на позов взагалі не обґрунтував прийняття оскаржуваного рішення, не навів мотивів його прийняття та не довів суду правомірність його прийняття.

Щодо позовних вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5264,00 грн, на підтвердження яких позивачем були надані відповідні документи (а.с.70-80), суд зазначає таке.

За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути сумірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті Кодексу суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву заявлено, що витрати на правничу допомогу є завищеними та неспівмірні зі складністю справи.

Відповідно до частини 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №810/3806/18.

Враховуючи вищенаведене суд вважає, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за результатами розгляду справи, є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, суд, керуючись положеннями статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи задоволення позову повністю, вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь позивача судовий збір у сумі 1073,60 грн та витрати на правничу допомогу в сумі 5264,00 грн.

Керуючись статтями 139, 241, 243, 244-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати Рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №10949/24-10-07 від 06.11.2023, прийняте Головний управлінням ДПС у Чернігівській області.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управліннм ДПС у Чернігівській області на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управліннм ДПС у Чернігівській області на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу сумі 5264 (п`ять тисяч двісті шістдесят чотири) грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 та підпунктом 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління ДПС у Чернігівській області (вул. Реміснича, буд. 11, м. Чернігів, Чернігівська область, 14000, код ЄДРПОУ - 44094124).

Суддя В.В. Падій