Рішення № 117082608, 19.02.2024, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2024 року м. Чернігів Справа № 620/17890/23

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Бородавкіної С.В.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) 05.12.2023 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі ГУПФУ в Чернігівській області, відповідач), у якому просить:

- визнати дії відповідача, які полягають у призначенні їй пенсії за віком на пільгових умовах з 06.09.2023 - протиправними;

- зобов`язати відповідача призначити та виплатити їй недоотриману суму пенсії за віком на пільгових умовах з 23.09.2022, тобто з дня первинного звернення за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах до дня виплати першої пенсії (після призначення з 06.09.2023).

Позов мотивовано тим, що всупереч вимог чинного законодавства України відповідач призначив їй пенсію не з дати звернення із відповідною заявою, а з дати повторного звернення із вимогою виконати рішення суду по справі №620/2354/23.

Ухвалою судді Зайця О.В. від 06.12.2023 відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

21.12.2023 на підставі розпорядження керівника апарату суду №317, відповідно до пункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл даної справи у зв`язку з припиненням повноважень судді Зайця О.В.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана для розгляду судді Бородавкіній С.В.

Ухвалою судді від 26.12.2023 прийнято справу до провадження за правилами спрощеного позовного провадження; установлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі на надання відзиву на позов.

Відповідач надав відзив на позов, у якому позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні та зазначив, що відповідно до заяви позивача та на виконання рішення суду по справі №620/2354/23 позивачу зараховано до страхового стажу відповідні періоди роботи та з 06.09.2023 призначено пенсію. Крім того, відповідач вважає, що спір у справі стосується виконання ГУПФУ в Чернігівській області рішення у іншій справі, у зв`язку з чим в окремому провадженні розглядатися не може.

Розглянувши подані документи і матеріали, суд враховує такі обставини.

Сторонами не заперечується, що ОСОБА_1 23.09.2022 звернулася до ГУПФУ в Чернігівській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Отримавши відмову у призначенні пенсії, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу, позивач звернулась до суду з відповідним адміністративним позовом.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.03.2023 у справі №620/2354/23, яке 02.08.2023 набрало законної сили, позов ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі, визнано протиправним та скасовано рішення ГУПФУ у Вінницькій області №254150020801 від 30.09.2022, яким позивачу відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 01.09.1988 по 04.09.1989 та у зарахуванні до пільгового стажу періоду роботи з 01.09.1989 по 31.08.1997 на посаді концертмейстера; зобов`язано ГУПФУ в Чернігівській області зарахувати їй до страхового стажу період роботи з 01.09.1988 по 04.09.1989 та зарахувати до стажу, який дає право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» період роботи 01.09.1989 по 31.08.1997 на посаді концертмейстера (а.с. 14-18).

Враховуючи наведене, 06.09.2023 позивач звернулась до відповідача із заявою, у якій просила призначити їй пенсію з 23.09.2022 (а.с. 19).

Рішенням відповідача від 12.09.2023 позивачу призначено пенсію з 06.09.2023 (а.с. 22).

18.10.2023 ОСОБА_1 звернулась до ГУПФУ в Чернігівській області із заявою, у якій просила, у тому числі, повідомити підстави призначення пенсії з 06.09.2023 та здійснити їй перерахунок пенсії з дати звернення 23.09.2022 (а.с. 20).

Листом від 14.11.2023 відповідач повідомив, що пенсію ОСОБА_1 призначено відповідно до заяви від 06.09.2023 та на виконання рішення суду по справі №620/2354/23 про зарахування страхового стажу (а.с. 21).

Вважаючи дії відповідача щодо призначення пенсії з 06.09.2023 протиправними, ОСОБА_1 звернулась до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-ХІІ, у редакції, чинні на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Статтею 51 Закону №1788-ХІІ передбачено, що пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

За змістом статті 80 Закону №1788-XII заява про призначення пенсії працюючим подається за місцем роботи, а непрацюючим - до зазначених у статті 81 цього Закону органів за місцем проживання заявника.

Пенсії призначаються з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку (стаття 83 Закону №1788-ХІІ).

У свою чергу, статтями 44, 45 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-IV) установлено, що призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Пенсія призначається з дня звернення за пенсією.

Відповідно до пункту 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (далі Порядок №22-1), заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).

Згідно із пунктами 1.7, 1.8 Порядку №22-1 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Якщо пенсію за віком призначено автоматично (без звернення особи), у повідомленні про призначення особі пенсії додатково зазначається інформація про порядок її виплати (пункт 4.7 Порядку №22-1).

Суд звертає увагу, що вперше із заявою про призначення пенсії позивач звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України 23.09.2022.

Рішенням ГУПФУ у Вінницькій області від 30.09.2022 позивачу відмовлено у призначенні пенсії на пільгових умовах у зв`язку з відсутністю у неї необхідного пільгового стажу. Зокрема, ОСОБА_1 не враховано до пільгового стажу період роботи з 01.09.1989 по 31.08.1997, оскільки посада концертмейстера не передбачена переліком посад, що дають право на призначення пенсії за вислугу років Постановою КМУ №909. Також не зараховано до страхового стажу період роботи з 01.09.1988 по 04.09.1989, оскільки відсутній підпис відповідальної особи при звільненні.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.03.2023 у справі №620/2354/23, яке 02.08.2023 набрало законної сили, встановлено протиправність відмови у зарахуванні до спеціального та загального стажу періодів роботи позивача, у зв`язку із чим рішення ГУПФУ у Вінницькій області від 30.09.2022 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії скасовано, зобов`язано ГУПФУ в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 01.09.1988 по 04.09.1989 та зарахувати до стажу, який дає право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» період роботи 01.09.1989 по 31.08.1997 на посаді концертмейстера.

На виконання рішення суду відповідач зарахував позивачу спірні періоди роботи, однак пенсію не призначив, у зв`язку із чим ОСОБА_1 була змушена повторно звернутись до ГУПФУ в Чернігівській області із заявою від 06.09.2023 про призначення пенсії за вислугу років з 23.09.2022 (а.с. 19).

Обґрунтовуючи дії щодо призначення позивачу пенсії з 06.09.2023 (дати повторного звернення) відповідач покликається на те, що рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.03.2023 у справі №620/2354/23 не встановлено іншого обов`язку окрім як зарахування спірного стажу.

Разом з тим, суд звертає увагу суб`єкта владних повноважень, що вказаним рішенням не лише зобов`язано територіальний орган Пенсійного фонду України зарахувати позивачу певний стаж, а й скасовано як протиправне рішення про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії, прийняте за наслідком розгляду її заяви від 23.09.2022.

За таких обставин, цілком логічним є висновок, що первинно подана позивачем заява про призначення пенсії від 23.09.2022 залишилась не вирішеною станом на дату повторного звернення ОСОБА_1 та, відповідно, мала бути розглянута територіальним органом з урахуванням стажу, врахованого судом у рішенні по справі №620/2354/23.

Суд у спірних правовідносинах наголошує, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Відповідну позицію Велика Палата Верховного Суду висловила у справі №912/2797/21 (постанова від 05 липня 2023 року).

Аналогічну позицію підтримав ЄСПЛ у рішенні по справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04), прийнятим 20.10.2011 (набуло статусу остаточного 20.01.2012).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Пайн Велі Девелопмент ЛТД» та інші проти Ірландії» від 23 жовтня 1991 року зазначено, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосувати до захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. «Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним, та розраховувати на певний стан речей.

Суд звертає увагу, що, подаючи 23.09.2022 заяву про призначення пенсії, позивач мала правомірні очікування на належний розгляд такої заяви та прийняття уповноваженим органом законного рішення. Незважаючи на наведене, ОСОБА_1 отримала протиправну відмову, у зв`язку із чим змушена була звернутись до суду з відповідним позовом.

За наведених обставин, суд погоджується з позицією позивача, що пенсія їй повинна бути призначена із дати першого звернення 23.09.2022.

Ухвалюючи таке рішення, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків.

Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).

Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.

Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

У зазначеному випадку, задоволення позовних вимог щодо зобов`язання відповідача з 23.09.2022 призначити спірну пенсію за вислугу років є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Щодо виплати недоодержаної суми пенсії суд зазначає, що спосіб виконання дій, які має вчинити за рішенням суду суб`єкт владних повноважень, не визначений в спірних правовідносинах нормативно. У разі набрання чинності рішенням суду в межах даної справи, перерахування недоплачених сум буде вважатися належним виконанням судового рішення, як у разі перерахування присудженої суми кількома платежами, так і однією сумою, а повним виконанням рішення суду буде сплата відповідачем всієї недоплаченої різниці.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення адміністративного позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.

Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 та від 11 липня 2013 року №6-рп/2013.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частина третя вказаної статті).

Таким чином, послуги зі складання позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг є різновидом правової допомоги, витрати на яку включаються до складу судових витрат.

За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути сумірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин 7, 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Також, за змістом частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмету спору.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 (справа «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір обґрунтованим (пункт 268).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надані суду: договір про надання правової допомоги від 30.11.2023 №383, акт виконаних робіт від 01.12.2023, квитанція до прибуткового касового ордера від 30.11.2023 №383, ордер на надання правової допомоги. Відповідно до наданих суду документів, всього виконано роботи на суму 3000,00 грн. (а.с. 23-27).

У відзиві на позов відповідач зазначив про неспівмірність заявлених витрат на професійну правничу допомогу.

Однак, враховуючи складність справи та обсяг наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), та ціною позову, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені ним витрати на правничу допомогу в сумі 3000,00 грн.

Крім того, матеріалами справи підтверджено витрати позивача на сплату судового збору в сумі 1073,60 грн.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи наведене, за рахунок відповідача на користь позивача мають бути стягнуті судові витрати в загальній сумі 4073,60 грн. (3000,00+1073,60).

Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, які полягають у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років з 06.09.2023.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з 23.09.2022.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській областіна користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 4073 (чотири тисячі сімдесят три) грн. 60 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 19 лютого 2024 року.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (код ЄДРПОУ 21390940, вул. П`ятницька, 83-А, м. Чернігів, 14005).

Суддя С.В. Бородавкіна