Рішення № 117072848, 19.02.2024, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.02.2024Справа № 910/17766/23

За позовом фізичної особи-підприємця Коверник Ірини Павлівни

до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА»

про стягнення 38 436, 43 грн

Суддя Я.А.Карабань

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Коверник Ірина Павлівна (надалі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 38 436, 43 грн, з яких: 38 019, 24 грн сума страхового відшкодування, 395, 19 грн пеня та 22, 00 грн 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.11.2023 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

05.12.2023 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі. Справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

18.12.2023 від МТСБУ, на виконання вимог ухвали суду, надійшли відомості щодо умов укладеного відповідачем страхового договору (полісу).

20.12.2023 від представника позивача надійшла заява про часткову відмову від позову та розподіл судових витрат, у зв`язку з тим, що відповідачем частково погашено заборгованість зі сплати страхового відшкодування в розмірі 17 363, 16 грн.

Приписами частини 1 статті 191 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.

Враховуючи зазначене вище, суд приймає відмову позивача від позову в частині стягнення суми страхового відшкодування в розмірі 17 363, 16 грн та закриває провадження в справі № 910/17766/23 в зазначеній частині на підставі п. 4 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

25.12.2023 від представника відповідача надійшов відзив, у якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що на замовлення страховика було складено звіт про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу № 96-D/16/62 від 15.12.2023, відповідно до якого, вартість відновлювального ремонту, з врахуванням коефіцієнту фізичного зносу складає 18 863, 22 грн. У зв`язку з чим, відповідачем за договором № 215165964 за мінусом франшизи (1 500, 00 грн) виплачено страхове відшкодування в розмірі 17 363, 22 грн. Також вказує, що позивачем не долучено доказів проведення ремонтно-відновлювальних робіт на спеціалізованому СТО. Окрім цього, відповідач заявив клопотання про зменшення витрат на правову допомогу.

29.12.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній заперечує щодо доводів відповідача та, зокрема, зазначає, що доказів того, що позивач не надав для огляду на вимогу відповідача пошкоджений транспортний засіб матеріали справи не містять. Вказує, що посилання відповідача на те, що позивач не виконав п. 5, 6 протоколу огляду є безпідставними, оскільки позивач не погоджував та не підписував його умови, а тому твердження відповідач про те, що з боку позивача навмисно був порушений порядок врегулювання страхового випадку, який передбачений ст. 34 Закону України № 1961-IV також є безпідставними. Крім цього, зазначає, що позиція відповідача про те, що саме винна в ДТП особа має відшкодовувати різницю збитку є помилкова та спростовується правовими висновками Великої Палати Верховного Суду.

05.01.2024 від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у який останній підтримує доводи, викладені у відзиві, та, зокрема, наполягає на неналежності звіту позивача № 68-10.23 від 09.11.2023 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу пошкодженого в ДТП, що сталося 31.07.2023, складеного ФОП Коріновським Є.Ю.

09.01.2024 від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів оплати позивачем додаткових витрат на професійну правничу допомогу, що пов`язана із складанням заяви про часткову відмову від позову та відповіді на відзив від 29.12.2023.

12.01.2024 від представника відповідача надійшло клопотання про зменшення витрат на правову допомогу.

Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

31.07.2023 о 12 год. 45 хв., ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом «ЗАЗ-Део», д.н.з. НОМЕР_1 , який належить йому на праві власності, та рухаючись по вул. Кільцева Дорога - пр. Леся Курбаса в м. Києві, не врахував дорожню ситуацію, завчасно не зайняв крайнє праве положення для повороту праворуч, під час перестроювання з третьої смуги в другу смугу не пропустив автомобіль «Рено», д.н.з. НОМЕР_2 , з напівпричепом «Schmitz», д.н.з. НОМЕР_3 , який рухався в другій смузі руху в попутному напрямку, та здійснив з ним зіткнення. При ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.

Постановою Святошинського районного суду міста Києва від 29.08.2023 по справі № 759/14875/23 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу.

Вказана дорожньо-транспортна пригода призвела до пошкодження, зокрема, транспортного засобу позивача - напівпричепу «Schmitz», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 .

Відповідно до полісу серії ЕР № 215165964 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія автомобіля «ЗАЗ-DAEWOO LANOS», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , на час настання ДТП була застрахована у відповідача із встановленим розміром франшизи - 1 500, 00 грн та страховою сумою за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 160 000, 00 грн.

09.08.2023 представник позивача звернувся до відповідача із заявою, в якій просив здійснити відшкодування оціненої шкоди заподіяної напівпричепу «Schmitz», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , внаслідок ДТП, що сталася 31.07.2023, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок СТО, де планується ремонтування пошкодженого транспортного засобу.

Відповіді на вказану заяву матеріали справи не містять.

Відповідно до звіту № 68-10.23 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу пошкодженого у ДТП, що сталося 31.07.2023, складеного ФОП Коріновським Є.Ю. 09.11.2023, вартість (розмір) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу «Schmitz», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу 0,7 - складає 39 519, 24 грн (включаючи ПДВ на ремонтні роботи, запасні частини, матеріали фарбування).

Враховуючи вище наведені обставини, позивач звернувся до суду про стягнення з відповідача несплаченої суми страхового відшкодування в розмірі 38 019, 24 грн, а також 395, 19 грн пені та 22, 00 грн 3% річних, нарахованих у зв`язку з несплатою страхового відшкодування.

У свою чергу, після відкриття провадження в справі, відповідачем здійснено оплату грошових коштів у сумі 17 363, 16 грн із призначенням платежу: «Страх. відшк. на ремонт автомоб. SHMITZ SKO 24L, д/н НОМЕР_4 . Дог. № 215165964 від 15.06.2023р., власник Коверник Ірина Павлівна без ПДВ», що підтверджується платіжною інструкцією № 64263 від 18.12.2023, в зв`язку з чим, позивач відмовився від частини позовних вимог та судом закрито провадження в справі в частині стягнення суми страхового відшкодування в розмірі 17 363, 16 грн на підставі п. 4 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, в зв`язку з відмовою позивача від позову.

Статтею 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди передбачено у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Пунктом 2 ст.1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі з вини іншої, відшкодовується винною особою.

Пунктом 36.4. статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов`язані з відшкодуванням збитків.

Відповідно до ч. 2 ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначаються відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

За приписами п. 35.1 ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Як убачається з матеріалів справи, на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність транспортного засобу «ЗАЗ-DAEWOO LANOS», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 застрахована відповідачем на підставі полісу серії ЕР № 215165964, із страховою сумою за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 160 000, 00 грн та франшизою 1 500, 00 грн.

Отже, особою, відповідальною за завдані власнику напівпричепа «Schmitz», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , збитки в межах, передбачених договором обов`язкового страхування цивільної відповідальності, в даному випадку, є відповідач.

Пунктом 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик не пізніше 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування, у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими, зобов`язаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування та виплатити його.

Як убачається з матеріалів справи, представник позивача 09.08.2023 звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування. Проте відповіді на вказану заяву матеріали справи не містять.

Відповідно до наявного в матеріалах справи звіту № 68-10.23 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу пошкодженого в ДТП, що сталося 31.07.2023, складеного 09.11.2023 ФОП Коріновським Є.Ю. на замовлення позивача, вартість (розмір) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу «Schmitz», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, складає 39 519, 24 грн.

18.12.2023 відповідачем було частково здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі на суму 17 363, 16 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 64263 від 18.12.2023, у зв`язку з чим, позивач частково відмовився від позову та судом вирішено закрити провадження в справі в частині позовних вимог про стягнення суми страхового відшкодування в розмірі 17 363, 16 грн.

Враховуючи вище наведені обставини, суд розглядає позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача несплаченої суми страхового відшкодування в розмірі 20 656, 08 грн.

Відповідач, заперечуючи проти розміру страхового відшкодування подає звіт № 96-D/16/62 від 15.12.2023, складений на його замовлення, згідно якого вартість матеріального збитку завданого власнику SHMITZ SKO 24L, реєстраційний номер НОМЕР_4 , 2008 року випуску, складає 18 863, 22 грн, тоді як звітом № 68-10.23 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу пошкодженого в ДТП, що поданий позивачем вартість (розмір) збитків, заподіяних пошкодженням вказаного транспортного засобу, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, складає 39 519, 24 грн, стосовно чого суд зазначає таке.

Так, матеріали справи містять суперечливі один одному докази, які визначають розмір відновлювального ремонту транспортного засобу позивача, а отже і розмір страхового відшкодування, яке мало бути сплачено відповідачем позивачу, що зумовлює необхідність оцінки судом таких доказів на предмет їх належності, допустимості та достатності для вирішення справи по суті.

Здійснюючи таку оцінку, суд приходить до висновку про необхідність покладення в основу розрахунку страхового відшкодування саме експертний висновку, проведеного на замовлення позивача, виходячи з такого.

Відповідно до положень статті 34 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик зобов`язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування.

Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний направити свого представника (працівника або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.

Якщо представник страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) не з`явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження).

Так, відповідачем до відзиву доданий лист № б/н від 18.08.2023 з проханням надати транспортний засіб «Schmitz», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 для огляду або повідомити про його місцезнаходження та лист № 09-02-22 7066 від 20.09.2023 з повторним проханням надати вказаний транспортний засіб для огляду.

Однак доказів направлення/вручення таких листів позивачу або представнику позивача матеріали справи не містять та позивачем не підтверджується факт їх отримання.

Отже, оскільки відповідач в порушення вимог ст. 34 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не направив у встановлені строки свого представника (працівника або експерта) для визначення розміру збитків, позивач самостійно замовив проведення експертної оцінки з визначення розміру матеріального збитку.

Саме такі обставини мали місце у спірних правовідносинах сторін, оскільки, як зазначає сам відповідач у листі б/н від 18.08.2023 він отримав повідомлення про ДТП та у визначений законом строк (до 01.09.2023 включно) не направив свого представника і не здійснив огляд пошкодженого транспортного засобу позивача.

Фактично ж огляд напівпричепу «Schmitz», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 представником було здійснено лише 03.10.2023.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивач цілком правомірно самостійно звернувся до суб`єкта оціночної діяльності ФОП Коріновського Є.Ю. та отримав звіт № 68-10.23 від 09.11.2023 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу пошкодженого в ДТП, що сталося 31.07.2023.

Викладені обставини є достатньою та правомірною підставою для оцінки судом зазначеного висновку експерта як належного та допустимого доказу розміру завданої позивачу внаслідок ДТП майнової шкоди, а отже і достатньою та законною підставою для покладення в основу розрахунку страхового відшкодування саме такого висновку експерта, а не складеного пізніше на замовлення відповідача звіту про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу № 96-D/16/62 від 15.12.2023.

При цьому суд зазначає, що оцінка майна має здійснюватися з урахуванням Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440, яким визначено загальні засади.

Відповідно до п. 51 Національного стандарту № 1 незалежна оцінка майна проводиться у такій послідовності: укладення договору на проведення оцінки; ознайомлення з об`єктом оцінки, збирання та оброблення вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки; ідентифікація об`єкта оцінки та пов`язаних з ним прав, аналіз можливих обмежень та застережень, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки та використання її результатів; вибір необхідних методичних підходів, методів та оціночних процедур, що найбільш повно відповідають меті оцінки та обраній базі, визначеним у договорі на проведення оцінки, та їх застосування; узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних методичних підходів; складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість об`єкта оцінки на дату оцінки; доопрацювання (актуалізація) звіту та висновку про вартість об`єкта оцінки на нову дату (у разі потреби).

Разом із цим, відповідно до п.56 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» звіт про оцінку майна, у тому числі, має містити письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації, особистий огляд об`єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення тощо. Отже, виходячи з наведених норм, підготовці та проведенню незалежної експертизи майна передує, в будь-якому випадку, ознайомлення з об`єктом оцінки шляхом доступу до нього.

Наведений правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 07 квітня 2021 року по справі №753/3055/18, від 19 травня 2021 року по справі № 523/17998/17.

У випадку, якщо ж звіт про оцінку транспортного засобу складений взагалі без його огляду, такий звіт є не належним доказом у справі (п.45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року по справі № 752/16797/14-ц).

Як убачається зі звіту про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу № 96-D/16/62 від 15.12.2023 визначення вартості матеріального збитку, заподіяного власнику транспортного засобу «Schmitz», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 проводилось на підставі протоколу (акту) огляду транспортного засобу від 03.10.2023 складеного спеціалістом відповідача та фотододатками.

Доказів протилежного матеріали справи не містять.

З урахуванням викладеного, зазначений звіт № 96-D/16/62 від 15.12.2023, що поданий відповідачем, не може бути прийнятий судом до уваги як належний доказ, оскільки він складений на підставі відомостей протоколу огляду транспортного засобу, який було складено спеціалістом відповідача, а не оцінювачем Гуськовою І.Г., яка складала звіт.

При цьому, сам звіт у порушення вимог п. 56 Національного стандарту № 1 не містить пояснень щодо неможливості особистого огляду оцінювачем пошкодженого авто позивача та необхідність використання протоколу огляду, складеного іншою особою.

Натомість, звіт № 68-10.23 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу пошкодженого в ДТП, що сталося 31.07.2023, який суд приймає до уваги як належний доказ, складений ФОП Коріновським Є.Ю. саме на підставі огляду транспортного засобу останнім.

Підсумовуючи викладене вище, суд зазначає, що розмір страхового відшкодування мав розраховуватись відповідачем на підставі звіту № 68-10.23 про оцінку вартості (розміру) збитків від 09.11.2023, складеного на замовлення позивача, та становити, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу 39 519, 24 грн.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що наявні в матеріалах справи документи в повному обсязі підтверджують доводи позивача, щодо завдання позивачу шкоди в загальному розмірі 38 019, 24 грн (39 519, 24 грн (вартість ремонту) - 1 500, 00 грн (франшиза) та обов`язку відповідача відшкодувати зазначену шкоду, за вирахуванням франшизи.

У той же час, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було частково здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 17 363, 16 грн, що підтверджується платіжної інструкцією № 64263 від 18.12.2023.

Отже, з відповідача на користь позивача, відповідно до вимог ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», підлягає стягненню страхове відшкодування в розмірі 20 656, 08 грн (39 519, 24 грн (вартість ремонту) - 17 363, 16 грн (оплата) - 1 500, 00 грн (франшиза).

Посилання відповідача на те, що позивач, як власник пошкодженого майна має право на отримання повного відшкодування збитків (у разі не покриття таких збитків у повному обсязі страховиком за полісом) за рахунок особи, яка спричинила збитки, а не за рахунок страховика, суд відхиляє оскільки, встановлений судом розмір страхового відшкодування за шкоду заподіяну майну потерпілим особам не перевищує встановлені страхові суми відповідальності страховика.

Крім цього, за порушення виконання грошового зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача 22, 00 грн 3% річних за загальний період з 07.11.2023 по 14.11.2023.

Так, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Згідно із частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 511 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Таким чином, грошовим зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У частині третій статті 510 Цивільного кодексу України визначено, що якщо кожна зі сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Саме до таких грошових зобов`язань належить укладений договір про надання послуг, оскільки він установлює ціну договору - страхову суму.

Крім того, вирішуючи заявлені позовні вимоги, суд виходить із того, що грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Саме до таких грошових зобов`язань належить укладений договір про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оскільки він установлює ціну договору страхову суму. При цьому боржником у таких правовідносинах є страховик заподіювача шкоди внаслідок ДТП, а кредитором особа, якій завдано шкоди внаслідок ДТП. Сам заподіювач шкоди стає боржником, як і вказувалось вище, лише у випадку недостатності виплаченої суми страхового відшкодування для покриття завданої ним шкоди і лише в частині непокритого розміру шкоди або у випадку правомірної відмови у виплаті страхового відшкодування. Оскільки ж приписи ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України поширюються на всі види грошових зобов`язань (не тільки договірних, а й деліктних), потерпіла в ДТП особа має право вимагати від кредитора страховика винної в ДТП особи (при певних випадках і від винної в ДТП особи) виплати їй передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму невиплаченої/простроченої суми страхованого відшкодування (різниці між розміром завданої шкоди та розміром виплаченого страхового відшкодування від винної в ДТП особи) за весь час прострочення.

Близькі за змістом правові висновки містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, постановах Верховного Суду від 11 грудня 2019 року по справі № 761/6406/16-ц, від 18 березня 2020 року по справі № 760/6938/16-ц, від 04 листопада 2020 року по справі № 520/17859/19.

З наведеного можна зробити висновок, що правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов`язанням.

Отже, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Така правова позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними в постанові від 06.06.2012 у справі № 303/2147/14-ц (провадження № 6-49цс12), а також Верховного Суду, викладеними у постановах від 30.01.2018 у справі № 910/17993/15, від 28.02.2018 у справі № 149/344/15-ц, від 06.06.2019 у справі № 758/8819/16-ц, від 26.06.2019 у справі № 760/2905/16-ц, від 04.09.2019 у справі № 280/2625/13-к, від 16.10.2019 у справі № 452/3519/15.

Крім того, в постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 Цивільного кодексу України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18).

З огляду на викладене, існує стала судова практика Верховного Суду, що в разі прострочення боржником (страховою компанією) виконання грошового зобов`язання, передбаченого договором страхування, зокрема виплати суми страхового відшкодування, страхова компанія зобов`язана на підставі частини другої статті 625 ЦК України сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, позивачем правомірно заявлено до стягнення з відповідача за прострочення здійснення страхового відшкодування 3% річних.

Перевіривши розрахунок 3 % річних наданий позивачем за період з 07.11.2023 по 14.11.2023 в розмірі 22, 00 грн, суд встановив, що позивач невірно визначив період нарахування 3 % річних, адже 90-ий день прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його відповідно до п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» припадає на 07.11.2023, тому нарахування 3 % річних у зв`язку з несплатою страхового відшкодування починається з 08.11.2023. Таким чином, суд зробивши власний розрахунок 3 % річних за період з 08.11.2023 по 14.11.2023, обмежуючись сумою боргу, вказаною позивачем, встановив, що розмір 3 % річних за вказаний період складає 21, 87 грн (38 019, 00 x 3 % x 7 : 365 : 100), що є менше за суму, заявлену до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі визначеному судом.

Крім цього, за порушення виконання грошового зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача 395, 19 грн пені за загальний період з 07.11.2023 по 14.11.2023.

Пунктом 36.5. Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Положеннями п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.

Перевіривши розрахунок пені наданий відповідачем за період з 07.11.2023 по 14.11.2023 в розмірі 395, 19 грн, суд також встановив, що позивачем невірно визначено період нарахування пені. Як вже було встановлено судом, прострочення виплати суми страхового відшкодування починається саме з 08.11.2023, а не 07.11.2023, як визначено позивачем. Отже, суд зробивши власний розрахунок пені за період з 08.11.2023 по 14.11.2023, обмежуючись сумою боргу, вказаною позивачем, встановив, що розмір пені за вказаний період складає 233, 32 грн (38 019,00 (сума боргу) x (2 x 16,00 (облікова ставка НБУ) : 365) x 7 днів (прострочення) : 100), що є менше за суму, заявлену до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі визначеному судом.

Крім цього, позивач заявив вимоги про стягнення з відповідача:

- пені відповідно до положень ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яка нараховується на стягнуту теперішнім судовим рішенням суму страхового відшкодування за період починаючи з 15.11.2023 по дату фактичного виконання рішення суду в повному обсязі;

- 3 % річних та інфляційні збитки від простроченої суми відповідно до положень ст. 625 Цивільного кодексу України, які нараховуються на стягнуту теперішнім судовим рішенням суму страхового відшкодування за період починаючи з 15.11.2023 по дату фактичного виконання рішення суду в повному обсязі.

Проте, такі вимоги позивача задоволенню не підлягають, з огляду на таке.

Так, дійсно, відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, суд може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Проте, по-перше, вказаною нормою передбачене лише право (а не обов`язок) суду щодо зазначення в своєму рішенні про можливість додаткового нарахування пені та відсотків річних, а по-друге, рішення суду не може прийматись на майбутнє, як застереження від будь-яких порушень, рішення не може містити будь-яких умов, за яких воно буде виконуватись. Суд вважає, що розглядати справу і приймати рішення на майбутнє, приймаючи за наявність неіснуюче порушення, суперечить принципам правосуддя. У той же час, у законодавстві України можливі подальші зміни, що будуть регулювати спірні відносини сторін, про які суду на час прийняття рішення невідомо і не може бути відомо.

Окремо суд звертає увагу, що нарахування інфляційних втрат за прострочення виплати грошового зобов`язання взагалі не передбачено ч. 10 ст. 238 ГПК України, а тому не може бути нараховано до моменту виконання рішення.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Підсумовуючи наведене вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 20 656, 08 грн страхового відшкодування, 21, 87 грн 3 % річних та 233, 32 грн пені.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача витрати за надану правничу допомогу в сумі 10 500, 00 грн.

Згідно із ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ст. 126 ГПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У даному випадку на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу в сумі 10 500, 00 грн, представник позивача надав: ордер серії АЕ № 1106216 від 14.11.2023, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на ім`я адвоката Чіп Ярослава Миколайовича, договору про надання професійної правничої допомоги № 08/08/23-1 від 08.08.2023, укладеним між Адвокатським об`єднанням «Радник» та позивачем, акти виконаних робіт від 14.11.2023 на суму 7 000, 00 грн та від 04.01.2024 на суму 3 500, 00 грн, рахунки № 59/2023 від 14.11.2023 на суму 7 000, 00 грн та № 2/2024 від 05.01.2024 на суму 3 500, 00 грн, а також квитанцію № 0.0.3303129013.2 на суму 7 000, 00 грн та платіжну інструкцію № 47 від 09.01.2024 на суму 3 500, 00 грн.

Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю, суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача відповідно до положень ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України ).

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Таку правову позицію, щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Відповідач заперечує проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката та просить зменшити розмір таких витрат посилаючись на їх завищений розмір.

В той же час, дослідивши матеріали справи та враховуючи рівень складності справи, розмір заявлених позовних вимог, об`єм та вид роботи проведеної адвокатом та наявність заперечень відповідача щодо розміру вказаних витрат, з метою дотримання співмірності між складністю даної справи і витратами, здійсненими позивачем на оплату адвокатських послуг, суд вважає за доцільне обмежити розмір покладених на позивача витрат з оплати професійної правничої допомоги адвоката сумою у розмірі 5 000, 00 грн.

Водночас, відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат на правничу допомогу адвоката підлягає задоволенню частково, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в розмірі 4 961, 56 грн.

Щодо заявлених позивачем витрат пов`язаних з проведенням оцінки вартості пошкодженого майна в розмірі 4 500, 00 грн, суд зазначає наступне.

За змістом ст. 127 ГПК України, розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

На підтвердження понесення вказаних витрат, позивачем додано до матеріалів справи звіт № 68-10.23 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу пошкодженого у ДТП, що сталося 31.07.2023, складеного ФОП Коріновським Є.Ю. 09.11.2023 та квитанцію до прибуткового касового ордеру № 681023 від 09.11.2023 на суму 4 500, 00 грн.

Отже, витрати пов`язані з проведенням оцінки вартості пошкодженого майна підлягають задоволенню.

Разом з тим, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат пов`язаних з проведенням оцінки вартості пошкодженого майна підлягає задоволенню частково, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в розмірі 4 465, 41 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. 86, 129, 232-234, 240, 250-252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Прийняти заяву позивача про часткову відмову від позовних вимог в частині стягнення суми страхового відшкодування в розмірі 17 363, 16 грн.

2. Закрити провадження в справі в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» суми страхового відшкодування в розмірі 17 363, 16 грн.

3. В іншій частині позов задовольнити частково.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» (02081, місто Київ, вулиця Здолбунівська, будинок 7-Д, ідентифікаційний код 00034186) на користь фізичної особи-підприємця Коверник Ірини Павлівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) 20 656 (двадцять тисяч шістсот п`ятдесят шість) грн 08 коп. страхового відшкодування, 21 (двадцять одну) грн 87 коп. 3 % річних, 233 (двісті тридцять три) грн 32 коп. пені, 4 465 (чотири тисячі чотириста шістдесят п`ять) грн 41 коп. витрат на проведення оцінки, 4 961 (чотири тисячі дев`ятсот шістдесят одну) грн 56 коп. витрат на правничу допомогу та 2 663 (дві тисячі шістсот шістдесят три) грн 37 коп. судового збору.

5. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

6. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

7. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Суддя Я.А.Карабань