Ухвала суду № 117063614, 19.02.2024, Погребищенський районний суд Вінницької області

Справа № 143/131/24

УХВАЛА

Іменем України

19.02.2024 року м. Погребище

Суддя Погребищенського районного суду Вінницької області Сич С.М., ознайомившись із заявою ОСОБА_1 про забезпечення її позову до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання дійсним договору купівлі продажу квартири, визнання права власності на квартиру, -

Встановив:

08.02.2024 до Погребищенського районного суду Вінницької області надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання дійсним договору купівлі продажу квартири, визнання права власності на квартиру.

В позовній заяві ОСОБА_1 просить суд:

- визнати дійсним договір купівлі-продажу квартири від 26 грудня 2022 року по АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_2 .

Одночасно з пред`явленням позову ОСОБА_1 подала до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на квартиру АДРЕСА_2 , та заборонити будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії щодо вищезазначеної квартири, яку ухвалою суду від 09.02.2024 було повернуто заявниці через ненадання заявницею доказів сплати судового збору.

15.02.2024 заявницею до канцелярії суду було подано повторно заяву про забезпечення позову, в якій вона просить забезпечити позов шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2 , та до набрання чинності рішенням суду у справі заборонити будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії щодо квартири АДРЕСА_2 .

Дослідивши заяву та додані до неї письмові докази в її обґрунтування, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви з таких підстав.

Вирішуючи по суті заяву про забезпечення позову, суд виходить із того, що відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

В ч.1 ст. 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Для належної реалізації завдань цивільного судочинства слугує, зокрема те, що відповідно до ст.124Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України.

Таким чином, порушене, невизнане, оспорюване право особи буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті.

Стаття 6 Конвенції гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків право на справедливий і відкритий розгляд у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 13Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.

Частиною 1статті 149ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150цього Кодексу заходів забезпечення позову. Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Частиною третьою статті 150ЦПК України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Згідно з ч. 1ст. 151 ЦПК Україниу заяві про забезпечення позову повинні міститися: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціна позову, про забезпечення якого просить заявник; пропозиція заявника щодо зустрічного забезпечення; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Відповідно до ч. 2ст. 149 ЦПК Українизабезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

В силу п.2 ч.1ст. 150 ЦПК Українипозов забезпечується забороною вчиняти певні дії.

При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Як роз`ясненов пунктах1,4ПостановиПленуму ВерховногоСуду України«Про практикузастосування судамицивільного процесуальногозаконодавства прирозгляді заявпро забезпеченняпозову» від22.12.2006року №9,розглядаючи заявупро забезпеченняпозову,суд маєз урахуваннямдоказів,наданих позивачемна підтвердженнясвоїх вимог,пересвідчитися,зокрема,в тому,що міжсторонами дійсновиник спірі існуєреальна загрозаневиконання чиутруднення виконанняможливого рішеннясуду прозадоволення позову,з`ясувати обсягпозовних вимог,дані проособу відповідача,а такожвідповідність видузабезпечення позову,який проситьзастосувати особа,котра звернуласяз такоюзаявою,позовним вимогам.Вирішуючи питанняпро забезпеченняпозову,суд маєбрати доуваги інтересине тількипозивача,а йінших осіб,права якихможуть бутипорушені узв`язку іззастосуванням відповіднихзаходів.Забезпечення позовувизначається якзасіб запобіганняможливим порушенняммайнових правчи охоронюванихзаконом інтересівюридичної абофізичної особи.

Згідно зазначених норм закону завданням забезпечення позову є застосування судом, в провадженні якого перебуває справа, заходів щодо захисту матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання у майбутньому прийнятого судового рішення за її позовом.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

За загальним правилом, закріпленим у ч.3 ст.150 ЦПК України, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У постановіВеликої ПалатиВерховного Судувід 12лютого 2020року усправі №381/4019/18вказано,що співмірністьпередбачає співвідношеннясудом негативнихнаслідків відвжиття заходівзабезпечення позовуз тиминегативними наслідками,які можутьнастати внаслідокневжиття цихзаходів,з урахуваннямвідповідності правачи законногоінтересу,за захистомяких заявникзвертається досуду,вартості майна,на якевін заявляєклопотання накластиарешт,чи майновихнаслідків заборонивідповідачу здійснюватипевні дії.Заходи забезпеченняпозову застосовуютьсядля того,щоб гарантувативиконання можливогорішення судуі повиннізастосовуватися лишев разінеобхідності,оскільки безпідставнезвернення дотаких дійможе спричинитипорушення правта законнихінтересів іншихосіб чиучасників процесу.Розглядаючи заявупро забезпеченняпозову,суд маєз урахуваннямдоказів,наданих позивачемна підтвердженнясвоїх вимог,пересвідчитися,зокрема,в тому,що міжсторонами дійсновиник спірта існуєреальна загрозаневиконання чиутруднення виконанняможливого рішеннясуду прозадоволення позову;з`ясувати обсягпозовних вимог,дані проособу відповідача,а такожвідповідність видузабезпечення позову,який проситьзастосувати особа,котра звернуласяз такоюзаявою,позовним вимогам.Вирішуючи питанняпро забезпеченняпозову,суд повиненспіввідносити негативнінаслідки відвжиття заходівзабезпечення позовуз тиминегативними наслідками,які можутьнастати внаслідокневжиття цихзаходів.Необхідність застосуваннязаходів забезпеченнявипливає зфактичних обставинсправи,які свідчатьпро наявністьпідстав вважати,що незастосуванняцього заходупризведе доутруднення чиунеможливлення виконаннярішення судув разізадоволення позову.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 викладено правовий висновок, який зводиться до того, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

При цьому суд звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім «право на суд», яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Крім того, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. ЄСПЛ також звернув увагу на те, що тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (§§ 60, 61 рішення від 13.01.2011 у справі "Кюблер проти Німеччини" (Kьbler v. Germany), заява № 32715/06). Отже, заходи забезпечення позову, без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь позивача вже не призведе до захисту прав або інтересів позивача, по який він звертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені «правом на суд».

Відповідно до ч.1ст.81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, виходячи з вимог п.3 ч.1 ст.151 ЦПК України, повинна обґрунтувати причини звернення із відповідною заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 81 ЦПК України, обов`язковим такої особи є доведення підстав та подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Достатньо обґрунтованимдля забезпеченняпозову єпідтверджена доказаминаявність фактичнихобставин,з якимипов`язується застосуванняпевного видузабезпечення позову.Про такіобставини можесвідчити вчиненнявідповідачем дій,спрямованих наухилення відвиконання зобов`язанняпісля пред`явленнявимоги чиподання позовудо суду,наприклад реалізаціямайна чипідготовчі діїдо йогореалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо.

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

При вирішенні питання про забезпечення позову судом беруться до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Частина 1 статті 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свободвстановлює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. За змістом наведеного, жодне з положень Конвенції не може бути витлумачене як таке, що легітимізує набуття права власності одним суб`єктом за рахунок протиправного позбавлення майнового права іншого суб`єкта, із відмовою, до того ж, у можливості захисту порушеного права. Кожен, чиї права та свободи було порушено має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (Статті 13 і 14 Конвенції). Таким чином накладення арешту на вказане нерухоме майно позбавить власника можливості користуватися вказаним майном, що є порушенням його прав. Однак не накладення заборони саме на користування майном, жодним чином не вплине на виконання рішення суду.

Диспозиція статей 149 - 153 ЦПК України, яка дозволяє суду забезпечити позов шляхом накладення арешту на майно, носить оціночний характер судом ризиків заподіяння шкоди інтересам позивача.

З приписів норм цивільно-процесуального законодавства України вбачається, що процесуальне законодавство обумовлює допустимість застосування заходів із забезпечення позову наявністю обставин, які свідчать про те, що невжиття таких заходів може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Забезпечення позову застосовується як засіб запобігання можливим порушенням майнових чи охоронюваних законом інтересів особи.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки інтереси позивача, а й інших осіб, у зв`язку із застосуванням відповідних заходів, оскільки накладення арешту на майно та інших заходів, про які просить заявник, може обмежити відповідача розпоряджатися майном на власний розсуд, що однозначно завдасть шкоди його правам та інтересам у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Відповідно до ч.1 ст. 317ЦК Українивласникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Разом із цим, як встановлено судом, заява ОСОБА_1 не містить будь-яких обґрунтованих доводів щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких вона звернулась до суду.

Так, заявниця покликається на те, що існує досить висока ймовірність того, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 можуть відчужити дану квартиру, оскільки помістили повторно оголошення про її продаж на сайті DIM.RIA, яке містить світлин купленої нею квартири.

Проте, такі доводи заявниці суд вважає недостатньо вмотивованими, оскільки нею не надано жодних доказів, які б давали обґрунтовані підстави вважати, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є співвласниками квартири АДРЕСА_2 , та вони вчиняють ті чи інші дії, спрямовані на відчуження квартири. Додані до заяви сканкопії світлин та оголошення з сайту DIM.RIA не підтверджують того факту, що на даних сканкопіях світлин зображена саме квартира АДРЕСА_2 , оскільки на них зазначено іншу адресу розташування квартири, а саме по АДРЕСА_3 .

Таким чином, твердження позивачки про можливість подальшого відчуження відповідачами майна, яке є предметом спірного договору купівлі-продажу, на користь третіх осіб ґрунтуються лише на припущеннях та не є тією обставиною, яка б могла свідчити про вчинення відповідачами дій, спрямованих на невиконання в майбутньому рішення суду.

Зважаючи нанаведене,суд вважаєне достатньовмотивованими доводипозивачки про те,що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а заходи забезпечення позову, про застосування яких вона просить, є співмірними заявленим позовним вимогам в розумінні приписів ч.3 ст. 150 ЦПК України, позаяк матеріали заяви не містять належних і допустимих доказів на підтвердження необхідності вжиття заходів забезпечення позову у означений спосіб, а посилання у заяві лише на потенційну можливість, припущення стосовно того, що відповідачі або будь-які інші особи можуть вчиняти будь-які дії щодо вищезазначеної квартири без наведення відповідного обґрунтування, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Отже, заявниця не навела тих обставин, які б свідчили, що невжиття заходів забезпечення позову у запропонований нею спосіб утруднить або може призвести до неможливості виконання рішення суду у разі задоволення позову.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.149-154,260,353 ЦПК України, суддя, -

Ухвалив:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 від 15.02.2024 про забезпечення позову - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду через Погребищенський районний суд Вінницької області протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст ухвали складений 19.02.2024.

Суддя