Рішення № 117063532, 14.02.2024, Ладижинський міський суд Вінницької області

Справа № 135/1142/23

Провадження № 2/135/8/24

РІШЕННЯ

іменем України

14.02.2024 м. Ладижин Вінницька область

Ладижинський міський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Волошиної Т.В.,

за участі секретаря судових засідань Безпалько С.О.,

представника відповідача Андрущака С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ладижині Вінницької області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

1. Виклад позиції позивача.

30.08.2023 ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами на загальну суму 109 171 грн 40 коп.

Дана позовна заява мотивована тим, що 20.09.2021 між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 463034447.

Між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТзОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1119-01 відповідно до умов якого ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» передає ТзОВ «Таліон Плюс» за плату належні йому права вимоги, а ТзОВ «Таліон Плюс» приймає належні ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників.

20.10.2022 між ТзОВ «Таліон Плюс» та ТзОВ «ФК«ЄАПБ» укладено договір факторингу № 20102022 відповідно до умов якого ТзОВ «Таліон Плюс» передає ТзОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТзОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТзОВ «Таліон Плюс» права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі прав вимоги.

Відповідно до прав вимоги № 2 від 06.03.2023 до договору факторингу № 20102022 від 20.10.2022 ТзОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 93 381 грн 40 коп, з яких: 22 000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 71 381 грн 40 коп - сума заборгованості за відсотками.

Таким чином відповідач має непогашену заборгованість перед ТзОВ «ФК «ЄАПБ» за кредитним договором № 463034447 в сумі 93 381 грн 40 коп.

02.09.2021 між ТзОВ «Фінансова компанія «Кредитна установа «Європейська кредитна група» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2708218540/726163.

19.04.2022 між ТзОВ «Фінансова компанія «Кредитна установа «Європейська кредитна група» та ТзОВ «ФК«ЄАПБ» укладено договір факторингу № 19042022-Є відповідно до умов якого ТзОВ «Фінансова компанія «Кредитна установа «Європейська кредитна група» передає ТзОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТзОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТзОВ «Фінансова компанія «Кредитна установа «Європейська кредитна група» права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників.

Відповідно до реєстру боржників від 19.04.2022 до договору факторингу № 19042022-Є від 19.04.2022 ТзОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 15 790 грн, з яких: 4 000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 11 790 грн - сума заборгованості за відсотками.

Таким чином відповідач має непогашену заборгованість перед ТзОВ «ФК «ЄАПБ» за кредитним договором № 2708218540/726163 в сумі 15 790 грн.

Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості. З моменту отримання права вимоги до відповідача, позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій.

Посилаючись на вказані обставини, просить стягнути з відповідача вказану заборгованість: за кредитним договором № 463034447 від 20.09.2021 у розмірі 93 381 грн 40 коп; за кредитним договором № 2708218540/726163 від 02.09.2021 у розмірі 15 790 грн, а також судові витрати.

2. Виклад позиції відповідача.

Представник відповідача Андрущак С.В. подав до суду відзив на позовну заяву (а.с. 125-133), в якому позовні вимоги не визнав в повному обсязі. На обґрунтування своїх заперечень зазначив, що жодним доказом не доведено: укладення зазначених вище кредитних правочинів; надання (перерахування) ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «КУ «ЄКГ» відповідачу коштів у кредит за вказаними кредитними договорами; відступлення ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «КУ «ЄКГ» права вимоги до відповідача на користь позивача за Договорами факторингу; наявність будь-якої заборгованості відповідача перед позивачем. Вважає усі твердження позивача надуманими, бездоказовими та такими, що ґрунтуються виключно на припущеннях. Так, у позові не вказано, яким чином відповідачу була надана (надіслана) пропозиція (оферта) і які істотні умови вона містила. Позивачем були надані суду лише паперові копії електронних документів (електронних доказів) в розумінні ст.100 ЦПК України, достовірність яких неможливо встановити без дослідження оригіналів електронних доказів. Позивачем не надано ніякого протоколу створення та перевірки кваліфікованого електронного підпису. Отже, надані позивачем із позовом паперові копії електронних доказів не можуть бути достовірними доказами укладення кредитних правочинів. Окрім того, позивачем не надано жодного доказу, що відповідач здійснив дії, а саме: зареєструвався в інформаційно-телекомунікаційній системі (ІТС) кредитодавців; створив в таких системах особисті кабінети; отримав пропозиції (оферти) та ознайомився із ними; отримав електронне повідомлення від кредитодавців із одноразовими ідентифікаторами; ввів одноразові ідентифікатори в інформаційно - телекомунікаційній системі (сайті) кредитодавців; використав одноразовий ідентифікатор для підписання (укладення) кредитних договорів. Зокрема, позивач не вказує, яким чином був надісланий та отриманий відповідачем такий ідентифікатор: СМС-повідомлення, певний месенджер тощо. Також позивачем не були надані докази, що відповідач отримав Правила надання коштів у позику та Публічну пропозицію (оферту), ознайомився із ними та підписав. Оскільки дані Правила не містять доказів їх підписання відповідачем, їх не можна вважати частиною кредитних договорів. Вказує, що позивачем не надано жодного доказу щодо отримання відповідачем коштів у кредит на виконання зазначених Договорів. Також у позові не вказано, на підставі якого первинного фінансового документу кредитодавцями були перераховані грошові кошти на виконання вказаних Договорів на банківський рахунок відповідача, а відповідач отримав такі кошти в користування на споживчі цілі. Вказує, що єдиними письмовими доказами, що можуть доводити отримання грошових коштів та наявність заборгованості, є оригінали первинних фінансово-господарських документів, яких позивачем не надано. Вважає, що надані позивачем розрахунки не можна вважати належними, достовірними та достатніми. Зокрема, кредитний правочин № 463034447 було укладено 20.09.2021, однак відсутні будь-які розрахунки заборгованості за період з 20.09.2021 по 05.03.2023. Кредитний правочин № 2708218540/726163 було укладено 02.09.2021, однак позивачем не надано розрахунок боргу за період з 02.09.2021 по 18.04.2022. Дані розрахунки, як докази у справі, створені самим позивачем, а тому редагування вказаних доказів (документів) цілком залежить від його волі. Позивачем не надано суду належну та необхідну копію Договору факторингу № 28/1118-01, а також Реєстру боржників від 23.11.2021 № 161, обґрунтовано піддає сумніву дійсність відступленого права вимоги ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на користь ТОВ «Таліон Плюс» за кредитним договором. Звертає увагу, що позивачем були надані суду лише витяги з договорів факторингів, які виготовлені самим позивачем, що не дозволяє дійти висновку, що позивач дійсно придбав такі права вимоги, та встановити, коли відбулась подія переходу прав вимоги за кредитними правочинами.

3. Щодо відповіді на відзив та доказів поданих разом з нею.

На адресу суду надійшла сформована представником позивача Пархоменко Є.Д. в підсистемі «Електронний суд» 20.12.2023 відповідь на відзив (а.с. 178-188). Дослідивши відповідь на відзив, суд дійшов висновку про залишення її без розгляду виходячи з такого.

Частиною 4 ст. 179 ЦПК України визначено, що відповідь на відзив подається в строк, встановлений судом.

Ухвалою суду від 30.08.2023 встановлено позивачу п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив.

Судом встановлено, що позивач отримав відзив 14.12.2023. Вказану дату отримання підтверджує і сам представник позивача у відповіді на відзив.

Оскільки позивач 14.12.2023 отримав відзив, відтак відповідно до ухвали суду від 30.08.2023 останнім днем для подання відповіді на відзив є 19.12.2023.

Будь-яких клопотань про пропущення встановленого процесуального строку від позивача чи його представника не надходило. Також і сама відповідь на відзив не містить жодної аргументації про поважність пропущеного процесуального строку.

Статтею 120 ЦПК України передбачено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Відповідно до приписів ч. 1, 2 ст. 126 ЦПК України, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду.

Отже, враховуючи що відповідь на відзив подано з порушенням строків, встановлених ухвалою суду від 30.08.2023, суд залишає відповідь на відзив без розгляду, а відтак не приймає її до уваги.

Крім того представником позивача разом з відповіддю на відзив подано ряд нових документів (а.с. 190-206): платіжні доручення, розрахунок заборгованості, інформаційну довідку, платіжну інструкцію, додаткову угоду.

Частинами 2, 4, 8 ст. 83 ЦПК України встановлено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Отже, враховуючи що вказані докази подані представником позивача через значний проміжок після подачі позовної заяви, відсутність зі сторони представника позивача жодної аргументації із зазначенням причин, з яких докази не могли бути подані у встановлений цивільно-процесуальним законодавством строк, суд не приймає вказані докази до розгляду.

ІІ. Рух справи, процесуальні дії суду.

Ухвалою суду від 30.08.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Цією ж ухвалою прийнято рішення про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження.

20.09.2023 судом ухвалено заочне рішення про задоволення позову.

Ухвалою суду від 15.11.2023 задоволено заяву відповідача ОСОБА_1 , заочне рішення суду від 20.09.2023 скасовано, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного провадження з викликом сторін.

08.12.2023 представником відповідача подано відзив на позовну заяву.

12.12.2023 ухвалою суду за клопотання представника відповідача витребувано у представника позивача докази.

19.12.2023 на адресу суду надійшли витребувані докази.

20.12.2023 представником позивача подано відповідь на відзив на позовну заяву, яка залишена судом без розгляду з підстав зазначених в п. 3 рішення.

02.01.2024 представником позивача подано заперечення на відповідь, в яких останнім викладені аргументи на залишення без розгляду відповіді на відзив та нових доказів.

ІІІ. Пояснення сторін.

У судове засідання представник позивача не з`явився, однак в позовній заяві, надалі у письмових заявах зазначив, що просить розглянути справу за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 , яка належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилась.

Суд вважає можливим розглянути справу за відсутності представника позивача та відповідача, інтереси якого представляє представник, відповідно до ч.3 ст. 211 ЦПК України, враховуючи, що останні скористалися своїми процесуальними правами.

Представник відповідача - адвокат Андрущак С.В. просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що 20.09.2021 між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 463034447 в сумі 22 000 грн на строк 30 днів (з можливістю продовження строку), процентна ставка 1087,70 % річних. Договором визначено (п. 2.1.1.5), що Кредитодавець має право укласти договір відступлення права вимоги (а.с. 8-11, 154-159).

Між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТзОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01 відповідно до умов якого ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» передає ТзОВ «Таліон Плюс» за плату належні йому права вимоги, а ТзОВ «Таліон Плюс» приймає належні ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників.

20.10.2022 між ТзОВ «Таліон Плюс» та ТзОВ «ФК«ЄАПБ» укладено договір факторингу № 20102022 відповідно до умов якого ТзОВ «Таліон Плюс» передає ТзОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТзОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТзОВ «Таліон Плюс» права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі прав вимоги (а.с. 12-13).

Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 2 від 06.03.2023 до Договору факторингу № 20102022 від 20.10.2022 ТзОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 93 381 грн 40 коп (а.с. 14).

На підтвердження розміру заборгованості позивачем надано розрахунок заборгованості за кредитним договором № 463034447 від 20.09.2021 за період з 06.03.2023 по 31.07.2023, згідно з яким заборгованість ОСОБА_1 за кредитом станом на 31.07.2023 становить 93 381 грн 40 коп, з яких: 22 000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 71 381 грн 40 коп - сума заборгованості за відсотками (а.с. 15).

02.09.2021 між ТзОВ «Фінансова компанія «Кредитна установа «Європейська кредитна група» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2708218540/726163 в сумі 4 000 грн на строк 30 днів, процентна ставка 1,50% в день. Договором визначено (п. 3.1.4), що Товариство має право без згоди Клієнта поступитися своїм правом вимоги за даним Договором третій особі (а.с. 20-21).

У Додатку № 1 до договору про надання фінансового кредиту № 2708218540/726163 зазначено графік платежів, згідно з яким загальна вартість кредиту разом з процентами за користування кредитом складає 5 800 грн (а.с. 22).

19.04.2022 між ТзОВ «Фінансова компанія «Кредитна установа «Європейська кредитна група» та ТзОВ «ФК«ЄАПБ» укладено договір факторингу № 19042022-Є відповідно до умов якого ТзОВ «Фінансова компанія «Кредитна установа «Європейська кредитна група» передає ТзОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТзОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТзОВ «Фінансова компанія «Кредитна установа «Європейська кредитна група» права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників (а.с. 24-26).

Відповідно до витягу з реєстру боржників від 19.04.2022 до Договору факторингу № 19042022-Є від 19.04.2022 ТзОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 15 790 грн (а.с. 28).

На підтвердження розміру заборгованості позивачем надано розрахунок заборгованості за кредитним договором № 2708218540/726163 від 02.09.2021, згідно з яким заборгованість ОСОБА_1 за кредитом станом на 31.07.2023 становить 15 790 грн, з яких: 4 000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 11 790 грн - сума заборгованості за відсотками (а.с. 29).

V. Норми права, які застосовує суд, мотиви їх застосування.

За приписом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Разом з тим, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Так, пунктами 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Правилами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Виходячи з наведених вище положень чинного законодавства та встановлених обставин справи вбачається, що відповідачем 20 вересня 2021 року та 02 вересня 2021 року було укладено в електронній формі два кредитні договори: № 463034447 з ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на суму кредиту 22 000 грн; № 2708218540/726163 з ТзОВ «Фінансова компанія «Кредитна установа «Європейська кредитна група» на суму кредиту 4 000 грн.

Посилання у відзиві на недоведеність того, що саме відповідачем було застосовано електронний підпис при підписанні кредитних договорів є необґрунтованим, оскільки вказані договори підписані електронними підписами, використання яких не можливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.

У свою чергу, доказів того, що її персональні дані (копія паспорта громадянина України, картка фізичної особи-платника податків, реквізити банківської картки на яку первісними кредиторами здійснювалося перерахування позичених грошових коштів, номер телефону) були використані товариствами для укладення кредитних договорів від її імені, відповідачем до суду не надані. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно неї шахрайських дій відповідач не зверталася, як і не оскаржувала правомірність укладених договорів.

Відповідно до змісту частини першої статті 1050 ЦК України з урахуванням статей 526, 527, 530 ЦК України, банк має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.

Відповідач заперечувала проти наданого суду розрахунку заборгованості за відсутності документів первинної фінансової документації.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 2 статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Такими доказами можуть бути, зокрема, платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо.

ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» є позивачем у справі, а відтак з огляду на положення ст.ст.12, 13 ЦПК України мав об`єктивну можливість надати докази до суду.

Однак позивачем не подано у встановлений процесуальним законом строк первинних документів, оформлених відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», які підтверджують наявність заборгованості відповідачки за кредитними договорами. Також позивачем не наведено жодної аргументації із зазначенням причин, з яких такі докази не могли бути подані у встановлений цивільно-процесуальним законодавством строк.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 13 ЦПК України).

Розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, не є у розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» первинним фінансовим документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, а, отже, не є належним доказом наявності заборгованості. Зазначений розрахунок з зазначенням конкретного розміру заборгованості, є документом, що створений самим позивачем, а, відтак, інформація зазначена в ньому, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений не може бути доказом наявності заборгованості, на якому наполягає позивач.

З урахуванням того, що на підтвердження позовних вимог позивач не надав належних та допустимих доказів, які підтверджують надання відповідачу кредитних коштів у розмірі, які були передбачені кредитними договорами, наявність заборгованості за тілом кредиту та процентами, суд приходить до висновку про те, що позивач не довів наявність заборгованості у розмірі, вказаному у наданих ним розрахунках за кредитними договорами № 463034447 від 20 вересня 2021 року та № 2708218540/726163 від 02 вересня 2021 року.

До подібних висновків дійшов Верховний Суду постановах від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 25травня 2021року у справі №554/4300/16-ц,від 26 травня 2021року у справі №204/2972/20, від 13 жовтня 2021року у справі №209/3046/20, від 26 жовтня 2022 року у справі №686/6783/21.

При цьому, суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.

Таким чином, дослідивши матеріали справи, надавши об`єктивну оцінку зібраним доказам по справі та нормам законодавства, що регулюють спірні правовідносини, у достатньому обсязі для ухвалення рішення по суті, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 10-13, 76-83, 89, 133, 141, 206, 229, 258, 259, 263-265, 279, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження.

Згідно зі статтями 273, 354, 355 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Вінницького апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повна форма судового рішення виготовлена 19.02.2024

Суддя