Рішення № 117048965, 16.02.2024, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2024 року справа № 580/6270/23

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого Руденко А. В., розглянувши у письмовому провадженні у спрощеному провадженні в приміщенні суду позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку,

ВСТАНОВИВ:

18.07.2023 до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Черкаській області, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.03.2021 по 20.06.2023;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.03.2021 дня звільнення по день фактичного розрахунку 20.06.2023.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Черкаській області. У день звільнення відповідач не провів виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням індексації грошового забезпечення. У червні 2023 року на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.05.2023 у справі №580/10890/21 відповідач нарахував та виплатив позивачу недоплачену частину одноразової грошової допомоги при звільненні, врахувавши для її розрахунку індексацію грошового забезпечення, в сумі 15 008,82 грн, тобто із значною затримкою. З посиланням на ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України позивач просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідач проти позову заперечив. 08.08.2023 надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що компенсація за затримку розрахунку при звільненні стосується сум, належних особі саме станом на день звільнення. Індексація грошового забезпечення та одноразова грошова допомога з урахуванням індексації грошового забезпечення була стягнута на користь позивача за рішеннями Черкаського окружного адміністративного суду від 13.07.2022 та 28.11.2022 та постановами Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.09.2022 та 30.05.2023 по справі № 580/10890/21. Тому, виплачені позивачу кошти не є сумою, що належали до виплати останньому станом на день звільнення. Обов`язок Головного управління щодо виплати позивачу індексації грошового забезпечення та недоплаченої частини одноразової грошової допомоги при звільненні, врахувавши для її розрахунку індексацію грошового забезпечення, виник лише на підставі зазначених вище судових рішень. З вказаних підстав просив у задоволенні позову відмовити.

15.08.2023 позивач подав відповідь на відзив, в якій зазначив, що викладені у відзиві обставини щодо розгляду Черкаським окружним адміністративним судом справи № 580/10890/21, в якій було ухвалено рішення 13.07.2022, щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017 не стосується предмету позову у цій справі.

Ухвалою від 24.07.2023 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив спрощене позовне провадження без виклику учасників справи.

З`ясувавши доводи учасників справи, викладені у заявах по суті, дослідивши подані письмові докази, суд встановив таке.

Позивач ОСОБА_1 проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Черкаській області та відповідно до витягу з наказу Головного управління Національної поліції в Черкаській області (по особовому складу) від 26.02.2021 № 91 о/с був звільнений 03.03.2021 зі служби в поліції за пунктом 4 (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини 1 статті 77 Закону України Про Національну поліцію.

При обрахунку одноразової грошової допомоги відповідач не включив до грошового забезпечення позивача індексацію грошового забезпечення як додатковий вид грошового забезпечення.

Рішенням від 28.11.2022 у справі №580/10890/21 Черкаський окружний адміністративний суд зобов`язав Головне управління Національної поліції в Черкаській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену частину одноразової грошової допомоги при звільненні, врахувавши для її розрахунку індексацію грошового забезпечення та надбавку за службу в умовах режимних обмежень.

Постановою від 30.05.2023 Шостий апеляційний адміністративний суд рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 28.11.2022 змінив, виклавши абзац третій резолютивної частини таким чином: «Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Черкаській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену частину одноразової грошової допомоги при звільненні, врахувавши для її розрахунку індексацію грошового забезпечення».

Відповідач на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.05.2023 у справі №580/10890/21 у червні 2023 року виплатив позивачу недоотриману частину одноразової грошової допомоги при звільненні в сумі 15 008,82 грн.

11.06.2023 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.03.2021 по до день фактичного розрахунку.

Відповідач листом від 13.07.2023 № 29/Г-75 повідомив позивача, що нарахування та виплата грошового забезпечення поліцейських здійснюється згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 та Порядком та умовами від 06.04.2016 №260. Наведеними нормативними документами не визначено поняття середнього заробітку, тому здійснити нарахування та виплату середнього заробітку неможливо.

Вважаючи, що має право на компенсацію середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає таке.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» №95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Цьому визначенню відповідає й поняття грошового забезпечення, що відповідно до закону виплачується за рахунок держави поліцейським.

Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов`язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Відповідно до частини першої статті 94 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII (далі Закон №580-VIII) поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається Кабінетом Міністрів України залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України (ч. 2 ст. 94 Закону №580-VIII).

Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення поліцейських врегульовано Постановою Кабінету Міністрів «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» від 11.11.2015 №988 (далі Постанова №988) та Наказом Міністерства внутрішніх справ України «Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання» від 06.04.2016 №260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799 (далі Порядок №260).

Зазначені нормативно-правові акти є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення поліцейських та у випадку виникнення спорів з цього приводу.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських (зокрема, затримку компенсації за невикористану відпустку, відшкодування витрат на винайм житла, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі №21-389а13), та беручи до уваги положення частини 6 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин норми КЗпП України.

Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає наступне.

Абзацом 1 частини 1 статті 47 КЗпП України (в редакції станом на день звільнення позивача) встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статті 116, 117 КЗпП України спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

За усталеною судовою практикою стягнення, передбачене статтею 117 КЗпП України, за своєю правовою природою розцінюється як спеціальний вид відповідальності роботодавця, яке нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника.

Відповідно до статей 116, 117 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон №2352-ІХ) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (стаття 116).

В разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (стаття 117).

Законом №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, вказані статті викладені в такій редакції:

«Стаття 116. Строки розрахунку при звільненні

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Стаття 117. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком виплату середнього заробітку в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у встановлені строки. Після цієї дати в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум розмір відповідальності обмежений шестимісячним строком.

Надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп та від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 28.11.2022 у справі №580/10890/21 встановлено, що спір про розмір сум, належних позивачу при звільненні, був переданий на вирішення суду 15.12.2021, тобто до 19.07.2022 (внесення зазначених вище змін до ст. 116, 117 КЗпП України).

Однак, спір по суті був вирішений постановою Шостого апеляційного адміністратвиного суду від 30.05.2023 за результатами апеляційного оскарження рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 28.11.2022.

Упродовж цього строку ці правовідносини є триваючими.

У Рішенні Конституційного Суду України від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

Отже, у разі безпосередньо (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.

Якщо під час розгляду заяви особи суб`єктом владних повноважень до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.

У теорії права допускається можливість застосування до триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду - "переживаючої" (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас, таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб`єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм.

Правова визначеність як елемент верховенства права не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. На думку Конституційного Суду України, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абзац 4 п. 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22.05.2018 № 5-р/2018).

Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 31.03.2021 у справі № 803/1541/16.

Суд врахував, що відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, до спірних правовідносин слід застосовувати статті 116, 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Відповідно до пункту 23 Порядку №260 днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звільнений зі служби в поліції 03.03.2021 (вказано в наказі).

Таким чином, обов`язок повного розрахунку відповідачем мав бути виконаний 03.03.2021.

Грошове забезпечення належне позивачу до виплати у зв`язку із звільненням зі служби в поліції було виплачено останньому тільки 19.06.2023 на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.05.2023 у справі №580/10890/21, а тому суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування статей 116, 117 КЗпП України у зв`язку із несвоєчасною виплатою позивачу грошового забезпечення у розмірі, встановленому законодавством.

Середній заробіток за весь час затримки розрахунку слід обчислювати згідно Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі Порядок №100).

Згідно з підпунктом «л» пунктом 1 Порядку №100 цей порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата (абзац третій пункту 2 розділу ІІ Порядку №100).

Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Згідно з підпунктом «б» пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Пункт 9 розділу І Порядку №260 визначено, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Згідно з пунктом 11 Розділу І Порядку №260 грошове забезпечення, виплачене поліцейському несвоєчасно або в меншому розмірі, ніж належало, виплачується за весь період, протягом якого поліцейський мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення. Виплата одноразових додаткових видів грошового забезпечення здійснюється, якщо звернення про їх отримання надійшли до закінчення трьох років з дня виникнення права на їх отримання.

Разом із тим, Порядок №260 не містить правил розрахунку середньоденного грошового забезпечення у разі затримки розрахунку з поліцейським.

У свою чергу, пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньо заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Таким чином, при визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає присудженню на користь позивача з відповідача, правильним є обчислення не у робочих, а у календарних днях для обрахунку грошового забезпечення.

Вказаний висновок судом постановлено за результатами аналізу постанов Верховного Суду щодо подібних за змістом правовідносин: від 21.11.2018 справа № 808/928/16, від 17.01.2019 справа № 805/2706/17-а, від 18.04.2019 справа № 806/889/17, від24.07.2019 справа № 805/3167/18-а.

Відповідно до довідки від 29.04.2021 № 620/29/01-2021 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.03.2019 по 03.03.2021 грошове забезпечення позивача за січень 2021 склало 22 967,52 грн; грошове забезпечення за лютий 2021 року склало 22 967,48 грн.

Таким чином середньоденний розмір грошового забезпечення позивача становить 778,56 грн (22967,52 грн + 22967,48 грн = 45935 грн; 45935 грн/59 (календарних днів (січень-лютий 2021 року)) = 778,56 грн).

Як вже зазначалося раніше, до спірних правовідносин слід застосовувати статтю 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX, а тому з відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не більш як за шість місяців.

Таким чином, на теперішній час максимальний розмір середнього заробітку (грошового забезпечення), який може бути стягнути з відповідача на користь позивача слід обчислювати таким чином:

778,56 * 183 = 142 476,48 гривень, де

середньоденна заробітна плата 778,56 гривень,

час затримки шість місяців, що складає 183 календарних дня.

Разом з тим, під час вирішення питання про розмір середнього заробітку, який підлягає відшкодуванню, суд виходить з такого.

Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах,

- співмірність розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, вирішуючи питання про стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд повинен врахувати принцип співмірності ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачкою до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Вказана позиція узгоджується із висновками Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопад 2020 року (справа № 480/3105/19), зазначав що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (постанови Верховного Суду від 27 квітня 2016 року (справа № 6-113цс16) та від 26 червня 2019 року (справа № 761/9584/15-ц).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц): розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Як свідчать матеріали справи, загальний розмір виплаченої недоплаченої частини одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням для її розрахунку індексації грошового забезпечення на виконання судового рішення у справі № 580/10890/21 склав 15 008,82 грн.

Суд вважає за необхідне розрахувати розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні таким чином.

Судом встановлено, що згідно з довідкою від 29.04.2021 № 620/29/01-2021 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.03.2019 по 03.03.2021 позивачу на день звільнення було нараховано грошове забезпечення у сумі 7 963,71 грн. Також відповідно до довідки про нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 від 29.04.2021 № 621/29/01-2021 позивачу була нарахована одноразова грошова допомога при звільненні в сумі 228 062,50 грн. Тобто, при звільненні позивачу будо нараховано всього 236 026,21 грн.

Враховуючи недоплачену частину одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням для її розрахунку індексації грошового забезпечення (15 008,82 грн), загальна сума до виплати складала 236026,21 + 15 008,82 грн = 251 035,03 грн, що становить 100%.

Частка недоплаченої частини одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням для її розрахунку індексації грошового забезпечення від вказаної суми складає: 15008,82 х100/251035,03 = 5,99 %.

Оскільки період затримки розрахунку при звільненні, за який може бути визначено відшкодування (з урахуванням чинної редакції ст. 117 КЗпП) становить не більш як за шість місяців, кількість днів у вказаному періоді становить 183 дні. Як було зазначено вище, з урахуванням середнього заробітку позивача (778,56 грн) сума відшкодування становить 142 476,48 грн (778,56 * 183).

Водночас, враховуючи принцип справедливості та співмірності, суд дійшов висновку стягнути на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 8 534,34 грн (142 476,48 грн х 5,99 %).

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити частково.

При цьому суд врахував наступне.

Верховний Суд у постанові від 13.09.2023 у справі № 560/11111/22 зазначив таке: «Поряд з критеріями зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, звертається також увага на розмір відшкодування, визначити який має орган, який виносить рішення по суті спору (згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України).

Іншими словами, мовиться про те, що недостатньо встановити факт затримки розрахунку при звільненні і «заборговану» суму та власне період затримки. Передбачений статтею 117 КЗпП України спосіб захисту вимагає також, щоб орган, який вирішує спір щодо суми заборгованості при звільненні (зокрема суд), визначив також і суму, яка підлягатиме стягненню на користь позивача.

Подібні за змістом висновки Верховний Суд висловлював, приміром, у постанові від 29 березня 2023 року № 260/2583/21.

Колегія суддів наголосила, що задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України суд першої інстанції має зазначити суму, яка підлягає стягненню, а в мотивувальній частині - навести розрахунок цієї суми, а також мотиви можливого зменшення її розміру, якщо для цього є підстави (з дотриманням приписів частини другої статті 117 КЗпП України). Покладання цього обов`язку на відповідача, як-то вирішили суди попередніх інстанцій, коли зобов`язали військову частину нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 серпня 2017 року по день фактичного розрахунку - 29 вересня 2022 року, суперечить приписам згаданої статті.

Виходячи із зазначеного, суд дійшов висновку, що для належного захисту порушеного права позивача необхідно задовольнити позовні вимоги шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 8 534,34 грн з відрахуванням обов`язкових податків і зборів.

Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у зв`язку з частковим задоволення позову судові витрати підлягають розподілу пропорційно до задоволених позовних вимог.

Позивачем сплачено судовий збір у сумі 1073,60 грн, отже на відповідача покладаються судові витрати у сумі 536,80 грн (розрахунок: 1073,60/2).

Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Черкаській області (18036, м. Черкаси, вул. Смілянська, буд. 57, код ЄДРПОУ 40108667) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 8 534,34 (вісім тисяч п`ятсот тридцять чотири) грн 34 коп з відрахуванням обов`язкових податків і зборів.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Черкаській області (18036, м. Черкаси, вул. Смілянська, буд. 57, код ЄДРПОУ 40108667) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 536 (п`ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційного суду за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання судового рішення.

Суддя Алла РУДЕНКО