Рішення № 117046978, 13.02.2024, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2024 року м. Київ № 320/20082/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання Любенко Д.І.,

за участю представників сторін:

від позивача Кулаков В.В.,

від відповідача не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом громадянина КНР ОСОБА_1

до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області

про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

До Київського окружного адміністративного суду звернувся громадянин КНР ОСОБА_1 з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення № 193 від 30.05.2023 про примусове повернення, в частині заборони громадянину КНР ОСОБА_2 подальшого виїзду на територію України терміном на три роки.

В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що оскаржуване рішення в частині заборони подальшого виїзду на територію України терміном на три роки є протиправним та підлягає скасуванню, позаяк відповідач не обґрунтував наявності визначених в ст. 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» підстав, як і не зазначив необхідності застосування саме до позивача такого заходу. Також, зазначено про те, що позивач не ухилявся від виїзду з території України, оскільки навіть не знав про прийняте рішення щодо анулювання йому посвідки, тому жодних умисних дій в порушення вимог Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» не вчиняв. Крім того, наголошено на відсутності перекладача під час затримання позивача співробітниками міграційної служби та прийняття рішень.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.08.2023 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.09.2023 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та призначено судове засідання.

Представник позивача у судових засіданнях підтримав доводи позовної заяви та просив суд позов задвольнити. Представники відповідача у судові засідання не з`являлись. Відзив на адміністративний позов до суду від відповідача не надходив.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.05.2023 о 13:30 ОСОБА_1 , громадянин Китайської Народної Республіки перебував у АДРЕСА_1 , де мешкають його родичі. Біля 13.30 год. ОСОБА_3 вийшов за межі двору і до нього підійшли троє осіб та запросили документи.

Після перевірки документів, посадовими особами Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області було складено протокол про адміністративне правопорушення ПР МКМ 01349 від 30.05.2023, за змістом якого встановлено порушення з боку позивача правила перебування іноземців на території України, а саме, проживання без документів на право проживання в Україні.

30.05.2023 року заступником начальника ЦМУ Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області Петровим Д.В. складено постанову про притягнення до адміністративної відповідальності серії ПН МКМ № 013105, за якою громадянина Китаю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КУпАП за порушення правил перебування іноземців в Україні, а саме - проживання без дозвільних документів на право проживання в України. Місце скоєння правопорушення: АДРЕСА_2 , гуртожиток, накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 5100 грн.

Також, відповідачем прийнято рішення № 193 від 30.05.2023 про примусове повернення позивача, а також заборону громадянину КНР ОСОБА_2 подальшого виїзду на територію України терміном на три роки.

Позивач не погоджується з вказаною постановою в частині заборони в`їзду терміном на три роки, вважає її протиправною та такою, що підлягає скасуванню, що і зумовило на звернення до суду з даним позовом.

При вирішенні спору, суд виходить з наступного.

Порядок перебування, в`їзду в Україну та виїзду з України іноземців та осіб без громадянства врегульовано Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VІ (далі також - Закон).

За визначеннями, наведеними у вказаному Законі, іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні; посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Відповідно до норм ч. 3 ст. 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Частиною 1 ст. 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється: в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи; якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі; якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні; якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну; якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в`їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в`їзду-виїзду.

Відповідно до змісту ч. ч. 1, 2 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в`їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.

Відповідно до п. п. 2 п. 2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 року № 150, іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС.

Механізм оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання іноземцям та особам без громадянства, які іммігрували в Україну на постійне проживання або прибули в Україну на тимчасове проживання визначає Порядок оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 року № 251.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 17 Закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 № 150, іноземець або особа без громадянства та приймаюча сторона для продовження строку перебування в Україні подають письмові звернення не пізніш як за три робочі дні до закінчення встановленого строку перебування на території України.

Дійсно, проживання без такої посвідки слід розцінювати, як порушення іноземцями правил перебування в Україні, за що передбачена як адміністративна відповідальність (ч. 1 ст. 203 КУпАП), так і наслідки у вигляді прийняття уповноваженим органом рішення про видворення/повернення/заборони в`їзду. У даному випадку, порушення перебування іноземцем в Україні, не передбачає безумовної наявності лише прямого умислу на вчинення такого порушення, оскільки не виключена можливість його допущення, внаслідок недбалості самої особи до виконання своїх обов`язків щодо необхідності здійснення обміну посвідки.

Судом досліджено, що матеріали даної справи містять копію посвідки на тимчасове проживання ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , відповідно до даних якої, дата видачі посвідки 25.11.2021, дата закінчення строку дії посвідки 01.03.2023, водночас, доказів продовження дії вказаної посвідки на тимчасове проживання, матеріали справи не містять, із заявою та необхідними документами для продовження строку перебування на території України до органів ДМС України він не звертався, відповідно, і рішення про продовження або про відмову в продовженні строку перебування на території України відносно позивача не приймалося. Тобто, сторонами не заперечується те, що позивач в`їхав та перебував на території України легально, маючи при цьому посвідку на тимчасове проживання в Україні, термін дії якої закінчився, що і було покладено в основу міграційним органом для прийняття оскаржуваного рішення.

У судовому засіданні, окрім доводів, викладених в позовній заяві, представник позивача наголошував та акцентував увагу суду на тому, що відповідач не мав підстав для прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну, позаяк, приписи постанови Кабінету Міністрів України № 1202 від 21.10.2022 дають підстави для легального перебування іноземцям до закінчення правового режиму військового стану за певних умов, проте відповідачем було проігноровано вказані приписи.

Судом досліджено, що, дійсно, поза увагою міграційного органу при прийнятті оскаржуваного рішення залишилось те, що постановою Кабінету Міністрів України № 1202 від 21.10.2022 «Деякі питання реалізації актів законодавства у сфері міграції в умовах воєнного стану», передбачено установити, що: посвідки на тимчасове чи постійне проживання, крім тих, які оформлені громадянам Російської Федерації, строк дії яких закінчився або які підлягають обміну відповідно до законодавства після 24 лютого 2022 р., підтверджують законні підстави для тимчасового чи постійного проживання в Україні та право на в`їзд в Україну на період воєнного стану та протягом 30 календарних днів з дня його припинення чи скасування; іноземці або особи без громадянства, крім громадян Російської Федерації, зобов`язані в установленому законодавством порядку подати документи для обміну таких посвідок на тимчасове чи постійне проживання протягом 30 календарних днів з дня припинення або скасування воєнного стану.

За загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права.

Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

Міграційний орган уповноважений через своїх працівників притягувати іноземців та осіб без громадянства до адміністративної відповідальності за вчинення ними визначених законом адміністративних правопорушень, зокрема, за порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні.

Не дотримання правил законного перебування іноземця або особи без громадянства на території України, є прямим наслідком для визначення цих осіб нелегальними мігрантами та прийняття органом міграційної служби рішення про їх примусове повернення до країни громадянської належності/заборони в`їзду в Україну.

Поряд із цим, наведеною постановою Кабінету Міністрів України № 1202 від 21.10.2022 установлено, зокрема, що посвідки на тимчасове проживання, строк дії яких закінчився або які підлягають обміну відповідно до законодавства після 24 лютого 2022 р., підтверджують законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Отже, з урахування положень вказаної постанови Кабінету Міністрів України та вимог ст. 58 Конституції України, слід наголосити, що за встановлених судом обставин, посвідка позивача на тимчасове проживання в Україні, строк дії якої завершився після 24.02.2022 підтверджує законні підстави для його тимчасового проживання в Україні на період воєнного стану та протягом 30 календарних днів з дня його припинення чи скасування. Протилежного суду стороною відповідача не було доведено, як і не було вказано на наявність інших підстав для анулювання/скасування посвідки на тимчасове проживання позивачу.

Суд вважає, що за таких обставин та правового регулювання, позивач має законні підстави для тимчасового проживання в Україні за посвідкою на тимчасове проживання, строк дії якої завершився після 24.02.2022, а також з огляду на те, що спірне рішення в частині заборони подальшого в`їзду на територію України терміном на три роки є необґрунтованим та не містить наявності визначених в ст. 13 та ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» підстав, які пов`язуються з можливістю прийняття рішення про заборону в`їзду позивача в Україну на три роки, з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України № 1202 від 21.10.2022, тобто автоматичного продовження позивачу посвідки на тимчасове проживання в Україні до закінчення військового стану, та, як наслідок, відсутність факту проживання в України без наявних на те підстав та документів.

Також при розгляді даної справи суд враховує ту обставину, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.01.2024 (текст даної постанови наявний у матеріалах справи) було скасовано рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 25.10.2023 та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України та Київській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову Центрального межрегіонального управління Державної міграціної служби України у м. Києві та Київській області серії ПН МКМ № 013105 від 30.05.2023 про притягнення до адмінітративної відповідальності ОСОБА_4 за частиною першою статті 203 Кодексу України про адміністартивні правопорушення та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 5100 грн. Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за частиною першою статті 203 Кодексу України про адміністративне правопорушення закрито.

У вазканій постанові суд апеляційної інстанції також послався на положення Постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2022 № 1202 та зазначив:"...посвідка на тимчасове проживання № 800256577, незалежно від підстав її видачі, строк дії якої закінчився після 24.02.2024, визнавалася та визнається і наразі документом, що підтверджує законні підстави для тимчасового проживання іноземця та особи без громадянства в Україні"."...Окрім того, безпідставним є посилання на те, що позивач проживає на тариторії України без докуентів на право проживання в Україні, оскільки, як заначалося таким документом є видана позивачу посвідка на тимчасове проживання".

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд зазначає, що не може бути обґрунтованим та законним рішення суб`єкта владних повноважень яким не конкретизована заборона, а також, не враховано внесених Кабінетом Міністрів України змін до законодавства, якими продовжено термін дії посвідок на тимчасове проживання іноземців. При цьому, доказів будь-яких виправлень даного недоліку оскаржуваного рішення відповідачем суду не надано.

Тобто, рішення № 193 від 30.05.2023 не відповідає критеріям, визначеним ст. 2 КАС України, було прийнято без наявності визначених на те підстав, є необґрунтованим, непропорційним, з огляду на що, є протиправним та підлягає скасуванню.

Інші посилання позивача на процедурні порушення не знайшли свого підтвердження під час розгляду спору, є суб`єктивними, проте на результат розгляду даного спору не впливають.

Згідно з приписами ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАС України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Під час розгляду даного спору, відповідач не довів законності прийняття оскаржуваного рішення.

Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими, при цьому, відповідачем не було доведено правовірність прийнятого рішення про заборону в`їзду позивача строком на три роки.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення з даним позовом до суду позивач сплатив судовий збір в розмірі 1073,60 грн, що підтверджується відомостями квитанції наявної в матеріалах справи. Відтак, враховуючи задоволення позову, суд дійшов висновку, що сума судового збору в розмірі 1073,60 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 77, 90, 241-247, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області № 193 від 30.05.2023 про примусове повернення, в частині заборони громадянину КНР ОСОБА_2 подальшого виїзду на територію України терміном на три роки.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (ідентифікаційний код 42552598, місцезнаходження: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-А).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Панова Г. В.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 16 лютого 2024 р.