Рішення № 117034235, 05.02.2024, Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/4860/23

Провадження № 2/629/25/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.02.2024 року міськрайонний суд Харківської області у складі головуючого судді Цендри Н.В., за участю секретаря Саченко К.М., адвоката Литвинової В.В., провівши судове засідання по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи служба у справах дітей Лозівської міської ради Харківської області, орган опіки та піклування Соборної у місті Дніпрі ради, про позбавлення батьківських прав, суд -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернулася до суду з вище вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначила, що ОСОБА_1 разом з відповідачем перебувала в зареєстрованому шлюбі з 07.08.2015 року по 10.01.2019 року. Під час шлюбу народилася дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після припинення сімейних стосунків між сторонами, за усною домовленістю з відповідачем, донька залишилася проживати з матір`ю. Відповідач став проживати окремо, обіцяв добровільно сплачувати аліменти на утримання дитини, надавати їй опіку, допомагати у вихованні дитини, дбати про її здоров`я та інше. Однак, відповідач свої обіцянки не виконував жодної допомоги на утримання дитини добровільно Позивачу не надавав. Така поведінка батька і спонукала позивачку звернутися до суду з питання видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання спільної дочки. Добровільно Відповідач аліменти за судовим наказом не платить, жодного платежу ним не здійснено. З моменту припинення сімейних стосунків відповідач, не приділяє належної уваги дочці, став рідко з нею спілкуватися, не виявляв бажання її бачити, не цікавився про її здоров`я, не відвідував з дитиною медичні заклади, не водив її в розвивальні студії, не забезпечував необхідним харчуванням, навіть не мав бажання погуляти з дитиною на вулиці, матеріальної допомоги не надає, заходів щодо налагодження стосунків з дочкою не приймає. Позивачка, як матір, яка піклується про здоров`я, духовний та моральний розвиток своєї дитини, намагається сприяти розширенню світогляду дочки та з метою її оздоровлення, а також профілактики гострих респіраторних захворювань, вирішила поїхати з дочкою закордон для відпочинку та оздоровлення в країну з морським кліматом. Однак батько доньки відмовляв у наданні нотаріальної згоди на виїзд спільної дочки за межі України. До 24 лютого 2022 року, Позивачка разом з цивільним чоловіком та дочкою проживали на території Харківської області, у м. Лозова. Після початку широкомасштабної збройної військової агресії рф проти України та введення Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022р. № 64/2022 в Україні воєнного стану та постійними обстрілами м. Лозова Харківської області Позивачка з дитиною постійно переховувалися у підвалах жилих будинків, потім щоб зберегти своє життя та здоров?я своєї неповнолітньої дитині Позивачка разом з дитиною були вимушені виїхати з міста Лозова Харківської області у безпечне місце закордон на тимчасове місця проживання. З березня 2022 року Позивачка та неповнолітня дитина - ОСОБА_4 проживають в Німеччині. Просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнути з відповідача судові витрати.

24 серпня 2023 року ухвалою суду провадження у справі відкрито та призначено до розгляду в загальному позовному провадженні.

Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору орган опіки та піклування Соборної у місті Дніпрі ради.

22 січня 2024 року ухвалою було відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_5 , про витребування доказів.

Ухвалою суду від 22 січня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач у судове засідання не з`явилась, представник - адвокат Литвинова В.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та наполягала на їх задоволенні, з викладених в позовній заяві підстав.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляд справи повідомлений належним чином. Причини неявки суду не повідомив, відзив на позов не надав.

Представник третьої особи служби у справах дітей Лозівської міської ради Харківської області Трофимова О.В. в судовому засіданні пояснила, що в ході роботи було з`ясовано що родина виїхала за 2 роки до війни з м.Лозова. В полі зору служби у справах дітей не перебували. Позивач ОСОБА_1 з ОСОБА_2 мешкали разом. Підготувати висновок немає можливості, оскільки дитини на території країни немає.

Представник третьої особи орган опіки та піклування Соборної у місті Дніпрі ради в судову засідання не з`явився, надала до суду заяву в якій просила розглядати справу без участі представника адміністрації соборного району Дніпровської міської ради. Надали до суду рекомендації, згідно, в яких зазначили про неможливість надати до суду висновок в порядку ст.. 19 СК України, у зв`язку з тим, що дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не проживає на території Соборного району м. Дніпра.

Згідно до положення ч.3 ст.131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

З огляду на викладене, враховуючи, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, доказів про поважність неявки до суду не надав, також не подав відзив на позовну заяву та позивач не заперечує проти проведення заочного розгляду справи тому у відповідності з вимогами ст.280 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності відповідача, постановивши по справі заочне рішення на підставі наявних у справі доказів. Дослідивши матеріали справи у їх сукупності судом було встановлено наступні факти та відповідні до них правовідносини.

Перевіривши матеріали справи, дослідивши письмові докази у їх сукупності, суд встановив наступні факти та відповідні ним правовідносини.

10 січня 2019 рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області шлюб між сторонами було розірвано.

Від шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком якої є ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Лозова Лозівського міськрайонного управління юстиції У Харківській області 07.10.2015 року.

04.07.2019 року судовим наказом Лозівського міськрайонного суду Харківської області стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи стягнення з 21.06.2019 року і до досягнення дитиною повноліття.

Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 07.03.2023 видано дублікат судового наказу від 04.07.2019 року.

Відповідно до довідки розрахунку заборгованості по аліментах за період з 21.06.2019 року по 30.04.2023 року, заборгованість станом на 30.04.2023 року становить 115669,50 грн.

Згідно відомості про відвідувача КЗ дошкільної освіти (ясла-садок) №201 Дніпровської міської ради ОСОБА_3 була зарахована до дитячого навчального закладу 24.07.2020 року, вибула 27.08.2021 року до школи. Заяву до вступу писала мати ОСОБА_1 , сплачувала щомісячну плату за харчування, завжди цікавилась рівнем знань дитини, приймала активну участь в розвитку та благоустрою групи, дитячого закладу. Батько ОСОБА_2 , жодного разу в дитячому навчальному закладі не з`являвся, не цікавився рівнем знань дитини, не приймав участі в житті навчального закладу.

За результатами психологічного обстеження ОСОБА_3 від 21.02.2023, Комунальним закладом освіти «Спеціалізована школа №67 еколого-економічного профілю» Дніпровської міської ради, ОСОБА_3 відчуває себе щасливою, живучи разом із мамою. Їй комфортно і спокійно. Мати приймає активну участь в житті дитини. У процесі психологічного дослідження дитячо-батьківських відносин було виявлено наступне: на прохання психолога намалювати свою родину, дівчинка намалювала себе, маму та батька ОСОБА_6 - всі були веселі. ОСОБА_4 позитивно ставиться до мами та батька ОСОБА_6 , хвалилась тим, які вироби з різних матеріалів вони роблять з мамою та, що батько ОСОБА_6 навчив її плавати та кататися на скейті. Про батька ОСОБА_7 згадувала декілька разів лише те, що він їв її цукерки. ОСОБА_4 ображена на батька, тому що, зі слів дівчинки, батько не привітав її із днем народження. Зі слів ОСОБА_4 , батько ОСОБА_8 сам телефонує дуже рідко, останній раз розмовляли перед Новим роком. Батько ОСОБА_6 телефонує часто.

Згідно Актуальної ситуація у родини ОСОБА_9 , наданого відомством окружного адміністратора Рейн-Неккар Служба у справах підлітків, 21.06.2023 р. наша компетентна служба у справах підлітків округу Рейн-Неккар відвідала квартиру пані Вахрушиної. ОСОБА_10 проживає разом зі своєю донькою ОСОБА_11 на АДРЕСА_1 . Родина проживає ще з одним біженцем з України у 4-хкімнатній квартирі. У ОСОБА_4 є власна дитяча кімната, обладнана дитячим ліжком, шафою для одягу та письмовим столом. Також вона має іграшки, що відповідають її віку. Житловий стан квартири знаходилася у прибраному та гігієнічному стані. ОСОБА_4 відвідує 1-й клас школи Лусгард у Нойлусгаймі. У вільний час вона відвідує спортивну секцію чотири рази на тиждень. До того ж їй вдалося встановити гарний контакт з соціальним оточенням. Батько й надалі знаходиться в Україні. А мати на даний час бере на себе одноосібне утримання та виховання доньки.

ОСОБА_1 на підставі договору купівлі продажу квартири, належить однокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно договорів оренди квартири, ОСОБА_1 орендувала квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , з 20.01.2021 року по 20.01.2023 року.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_12 мама позивачки, пояснила, що ОСОБА_2 її зять, не виконує батьківські обов`язки відносно своєї доньки ОСОБА_4 . Коли зять з донькою жили разом, відповідач дитиною не займався, з садочку не забирав, дитина йому була не потрібна. В 2021 році вона ( ОСОБА_12 ) лежала в лікарні з дитиною, батько жодного разу не приходив. На початку 2020 року донька виїхала з м.Лозова до м.Дніпро сама, спочатку онуку залишила їй, поки знайшла роботу в м. Дніпрі і влаштувалась там, через 2 місяці забрала онуку в м. Дніпро. В м.Дніпро донька з онукою мешкали до 26 лютого 2022 року самі, цивільного чоловіка в неї не було. На початку війни, донька виїхала з дитиною спочатку до Туреччину, а потім до Німеччини. У виїзді за кордон їй допомагав брат. Приблизно у 2021 році ОСОБА_2 поїхав до Німеччини на заробітки, потім переїхав в Литву, де зараз і знаходиться. Донька мешкає з дитиною, цивільного чоловіка немає. Монті це просто знайомий, він не живе з донькою. Дитина з 2022 року навчається в школі в Німеччині, ходить також на гімнастику. На даний час її донька та відповідач спілкуються по телефону, але дочці не подобається, що він каже і вона його заблокувала.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (п.п 57, 58).

У справі «Савіни проти України» (№ 39948/06 від 18 грудня 2008 року, п.п. 47-49) Європейський суд з прав людини вказує, що право батьків і дітей бути поряд одне з одним становить основоположний складник сімейного життя, а розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (п. 100).

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (пункти 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав») (правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 23.11.2020 року, справа № 227/2272/18).

Верховний Суд у постанові від 06.05.2020 року, справа №753/2025/19, дійшов наступного висновку: «Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2018 року у справі № 204/1199/16-ц (провадження № 61-170св17) зроблено висновок, що не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків факт стягнення з батька аліментів на утримання дитини, оскільки таке є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дитині належного утримання. Наявність заборгованості по аліментам сама по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав.

Таким чином, позбавлення батьківських прав слід розглядати, як виключний і надзвичайний засіб впливу на недобросовісних батьків. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.

Аналізуючи вимоги та положення вищезазначеного законодавства, а також враховуючи, відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, суд визнає, що при вирішенні питань, які стосуються дитини, в тому числі і щодо позбавлення батьківських прав її батьків, в першу чергу мають бути враховані інтереси дитини. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо.

Відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 20 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (далі - Постанова) позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов`язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що батько ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

Так, умовою по ухиленню від обов`язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п. 2. ч.1 ст. 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідача відносно дитини в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Також, ВССУ у справі №211/559/16-ц від 01.11.2017 року зауважив, що позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини та допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Згідно ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Служба у справах дітей Лозівської міської ради Харківської області та орган опіки та піклування Соборної у місті Дніпрі ради, не надали відповідного висновку про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав мотивуючи це неможливістю провести обстеження умов проживання дитини та скласти відповідні акти, оскільки мати з дитиною проживають у Німеччині.

Матеріалами справи встановлено, що позивач разом з донькою на даний час проживають у Німеччині.

Суд критично ставиться до викладених у позові пояснень позивача щодо нехтування відповідачем своїми обов`язками по вихованню дитини, оскільки вони не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Крім того, судом були встановлені розбіжності, які містяться в позовній заяві та матеріалах справи.

Так згідно позовної заяви: «До 24 лютого 2022, Позивачка разом з цивільним чоловіком та дочкою проживали на території Харківської області, у м. Лозова. Після початку широкомасштабної збройної військової агресії російської федерації проти України та введення Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022р. N? 64/2022 в Україні воєнного стану та постійним обстрілами м. Лозова Харківської області Позивачка з дитиною постійно переховувалися у підвалах жилих будинків, потім щоб зберегти своє життя та здоров?я своєї неповнолітньої дитині Позивачка разом з дитиною були вимушені виїхати з міста Лозова Харківської області у безпечне місце закордон на тимчасове місця проживання. З березня 2022 Позивачка та неповнолітня дитина - ОСОБА_4 проживають в Німеччині»

Однак в судовому засіданні представник позивача повідомила, що за два роки до початку війни позивач виїхала в м. Дніпро, а за пів року до початку війни ОСОБА_13 почала жити з цивільним чоловіком ОСОБА_6 , який допомагав їй виїхати за кордон. З пояснень головного спеціаліста служби у справах дітей (а.с. 132) вбачається, що «сусідка повідомила, що родина виїхала до іншого міста ще за два роки до початку повномасштабного вторгнення рф на територію України.» На запитання суду Представник служби відповів, що сусідка повідомила, що виїхала родина це папа, мама і дитина. Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні також повідомила, що донька з онукою на початку 2020 р. виїхали в м. Дніпро. Після початку війни виїхали спочатку в Туреччину, а потім в Німеччину. У виїзді за кордон ОСОБА_14 допомагав її брат. ОСОБА_13 в м. Дніпрі мешкала тільки з донькою.

Також, суд критично ставиться до результатів психологічного обстеження ОСОБА_3 від 21.02.2023, Комунальним закладом освіти «Спеціалізована школа №67 еколого-економічного профілю» Дніпровської міської ради, ОСОБА_15 , згідно якого дівчинка намалювала себе, маму та батька ОСОБА_6 - всі були веселі. ОСОБА_4 позитивно ставиться до мами та батька ОСОБА_6 , хвалилась тим, які вироби з різних матеріалів вони роблять з мамою та, що батько ОСОБА_6 навчив її плавати та кататися на скейті, з тих підстав, що даний результат був складений 21.02.2023, однак згідно виду на проживання у Німеччині ОСОБА_1 та ОСОБА_15 дата видачі даного документу - 14.12.2022. Тобто з грудня 2022 ОСОБА_13 разом з донькою мешкають в Німеччині, і як встановлено в судовому засіданні, мешкають до тепер. Таким чином, не зрозуміло, як проходила бесіда з дитиною, та як і де вона малювала батька ОСОБА_6 . Крім того, свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні повідомила, що у її доньки ОСОБА_1 не має цивільного чоловіка, ОСОБА_6 це просто знайомий, який з ними не живе. Також згідно Актуальної ситуація у родині ОСОБА_9 , наданого відомством окружного адміністратора Рейн-Неккар Служба у справах підлітків, 21.06.2023 р. проведено обстеження міста мешкання родини ОСОБА_9 , зазначено де родина мешкає, з ким, однак не зазначено, що ОСОБА_13 мешкає з цивільним чоловіком та взагалі не зазначено про громадянина ОСОБА_6 .

Крім того, згідно вказаної Актуальної ситуація у родині Вахрушиних, зазначено, що батько й надалі знаходиться в Україні. Однак зі слів свідка ОСОБА_12 було встановлено, що відповідач ще в 2021 році виїхав до Німеччини, а потім виїхав в Литву, де зараз і знаходиться.

Доводи позивача в позовній заяві про те, що номер зв`язку відповідача не відомий є необґрунтованими, та спростовуються показами свідка ОСОБА_12 , яка повідомила, що відповідач за кордоном телефонував доньці, але донька заблокувала його номер телефону, оскільки їй не подобалось, що каже відповідач.

З огляду на викладене, докази, які були надані позивачем, суд не вважає достатніми та переконливими для застосування до відповідача такої крайньої міри впливу, як позбавлення батьківських прав відносно малолітньої доньки.

Позивач не довів та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення її батька по відношенню до неї батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків відносно дитини. Заборгованість по аліментам не є доказом на підтвердження ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків. Крім того, як вбачається з ухвали Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 07.03.2023, оригінал судового наказу від 04.07.2019 про стягнення аліментів, був втрачений, а отже на виконання у виконавчу службу не направлявся. Таким чином, заборгованість по аліментам була нарахована за минулий період, після отримання дубліката судового наказу.

У справі відсутні жодні докази застосування до відповідача будь-яких заходів впливу з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є недоцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, який за обставин, які були встановлені в судовому засіданні, застосовувати не можна, а тому суд вважає за необхідне у позові відмовити.

Враховуючи, що в задоволенні позовних вимог відмовлено, позивача звільнено від оплати судових витрат, то у відповідності до ч.6 ст. 141 ЦПК України судові витрати слід компенсувати за рахунок держави, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 77, 81, 89, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи служба у справах дітей Лозівської міської ради Харківської області, орган опіки та піклування Соборної у місті Дніпрі ради, про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Рішення може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Повний текст рішення виготовлений 15.02.2024 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .

Треті особи: Служба у справах дітей Лозівської міської ради Харківської області, місцезнаходження: Харківська область, м.Лозова, вул.Лозовського, буд. 10-а, к.17.

Орган опіки та піклування Соборної у місті Дніпрі ради, місцезнаходження: 49027, м. Дніпро, площа Шевченка, 7.

Суддя Наталія ЦЕНДРА