Постанова № 1170342, 22.11.2007, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.11.2007р.

м.Київ

№ 34/143-А

16 год. 37 хв.

За позовом

Приватного підприємства «Фірма «Кедр»

до

Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва

про

визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №0000152304/0 від 21.06.2006

Суддя

Сташків Р.Б.

секретар судового засідання

Поліщук О.В.

Представники:

від позивача

Бухарєв С.В. (довіреність № 2/3 від 17.01.2007);

від відповідача

Мокрицька К.В. (довіреність № 79 від 31.05.2007).

Розгляд справи здійснюється за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (далі –КАС України) відповідно до пункту 6 Розділу VІІ цього Кодексу.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство «Фірма «Кедр»(далі –Підприємство) звернулось до господарського суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва (далі –Інспекція) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №0000152304/0 від 21.06.2006, яким Підприємству визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 16 605 грн., у тому числі за основним платежем 11 070 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 5535 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Інспекцією в акті перевірки безпідставно зроблено висновок про порушення Підприємством при здійсненні взаєморозрахунків з Дочірнім підприємством «Екопромбуд»(далі –ДП «Екопромбуд») положень підпунктів 7.2.4, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Позивач стверджує, що господарські операції з ДП «Екопромбуд»були здійснені з дотриманням вимог чинного законодавства, при цьому ДП «Екопромбуд»видало належним чином оформлені податкові накладні. Позивач також зауважив, що в період здійснення господарських операцій та розрахунків між ним та ДП «Екопромбуд», останнє було легітимно діючим підприємством, належним чином зареєстрованим як платник ПДВ. Договори на підставі яких були здійсненні вказані господарські операції в судовому порядку недійсними визнані не були. У період укладання та виконання договорів між Підприємством та ДП «Екопромбуд», під час проведення відповідних розрахунків та оформлення податкових накладних реєстраційні та установчі документи ДП «Екопромбуд»були дійсними, як і було дійсним Свідоцтво платника ПДВ, видане 08.11.2002 ДП «Екопромбуд». Таким чином, на думку позивача, висновки відповідача щодо неправомірності включення до податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними виписаними ДП «Екопромбуд»є безпідставними та такими, що суперечать Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що висновки, зроблені за результатами перевірки в акті № 2658-2709/23-0411/30673519 від 13.06.2006, ґрунтуються на нормах законодавства України та підтверджуються фактичними обставинами справи. Відповідач вважає, що позивач безпідставно включав суми податку на додану вартість до податкового кредиту вересня –листопада 2003 року за операціями з ДП «Екопромбуд», оскільки рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 03.11.2004 визнано недійсними статут останнього з моменту його складання та свідоцтво платника податку на додану вартість з моменту внесення в реєстр платників податку на додану вартість ДП «Екопромбуд». На думку Інспекції, факт визнання в судовому порядку недійсними реєстраційних документів підприємства з дня реєстрації автоматично призводить до визнання нелегітимними всіх юридично значимих дій такого підприємства, оскільки в судовому порядку визнається, що дане підприємство не існувало як суб’єкт права. Підсумовуючи свої заперечення, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У судовому засіданні 13.11.2007 оголошувалась перерва до 22.11.2007.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, –

ВСТАНОВИВ:

У період з 10.04.2006 до 13.06.2006 Інспекцією було проведено невиїзну позапланову документальну перевірку Підприємства з питань правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість позивачем при здійсненні фінансово-господарський операцій з ДП «Екопромбуд»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Строй-тех-ресурс»за період: січень 2003 року –грудень 2004 року, за результатами якої 13.06.2006 складено акт №2658-2709/23-0411/30673519 (далі –Акт перевірки).

В ході перевірки встановлено порушення Підприємством вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого ним віднесено до складу податкового кредиту суму 11 070,15 грн. що не підтверджені податковими накладними, та відповідно занижено податок на додану вартість на цю суму, а саме:

- за вересень 2003 року на суму 2152,05 грн.;

- за жовтень 2003 року на суму 1825 грн.;

- за листопад 2003 року на суму 7093,1 грн.

На підставі Акта перевірки Інспекцією прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення.

Як убачається з матеріалів справи, між ДП «Екопромбуд»(Підрядник) та Підприємством (Замовник) були укладені договори підряду № 5/2 від 12.06.2003, № 8/1 від 10.09.2003 та № 3/2 від 15.05.2003, відповідно до пункту 1.2 яких Замовник доручає, а Підрядник приймає на себе виконання робіт:

- по ремонту фасаду будинку за адресою: вул. Тарасовская, 21;

- по ремонту фасаду будинку за адресою: бул. Л. Українки, 26;

- по прибудові до будинку № 18 за адресою пр. Перемоги,18.

На виконання умов зазначених Договорів, ДП «Екопромбуд»були виконані ремонтно-будівельні роботи на загальну суму 66 420,91 грн., у т.ч. ПДВ –11070,15 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи актами приймання виконаних робіт.

За виконані ремонтно-будівельні роботи за період з жовтня 2003 року до лютого 2004 року, Підприємство сплатило ДП «Екопромбуд» загалом 66 420,91 грн., у т.ч. ПДВ –11070,15 грн. Даний факт встановлений у Акті перевірки.

За вказаними операціями ДП «Екопромбуд»було надано Підприємству податкові накладні: № 603 від 11.09.2003, № 683 від 22.09.2003, № 695 від 30.09.2003, № 864 від 27.10.2003, № 882 від 31.10.2003, № 1022 від 28.11.2003 на загальну суму 66 420,91 грн., у т.ч. ПДВ –11070,15 грн. (копії містяться у матеріалах справи).

Інспекцією під час перевірки було встановлено, що вищевказані податкові накладні включені у повному обсязі та у відповідних періодах до книги обліку придбання товарів (робіт, послуг) відповідно у вересні, жовтні, листопаді 2003 року.

З матеріалів справи також вбачається, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 03.11.2004 у справі № 2-4658/5 (2004р.). визнано недійсними Статут ДП «Екопромбуд»від 09.09.2002, зареєстрований Голосіївською районною у м. Києві державною адміністрацією 17.09.2002 за № 05162 з моменту його складання та Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість ДП «Екопромбуд», з моменту внесення в реєстр платників податку на додану вартість.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначаються Законом України «Про податок на додану вартість».

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит –це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит визначається дата здійснення першої з наступних подій:

а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

б) дата отримання податкової накладної.

Будь-яких інших правил чи застережень щодо дати виникнення права у платника податку на податковий кредит Законом України «Про податок на додану вартість»не передбачено.

Обов'язковою умовою включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) в складі ціни за товари (роботи, послуги), відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», є наявність податкової накладної, виданої продавцем. Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, непідтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Отже, підставою притягнення платника до відповідальності згідно цієї норми Закону України «Про податок на додану вартість»є лише повна відсутність підтверджуючих документів –податкових накладних.

Як свідчать матеріали справи, на момент проведення перевірки позивач мав податкові накладні, отримані від ДП «Екопромбуд»на підтвердження суми податкового кредиту.

Пунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що продавець зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 вказаного Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

З матеріалів справи вбачається, що податковий кредит по операціям з оплати виконаних ремонтно-будівельних робіт у ДП «Екопромбуд», формувався позивачем по факту отримання податкових накладних. Будь-яких претензій до порядку складання зазначених податкових накладних з боку відповідача не вказано.

Згідно підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість»реєстр платників податку веде центральний податковий орган. Будь-якій особі, яка реєструється як платник податку на додану вартість, присвоюється індивідуальний податковий номер, який використовується для справляння цього податку.

Згідно з пунктом 9.8 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість»реєстрація діє до дати її анулювання, яка відбувається у випадках, якщо:

а) платник податку, який до місяця, в якому подається заява про анулювання реєстрації, є зареєстрованим згідно з положеннями підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону більше двадцяти чотирьох календарних місяців, включаючи місяць реєстрації, та має за останні дванадцять поточних календарних місяців обсяги оподатковуваних операцій, менші за визначені зазначеним підпунктом;

б) ліквідаційна комісія платника податку, оголошеного банкрутом, закінчує роботу або платник податку ліквідується за власним бажанням чи за рішенням суду (фізична особа позбувається статусу суб'єкта господарювання);

в) особа, зареєстрована як платник податку, реєструється як платник єдиного податку або стає суб'єктом інших спрощених систем оподаткування, які визначають особливий порядок нарахування чи сплати податку на додану вартість, відмінний від тих, що встановлені цим Законом, чи звільняють таку особу від сплати цього податку за рішенням суду або з будь-яких інших причин;

г) зареєстрована як платник податку особа обирає відповідно до цього Закону спеціальний режим оподаткування за ставками, іншими, ніж зазначені у статті 6 та статті 81 цього Закону;

ґ) особа, зареєстрована як платник податку, не надає податковому органу декларації з цього податку протягом дванадцяти послідовних податкових місяців або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність оподатковуваних поставок протягом такого періоду, а також у випадках, визначених законодавством стосовно порядку реєстрації суб'єктів господарювання.

Анулювання реєстрації на підставах, визначених у підпункті "а" цього пункту, здійснюється за заявою платника податку.

Анулювання реєстрації на підставах, визначених у підпунктах "б" - "ґ" цього пункту, здійснюється за ініціативою відповідного податкового органу або такої особи.

У разі анулювання реєстрації платник податку позбавляється права на нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування, але у строки, визначені законом, є зобов'язаним погасити суму податкових зобов'язань або податкового боргу з цього податку, що виникли до такого анулювання, за їх наявності, незалежно від того, чи буде така особа залишатися зареєстрованою як платник цього податку на дату сплати такої суми податку, чи ні.

При анулюванні реєстрації останнім податковим періодом вважається період, який розпочинається від дня, наступного за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем такого анулювання.

Таким чином, реєстрація суб’єкта господарювання платником податку на додану вартість діє до моменту її анулювання. До моменту анулювання реєстрації платник податку має право і зобов’язаний у випадках, передбачених законодавством, надавати покупцям товарів (послуг) податкові накладні.

Згідно з підпунктом 25.2.2 пункту 25.2 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість (затверджене наказом Державної податкової адміністрації України від 1 березня 2000 року № 79 із змінами, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 3 квітня 2000 року за № 208/4429) рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість за ініціативою податкового органу оформляється актом про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість за формою № 6-ПДВ. Такий акт складається у двох примірниках комісією, утвореною відповідно до розпорядження керівника податкового органу, та затверджується керівником податкового органу. В акті про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість обов'язково вказується підстава для такого анулювання з посиланням на відповідні норми Закону. Дата затвердження акта про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість уважається днем прийняття такого рішення. Акти про анулювання реєстрації платників податку на додану вартість у день їх затвердження реєструються у журналі обліку актів про анулювання реєстрації платників податку на додану вартість за формою N 6-РЖ.

Як свідчать матеріали справи, реєстрація платника податку на додану вартість ДП «Екопромбуд»була анульована 11.01.2005, про що складено акт №595/19-4013-1 від 11.01.2005 (міститься у матеріалах справи).

Відтак, податкові накладні, виписані позивачеві ДП «Екопромбуд» протягом вересня –листопада 2003 року, є належними первинними документами, що підтверджують правомірність віднесення позивачем відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Будь-яких доказів того, що контрагент позивача в спірний період не був в установленому порядку зареєстрований як платник податку на додану вартість та відповідно не мав права на виписування податкових накладних не надано.

Також Інспекцією не надано належних доказів визнання недійсними договорів підряду, укладених між позивачем та ДП «Екопромбуд».

Таким чином, суд вважає, що сума податкового кредиту позивача за спірний період сформована на підставі належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від ДП «Екопромбуд», зареєстрованого на момент їх видачі платником податку на додану вартість, та що суми податку на додану вартість сплачені в ціні виконаних робіт правомірно віднесено позивачем у вересні - листопаді 2003 року до складу податкового кредиту.

При цьому господарський суд зазначає, що діючим законодавством не встановлено обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, сплативши його перед цим в ціні виконаних робіт, у випадках скасування державної реєстрації продавця чи в подальшому анулювання його реєстрації як платника податку на додану вартість, чи в разі можливої несплати продавцем податку до бюджету. Відповідно до положень Закону України «Про податок на додану вартість»сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету. У даній справі такий обов'язок покладений податковою інспекцією на позивача, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Згідно з пунктом 8 статті 19 Господарського кодексу України усі суб'єкти господарювання зобов'язані самостійно здійснювати первинний (оперативний) та бухгалтерський облік результатів своєї роботи, складати статистичну інформацію, а також надавати відповідно до вимог закону фінансову звітність та статистичну інформацію щодо своєї господарської діяльності, інші дані, визначені законом. Забороняється вимагати від суб'єктів господарювання надання статистичної інформації та інших даних, не передбачених законом або з порушенням порядку, встановленого законом.

Конституцією України передбачено, що норми Конституції України є нормами прямої дії (частина 3 статті 8), ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (частина 2 статті 19), ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення (частина 2 статті 58), юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (стаття 61).

Судом також враховується що, Законом України «Про систему оподаткування»для платника податку не передбачено обов'язку (стаття 9) та не надано права (стаття 10) вимагати від іншого платника податку будь-яких відомостей (в т.ч. і щодо реєстрації в якості платника податку, ведення останнім будь-яких бухгалтерських книг, журналів тощо), а також перевіряти відповідність його установчих документів нормам діючого законодавства та встановлювати дійсний намір його засновників на ведення господарської діяльності. Так само, Закон України «Про податок на додану вартість»не передбачає обов'язку або права одного платника податку контролювати показники податкової звітності по податку на додану вартість іншого платника податку.

Відповідно до Закону України «Про державну податкову службу в Україні»вчинення зазначених дій є не тільки правом, а й прямим обов’язком податкових органів.

Пунктом 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»визначається, що штрафні санкції накладаються на платника податків у розмірах, визначених цією статтею, за порушення податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 зазначеного Закону у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Оскільки суд визнав відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, то, відповідно, підстав для застосування до позивача штрафних санкцій, визначених спірними податковими повідомленнями-рішеннями, у відповідача не було.

Розглядаючи спір по суті суд також бере до уваги, що згідно з частиною 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятого ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Приймаючи до уваги викладені обставини, господарський суд приходить до висновку щодо правомірності заявлених вимог та вважає їх такими що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

У судовому засіданні 22.11.2007 позивач подав клопотання про покладення на нього судових витрат.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 17, 23, 71, 86, 94, 98, 158-163, 167, пунктом 6 Розділу VІІ КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва від 21.06.2006 № 0000152304/0.

Судові витрати покласти на позивача.

Постанова відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її складання у повному обсязі, шляхом подання через Господарський суд міста Києва заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя

Сташків Р.Б.

Дата складення та підписання постанови в повному обсязі –27.11.2007.