Рішення № 117019524, 15.02.2024, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/11626/23

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бойка С.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Київської районної у м. Полтаві рада про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Київської районної у м. Полтаві ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, а саме просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення дев`ятої позачергової сесії восьмого скликання Київської районної у м. Полтаві ради від 10 лютого 2023 року "Про повторний розгляд заяв громадян на виконання рішень суду", про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,003 га, для будівництва індивідуального гаража повул. Кучеренка 20-Г;

- зобов`язати Київську районну у м. Полтаві раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.09.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,003 га, для будівництва індивідуального гаража по АДРЕСА_1 , після скасування або припинення воєнного стану;

- зобов`язати Київську районну у м. Полтаві раду надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,003 га для будівництва індивідуального гаража по АДРЕСА_1 , після скасування або припинення воєнного стану в Україні.

В обґрунтування позову зазначено, що відповідачем відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, хоча судовими рішеннями зобов`язано відповідача розглянути його заяву з урахуванням висновків суду. Проте, вчергове Київська районна в м. Полтава рада формально, безпідставно та в ігноруючій формі віднеслася до виконання рішення суду. Зазначає, що в знову йому відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража у зв`язку із забороною згідно з ч.5 п.27 розділуу Х Земельного кодексу України безоплатної передачі земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі під час дії воєнного стану. Позивач вважає таку відмову безпідставною, оскільки вона не містить конкретики та не вносить ясності стосовно того, як чинити йому коли військовий стан буде скасований або припинений.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 21.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

03.10.2023 до суду надійшов відзив на позов, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки правомірно з урахуванням положень підпункту 5 пункту 27 Розділу Х Перехідних положень земельного кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач звернувся до відповідача із заявою від 08.09.2020, в якій просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки повулиці Кучеренка 20-Г, орієнтовною площею 0,003 га для будівництва індивідуальних гаражів у власність.

До вказаної заяви додав: копію паспорта та ідентифікаційного номеру; копію посвідчення учасника бойових дій, схему розміщення земельної ділянки.

Рішенням п`ятдесят четвертої сесії сьомого скликання Київської районної в м. Полтаві ради від 09.10.2020 позивачу відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража, оскільки вказана земельна ділянка рішенням районної ради передана у власність іншій особі.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23.04.2021 у справі № 440/1257/21 позов ОСОБА_1 до Київської районної у м. Полтава ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправним та скасувати рішення п`ятдесят четвертої позачергової сесії сьомого скликання Київської районної в м. Полтаві ради від 09.10.2020 "Про розгляд заяв громадян із земельних питань" в частині відмови гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,003 га для будівництва індивідуального гаража по АДРЕСА_1 . Зобов`язано Київську районну в м. Полтаві раду повторно розглянути на черговій сесії Київської районної в м. Полтаві ради заяву ОСОБА_1 від 08.09.2020 (вх.№З/04.1-14/4/1562 від 10.09.2020) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,003 га для будівництва індивідуального гаража по АДРЕСА_1 у власність, з урахуванням висновків суду. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням четвертої позачергової сесії восьмого скликання Київської районної в м. Полтаві ради від 24.06.2021 "Про повторний розгляд заяви гр. ОСОБА_1 на виконання рішення суду" відмовлено ОСОБА_1 , у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража по Кучеренка 20-Г, площею 0,003 га, у зв`язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки містобудівній документації, зокрема матеріалам внесення змін до генерального плану міста, затверджених рішенням тридцять сьомої сесії Полтавської міської ради сьомого скликання від 21.10.2020, згідно яких земельна ділянка потрапляє на територію зелених насаджень загального користування.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся до суду.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 28.10.2022 у справі № 440/9799/21 позов ОСОБА_1 до Київської районної у м. Полтаві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправним та скасувати рішення четвертої позачергової сесії восьмого скликання Київської районної в м. Полтава ради від 24 червня 2021 року «Про повторний розгляд заяви гр. ОСОБА_1 на виконання рішення суду» про відмову ОСОБА_1 , що мешкає в АДРЕСА_2 , у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,003 га, для будівництва індивідуального гаража по АДРЕСА_1 . Зобов`язано Київську районну в м. Полтаві раду повторно розглянути на сесії Київської районної в м. Полтаві ради заяву ОСОБА_1 від 08.09.2020 (вх.№З/04.1-14/4/1562 від 10.09.2020) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 орієнтовною площею 0,003 га для будівництва індивідуальних гаражів у власність, з урахуванням висновків суду. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду Київською районною в м. Полтава радою повторно розглянуто клопотання позивача та 10.02.2023 прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,003 га для будівництва індивідуального гаража по Кучеренка 20-Г під час дії воєнного стану у зв`язку із забороною, передбаченою ч. 5 п. 27 розділу Х Земельного кодексу України.

Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач звернувся до суду цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та відповідним доводам сторін, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до частини четвертої цієї статті передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Частинами шостою - восьмою, десятою статті 118 Земельного кодексу України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

За змістом пункту "д" частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Згідно з частиною першою статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України від 21.05.97 №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (надалі - Закон №280/97-ВР) передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

За змістом статті 59 Закону №280/97-ВР рішення місцевої ради приймаються у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради та рішень виконавчого комітету.

Суд враховує, що частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України встановлено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, а саме: надати дозвіл або відмову в наданні такого дозволу.

При цьому, виходячи з положень статей 26, 59 Закону №280/97-ВР, рішення про надання чи відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення бажаної земельної ділянки у власність належить до повноважень міської ради шляхом прийняття відповідних рішень на пленарному засіданні.

Як вже зазначалося судом, підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою слугували положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану".

Надаючи оцінку зазначеній підставі суд зважає на таке.

Спірні правовідносини виникли ще у 2020 році, коли ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою від 08.09.2020, в якій просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по Кучеренка 20-Г, орієнтовною площею 0,003 га для будівництва індивідуальних гаражів у власність.

Водночас, статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.99 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України (2001-05), стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення (80731-10), стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України (1501-06) та інші). Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього. Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу.

Враховуючи обставини оголошення в Україні воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, з 24.02.2022, який на даний час триває та продовжується відповідними Законами, як наслідок, внесені зміни та доповнення до законів, які регулюють відповідні правовідносини в державі для забезпечення недопущення порушення прав та інтересів обох сторін.

Натомість, у спірних правовідносинах відповідач необґрунтовано застосував положення Закону України від 24.03.2022 №2145-ХІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану", яким доповнено Розділ Х Перехідних положень Земельного кодексу пунктом 27, що містить заборону надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі під час дії воєнного стану на території України, оскільки останній мав розглянути спірне клопотання на черговому пленарному засіданні з дотриманням відповідного порядку та строків такого розгляду, визначених статтею 118 Земельного кодексу України, станом на дату подання вищенаведеного клопотання позивача, без порушення принципу дії закону в часі.

Положення вказаного Закону №2145-ХІ набрали чинності та підлягали застосуванню саме з дня набрання ним чинності з 07.04.2022, останні не містять вказівки на зворотню дію у часі та суд зауважує для відповідача, що вказаний Закон може бути застосований у тих випадках, коли існують підстави для обмеження особи у праві на надання дозволу на розробку проекту землеустрою саме під час дії воєнного стану та до оголошення його закінчення; саме обмеження у наданні дозволу на розробку спірного проекту, а не як підстава для відмови у такому, оскільки підстава для такої відмови визначена частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України.

Відповідно, суд вважає необґрунтованим посилання відповідача у спірному рішенні на положення Закону №2145-ХІ, який у даному випадку не підлягає застосуванню.

Крім того, суд враховує, що оскаржене рішення прийнято відповідачем на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.02.2022 у справі № 440/9799/21 .

Водночас, за висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 27.07.2023 у справі № 392/856/22, тлумачення норми підпункту 5 пункту 27 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України з урахуванням принципу розумності, свідчить, що встановлена цією нормою заборона не поширюється на випадки виконання рішення суду, яке набрало законної сили.

Відтак, оскаржене рішення Київської районної у м. Полтаві ради від 10.02.2023 є протиправним та підлягає скасуванню.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права стаття 1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Рішенням Конституційного Суду України у справі №3-рп/2003р від 30 січня 2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Суд зазначає, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку вказаного проекту, що свідчить про відсутність у відповідача підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 05 березня 2019 року у справі №360/2334/17.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "RuizTorija v. Spain" від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно з вимогами пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Водночас, відповідно до частини шостої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України у разі необхідності у резолютивній частині рішення суду також зазначаються порядок і строк виконання судового рішення, надання відстрочення чи розстрочення виконання рішення.

Суд зазначає, що у зв`язку із розпочатою військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ.

У подальшому законами України затверджено відповідні укази Президента України, якими строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

На дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України "Про правовий режим воєнного стану" від 12 травня 2015 року № 389-VIII.

Зокрема, суд зазначає, що пунктом 5 пункту 27 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України, під час дії воєнного стану, визначено, що безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

Положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до пункту 23 пункту 27 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України визначено у період дії воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях особливості регулювання земельних відносин, передбачені цим пунктом, діють відповідно в межах України або окремої її місцевості, у якій введено воєнний стан.

Положення цього пункту, які передбачають особливості правового регулювання земельних відносин щодо укладення договорів оренди земельної ділянки, передачі прав землекористування, встановлення і зміни цільового призначення земельних ділянок у період, коли функціонування Державного земельного кадастру призупинено на всій території України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, застосовуються через 30 робочих днів з дня прийняття такого рішення і діють до дня прийняття зазначеним органом рішення про відновлення функціонування Державного земельного кадастру.

Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на вказані вище дії, прийняття відповідних рішень.

Суд вважає, що вказані обставини унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду щодо прийняття рішення про надання дозволу позивачу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а тому відповідно до частини третьої статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України наявні підстави для відстрочення виконання судового рішення в цій частині до припинення (скасування) в Україні воєнного стану.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 132, 139, 243-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Київської районної у м. Полтаві ради (вул. Маршала Бірюзова, 1/2, Полтава, Полтавська область, ідентифікаційний код 05384703) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення дев`ятої позачергової сесії восьмого скликання Київської районної у м. Полтаві ради від 10.02.2023 щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража по АДРЕСА_1 , площею 0,003 га.

Зобов`язати Київську районну в м. Полтаві раді розглянути заяву ОСОБА_2 від 08.09.2020, про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки повул. Кучеренка 20-Г, орієнтовною площею 0,003 га для будівництва індивідуального гаража у власність та прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,003 га із земель комунальної власності для будівництва індивідуального гаража.

Відстрочити виконання рішення суду у зобов`язальній частині до припинення (скасування) воєнного стану в Україні.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.С. Бойко