Рішення № 116983896, 13.02.2024, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.02.2024Справа № 910/16812/23

За позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" (м. Київ) в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (м. Львів)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська торгівельно-логістична компанія" (м. Київ)

про стягнення 469 717,60 грн,

Суддя Ващенко Т.М.

Секретар судового засідання Шаповалов А.М.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська торгівельно-логістична компанія" про стягнення 469 717,60 грн плати, нарахованої у зв`язку із поверненням (затримкою) вантажу відповідача (перевізний документ №35693639).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.11.2023 відкрито провадження у справі №910/16812/23, визнано її малозначною, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання), встановлено сторонам процесуальні строки для подання відзиву, відповіді на відзив, заперечень, заяв і клопотань.

13.11.2023 до суду від відповідача надійшла заява про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву до 11.12.2023, яка обґрунтована необхідністю отримання додаткових матеріалів від польської сторони та їх опрацювання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2023 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська торгівельно-логістична компанія" задоволено частково та продовжено йому процесуальний строк для подачі письмового відзиву на позовну заяву у справі №910/16812/23 до 30.11.2023 включно.

01.12.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в яких він заперечує проти позову з підстав його необґрунтованості.

06.12.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив.

18.12.2023 від відповідача надійшли додаткові пояснення по справі.

21.12.2023 від позивача надійшли пояснення по справі.

03.01.2024 до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення по справі.

12.01.2024 до суду надійшли додаткові пояснення позивача.

22.01.2024 та 29.01.2024 відповідачем подано додаткові пояснення по справі.

08.02.2024 позивачем подано пояснення по справі.

З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, доказів тощо, у зв`язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення відповідача, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

20.03.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська торгівельно-логістична компанія" (відповідач) та позивачем було укладено договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 36010851/2020-000А (далі - Договір), відповідно до умов якого Залізниця зобов`язується здійснювати перевезення та надавати додаткові послуги Замовнику, а Замовник, у свою чергу, - здійснювати попередню оплату за перевезення вантажів та додаткові послуги шляхом перерахування коштів.

Відповідно до п. 1.1. Договору його предметом є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах Перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах Замовника, пов`язаних з цим супутніх послуг (далі - послуги) і проведення розрахунків за ці послуги.

Згідно з п. 1.4 надання послуг за цим Договором може підтверджуватись накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, зведеними відомостями та іншими документами.

Відповідно до п. 1.5. Договору він є публічним договором, за яким Перевізник бере на себе обов`язок здійснювати надання послуг, пов`язаних з організацією та здійсненням перевезення вантажів залізничним транспортом загального користування кожному, хто до нього звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх замовників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Пунктом 2.1.4 Договору встановлено, що Замовник зобов`язується сплачувати послуги Перевізника та інші платежі, належні Перевізнику за Договором, з сум внесеної передоплати за кодом платника.

Згідно з п. 2.1.5 Договору Замовника зобов`язаний відшкодовувати Перевізнику витрати, пов`язані із затримками вагонів, контейнерів і вантажів з причин, що не залежать від Перевізника, які виникли на станціях залізниць України, зокрема з наступних причин: неправильне оформлення відправниками перевізних документів; недодання до накладної документів, необхідних для виконання митних, санітарних та інших правил чи невірне їх оформлення; перевірка вантажів (маси вантажу) митними та іншими державними органами контролю; недотримання технічних умов розміщення та кріплення вантажів; недостатність грошових коштів та закриття коду платника; інші причини. Оплата вказаних послуг здійснюється шляхом списання з сум внесеної передоплати за кодом платника.

У жовтні 2022 року на станції Рудня-Почаївська Львівської залізниці відповідачем були завантажені вантажем власні вагони перевізника №№58993999, 97180624, 97246532, 97256200, за груповою відправкою №35693639 від 14.10.2023 на ПКП через прикордонний пункт Ізов-Грубешів.

Вищезазначені вагони не були прийняті Польською залізницею і повернуті на станцію Ізов по причині невідповідності фітосанітарним нормам, про що Польська залізниця склала відповідні протоколи.

Як вказує позивач, у даному випадку відбулася затримка вагонів, факт якої підтверджується складеними залізницею актами загальної форми та передаточними відомостями, у зв`язку з чим за затримку вагонів були нараховані кошти з надані послуги, а саме:

- плата за користування вагонами;

- збір за зберігання вантажів у вагонах, який виник через затримку вагонів на прикордонній станції з вини вантажовласника;

- маневрова робота, пов`язана з затримкою вагонів на прикордонній станції з вини вантажовласника;

- збір за надання відправникам інформації про затримку вагонів на прикордонній станції з вини вантажовласника;

- тариф за перевезення вантажу від Держкордону до ст.Ізов (9км) та від ст.Ізов до Держкордону (9км);

- послуги пов`язані з прибуттям і здачею за кордон експортних вантажів через станції Львівської залізниці (105 код);

- послуги пов`язані з прийманням і відправленням імпортних вантажів через станції Львівської залізниці (106 код);

- покриття витрат, пов`язаних з митним доглядом експортних і імпортних вантажів, що перевозяться через сухопутні прикордонні переходи і станцію (107 код).

Загальна сума платежів та зборів, яка нарахована позивачем до сплати відповідачу за затримку вагонів №№58993999, 97180624, 97246532, 97256200 становить 469 717,60 грн з ПДВ.

Відповідач проти таких вимог позивача повністю заперечує, посилаючись на те, що затримка даних вагонів виникла з вини залізниці, яка подала для завантаження неочищені від попереднього вантажу (цементу) вагони, з неправильним маркуванням, що і стало причиною для їх неприйняття Польською залізницею та що вказано останньою у відповідних протоколах.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Статтею 306 Господарського кодексу України передбачено, що перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами (частина перша); суб`єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі (частина друга); загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами (частина п`ята).

Відповідно до положень частини 5 статті 307 Господарського кодексу України, які кореспондуються з положеннями частини 2 статей 908, 920 Цивільного кодексу України, умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (частини 1, 3 статті 909 Цивільного кодексу України).

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Умови перевезення вантажів залізничним транспортом регулюються, зокрема, Законом України "Про залізничний транспорт", Статутом залізниць України, Правилами перевезення вантажів та іншими нормативними актами.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про залізничний транспорт" перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізничним транспортом загального користування організується на договірних засадах, що відповідно до розділу IV Статуту залізниць України передбачено і для взаємовідносин залізниці з підприємством, власником під`їзних залізничних колій.

Відповідно до положень статті 71 Статуту залізниць України взаємовідносини залізниці з підприємством, порядок і умови експлуатації залізничних під`їзних колій визначаються договором. Порядок подачі і забирання вагонів і контейнерів на залізничній під`їзній колії встановлюється договором на експлуатацію залізничної колії (договором на подачу та забирання вагонів).

Статтею 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна є основним перевізним документом встановленої форми, оформленим відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Відповідно до пункту 8 Правил зберігання вантажів збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо); при цьому термін безоплатного зберігання обчислюється при затримці - з моменту затримки.

Згідно з частиною 1 статті 26 Закону України "Про залізничний транспорт" обставини, які можуть слугувати підставою для майнової відповідальності перевізників, відправників та одержувачів вантажу, багажу, вантажобагажу, пасажирів, засвідчуються актами.

Правилами складання актів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334 передбачено, що при перевезеннях у залежності від обставин, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, відправника, одержувача, пасажира складаються комерційні акти та акти загальної форми.

Акти загальної форми ГУ-23 складаються для засвідчення обставин, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, якщо при цьому не потрібне складання комерційного акта.

Акт загальної форми підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта, але не менше як двома особами (пункт 3 Правил складання актів).

Отже, з урахуванням вищенаведеного, підтвердження факту настання відповідних подій є затримки вагонів на станції є акт загальної форми ГУ-23, складений згідно з Додатком № 6 до Правил користування вагонами і контейнерами.

Відповідно до статті 119 Статуту за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під`їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб`єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами. Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під`їзної колії, порту, підприємства. За час затримки на коліях залізниці вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, стягується 50 відсотків зазначених розмірів плати.

Пунктами 9, 10 Правил користування вагонами і контейнерами, про затримку вагонів з вини вантажовласника на підходах до станції призначення залізниця видає наказ. Облік затриманих на підходах вагонів здійснюється станцією, на якій вони простоюють, на підставі акта про затримку вагонів, що складається станцією. Усі дані в цьому акті, передаються станцією у повідомленні про затримку вагонів на станцію призначення. Станція призначення інформує вантажовласника про затримку вагонів з його вини, передаючи йому копію повідомлення про затримку вагонів не пізніше двох годин після його отримання (телефонограмою, телеграфом, поштовим зв`язком, через посильних, факсом або іншим способом).

Загальний час, за який вноситься вантажовласником плата залізниці за користування вагонами, включає час затримки вагонів з його вини та час перебування їх у безпосередньому розпорядженні вантажовласника (п. 12 Правил користування вагонами).

Плата за користування стягується з вантажовласника також у разі затримки вагонів (контейнерів) під час перевезення в усіх випадках, крім тих, які залежать від залізниці (п. 13 Правил користування вагонами).

Розмір плати за користування вагонами і контейнерами в залежності від часу користування встановлюється згідно з чинним законодавством (п. 14 Правил користування вагонами).

Згідно з частиною 1 статті 26 Закону України "Про залізничний транспорт" обставини, які можуть слугувати підставою для майнової відповідальності перевізників, відправників та одержувачів вантажу, багажу, вантажобагажу, пасажирів, засвідчуються актами.

Порядок і умови користування вагонами і контейнерами визначаються Правилами користування вагонами і контейнерами, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 15.03.1999 за № 165/3458.

Облік затриманих вагонів здійснюється станцією, на якій вони простоюють, на підставі акта про затримку вагонів, що складається станцією (пункт 10 Правил користування вагонами і контейнерами).

Правилами складання актів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334, передбачено, що при перевезеннях у залежності від обставин, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, відправника, одержувача, пасажира складаються комерційні акти та акти загальної форми.

Акти загальної форми ГУ-23 складаються для засвідчення обставин, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, якщо при цьому не потрібне складання комерційного акта.

Акт загальної форми підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта, але не менше як двома особами (пункт 3 Правил складання актів).

Відповідно до пункту 9 Правил зберігання вантажів за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки. Факт затримки вантажу засвідчується актом загальної форми.

Отже, доказом затримки вагонів на станції є акт загальної форми ГУ-23, складений згідно з Додатком № 6 до Правил користування вагонами і контейнерами.

Відповідно до пункту 8 Правил зберігання вантажів збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо); при цьому термін безоплатного зберігання обчислюється при затримці - з моменту затримки.

Зазначені норми передбачають обов`язок вантажовідправників/вантажовласників вносити плату за зберігання вантажу. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 904/5743/16.

Відповідно до статті 119 Статуту залізниць України за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під`їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб`єктами підприємницької діяльності вноситься плата.

Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами. Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під`їзної колії, порту, підприємства. За час затримки на коліях залізниці вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, стягується 50 відсотків зазначених розмірів плати.

Порядок користування вагонами визначається Правилами користування вагонами і контейнерами, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 15.03.1999 за № 165/3458, пунктами 3, 6, 8 - 10, 12 яких передбачено, що облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними провадиться на станціях відправлення та призначення за Відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46 (додаток 1), Відомістю плати за користування контейнерами форми ГУ-46к (додаток 11), які складаються на підставі Пам`яток про подавання/забирання вагонів форми ГУ-45 (додаток 2), Пам`яток про видачу/приймання контейнерів форми ГУ-45к (додаток 8), Повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами (додаток 12), Актів про затримку вагонів форми ГУ-23а (додаток 3), Актів загальної форми ГУ-23 (додаток 6).

Усі завантажені вагони, а також порожні вагони, які належать підприємствам, організаціям, портам, установам і громадянам, та орендовані ними, що знаходяться на станціях і на підходах до них в очікуванні подавання під вантажні або інші операції з причин, які залежать від вантажовласника, є такими, що перебувають у користуванні вантажовласника.

Загальний час, за який вноситься вантажовласником плата залізниці за користування вагонами, включає час затримки вагонів з його вини та час перебування їх у безпосередньому розпорядженні вантажовласника. Час до 30 хвилин не враховується, час 30 хвилин і більше враховується як повна година.

Причини, які є підставою для нарахування плати за користування вагонами в разі затримки їх на підходах до припортових станцій призначення, зазначаються в актах про затримку вагонів.

При цьому усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (що не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість (пункт 2.6 Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 864/5085).

Судом встановлено, що факт затримки вагонів належним чином зафіксовано актами загальної форми ГУ-23, в яких вказано час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.

Відповідно до ст. 121 Статуту залізниць України вантажовідправник, вантажоодержувач, порт звільняються від плати за користування вагонами і контейнерами: а) якщо затримка вагонів або контейнерів виникла через стихійне лихо, що спричинило припинення руху на залізничних під`їзних коліях, а також через стихійне лихо або аварію на підприємстві, внаслідок яких згідно з чинними положеннями заборонено виконувати вантажні роботи; б) у разі подання залізницею вагонів (контейнерів) у кількості, що перевищує максимальну переробну спроможність навантажувальних і розвантажувальних пунктів відправника і одержувача; в) у інших випадках, передбачених Правилами.

Пунктом 16 Правил користування вагонами і контейнерами визначено, що вантажовласник звільняється від плати за користування вагонами і контейнерами: а) якщо затримка вагонів або контейнерів виникла через стихійне лихо, що спричинило припинення руху на залізничних під`їзних коліях, а також через стихійне лихо або аварію на підприємстві, внаслідок яких згідно з чинними положеннями заборонено виконувати вантажні роботи; б) у разі подання локомотивом залізниці вагонів і контейнерів на фронти навантаження (вивантаження) у кількості, що перевищує їх максимальну переробну спроможність. Вказана максимальна переробна спроможність визначається за договором між залізницею і вантажовласником; в) у разі затримки прийняття залізницею вагонів, які пред`явлено їй до здачі, з причин, що залежать від залізниці. Час такої затримки зазначається у графі "Примітки" Пам`ятки про подавання/забирання вагонів, цей час виключається із загального часу користування вагонами (контейнерами).

Отже, Статутом залізниць України та Правилами користування вагонами і контейнерами визначено вичерпний перелік випадків, за яких вантажовідправник звільняється від плати за користування вагонами і контейнерами, проте в даному випадку не встановлено наявності таких обставин у даній справі.

У п 6.1 Розділу 1 Додатку 1 до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (надалі - СМГС) передбачено, що навантажений відправником вантаж у вагони і контейнери критого типу перевізник приймає до перевезення, оглядаючи зовні стан вагонів і контейнерів, перевіряючи стан люків і дверей, наявність, справність пломб, а також відповідність знаків на пломбах, що вказані у накладній. Перевізник перевіряє пломби на контейнерах, навантажених відправником у вагони, якщо розміщення контейнерів у вагоні забезпечує доступ до них. Перевізник не перевіряє кількість місць, масу и стан вантажу.

Пунктом 1.3 Додатку 1 до СМГС передбачено, що після завантаження вантажу перевізник або відправник, в залежності від того, ким здійснюється завантаження, очищує від забруднення вантажем зовнішню частину вагону, деталі вагону і написи на вагоні. Згідно графи 20 накладної №35693639 вантаж завантажено вантажовідправником.

Відповідно до приписів § 2 статті 22 СМГС перевізник не зобов`язаний перевіряти правильність та достатність супровідних документів, доданих відправником до накладної.

Відповідно до § 6 ст. 28 СМГС якщо перешкода у перевезенні чи видачі вантажу виникла по причинам, не залежним від перевізника, йому мають бути відшкодовані додаткові провізні платежі та видатки.

Отже, підставою для складання актів загальної форми є акти (протоколи) про неприйняття вагонів, що є достатньою підставою для нарахування платежів та зборів.

Також, у відзиві відповідач вказує, що він не був повідомлений позивачем про затримку вагонів, проте дані твердження спростовуються змістом листів відповідача №89 від 21.10.2022, №90 від 03.11.2022, № 96 та №98 від 25.11.202, №103 від 16.12.2022, згідно яких вантажовідправник надавав розпорядження як діяти з вантажем надалі.

Питання щодо повідомлення про заборону пропуску товару через митний кордон регулюється п. 4.12. Інструкції про взаємодію посадових осіб митних органів, що здійснюють митні процедури з товарами (вантажами), переміщуваними залізничними вантажними поїздами, і працівників залізниць України (надалі - Інструкція), затверджена наказом Державної митної служби України, Міністерства транспорту та зв`язку України 18.09.2008 N 1019/1143, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 4 грудня 2008 р., за N 1157/15848).

Абзацом 3 п. 4.12 Інструкції передбачено, що на підставі рішення митниці працівник прикордонної передавальної станції надсилає на станцію відправлення телеграму для інформування вантажовідправника про затримку товару (вантажу) і про її причини. Вантажовідправник вживає заходи щодо усунення причин затримки такого товару (вантажу) або його повернення на станцію відправлення, про що інформує цю станцію. Станція відправлення повідомляє прикордонну передавальну станцію про прийняте вантажовідправником рішення.

На виконання даних вимог прикордонною станцією Ізов на станцію відправлення направлено телеграми про затримку вагонів (витяг з книги телеграм позивачем додано до матеріалів справи).

Станцією Рудня-Почаївська (станція відправлення) здійснено повідомлення вантажовідправника, про що занесено у Книгу оповіщення форми ГУ-2 (витяг з Книги позивачем додано до матеріалів справи).

Відповідно до письмової заявки (угоди) №7 до договору №Л/ДН-3/20/577м/п від 02.12.2020 відповідач використовує під`їзну колію ТОВ "Агрофірма Трипілля" для навантаження вагонів, які прибували в період з 27.01.2022 по 31.12.2022. Згідно даної письмової угоди відповідач ознайомлений та зобов`язаний виконувати умови договору про експлуатацію залізничної під`їзної колії №Л/ДН-3/20/577 м/п від 02.12.2020. Пунктом 5 договору №Л/ДН-3/20/577м/п від 02.12.2020 передбачено порядок передачі повідомлень: по телефону з вказанням прізвища працівника, що прийняв повідомлення.

Відтак суд відхиляє як недоведені твердження відповідача про його неналежне повідомлення про затримку вагонів.

Відповідачем також подано заяву про застосування наслідків спливу строків позовної давності.

Частиною 5 статті 315 ГК України встановлено, що для пред`явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Також згідно зі статтею 137 Статуту залізниць України позови залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, що випливають із цього Статуту, можуть бути подані протягом 6 місяців. Зазначений шестимісячний термін обчислюється: а) щодо стягнення штрафу за невиконання плану перевезень - після закінчення п`ятиденного терміну, встановленого для сплати штрафу; б) в усіх інших випадках - з дня настання події, що стала підставою для подання позову.

У той же час, згідно зі статтею 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Пунктом 7.3 Договору сторони збільшили строк позовної давності за вимогами перевізника до замовника (зокрема, вантажовідправника) та встановили її строк у один рік.

Оскільки накладна оформлялась в межах укладеного між сторонами договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, строк позовної давності по даному спору становить один рік. Отже, позивачем подано позов у межах погодженого сторонами строку позовної давності.

Таким чином, дослідивши надані сторонами до матеріалів справи докази, суд встановив, що станцією Грубешов Польської залізниці відмовлено в прийнятті вагонів, що слідували груповою відправкою №35693639, з причин невідповідності санітарним вимогам - порушення норм гігієни харчових продуктів, що підтверджується відповідними витягами з актів з перекладом на українську мову. При цьому належним і допустимим доказом на підтвердження факту затримки вагонів на станції, за що позивачем здійснено нарахування плати за користування вагонами відповідно до поданих відомостей, є саме акти загальної формиГУ-23, що складений згідно з Додатком № 6 до Правил користування та в яких зафіксовано час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.

Сума плати за користування вагонами включена до накопичувальних карток форми ФДУ-92 та відображена позивачем у детальному розрахунку суми провізної плати та додаткових зборів, що виникли при затримці вагонів.

В силу ст. 121 Статуту залізниць України вантажовідправник, вантажоодержувач, порт звільняються від плати за користування вагонами і контейнерами: а) якщо затримка вагонів або контейнерів виникла через стихійне лихо, що спричинило припинення руху на залізничних під`їзних коліях, а також через стихійне лихо або аварію на підприємстві, внаслідок яких згідно з чинними положеннями заборонено виконувати вантажні роботи; б) у разі подання залізницею вагонів (контейнерів) у кількості, що перевищує максимальну переробну спроможність навантажувальних і розвантажувальних пунктів відправника і одержувача; в) у інших випадках, передбачених Правилами.

Пунктом 16 Правил користування вагонами і контейнерами визначено, що вантажовласник звільняється від плати за користування вагонами і контейнерами: а) якщо затримка вагонів або контейнерів виникла через стихійне лихо, що спричинило припинення руху на залізничних під`їзних коліях, а також через стихійне лихо або аварію на підприємстві, внаслідок яких згідно з чинними положеннями заборонено виконувати вантажні роботи; б) у разі подання локомотивом залізниці вагонів і контейнерів на фронти навантаження (вивантаження) у кількості, що перевищує їх максимальну переробну спроможність. Вказана максимальна переробна спроможність визначається за договором між залізницею і вантажовласником; в) у разі затримки прийняття залізницею вагонів, які пред`явлено їй до здачі, з причин, що залежать від залізниці. Час такої затримки зазначається у графі "Примітки" Пам`ятки про подавання/забирання вагонів, цей час виключається із загального часу користування вагонами (контейнерами).

Суд погоджується з доводами позивача про те, що Статутом залізниць України та Правилами користування вагонами і контейнерами визначено вичерпний перелік випадків, за яких вантажовідправник звільняється від плати за користування вагонами і контейнерами, у той же час у матеріалах справи відсутні акти форми ГУ-23, ВУ-23, які б підтверджували факт комерційної чи технічної непридатності вагонів, а також докази звернення відповідача до працівників позивача з вимогою про складання таких актів.

Таким чином, складені позивачем Акти загальної форми ГУ-23 підтверджують факт затримки вагонів у встановленому законом порядку із зазначенням початку та закінчення затримки вагонів, а відтак згідно положень частини 1 статті 26 Закону України "Про залізничний транспорт" можуть бути підставою для майнової відповідальності відповідача, який відповідає за правильність завантаження вантажу (в тому числі щодо її якості) згідно накладної № 35693639, оскільки його перевезення здійснюється на особливих умовах та відповідно врегульовано Додатком 1-7 до Договору.

Пунктом 3.3. Додатку 1-7 до Договору визначено, що Перевізник не несе відповідальність у випадку претензії щодо кількості та якості вантажу, що перевозиться.

Згідно з п. 2.8 Додатку 1-7 до Договору Замовник зобов`язується оплатити послуги перевізника за Договором з урахуваннях послуги з перевезення на особливих умовах у розмірі, визначеному відповідно до пункту 23 Збірника тарифів.

Відповідно до п. 6.1. Розділу І Додатку 1 до СМГМ Перевізник не перевіряє стан вантажу.

Крім того, згідно з розділом ІІ Договору Замовник самостійно здійснює всі необхідні погодження, пов`язані з перевезенням, в тому числі оформленням перевізних документів і документів, необхідних для виконання митних процедур державного контролю.

Відповідно до ст. 31 Статуту залізниця зобов`язана подавати під навантаження справні, придатні для перевезення відповідного вантажу вагони. Придатність рухомого складу для перевезення вантажів в комерційному відношенні визначається: вагонів - відправником, якщо завантаження здійснюється його засобами, або залізницею, якщо завантаження здійснюється засобами залізниці; контейнерів, цистерн та бункерних напіввагонів - відправником.

Оскільки вантаж в вагон був завантажений саме відповідачем як відправником, він зобов`язаний був визначити придатність рухомого складу для перевезення вантажу у комерційному відношенні.

Пунктом 2.2.3 Договору передбачено право Замовника відмовитися від прийняття порожніх власних вагонів Перевізника у випадках, якщо виключається можливість використання Замовником вагонів під перевезення вантажу внаслідок їх технічної або комерційної непридатності, та/або наданих без заявки Замовника.

Водночас судом встановлено, що відповідач листом вих. № 90 від 03.11.2022 просив начальника ст. Ізов відправити зазначені вагони за вказаними в листі реквізитами, що свідчить про перевірку поданих залізницею вагонів та прийняття їх вантажовідправником без зауважень, в тому числі щодо маркування чи очищення вагонів.

Перевіривши надані позивачем розрахунки плати за затримку, суд встановив їх обґрунтованість та арифметичну вірність, з огляду на що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Інші доводи і твердження сторін не приймаються судом до уваги як такі, що не спростовують наведених вище висновків суду та не впливають на результат вирішення даного спору.

Частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними, відповідачем у встановленому законом порядку не спростовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська торгівельно-логістична компанія" (03067, місто Київ, вулиця Полковника Шутова, будинок 16; ідентифікаційний код 36010851) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, місто Київ, вулиця Єжи Ґедройця, будинок 5; ідентифікаційний код 40075815) в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (79000, м. Львів, вул. Гоголя, 1; ідентифікаційний код 40081195) 469 717 (чотириста шістдесят дев`ять тисяч сімсот сімнадцять) грн 60 коп. заборгованості та 7 045 (сім тисяч сорок п`ять) грн 76 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Суддя Т.М. Ващенко